129

---

Тема 13. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛЮДИНИ ЗА ОЗНАКАМИ ЗОВНІШНОСТІ

13.1. ОЗНАКИ ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ:  ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

Зовнішній вигляд (зовнішність) людини здавна використовують під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців. Зовнішність людини залишається відносно незмінною протягом усього її життя. Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд суто інди­відуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та у пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності є осно­вою криміналістичної ідентифікації під час розв'язання ідентифіка­ційних та діагностичних завдань.

Учення про ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні відображення, методи та засоби їх фіксації й використання для вста­новлення фактів, які відіграють важливу роль у розкритті та розслі­дуванні злочинів, називається криміналістичною габітологією, або габітоскопією. Термін “габітоскопія” (від лат. habitus — зовнішність, skopeo — розглядати) запровадив у науковий обіг В. Снєтков.

Ознака — це характеристика, відмітна риса об'єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому чи окремі її еле­менти (зріст, ніс, очі, волосся тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

Власні ознаки — це елементи й ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності, їх поділяють на загально-фізіологічні, анатомічні та функціональні (за Е. Зуєвим); загально-фізичні, анатомо-морфологічні та функціональні (за Ю. Дубягіним); анатомічні та функціональні (за І. Пантелєєвим); особливі прикмети та помітні ознаки [19].

Супутні ознаки — це предмети одягу, що перебувають у постій­ному користуванні особи в момент й відображення (кур

тка, піджак, брюки, плаття, головний убір, взуття), а також носильні речі (порт­фель, дипломат, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки, каб­лучки, запальнички, слухові апарати тощо). Ці ознаки також інди­відуалізують зовнішній вигляд особи, але їх ідентифікаційна значу­щість не така суттєва, бо їх можна змінити.

Загальнофізичні ознаки — це загальні біологічні, соціально-загальнофізичні (стать, вік) і демографічні, що характеризують пев­ну расу, національність, народність, етнічну групу чи іншу популя­цію, яка живе на певній території.

Анатомічні (анатомо-морфологічні, статичні) ознаки — це особ­ливості зовнішньої будови тіла та скелета людини. Ознаки, які підля­гають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовнішності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється насампе­ред у неповторній сукупності форм, розмірів і особливостей частин тіла. Ці ознаки відносно сталі, особливо ознаки обличчя, тому віді­грають важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи. До анатомічних ознак належать зріст, загальна будова тіла, форма голо­ви, лоба, брів, носа, губ, рота, вид і колір волосся, обличчя, носа та інших частин тіла.

Функціональні (динамічні) ознаки є загальними; вони характеризу­ють людину як живу динамічну систему. Функціональні ознаки про­являються насамперед у русі. До функціональних ознак належать хода, міміка, жести, мова, голос, спосіб поведінки, навички злочин­ної професійної діяльності (способи злому, відкривання замків, про­никнення у сховище, вчинення вбивства).

Особливі прикмети — це особливості зовнішності, що рідко зустрі­чаються й різко вирізняють одну людину з-поміж інших через їх непов­торність і незвичність. До них належать невідповідності розміру окре­мих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родим­ки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо.

Особливі прикмети можуть бути помітні, тобто такі, що очевид­но спостерігаються, кидаються в очі. У такому разі їх називають помітними ознаками. Вони, як правило, розташовані на відкритих час­тинах тіла, тому з першого погляду привертають увагу незвичайні­стю (форма, розмір, колір). Помітні ознаки дають змогу одразу ж вирізнити окрему особу з групи людей.

Особливі прикмети й помітні ознаки поділяються на анатомічні (статичні) та функціональні (динамічні) [19].

 

< Попередня   Наступна >