Головне меню

12.2. Повторність злочинів

Кримінальне право - Кримінальне право України. Загальна частина
77

12.2. Повторність злочинів

Відповідно до ст. 32 ч. 1 КК України «повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу».

Повторність - самостійна форма множинності злочинів, якій притаманні специфічні ознаки (див. рис. 24, с 230). Вона передбачає передусім здійснення кількох (двох або більше) злочинних діянь, які віддалені між собою у часі. Це означає, що злочини, які утворюють повторність, повинні бути віддалені один від одного певним, хоч би незначним, проміжком часу. Такий висновок випливає із змісту ст. 32 ч. 4 КК, яка вказує, що «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято».

Проміжок часу між злочинами може бути нетривалим, однак завжди таким, щоб була можливість відрізнити один злочин від іншого. Хоча цей відрізок часу не може бути настільки довгим, щоб між вчиненими злочинами втрачався будь-який зв'язок і спадковість. Саме тому в кримінальному праві існує положення, згідно з яким закінчення визначеного законом строку після вчинення першого злочину дає підстави не визнавати новий вчинений злочин як повторний (ст. 49 КК України «Давність притягнення до кримінальної відповідальності»).

За загальним правилом повторність утворюють як юридично тотожні злочини так і однорідні.

Це прямо передбачено ст. 32 частинами 1 та З КК, які визначають, що:

«1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу...

3. Вчинення двох або більше з

лочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу».

Така повторність, наприклад, передбачена приміткою до ст. 185 КК України, яка визнає для злочинів проти власності повторність не тотожних, а однорідних злочинів, вказуючи, що: «У статтях 185, 186, 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу».

Повторність однорідних злочинів у цих випадках збігається з реальною сукупністю злочинів. Тому в таких випадках вчинення двох або більше однорідних самостійних злочинних діянь одночасно утворює і повторність, і сукупність злочинів. Наприклад, умисне вбивство, вчинене особою, що раніше вчинила умисне вбивство, потрібно кваліфікувати як за ст. 115 ч. 1, так і за ст. 115 ч. 2 п. 13 КК України; крадіжка майна, яка вчинена винним, що раніше вчинив привласнення майна шляхом зловживання посадовим становищем, повинна кваліфікуватися за ст. 185 ч. 2 КК і відповідною частиною ст. 191 КК України.

Для повторності як самостійної форми множинності злочинів характерно, що два або більше злочинних діяння вчиняються до постановления вироку за одне з них.

Іншими словами, всі злочини, які утворюють повторність, повинні бути вчинені до засудження винного за одне з них.

Однак у теорії кримінального права і судовій практиці поняттю «повторність злочинів» надається ширший зміст. Більшість криміналістів вважає правильним положення, згідно з яким для повторності не має значення, притягався чи ні винний до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Таке поняття повторності злочинів визнається і судовою практикою. Наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові № 12 від 23 грудня 1992 р. «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» роз'яснив, що «Розбій визнається повторним і кваліфікується за ч. 2 ст. 142 КК лише тоді, коли винна особа раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним, колективним чи приватним майном (статті 86, 142 КК), бандитизм (ст. 69 КК), а також злочини, передбачені статтями 86-1, ч, 2 ст, 223, ч. З ст. 229-3 КК, якщо вони вчинені шляхом розбою, і була засуджена за це (за умови, що ця судимість не була знята чи погашена), або притягується за такий злочин до відповідальності по даній справі» (п. 24. в редакції КК України I960 р. Виділено мною.-Я. Ф.).

Виходячи з наведеного повторність злочинів може бути диференційована на два види:

повторність тотожних злочинів, за жоден з яких винний раніше не притягався до кримінальної відповідальності;

повторність однорідних злочинів незалежно від того, чи притягався, чи ні винний до кримінальної відповідальності за раніше вчинений однорідний злочин.

Однак при другому варіанті повторність буде відсутня, якщо;

? судимість за раніше вчинений злочин була знята або погашена в передбаченому законом порядку;

? на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин;

?   за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку.

Теорія кримінального права виділяє декілька видів повторності тотожних злочинів:

неоднократність;

систематичність;

злочинний промисел.

Неоднократність злочинів. З кількісної точки зору, неоднократність передбачає здійснення злочину не менше двох разів. Поняттям неоднократності охоплюється тільки здійснення кількох тотожних злочинів, коли винний за жоден з них не був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Систематичність злочинів. У теорії кримінального права і судовій практиці кількісна ознака систематичності розуміється як здійснення злочинних дій не менше трьох разів у різний час. З таким розумінням кількісного критерію систематичності злочинів потрібно погодитися. Однак, на відміну від неоднократності, систематичність злочинних дій - це певна лінія злочинної поведінки, вираження тенденції поведінки винної особи.

