129

---

Розділ 13 ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

13.1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння

У реальному житті практика правоохоронної діяльності часто стикається із ситуаціями, коли діяння, що вчинено конкретною особою, ззовні надзвичайно подібне до того, яке належить до категорії злочинів. Але схожість залишається виключно зовнішньою і при наближеному, більш глибокому аналізі, вдумливий дослідник прийде до висновку, що ці діяння не несуть небезпеки для суспільства, а, навпаки, повинні оцінюватись як соціально корисні.

Зовнішня схожість таких діянь із злочинами, як правило, ґрунтується на деяких ознаках об'єктивної сторони і найчастіше зумовлюється наслідком діяння, який у більшості випадків визначає наявність суспільної небезпеки. Скажімо, з першого погляду при наявності трупа з явними слідами насильницької смерті, завжди першою на думку спадає версія про вчинення вбивства. Однак відповідь на питання, чи правильним є перший висновок, дасть глибинне дослідження реальних обставин справи, яке, зрештою, може привести до визнання дій правомірними, наприклад, внаслідок їх вчинення в умовах застосування права на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання.

Кількість видів обставин, які виключають злочинність діяння, в чинному КК України значно розширена порівняно з КК 1960 р. На необхідність цього тривалий час вказували вчені-криміналісти, оскільки реальне життя, реальна практика застосування кримінального закону пішли вперед у порівнянні з законодавством.

Поняття обставин, що виключають злочинність діяння, давно відоме теорії кримінального права і кримінальному законодавству.

В. Д. Спасович у підручнику з кримінального права виділяв ряд обставин, які при дотриманні відповідних умов

виключали злочинність діяння. До них він відносив: відмову від права його власником (самогубство, пособництво в ньому, спричинення собі тілесної шкоди); виконання діяння на підставі закону; крайню необхідність; необхідну оборону, примус, «неведение и заблуждение» та деякі інші.

У підручнику Л. Є. Владимирова цим обставинам присвячений цілий розділ. Називаючи їх «легальные оправдания», автор вказує, що такими є виконання закону; необхідна оборона, стан крайньої необхідності, згода потерпілого.

О. ф. Кістяківський до обставин, що виключають злочинність діяння, відносив крайню необхідність, фізичний примус і погрозу, необхідну оборону, обов'язок та наказ керівництва, «неведение и заблуждение или ошибку», сп'яніння, афекту, стан сну та лунатизму, вік, душевні хвороби. При цьому слід зазначити надзвичайно глибокий (зрозуміло із урахуванням рівня загального розвитку наукової думки), аналіз цих обставин, здійснений автором.

Л. С. Бєлогриць-Котляревський називав цю групу «причинами, исключающими преступность деяния» та включав до неї «неведение и ошибку», виконання закону та обов'язкового наказу, виконання дисциплінарного права та обов'язків звання; фізичний примус; необхідну оборону; крайню необхідність; згоду потерпілого.

Практично так само розглядали ці обставини й інші вчені кінця XIX - початку XX сторіччя.

Вершиною науково-теоретичної розробки цих інститутів у теорії Дореволюційного кримінального права стали класичні праці М. С. Таганцева.

Радянське кримінальне законодавство з перших років свого існування, діючи в руслі політики КПРС, стало поступово скорочувати коло обставин, що виключають злочинність діяння. Вже «Руководящие начала» 1919 р. передбачали як ці обставини лише необхідну оборону і крайню необхідність (статті 19 і 20).

Таке саме становище було збережено в кримінальному законодавстві РСФРР та УСРР 1922 р. Єдиним доповненням, закріпленим, до речі, не в нормах Загальної, а в нормах Особливої частини КК (статті 145 та 152), стало визнання як обставини, що виключає злочинність діяння, затримання злочинця.

Практично таким самим чином вирішувались ці питання і в кримінальному законодавстві РСФРР та УСРР 1926-1927 pp.

При цьому теоретики  кримінального права продовжували висловлюватись щодо необхідності розширення в законодавстві кола цих обставин, не обмежуючись лише двома визначеннями. Однак тривалий час все залишалось на рівні розробок.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та кримінальні кодекси союзних республік, у т. ч. УРСР 1960 p., закріпили лише три обставини, які виключали суспільну небезпеку та протиправність діянь: необхідну оборону, крайню необхідність та затримання злочинця. За межами законодавчого регулювання знову залишилось значне коло відомих науці обставин  лише Кримінальний кодекс України 2001 р. ліквідував цю суттєву прогалину.

Даючи характеристику цим обставинам, можна зазначити таке:

вони вперше виділені в окремий розділ, що, без сумніву, підняло їх правовий статус;

суттєве розширення їх кола свідчить про значний крок кримінального законодавства в напряму демократизації, забезпечення реалізації прав громадян.

Чинне кримінальне законодавство передбачає 7 видів обставин, що виключають злочинність діяння:

необхідна оборона;

затримання особи, що вчинила злочин;

крайня необхідність;

фізичний або психічний примус;

виконання наказу або розпорядження;

діяння, пов'язане з ризиком;

виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Як вже зазначалось, перші три (необхідна оборона, затримання злочинця та крайня необхідність) були відомі і раніше діючому кримінальному закону. ТІ обставини, що залишились вперше одержали правову регуляцію.

Всі вказані види мають загальні ознаки, характеристики.

