107

---

3.5. МЕТОДИКА ІДЕНТИФІКАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Ідентифікація та групофікація — дослідницькі процеси, структу­ра яких має одні й ті самі етапи: експертний огляд об'єктів; окреме дослідження; експериментальне дослідження; порівняльне дослід­ження; оцінювання результатів порівняння та обґрунтування вис­новків.

Експертний огляд об'єктів — початковий етап будь-якого іденти­фікаційного дослідження об'єктів, який здійснюють для того, щоб встановити відповідність їх ознак і властивостей опису, що містить­ся в постанові про призначення експертизи чи протоколі огляду міс­ця події. Під час огляду експерт встановлює, чи всі перелічені в поста­нові матеріали йому надані, чи процесуальне правильно вони офор­млені, чи оригінальні вони. Крім того, експерт визначає достатність і придатність наданих об'єктів для ідентифікації. Якщо матеріалів не­достатньо, експерт повідомляє про це слідчого і зазначає, які мате­ріали необхідно надати додатково. У процесі огляду надані об'єкти фотографують в упаковці та без неї.

Окреме дослідження спрямоване на дослідження ідентифікованих об'єктів та об'єктів — засобів ідентифікації, окрему їх фіксацію, ви­явлення, закріплення та встановлення сукупності ознак і властивос­тей насамперед об'єкта, який ототожнюється, що дає змогу індиві­дуалізувати його за характером відображення в засобах ототожнен­ня. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії й утворення ознак як на ототожнюваному об'єкті, так і на засобі ото­тожнення, зокрема визначаються вид руху (фізичний, механічний, біологічний) та енергія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).

Виявлені ознаки та властивості об'єктів оцінюють, визначають їх стійкість, незалежність та ідентифікаційну значущість. Повнота вияв­лених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта. Д

ля фіксації виявлених ознак їх фотографують кожний окремо великомасштабною макрозйомкою чи мікроскопічним мето­дом, а сформовану сукупність — разом.

Експериментальне дослідження має на меті отримати властивості та ознаки ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, під час експериментальної стрільби з ототожнюваної зброї відтворюють­ся сліди бойка та зачепа викидача. Для отримання окремих експери­ментальних слідів, наприклад каналу ствола гладкоствольної зброї, сконструйовано спеціальні пристрої та устаткування. Таким чином, під час експериментального дослідження одержують ознаки ототож­нюваного об'єкта для порівняльного дослідження.

Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отри­манні зразків для порівняльного дослідження, а й у виявленні, фік­сації та уявленні внутрішніх властивостей ідентифікованого об'єкта та їх відображень у засобі ідентифікації. Особливо це необхідно при дослідженні сипких, рідких і газоподібних речовин, а також частин цілого, які втратили конформність лінії розчленування. У цьому разі застосовують мікроскопічні, люмінесцентні, спектро- і хромато­графічні, а також інші методи встановлення якісно-кількісного скла­ду зразків, сталості їх властивостей, кореляційної залежності.

Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збіжності ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих у засобах ідентифікації. Порівняльне дослідження має бути повним і деталь­ним. Порівнюються в деталях не тільки найбільш очевидні й ха­рактерні ідентифікаційні ознаки, а й усі виявлені на етапі окремого дослідження незалежно від їх кількості та ступеня прояву. Часто по­рівняння саме дрібних, малопомітних особливостей дає змогу експер­тові зробити правильний висновок про тотожність об'єктів.

Порівняння здійснюють трьома способами: зіставлення суміщен­ня і накладення.

Зіставлення — розміщення порівнюваних об'єктів поряд так, щоб можна було одночасно спостерігати за їх ознаками. Цей процес від­бувається через безпосереднє порівняння ознак ототожнюваного об'єкта з ознаками засобів ототожнення шляхом проектування порів­нюваних ознак на один екран або розміщення їх в одному полі мікроскопа.

Суміщення — розташування порівнюваних об'єктів в одному полі так, щоб ознаки одного були продовженням ознак іншого. Цей спосіб найчастіше застосовують для порівняння слідів ковзання, що є чергуванням борозенок і валиків. Суміщення можна здійснювати за допомогою розрізу порівнюваних зображень ознак за однаковими лініями та поєднання розрізаних частин за збіжними ознаками. Для цього використовують спеціальні прилади — порівняльні мікроско­пи МСК-1 та МС-5-П.

