Юридические консультации в режиме онлайн
Головне меню

Музыкальные новинки 2012 Онлайн

загрузка...
загрузка...

2.14. Значення класичного напрямку в кримінології

Кримінологія - Кримінологія - Іванов Ю. Ф. (Навчальний посібник)

2.14. Значення класичного напрямку в кри­мінології

Роботи Ч. Беккаріа, Дж. Говарда, Бентама, П. Фейєрбаха та їхніх послідовників сформували класичний напрямок кримінального права. У межах цієї школи розвивались і кримінологічні ідеї, що органічно погоджувалися з кримінальним правом.

Природно, погляди класичного напрямку мали важливе значення для теорії кримінального права та практики його застосування. Однак вони містили в собі й багато плідних ідей, що стосуються основ кримінологічної науки. Насамперед, це висловлювання про запобігання злочинам як пріоритетної стратегії в боротьбі з ними. Уже тоді була сформульована думка, що "краще запобігти злочинові, аніж карати винних за вчине­ний злочин". Йшлося і про встановлення в суспільстві режиму законності, захисту прав і свобод особи, освіченості населення тощо. Так, власне, і сформульовані тоді принципи криміналь­ного права та процесу мали й мають кримінологічну значу­щість. Усе, що спрямовано на боротьбу зі злочинністю у від­повідній інтерпретації, це кримінологічні знання.

До класичного напрямку надалі долучилися видатні юристи багатьох країн (у царській Росії Н. Таганцев, А. Кистяківский, Н. Сергієвський, Е. Немировський та ін.). Вони розглядали зло­чин і покарання з боку юридичної форми, користуючись юри-дико-догматичним методом, специфікою якого є нормативізм, тобто відрив досліджуваних явищ від реальної соціальної дійсності. Вони створили велике й точне вчення про злочин і покарання, однак воно не було пов'язане з об'єктивними соціально-економічними умовами життя та перетворилося на систему абстрактних логічних побудов.

Жодних спроб розкрити об'єктивні закономірності існування злочинності, встановити її справжні причини вони не зробили. Та й не могли цього зробити, позаяк бачили в злочині лише акт вільної соціально не детермінованої во

лі людини. Здійснення зло­чинів потрактовувалося переважно як зумовлене моральними пороками, злою волею окремих людей. Якщо це так, то питання про глибокі причини злочинності, природно, знімалося.

Через такі вихідні установки прихильники класичного на­прямку не змогли пояснити значний ріст злочинності, що на­мітився в другій половині XIX ст., викликаний знеземелюван-ням селян, масовим їхнім відходом у міста, бурхливим розвитком капіталістичного виробництва, заснованого на важкій, ви­снажливій фізичній праці та твердій дисципліні, відсутністю нормальних матеріальних і побутових умов життя гнітючої більшості населення. Не могли вони запропонувати й конк­ретних, практично значущих заходів боротьби з цим соціальним злом. Були зігноровані також помітні досягнення природни­чих наук, які можна було використати для пояснення соціаль­них явищ, зокрема, злочинів. Усе це неминуче позначилося на авторитеті класичної школи та зумовило появу нових на­прямків кримінологічних досліджень25.

Недолік класичної школи полягає в тому, що в центрі об­ґрунтування кримінального покарання вона ставила злочин, а особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі ігнорувала. Представники цієї школи вважали, що не повинно бути однакового покарання за два злочини, що завдали су­спільству різної шкоди. Однак з цього твердження випливало, що в разі однакової кари за однаковий злочин однаковому по­каранню повинні підлягати як дорослі, так і неповнолітні, як особа, що навмисно вчинила діяння, так і людина, котра вчинила таку ж дію у стані душевного хвилювання, як людина, що вперше вчинила злочин, так і рецидивіст26.

Представники класичної школи сформулювали систему каральних принципів, насамперед: не зволікання з покаранням; подібності між природою злочину та покарання; невідворот­ності покарання.

Чезаре Беккаріа, безперечно, слід вважати кримінологом, а класичну школу кримінального права, відповідно, школою кримінології ще й тому, що кілька розділів праці "Про зло­чини і покарання" спеціально були присвячені запобіганню злочинам. Саме Ч. Беккаріа належать слова: "Краще запобігти злочинам, аніж за них карати". Найнадійнішим, але й най­складнішим і найважчим засобом запобігання злочинам він вважав удосконалене виховання27.

Ідеї класичної школи, безперечно, були плідними, але недо­оцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична Іпкола спиралася тільки на "чистий розум" і майже не зважала на практику й фактичний матеріал про злочини та боротьбу з ними.

 

25 Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. — X.: Право, 1998. - С. 47.

26 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 14.

27 Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 18.

 

< Попередня   Наступна >