Систематичність, як і неоднократність, передбачає здійснення кількох тотожних злочинів до притягнення винного до кримінальної відповідальності за одне із них. Таке розуміння систематичності випливає з аналізу ст. 303 ч. 1 КК України «Проституція або примушуваня до заняття проституцією», яка передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за проституцію лише при систематичному занятті нею. Зрозуміло, що законодавець має при цьому на увазі випадки, коли за жодне з діянь особа не притягалась до кримінальної відповідальності.

Злочинний промисел передбачає передусім систематичне заняття злочинною діяльністю, тобто винний протягом більш або менш тривалого періоду здійснює одне і те саме злочинне діяння не менше трьох разів, що є вираженням певної тенденції його поведінки.

Однак для поняття промислу вказівка тільки на систематичність здійснення злочину є недостатньою. Обов'язковою ознакою, що характеризує здійснення злочину у вигляді промислу, є отримання винним нетрудового прибутку з певної злочинної діяльності. При цьому злочинна діяльність винного може розглядатися у вигляді промислу лише у випадках, коли вона була Істотним джерелом його існування.

Повторність тотожних злочинів потрібно відрізняти від єдиного продовжуваного злочину. Останній - різновид єдиного складового злочину. Для нього характерно, що окремі злочинні епізоди є продовженням одного і того самого злочину й охоплюються єдиним наміром винного.

На відміну від продовжуваного злочину діяння, що створюють повторність, реалізовуються самостійними злочинними діями, не пов'язаними між собою єдністю злочинного умислу. На здійснення кожного злочину у винного формується новий злочинний умисел, здійснюваний всякий раз злочинними діями, не пов'язаними з попередніми.

Повторність злочинів - одна з найнебезпечніших форм множинності злочинів. Повторне здійснення однією і тією ж особою злочинів, як правило, свідчить, що така його поведінка не є випадковою, а визначається стійкими антигромадськими поглядами і звичками, яким властива злочинна спрямованість (здійснення тотожних або однорідних злочинів). Тому в кримінальному праві повторність злочинів розглядається як обставина, що характеризує підвищену суспільну небезпеку особи винного.

Ось чому чинне кримінальне законодавство з повторністю злочинів пов'язує ряд правових наслідків:

повторне здійснення злочину у випадках, спеціально передбачених законом, отримує значення кваліфікуючої ознаки складу злочину. У цих випадках злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і тягне за собою більш сувору кримінальну відповідальність;

згідно із ст. 67 п. 1 КК України повторне здійснення злочину визнається обставиною, що обтяжує відповідальність, тобто враховується судом при призначенні винному покарання. Однак суду надано право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним обтяжуючої обставини. Це можливо, коли поєднання першого і подальших злочинів не свідчить про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів і звичок, не є вираженням підвищеної міри його суспільної небезпеки. Повторність злочинів є обставиною, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання винному, якщо вона не врахована законом як кваліфікуюча ознака відповідного складу злочину. Наприклад, повторне незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 ч. 2 КК) не може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність за змістом ст. 67 п. 1 КК. На відміну від цього, у подібних випадках підвищена небезпека повторності злочинів врахована законодавцем вже в диспозиції статті;

повторне здійснення злочину в окремих випадках є обставиною, що перериває перебіг давності. Кримінальне законодавство передбачає, що перебіг давності переривається, якщо «до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин». Це означає, що строки давності за перший І подальші злочини починають вираховуватись одночасно з моменту здійснення останнього злочину. Положення про перерву давності зумовлене необхідністю більш суворої відповідальності осіб, що неодноразово здійснюють злочини;

повторність злочинів може бути обставиною, що перешкоджає звільненню винного від кримінальної відповідальності. Злочин потрібно вважати вчиненим вперше, коли він фактично вчинений вперше або хоч і не вперше, але правові наслідки раніше вчиненого злочину втратили свою силу (внаслідок закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або погашення, або зняття судимості в порядку, встановленому законом).

Кваліфікація діянь, які утворюють повторність злочинів, здійснюється по-різному, залежно від того, повторність якого виду підлягає кваліфікації.

Повторність тотожних злочинів, яка охоплюється однією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинення злочину повторно, кваліфікується за цією ознакою. При цьому самостійної кваліфікації перший злочин не потребує. У постанові № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» Пленум Верховного Суду України зазначив (п. 11): «Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 117 КК (в редакції КК України 1960 р.-Я Ф.)».

Кваліфікація повторності однорідних злочинів здійснюється за таким правилом: кваліфікація кожного злочинного діяння здійснюється самостійно за відповідною нормою Особливої частини КК. При цьому злочин, вчинений пізніше, кваліфікується за ознакою повторності.

< Попередня   Наступна >