Накладення — встановлення такого контакту між порівнюваними об'єктами, щоб їх можна було спостерігати у світлі, яке проходить наскрізь. Для цього спільне зображення об'єктів переносять на про­зорий матеріал (скло, плівку), а потім, суміщуючи їх один з одним, досліджують форми, розміри та розташування ознак у прохідному світлі. Так виявляють дописки та вставки на окремих документах, виконаних за допомогою копіювального паперу в одну закладку. Для застосування цього способу в експертній практиці сконструйова­но спеціальний прилад оптичного накладення.

У методиці ідентифікаційного дослідження ознак і властивостей основною умовою об'єктивності дослідження та обґрунтованості вис­новків є порівняння об'єктів у порівнянних формах і станах. З огляду на це до порівнюваного матеріалу висувають такі вимоги:

• зразки мають бути отримані на однаковому чи схожому з мате­ріалом ототожнюваного об'єкта копіювальному матеріалі;

• порівнювані об'єкти мають бути зафіксовані в одному мас­штабі, ракурсі та за однакового освітлення;

• порівнювані ознаки мають бути виражені з однаковим рівнем деталізації (мікро- чи макроскопічним, молекулярним, генним);

• збіжні ознаки мають виявляти однакові результати за різних прийомів і засобів порівняння.

Дотримання наведених вимог до порівнюваних об'єктів забезпе­чує об'єктивність оцінки результатів порівняння та достовірність зроблених висновків.

Оцінювання результатів порівняння та обґрунтування виснов­ків — завершальний етап ідентифікаційного дослідження. Це логіч­на діяльність, яка полягає у співвіднесенні результатів дослідження з походженням порівнюваних об'єктів, механізмом утворення ві­дображень. Збіжні ознаки оцінюють кожну окремо й у сукупності, насамперед з позиції достатності подання ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Порівнюють якість і кількість збіжних оз­нак і таких, що різняться, пояснюють їх походження. Після цього сформовану сукупність оцінюють як неповторну, з'ясовують та по­яснюють вплив на її індивідуальність об'єктів, що різняться, і дохо­дять висновку про індивідуальність сукупності.

Таким чином, у процесі оцінювання збіжності чи відмінності оз­нак формується внутрішнє переконаний про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі — висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об'єкта. Під час групофікації роблять вис­новок про схожість, однорідність або спільне джерело походження ознак.

Вирішальним на цьому етапі експертизи є оцінювання всієї сукуп­ності ідентифікаційних ознак, притаманних тому чи іншому об'єкту ідентифікації. Питання про те, який мінімальний комплекс ознак в кожному конкретному випадку достатній для обгрунтування катего­ричного висновку, — одне з основних у теорії криміналістичної ідентифікації. Його правильне вирішення залежить не тільки від якості поданих для експертизи об'єктів, повноти й ретельності вико­наного дослідження, а й від інших факторів: професійної підготовки, кваліфікації й досвіду експерта, його уважності, зосередженості, ін­ших суб'єктивних якостей, а також від того, якими критеріями він ке­рується при оцінюванні ознак. Звести до мінімуму вплив суб'єк­тивних факторів на експертний висновок, виробити об'єктивні кри­терії оцінювання означає підвищити науковий рівень і достовірність експертизи, виключити випадки експертних помилок.

Як зазначалося, єдиною підставою для висновку про тотожність об'єктів є індивідуальна (неповторна) сукупність їх ідентифікаційних ознак. Висновок експерта про тотожність може бути позитивним або негативним, категоричним або ймовірнісним.

Якщо сукупних ознак недостатньо для категоричного висновку, експерт обмежується ймовірнісним висновком (з високим ступенем імовірності). Доказове значення має лише категоричний позитивний або негативний висновок, а ймовірнісний не є доказом і може бути використаний тільки в оперативно-розшуковій діяльності. Експерт повинен відмовитися робити висновок, якщо наданих йому матері­алів недостатньо чи вони неякісні й непридатні для ідентифікації. Мотивами відмови експерта можуть бути також його некомпе­тентність у предметі призначеної експертизи і відсутність надійних експертних методик.

 

< Попередня   Наступна >