Головне меню

3.2. ОБ'ЄКТИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

Криміналістика - Криміналістика (криміналістична техніка)
110

3.2. ОБ'ЄКТИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

Ідентифікацію як окрему теорію встановлення тотожності у кри­мінальному судочинстві розробив С. Потапов. Значний внесок у роз­виток теорії криміналістичної ідентифікації зробили Н. Терзієв, Б. Шевченко, А. Вінберг, В. Колдін, Р. Бєлкін, М. Селіванов, М. Се-гай, М. Салтевський та інші вчені-криміналісти.

Об'єктами криміналістичної ідентифікації як загального методу пізнання є всі об'єкти матеріального світу, які вважаються об'єктами криміналістичної ідентифікації: люди, тварини, їхні трупи, тобто усі тверді фізичні тіла, що мають стійку форму, а також сипкі, рідкі, га­зоподібні речовини та їх стани, а в окремих випадках — проміжки й моменти часу, а також стани людей в окремих ситуаціях.

У процесі ідентифікаційного дослідження крім об'єктів, тотож­ність яких встановлюється, фігурують і такі, ідентифікаційна роль яких інша: наприклад об'єкти з відображеннями (слідами) інших об'єктів; окремі частини, які раніше були одним цілим; зразки об'єк­тів, які перевіряють. Важливо правильно визначити ідентифікаційну роль цих об'єктів і класифікувати їх на певні групи. У теорії іденти­фікації вирізняють два значення поняття "об'єкти":

• це матеріальні об'єкти (тверді, сипкі, рідкі фізичні тіла неорга­нічного і органічного походження), щодо яких треба встанови­ти тотожність або групову належність. Такі об'єкти називають ідентифікованими. В одному акті ідентифікується тільки один об'єкт, бо встановлюється тотожність тільки конкретного об'єк­та; якщо об'єктів кілька, то й актів ідентифікації кілька;

• це будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного по­ходження, які є засобами для встановлення тотожності. За їх допомогою здійснюють ідентифікацію. Ось чому процес вста­новлення тотожності має два види об'єктів. Іденти

фікацію можна здійснювати за допомогою кількох об'єктів.

Один предмет (речовий доказ) може мати кілька ідентифікаційних полів — сукупностей ідентифікаційних ознак, які відбилися на об'єкті у конкретних умовах взаємодії (відображення). Наприклад, під час обшуку у підозрюваного М. було вилучено пістолет ТТ з відбитками пальців рук. За допомогою судово-балістичної експертизи встановле­но, що пострілом саме з цього пістолета було вбито потерпілого Б. У результаті дактилоскопічної експертизи встановлено, що відбитки пальців рук на пістолеті належать М. У цьому разі під час судово-балістичної ідентифікації пістолет був ідентифікованим об'єктом, а засобами ідентифікації були гільзи та кулі, знайдені на місці події і вилучені з трупа. Пістолет з відбитками пальців рук у процесі дакти­лоскопічної ідентифікації був засобом ідентифікації, за допомогою якого було встановлено ідентифікований об'єкт — підозрюваного М.

За відсутності відповідних засобів здійснити ідентифікацію не­можливо. Необхідною її передумовою є взаємодія об'єктів — відоб­раження ознак і властивостей одного (ідентифікованого) на іншому (засобі ідентифікації).

У слідчій практиці трапляються випадки, коли на момент ідентифіка­ційного дослідження об'єкт, який підлягає ідентифікуванню, ще не знай­дений і не наданий експертові, але об'єктивно існує. У цьому разі завдан­ня експерта полягає в тому, щоб за ознаками, відображеними на засобі ідентифікації, скласти більш-менш повну й детальну характеристику ідентифікованого об'єкта, яка могла б допомогти слідчому виявити його.

Суб'єктами криміналістичної ідентифікації можуть бути такі особи:

• експерт, спеціаліст, які за дорученням або постановою слідчо­го здійснюють судову експертизу або дослідження під час іден­тифікації за матеріальними відображеннями;

• свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений — під час ідентифікації за ідеальними відображеннями (слідами пам'яті).

Ідентифікацію може здійснювати слідчий або суддя під час вико­нання слідчої (судової) дії пред'явлення людини або речі для впіз­нання. Не процесуальна ідентифікація набирає форми впізнавання. Суб'єктом її може бути слідчий, працівник органу дізнання, а також будь-який громадянин, пов'язаний з подіями злочину.

У процесі ідентифікації ознаки ідентифікованого об'єкта порівню­ють з їх відображеннями на засобі ідентифікації. Якщо вони збіга­ються, формують сукупність ознак, на основі яких констатують то­тожність. Ідентифікований об'єкт може бути тільки один, а засобів його ідентифікації — кілька. Зокрема, людину можна ідентифікува­ти за слідами пальців рук, ніг, зубів, за голосом і почерком.

Під час ідентифікації за уявним образом (ідеальним відображен­ням) ідентифікують реальний об'єкт, який пред'являють для впіз­нання. При цьому засобом ідентифікації є уявний образ (слід пам'яті) того, хто впізнає (обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрювано­го). Уявний образ, що зберігається в пам'яті людини, має відповіда­ти таким самим вимогам, що й кожний засіб ідентифікації: бути дос­татньо повним і чітким, мати достатню сукупність ознак, за якими можна ідентифікувати шуканий об'єкт. Якщо уявний образ не задо­вольняє ці вимоги, він не може бути засобом ідентифікації, а отже, здійснити впізнання в цьому разі неможливо.

Крім засобів ідентифікації та ідентифікованого об'єкта у процесі ототожнення застосовують порівняльні зразки. Вони необхідні тоді, коли безпосередньо порівняти засоби ідентифікації та ідентифікова­ний об'єкт неможливо чи дуже важко: наприклад, для вирішення пи­тання про виконавця досліджуваного, рукопису без відповідних зразків неможливо порівняти ідентифікаційні ознаки, що відобра­жені в рукописі, з почерком виконавця. Для цього необхідні по­рівняльні зразки почерків осіб, яких перевіряють. Під час ідентифі­кації нарізної вогнепальної зброї за стріляною кулею порівняти мікрорельєфи каналу ствола та циліндричної поверхні стріляної кулі дуже важко. Тому для полегшення дослідження необхідні зразки для порівняння: стріляні з цього екземпляра зброї експериментальні кулі, які б опосередкували порівняння особливостей поверхонь досліджу­ваної кулі й ствола. Зразки для порівняння мають відповідати таким вимогам:

а) не може бути взяте під сумнів їх походження від об'єктів, які перевіряють;

б) вони мають відображати достатню кількість вла­стивостей цих об'єктів;

в) вони мають бути придатними для порівняння із засобами ідентифікації. Порівняльні зразки поділяють на вільні та експериментальні.

Вільні порівняльні зразки — це об'єкти, які виникли поза зв'язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з'явля­ються у період, що передував вчиненню правопорушення та пору­шенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, ли­сти та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду.

Експериментальні порівняльні зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослід­ження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експери­ментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слід­чий. Коли отримати такі зразки можна тільки в разі застосування спе­ціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), потрібні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов'язок слідчого в цьому ра­зі — надати експертові не тільки досліджуваний об'єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зраз­ків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).

 

< Попередня   Наступна >