132

---

13.4. МЕТОДИ Й ЗАСОБИ ФІКСАЦІЇ  ОЗНАК ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ

Уявний образ зовнішності людини є основою різних її матеріаль­них відображень, які застосовують для ідентифікації цієї людини під час розслідування злочинів, розшуку тих, хто пропав безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів. До таких матеріальних відобра­жень у габітології належать опис методом словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя за черепом (скульптурний портрет).

Опис методом словесного портрета — найпоширеніша система відображення ознак зовнішності людини за допомогою спеціальної термінології. Опис здійснюють зверху до низу у двох положеннях об­личчя (анфас і правий профіль). Кожна ознака зовнішності харак­теризується розміром, формою чи контуром, положенням відносно інших частин тіла, кольором.

Опис виконують за схемою класифікації анатомічних ознак. Таку саму методику опису ознак зовнішності людини застосовують під час постановки й на кримінальний облік(реєстрації).

Опис методом словесного портрета застосовують для пошуку та впізнання злочинця, пошуку особи, яка зникла безвісти, або впізнан­ня трупа. Слідчий або оперативний працівник зі слів потерпілого чи свідка-очевидця складає словесний портрет злочинця за згаданою схемою і використовує його для орієнтування у процесі пошуку.

Опис ознак зовнішності здійснюють на основі даних, одержаних у результаті безпосереднього спостереження загального вигляду осо­би, яка описується; зі слів інших осіб, які бачили цю людину чи зна­ють її (потерпілих, родичів, знайомих); за різними документами, де зафіксовано дані про розшукувану особу (матеріалами криміналі­стичного обліку, історією хвороби, особовою справою тощо); за ре­зультатами вивчення виявлених предметів, які відображають зовніш­ні ознаки людини (фотознім

ків, одягу, взуття та ін.); під час огляду трупа чи його частин.

Якщо зовнішність людини описують особи, не обізнані з методом опису словесного портрета й навичками його застосування, такі опи­си мають суттєві недоліки: вони несистемні, багатослівні, розмиті.

Перевага словесного портрета перед іншими описами ознак зов­нішності людини полягає в тому, що він забезпечує системне й одна­кове визначення ознак елементів зовнішності людини, дає можливість формалізувати ознаки її зовнішнього вигляду, зашифрувати їх симво­лами, скласти код і формулу зовнішності, як це роблять під час запов­нення реєстраційних карток на невпізнані трупи й осіб, які пропали безвісти, і введення даних про зовнішність у пам'ять комп'ютера та бази даних автоматизованих інформаційно-пошукових систем.

Успішність пошуку злочинця за словесним портретом залежить передусім від якості складеного опису ознак зовнішності, їх відповід­ності суб'єктивному образу, який запам'ятав очевидець. Для точні­шого складання словесного портрета застосовують розроблені кри­міналістами технічні засоби й тактичні прийоми.

Суб'єктивний портрет — це матеріалізований уявний образ об'єкта, що зберігається в пам'яті людини, яка раніше вже спостері­гала цей об'єкт (предмет, людину). Матеріалізація, тобто закріплен­ня уявного образу, здійснюється різними способами: малюванням, композицією (складанням) фотознімків, композицією малюнків технічними засобами.

Уявний образ у пам'яті завжди суб'єктивний. Його малювання чи композиція зі слів очевидця — також суб'єктивний процес, адже в ньому беруть участь дві особи: слідчий і очевидець, що утримує в уяві образ. Одержані в такий спосіб портрети називають суб'єктивними.

Мальований суб'єктивний портрет можуть виготовити безпосе­редньо особа, пам'ять якої зберегла уявний образ; спеціаліст; безпо­середньо слідчий. Методика одержання мальованих портретів така:

якщо особа, у пам'яті якої утримується уявний образ, уміє ма­лювати, слідчий під час допиту пропонує їй намалювати зло­чинця. Такі випадки на практиці зустрічаються рідко;

для виготовлення мальованого портрета слідчий запрошує спе-ціаліста-художника, який бере участь у допиті потерпілого чи свідка і з його слів малює портрет;

слідчий під час допиту використовує посібник "Типи та елемен­ти зовнішності"; Альбом-реєстр із комплекту приладу "Порт­рет". Він показує свідку чи потерпілому мальовані елементи — ознаки зовнішності з названих посібників: загальний вигляд об­личчя, форму зачіски, лоба, брів, очей, носа тощо. Ті ознаки, які будуть визнані схожими, слідчий копіює на прозорий папір (ци­гарковий або кальку). По черзі копіюючи ці ознаки починаючи із загального вигляду, слідчий складає мальований портрет. Ви­готовлений у такий спосіб портрет більше схожий зі злочинцем.

