95

---

12.2. ІДЕНТИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ПИСЬМА

Ознаки письмової мови є відображенням у письмі інтелектуальних навичок людини. Іноді їх поділяють на загальні та окремі.

До загальних навичок належать лексико-фразеологічні, стилістич­ні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а до окремих — стійкі порушення мови, використання окремих мовних засобів. До окремих оз­нак зараховують особливості пунктуації, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонних слів тощо.

Багато авторів об'єднують загальні та окремі ознаки, вирізняючи три групи ознак: граматичні, лексичні та стилістичні.

Граматичні ознаки (або рівень грамотності) е особливостями до­тримання або порушення мовних норм. Граматичну будову мови за­своюють під час навчання, нагромадження життєвого досвіду й вив­чення правил орфографії, синтаксису та пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, зміни порядку слів у реченнях часто набирають форми сталої навички, що позна­чається на письмі.

Лексичні ознаки характеризують навички використання мовних засобів і способи їх вживання для висловлення думок. До мовних за­собів належать лексика (словниковий запас) —сукупність слів, якими володіє особа, котра пише, для передавання своїх думок. Словнико­вий запас може бути великий і малий (що свідчить про бідність мо­ви). Він є показником ерудиції, начитаності людини. Особливостями лексики є вживання професійних термінів, виразів, жаргону.

Фразеологічні ознаки лексики — це стале поєднання слів, що озна­чає єдине поняття (наприклад, "закон набирає чинності", "багато га­ласу даремно", "катюзі по заслузі"), яке вживають у певному середо­вищі, професії.

Образні засоби мови — це вживання в переносному зна

ченні ре­чень, зворотів, слів (метафор, гіпербол, порівнянь), а також стиліс­тичних фігур (риторичних запитань, антитез, градацій та інших мов­них прийомів). Ступінь володіння образними засобами може свід­чити про професійну належність особи, яка писала.

Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладання думки, зафік­совану в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відображає особливості використання мовних засобів відповідно до функціонального призначення мови. Розрізняють такі основні стилі виконання письма: науковий, публіцистичний, офіційно-документальний, літературно-художній, жаргонний то розмовний.

За ознаками писемної мови можна встановити стать, вік, націо­нальність, місце проживання, професію тощо. Ці ознаки відіграють велику роль під час складання орієнтирів для розшуку злочинця. Ви­користовують їх і для ідентифікації.

Писемна мова та й ознаки є об'єктом авторознавчого дослідження, що здійснюється під час авторознавчої експертизи з метою встановлення автора, тобто особи, думки якої викладені на письмі. Автора тексту слід відрізняти від виконавця. Автор відображає на письмі інтелектуальні навички, а виконавець — рухові. Тому автора можна встановити як за ознаками писемної мови, так і за ознаками почер­ку, а виконавця — тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. У криміналістиці під ознакою розуміють зовніш­нє вираження внутрішніх якостей об'єкта. Оскільки почерк є системою рухових навичок, які застосовують для графічного відображення ду­мок (слідів пам'яті) на матеріальному носії, ознака почерку є матері­альним відображенням особливостей рухових навичок у рукописі.

Ознаки почерку поділяють на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк загалом. Розглянемо основні з них.

І. Виробленість почерку — технічна пристосованість до швидкого письма. За виробленістю почерк може бути вироблений, маловироблений і невироблений. У виробленому почерку, з одного боку, спостері­гається варіативність виконання літер, слів, а з іншого — сталість рухів за високого ступеня автоматичності.

2. Тип почерку характеризує його загальну побудову. Він буває простий (близький до “учнівського”), спрощений і вигадливий. Спро­щені почерки, як правило, характеризуються швидким темпом вико­нання та малою розбірливістю літер (почерк лікарів). Для вигадливо­го почерку характерне ускладнене виконання літер, наявність над­рядкових і підрядкових графічних елементів, розчерків у кінці слів.

3. Загальні напрями почерку — це спрямування руху знаряддя письма (за годинниковою стрілкою чи проти неї). Іноді зустрічаєть­ся кутастість у рухах (у цьому разі почерк називають кутастий).

4. Розмір почерку характеризує його висоту. Почерк буває дрібний (до 2 мм), середній (2-5 мм) і великий (5 мм і більше).

5. Нахил почерку. Почерк може бути правонахилений, лівонахилений і прямий. Правонахилений почерк українських прописів має на­хил 70 градусів.

6. Розгін почерку характеризує співвідношення між висотою літер та їх шириною. Якщо ширина перевищує висоту, то почерк має великий розгін і називається розмашистим; якщо висота й ширина однако­ві — почерк почерк середнього розгону; якщо висота перевищує ширину, то по­черк має малий розгін і називається стиснутим, убористим, щільним.

