141

---

7.3. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину

Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину об'єднують: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідком, а також ознаки, які характеризують умови, в яких було вчинено злочин.

Суспільно небезпечні наслідки. Серед ознак злочину одне з основних місць посідає його суспільна небезпечність. її матеріалізація знаходить свій вираз саме в суспільно небезпечних наслідках, які викликає або може викликати злочинне діяння.

Суспільно небезпечні наслідки діяння - це ті зміни в реальній дійсності, які викликає (може викликати) злочин, і визначаються як реальна або ймовірна шкода, що заподіюється в наслідок скоєння злочину прийнятим під охорону кримінальним законом суспільним відносинам.

Суспільно небезпечний наслідок є обов'язковою характеристикою злочинів з матеріальним складом. Відсутність у злочинах цього виду суспільно небезпечних наслідків свідчить про відсутність закінченого складу злочину. Для злочинів з формальним складом і усічених злочинів наслідок не впливає на визначення наявності складу закінченого злочину.

За своєю характеристикою вони можуть бути поділені на дві основні категорії:

? матеріальні;

?  нематеріальні.

Кожний з цих видів має свою внутрішню диференціацію. Приміром, матеріальні можуть виступати у вигляді спричинення фізичної шкоди, майнової шкоди, втраченої вигоди та ін. Нематеріальні -у вигляді політичної, моральної, ідеологічної, управлінської та іншої шкоди.

Описуючи наслідки в нормах Особливої частини КК України, законодавець робить це по-різному. В одних випадках він безпосередньо називає їх (напр

., у ст. 115 КК «Умисне вбивство» - протиправне заподіяння смерті; ст. 221 КК «Незаконні дії у разі банкрутства» - завдання великої матеріальної шкоди; ст. 185 КК «Крадіжка» - викрадення чужого майна та ін.). В інших наслідки визначаються шляхом тлумачення кримінально-правової норми (напр., ст. 143 КК «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини», яка передбачає як наслідок злочину вилучення органів або тканин людини та ін.). Або ж - і діяння, і наслідок описуються одними й тими самими визначеннями (напр., ст 196 КК «Необережне знищення або пошкодження майна»).

При конструюванні матеріальних складів злочинів наслідки можуть бути чітко вказані або визначені узагальнено, як «великий збиток», «тяжкі наслідки», «великий розмір», «значна шкода» та ін. У цих випадках законодавець у відповідних примітках до норм Особливої частини КК України дає їх тлумачення, або зміст визначається суб'єктивно судом шляхом оцінки обставин конкретної справи.

Залежно від конструкції складу злочину наслідки можуть бути поділені на основні та додаткові.

Основними слід визнавати ті наслідки, які характеризують шкоду, що заподіюється основному об’єкту злочину, додатковими -додатковому об'єкту злочинного посягання. Звичайно, користуючись відомою схемою подальшого поділу об'єктів злочину по горизонталі, додаткові наслідки, в свою чергу, можуть бути класифіковані на додаткові обов'язкові і додаткові факультативні наслідки.

Залежно від обов'язковості настання наслідки можуть бути також класифіковані на обов'язкові і факультативні.

Обов'язкові наслідки - це ті, настання яких обумовлює наявність самого складу відповідного злочину, ті, які в будь-якому випадку настають при закінченому злочині.

Факультативні - настання яких не є обов'язковим для визначення наявності складу злочину, ті, які можуть і не наставати в кожному конкретному випадку.

Будучи обов'язковим елементом матеріальних складів злочинів, суспільно небезпечні наслідки втім можуть нести різне навантаження. В одних випадках вони визначають наявність чи відсутність самого складу злочину (про що йшла мова вище), його основний вид, в інших - утворюють його кваліфікований вид.

Висловлена позиція про те, що наслідки є обов’язковим елементом виключно т. з. матеріальних складів злочину, за великим рахунком, є дещо обмеженою. Чинне законодавство знає непоодинокі випадки, коли посилання на суспільно небезпечні наслідки міститься і в формальних складах злочину. Це має місце тоді, коли законодавець, визначаючи суспільно небезпечне діяння, пов'язує рівень його небезпеки з можливістю настання відповідних наслідків (напр., ст. 272 КК ч. 1 «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою» визначає наявність складу злочину у випадках, коли таке порушення в т, ч. створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків).