Для ідентифікації використовують також мальовані портрети, ви­конані не зі слів свідків або потерпілих, а безпосередньо з натури.

Фотокомпозиційний портрет (фоторобот) — це суб'єктивний портрет, складений з пам'яті за допомогою набору елементів випад­кових фотознімків. Методика складання фоторобота полягає у вико­нанні таких дій: потерпілому чи свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, і пропонують вибрати такі, на яких зображено осіб з ознаками зовнішності, подібними до образу злочин­ця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них "портрет", а дефекти склеювання ретушує. Одержаний у такий спосіб складений з частин фотознімків портрет називається фотороботом. Уперше такий спосіб суб'єктивного портрета у 1952 р. застосував фран­цузький криміналіст П. Шабо. Для відтворення зовнішності злочин­ця, який розшукувався, він застосував набір фотознімків різних осіб. Для виготовлення фоторобота використовують також технічні за­соби (наприклад, прилад ПКП-2 — пристрій композиційного порт­рета), планшети, альбоми, які називаються планшетними фоторо­ботами. Необхідно зазначити, що методика виготовлення фоторобота складна для безпосереднього використання слідчим і має певні не­доліки (наявності значного набору готових фотознімків, складність їх композиції через різноманітність елементів тощо).

Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети — найнадійніший засіб матеріалізації уявних образів і їх використання у слідчій та розшуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів композиційно-мальовані виготовляють з попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя відповідно до свідчень оче­видців. Мальовані елементи зовнішності виготовляють в одному масш­табі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дає змогу сполуча­ти їх на просвіт і отримувати (синтезувати) у цілому зображення уяв­ного образу розшукуваної особи. Вперше ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США у 1959 р. Мак-Дональдом і названий "Айденті Кіт". Для складання композиційних портретів застосовують спеціальні технічні засоби: у країнах СНД — ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), прилад "Портрет"; у Польщі — ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США — "Мімік"; в Японії — багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальова­них ознак зовнішності чи їх слайдів на плоскій плівці.

За конструкцією названі пристрої для композиції суб'єктивних портретів поділяють на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, "Портрет", багатоканальний японський проектор), і компактні, в яких вони об'єднані в одне ціле. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів полягає в тому, що на екрані демонструють по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх з тими, що запам'я­талися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можли­вість конструювати суб'єктивний портрет, який поступово уточню­ється. Складений на екрані портрет фотографують; якщо потрібно, ретушують згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого і викорис­товують для пошуку.

Останнім часом в органах внутрішніх справ розроблено автома­тизовану систему для використання композиційно-мальованих пор­третів. Вона складається з комп'ютера, графопобудовника та дис­плея. До пам'яті комп'ютера вводять зображення малюнків елементів зовнішності, які там постійно зберігаються, а потім за допомогою цієї інформації складають потрібні портрети на екрані дисплея.

Для складання суб'єктивного скульптурного портрета (пластич­на рсконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові за­лишки черепа людини. Методику виготовлення скульптурних порт­ретів розробив академік М. Герасимов і вдосконалили А. Джигорян і Ю. Дубягін. Одержаний скульптурний портрет фотографують, а знімки використовують для пошуку осіб, які пропали безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів.

До найпоширеніших матеріальних видів відображень зовнішності людини, які використовують в оперативно-розшуковій і слідчій прак­тиці, належать фотознімки (фотокартки, фотопортрети). Крім фото­графічних зображень і їх репродукцій у слідчій практиці застосовують й інші різновиди відображень зовнішності людини — кінофільми, відеозаписи, рентгенівські знімки, друкарські репродукції та ін.

 

< Попередня   Наступна >