7. Ступінь зв’язанності почерку характеризує кількість знаків (лі­тер), що виконуються без відриву пера (знаряддя письма) від паперу, тобто кількість з'єднаних літер. За ступенем зв'язаності почерк буває відривчастий (коли кожну букву написано окремо), середньої зв’язаности (якщо з'єднано дві-три літери) і зв’язаний (коли з'єднуються понад три літери).

Окремі ознаки почерку у спеціальній літературі визначають як особливості написання окремих письмових знаків з точки зору від­хилення їх від типових прописів, з яких починається опанування тех­ніки письма у школі. Окремі ознаки почерку є матеріалізованим про­явом рухових навичок і графічним відображенням їх на письмі. Пись­мовий знак-літеру виконують переважно кількома рухами, які є її конструктивними елементами. Поєднані в одне ціле елементи утво­рюють літери та знаки. Конструктивними елементами письмових знаків є штрихи (прямі і непрямі), овали, напівовали, петлі. Для опи­сання почерку літеру досліджують як ціле і за окремими елементами. Передусім у літері виокремлюють кількість елементів, тобто рухів, якими її виконано. При цьому в конструкції літери розрізняють цен­тральну частину (власне літеру), надрядкову та підрядкову, а в еле­ментах — початок і закінчення рухів, форму елемента (пряму, хвиля­сту, напівовал, овал, петлю), форму та напрям руху в елементі, спосіб їх з'єднання й відносне розташування.

Різноманіття рухів, що відображають навички конкретної особи, у спеціальній літературі класифікують по-різному. Так, І. Пантелєєв розрізняє чотири групи окремих ознак: напрям рухів; зв’язаність письмових знаків; співвідношення письмових знаків та їх елементів; розташування точок початку та закінчення рухів. [19] Д. Бабаєва запро­понувала шість класифікаційних груп : форма руху; напрям; протяжність; ступінь зв’язаності; кількість; послідовність. Зрештою, остання класифікація М. Яблокова, який поділяє концепцію В. Орло­вої, має сім груп окремих ознак. Порівнюючи ці класифікації, дохо­димо висновку, що вони різняться тільки обсягом груп. Тому розгля­немо детальніше класифікацію Орлової — Яблокова, якою користу­ ються в більшості експертних закладів під час почеркознавчих експертиз. Вона складається з таких груп окремих ознак.

1. Форма руху характеризує письмовий знак загалом і окремо кожний його елемент. Розрізняють спрощену й ускладнену форми руху під час виконання окремих літер, а під час виконання елементів — петлясту, кутасту та хвилясту.

2. Напрям руху знаряддя письма може бути за стрілкою годинни­ка і проти стрілки годинника, привідним і відвідним. Точка початку привідного руху розміщується вгорі, а відвідного — внизу. Відвідний рух, як правило, є початком наступного елемента.

3. Тривалість руху — це характеристика розмірності руху під час виконання надрядкових і підрядкових елементів, а іноді й знака в цілому. Тривалість руху оцінюється "на око" відносно тривалості виконання основної частини знака.

4. Кількість рухів характеризує наявність у літері чи елементі зменшення чи збільшення руху, що не відповідає конструкції письмо­вого знака: зменшення довжини початкового штриха в літері "г" та заключного в літері "т", необов'язкові штрихи в літерах "б" та "д", збільшена тривалість рухів під час виконання овалів і напівовалів.

5. Безперервність рухів як окрема ознака характеризує спосіб з'єднання елементів у письмовому знаку. Вона залежить від частоти відриву знаряддя письма від паперу. Існує злите та інтервальне з'єд­нання елементів. Якщо закінчення попереднього елемента перехо­дить у початок наступного, таке з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення рухів (заключного штриха) утворюється перерва в русі для початку наступного елемента, штрих переривається, таке з'єднання називають інтервальним (за 3. Шимановою). Якщо розри­ви утворюються між літерами, такий почерк називають незв’язаним.

6. Послідовність рухів як окрема ознака важлива тоді, коли у стандартній конструкції знака порушується визначена послідов­ність рухів, тобто відбувається спрощене написання літер (наприк­лад, "т", "ж", "н").

7. Відносне розміщення рухів характеризує співвідношення точок початку та закінчення рухів. Відносне розміщення точок початку та закінчення руху може бути верхнім, середнім і нижнім. Певне значен­ня мають точки перетинання елементів у письмових знаках, їх роз­міщення в конструкції знака має стійкий навичковий характер.

Поряд із загальними та окремими ознаками почерку дехто виок­ремлює ознаки маскування почерку та інші зміни.

Маскування почерку — це виконання тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні підда­ються загальні ознаки — нахил, розмір, з'єднаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, практично неможливо писати, роблячи кругові рухи за годинниковою стрілкою).

Імітація — виконання письмового тексту з копіюванням і можли­вим дотриманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку осо­би. За такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає схожим на намальований.

Стилізоване письмо — виконання тексту друкованими літерами чи лівою рукою.

 

< Попередня   Наступна >