У нормах Особливої частини КК України, де наслідок прямо передбачений, його настання повинно бути реальним. На це неодноразово звертав увагу Верховний Суд України (див., напр., ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 17 листопада 1998 р., в якій, зокрема, зазначено, що «вимагательство, яким завдано великої шкоди потерпілому, має місце у випадку реального її настання»).

Причинний зв'язок. Практика застосування кримінального закону виробила деякі принципи, дотримання яких стало базовим для всієї діяльності у сфері реалізації кримінально-правових правовідносин. Одним з них є застосування кримінального закону в матеріальних складах злочину виключно у випадках наявності прямого причинного зв'язку між діянням та наслідком, який це діяння викликало.

Причинний зв'язок у кримінальному праві — це об’єктивний зв'язок між явищами, коли одне з них (причина) породжує інше (наслідок).

У кримінальному праві як причина завжди виступає суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), а наслідком - злочинна шкода, яку це діяння викликає. Для кримінального права важливим є не будь-який зв'язок між причиною та наслідком, а лише прямий - той, який не переломлювався через інші причини.

Питання про причинний зв'язок виникає виключно при кваліфікації діянь, які утворюють об'єктивну сторону матеріальних складів злочинів. У зв'язку з тим, що настання шкідливих наслідків при вчиненні злочинів з формальним складом і усічених злочинів може розглядатись виключно як обставина, що обтяжує відповідальність, причинний зв'язок є обов'язковою характеристикою тільки матеріальних складів злочину.

У кримінальному праві вчення про причинний зв'язок базується на трьох основних теоріях:

?  необхідної умови (condicio sine qua non);

? адекватної причинності;

? необхідного спричинення.

Слід зазначити, що кожна з цих теорій разом із позитивними моментами має свої вади, які не дозволяють застосовувати її в повному обсязі стосовно кримінально-правових казусів.

Приміром, теорія «condicio sine qua non» передбачає, що причиною слід вважати будь-який фактор, який так чи інакше вплинув на виникнення наслідку. Це значно розширює коло причин і зрештою може призвести до того, що особі можуть бути інкриміновані фактори, до яких вона об'єктивно не має ніякого відношення і які не охоплювались її свідомістю.

Теорія «адекватної причини» визнає як такі лише «стандартні» причини. У випадках, коли причиною стає щось нестандартне, воно не може розглядатись як причина явища. Це залишає великий простір для суб'єктивізму, а звідси - можливості двозначного тлумачення закону і порушень принципу законності.

Теорія «необхідного спричинення» надає основного значення питанню об'єктивізації причинно-наслідкових зв'язків. Вона визнає за причину лише таке явище, яке не випадково, а об'єктивно, закономірно зумовлює настання наслідку.

Остання найбільш повно відображає підходи, які закладаються в характеристики причинного зв'язку у вітчизняній кримінально-правовій теорії. Вони можуть бути зведені до такого:

?   діяння передують в часі наслідкам;

? діянню внутрішньо притаманним є те, що воно несе в собі неминучість настання наслідків;

? у конкретних умовах часу, місця, обстановки це приводить до об'єктивності настання наслідків;

?   наслідок слідує в часі за діянням;

?  наслідок породжується саме цим діянням і є його закономірним розвитком, а не результатом дії інших факторів.

Не заглиблюючись у варіанти дії причинно-наслідкових зв'язків, зауважимо, що в принципі можна виділити два основних варіанти:

?S обов'язковий причинний зв'язок;

S необов'язковий причинний зв'язок.

Перший вид має місце тоді, коли у зв'язці «причина - наслідок» не існує третьої проміжної ланки. В такому випадку ми маємо справу з прямим причинним зв'язком.

У теорії кримінального права виділяють такі види обов'язкового причинного зв'язку:

обов'язковий прямий причинний зв'язок (зв'язок при безпосередньому заподіянні шкоди);

обов'язковий опосередкований причинний зв'язок (коли для досягнення бажаного наслідку злочинець використовує різноманітні механізми, пристрої, осіб, які не можуть розглядатись як суб'єкти злочину та ін.);

необхідний причинний зв'язок за наявності особливих умов на боці потерпілого;

необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії співучасників перебувають у прямому причинному зв'язку зі злочином, який було вчинено винним.

Другий вид, коли в ланцюг втручається проміжна ланка, яка, будучи наслідком першого діяння, виступає як причина для суспільно небезпечного наслідку, передбаченого кримінальним законом. У цьому випадку схема може виглядати таким чином:

У цій зв'язці як причина настання суспільно небезпечного наслідку, передбаченого КК України, виступає проміжне «Діяння 2». Настання наслідку, передбаченого КК, обумовлюється не вчиненням «Злочинного діяння 1», а впливом проміжного «Діяння 2». У цьому випадку зв'язок між злочинним діянням і наслідком, передбаченим КК України, є непрямим.

За такої ситуації відповідальність особи, яка вчинила злочинне діяння, виключається оскільки було б порушено правило об'єктивного ставлення за провину і особі було б інкриміновано діяння, яке вона об'єктивно не вчиняла.

Раніше було представлено дві основні схеми причинно - наслідкового зв'язку. Реальне багатогранне життя створює й інші більш складні, багатоланкові схеми. Однак для нас вони не мають значення, так як для вирішення питання про визнання особи винною важливим є виключно обов'язковий причинний зв'язок, а всі інші багатоланкові схеми перебувають поза межами кримінально-правової зацікавленості. Визначена схема переважно стосується ситуацій, коли злочин вчинено шляхом активної дії. Для бездіяльності існують деякі особливості.

Якщо дія породжує злочинний наслідок, будучи сама по собі забороненим видом поведінки, бездіяльність викликає його шляхом невтручання в необхідний розвиток подій, що призводить до якісних змін у ситуації, які і розглядаються як злочинний наслідок.

Місце, час, обстановка, стан, спосіб, знаряддя вчинення злочину в ряді випадків є важливими характеристиками об'єктивної сторони складу злочину, які визначають наявність чи відсутність самого складу конкретного злочину. Загалом більшість з цих характеристик притаманні будь-якому складу злочину, однак жодним чином це не впливає на кваліфікацію діяння, а може враховуватись при вирішенні питання про вид та розмір покарання. Лише у випадках, коли закон безпосередньо пов'язує питання про наявність чи відсутність складу злочину з наявністю відповідних характеристик, вони набувають обов'язкового (конструктивного) значення.

Місце вчинення злочину - це відповідна територія або інше місце, де вчиняється злочинне діяння і в ряді передбачених законом випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки. В нормах Особливої частини КК України місце визначається як:

?   територія України (напр., ст. 268 КК);

? економічна зона України (напр., ст. 243 КК);

?  повітряний простір (напр., ст. 282 КК);

географічне поняття:

•   земля (напр., ст. 239 КК);

• надра (напр., ст. 240 КК);

•   атмосферне повітря (напр., ст. 241 КК);

• вода, водні об'єкти (напр., ст. 242 КК);

•  море, внутрішні морські і територіальні води (напр., ст. 243 КК);

? мІсцепроживання або місце здійснення людиною виробничої або іншої'діяльності:

•   житло, сховище або інше приміщення (напр., ст. 185 КК);

•   вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (напр., ст. 273 КК);

•   річкове, морське або повітряне судно (напр., ст. 278 КК);

•  транспортні комунікації (налр., ст. 279 КК);

? інші місця, які законодавець визначає як єдино можливу територію для вчинення конкретних злочинів:

• митний кордон України (напр., ст. 201 КК);

•   заповідники або інші території та об'єкти природно-заповідного фонду (напр., ст. 248 КК);

•   державний кордон України (напр., ст. 331 КК);

•   місця обмеження волі (напр., ст. 390 КК);

•   виправні установи (напр., ст. 392 КК);

• місця позбавлення волі (напр., ст. 393 КК);

•   спеціалізовані лікувальні заклади (напр., ст. 394 КК);

• поле бою (напр., ст. 429 КК);

•   район бойових дій (напр., ст. 433 КК).

Вказане не охоплює всієї багатогранності місць вчинення злочину, які визначені кримінальним законом.

У ряді випадків законодавець пов'язує місце вчинення злочину з визначенням кваліфікованого складу злочину (напр., ст. 433 ч. 2 КК).

Час вчинення злочину - це відповідний проміжок часу, протягом якого вчиняється злочинне діяння і в ряді випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки.

Визначення часу вчинення злочину має важливе значення для вирішення питання про застосування Кримінального закону.

У ряді випадків закон взагалі пов'язує наявність складу злочину з відповідним часом скоєння злочинного діяння. Прикладом може бути ст. 248 КК «Незаконне полювання», один із видів якого пов'язаний з його здійсненням у період, коли полювання на відповідні види тварин чи птахів заборонено. Таким чином, час безпосередньо визначає наявність об'єктивної сторони складу злочину.

Обстановка вчинення злочину - це відповідні об'єктивні умови, в яких вчиняється злочин.

В одних випадках законодавець пов'язує умови із вчиненням злочинного діяння (скажімо, в нормах розд. XIX КК при визначенні кваліфікованих видів злочинів законодавець пов'язує їх з умовами, в яких діє винний - напр., вчинення діяння в бойовій обстановці, військовослужбовцем, який перебуває в полоні та ін.). У ряді випадків це пов'язується із характеристиками обстановки, в якій перебуває потерпілий (напр., небезпека, в якій перебуває потерпілий).

Обстановка може визначати вчинення кваліфікованого складу злочину (напр., згадані військові злочини, вчинені в бойовій обстановці) або, навпаки,— визначати привілейований склад злочину — напр., вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Стан вчинення злочину - це сукупність суспільно-політичних відносин, обстановка суспільного життя, в якій вчиняється злочинне діяння.

Чинне кримінальне законодавство в нормах Особливої частини, які передбачають відповідальність за злочини проти встановленого порядку несення військової служби, як кваліфікуючу обставину для більшості злочинів, передбачених цим розділом, передбачає їх вчинення в умовах воєнного стану.

Спосіб вчинення злочину - це сукупність відповідних прийомів, методів вчинення злочинного діяння. В ряді випадків спосіб скоєння злочину безпосередньо характеризує злочинну дію як основну характеристику об'єктивної сторони складу злочину (напр., ст. 185 КК «Крадіжка», яка визначає спосіб заволодіння майном як таємний, або ст. 186 КК - «Грабіж», яка, на відміну від ст. 185, визначає цей спосіб як відкритий та ін.). У цьому контексті законодавець визначає способи по-різному при вчиненні різних злочинів - демонтаж, обман або зловживання довірою, привласнення, розтрата, ухилення та ін. Наприклад, у своїй постанові № 7 від 25.09.81 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» пленум Верховного Суду України вказав, що спосіб при розкраданні шляхом зловживання та привласнення пов'язується із наявністю відповідних повноважень у винного щодо викраденого майна (п. 3).

У ряді випадків спосіб вчинення злочину безпосередньо визначає підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння й утворює кваліфікований склад злочину (наприклад, п. 5 ст. 115 КК «Умисне вбивство», коли воно вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб та ін.).

Засоби вчинення злочину - предмети матеріального світу, які використовуються при вчиненні злочинного посягання. До цієї групи можуть належати підроблені документи, форма працівника правоохоронних органів, зброя, вибухівка та інші предмети, які використовуються при вчиненні злочину.

При цьому засоби вчинення злочину необхідно відрізняти від предмета злочину, який, як відомо,- це об'єкти зовнішнього світу, через які (шляхом дії на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину.

У ряді випадків закон пов'язує наявність складу злочину із шістю відповідного засобу вчинення злочину. Скажімо, наявність зброї є обов'язковою ознакою бандитизму (ст. 257 КК).

Часто їх застосування утворює кваліфікований (ст. 163 ч. 2 Порушення таємниці листування, телефоних розмов, телеграфної и іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер», яка передбачає як кваліфікуючу обставину вчинення цього злочинного діяння з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації") або навіть особливо кваліфікований склад злочину (ст. 296 ч. 4 КК «Хулігантво», яка визначає як особливо кваліфікуючу обставину вчинення ;цього злочину «... із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень»).

 

< Попередня   Наступна >