По-перше, всі ці діяння є правомірними, тобто такими, які вчиняються на підставі норм права. Всі вони так чи інакше знайшли своє закріплення в законах або інших нормативних актах, що регламентують різноманітні сторони життя суспільства.

По-друге, всі вони - це діяння, які вчиняються в екстремальних для виконавця умовах. Ця екстремальність може бути зумовлена різними факторами — напр., протиправною діяльністю інших людей, роботою машин та механізмів, фізичними процесами, природними катаклізмами тощо.

По-третє, ззовні всі вони за об'єктивними характеристиками нагадують діяння, передбачені як злочини тими чи іншими нормами Кримінального кодексу. Всі вони скеровані проти тих суспільних відносин, благ та інтересів, які прийняті під кримінально-правову охорону і виступають у кримінальному праві об'єктами злочину. Кожне з цих діянь, з точки зору характеристики його зовнішньої сторони, є відповідною дією або бездіяльністю, які взагалі заборонені кримінальним законом під страхом застосування кримінального покарання; після їх вчинення настають наслідки, що ззовні нагадують ті, які кримінальний закон оцінює як соціально небезпечні, шкідливі. Особі, яка вчиняє ці діяння, притаманні всі характеристики суб'єкта злочину, передбачені кримінальним законом. І зрештою, всі ці діяння з точки зору характеристики суб'єктивного ставлення до них та їх наслідків вчиняються умисно.

По-четверте, незважаючи на зовнішню схожість із злочинами, всі ці діяння є соціально корисними. Як зазначають автори підручника «Кримінальне право України», всі вони «...відповідають інтересам суспільства або держави», хоча в деяких випадках «...можуть і не бути соціально корисними (напр., окремі випадки заподіяння потерпілому шкоди за його згодою, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності тощо). У цьому разі вони визнаються соціально допустимими (прийнятними)». Водночас не можна погодитись з авторами в тому, що до цих ознак вони відносять також спільну форму їх вчинення - дію або бездіяльність, а також те, що кримінально-правовим наслідком їх вчинення є незастосування кримінальної відповідальності. Заперечення полягають у такому: неможливість визнання як загальної ознаки спільної форми вчинення пояснюється тим, що будь-яка людська діяльність, а не тільки ця, вчиняється виключно у формі дій або бездіяльності. Тому це не є властивістю, яка притаманна виключно діянням, які виключають злочинність, а є загальною характеристикою людської поведінки. Що стосується другого питання, то воно - це їх оцінка державою та суспільством, а не зміст, який може визначати спільність характеристик.

Підсумовуючи, можна дати визначення обставин, що виключають злочинність діяння: це передбачені кримінальним законодавством правомірні та соціально корисні діяння, які за своїми характеристиками подібні до тих, що визнані злочинами в КК України, при вчиненні яких особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок невизнання їх злочинними.

У науковій літературі трапляються точки зору про наявність і інших обставин, які виключають злочинність діяння, однак не передбачені кримінальним законом. До них, на думку деяких учених, належать:

здійснення власного права;

виконання професійних функцій;

згода потерпілого на заподіяння шкоди.

Здійснення (реалізація, виконання) власного права визнавалась обставиною, що виключає злочинність діяння, ще теоретиками кримінального права XIX ст., про що мова йшла раніше. Л. Є. Владимиров вказував: «Осуществляющий своё право не совершает тем преступления, хотя бы действие и имело вид преступного деяния, предполагая, конечно, что это осуществление не причиняет вреда другим и что законом не установлено никаких ограничений самому праву осуществления». Йдеться про випадки, коли внаслідок реалізації прав особи, передбачених нормами права, вчиняються діяння, зовні подібні до тих, які передбачені нормами КК (напр., знищення власного майна). Законність у такому випадку обмежується правами, якими наділені інші члени суспільства, реалізація власного права обмежується правами інших членів суспільства І не може спричиняти шкоди правам інших громадян.

Виконання професійних функцій передбачає можливість спричинення шкоди охоронюваним законам інтересам, коли ця шкода заподіяна внаслідок вчинення діянь в межах професійних повноважень, які визначені відповідними законами, інструкціями, схемами та ін. Скажімо, звичайно не буде нести кримінальної відповідальності лікар-хірург, в якого під час проведення операції помирає пацієнт, якщо операція здійснювалась відповідно до визначених методик і схем її проведення.

Згода потерпілого. Вона передбачає можливість спричинення шкоди, яка за загальними правилами є суспільно небезпечною і протиправною, але заподіяна за згодою потерпілого. Останнім часом питання про законність таких дій широко обговорюється як у спеціальній юридичній літературі, так і в засобах масової інформації у зв'язку з виявленнями низки фактів заподіяння лікарями і медичними працівниками в різних країнах смерті особам, хворим

на невиліковні хвороби (евтаназія - вбивство із жалю). На думку більшості, такі дії не можуть визнаватись правомірними і виключати злочинність діяння, хоча й існують прихильники їх визнання незлочинними.

Аналізуючи ці види, М. Й. Коржанський вказує, що їх невизнання такими, що виключають злочинність діяння пов'язано із тим, що вони:

«не передбачені чинним законодавством;

мають зовсім іншу юридичну природу;

не мають зовнішньої подоби до злочину (відсутність протиправності, вини), спрямовані на здійснення права, на суспільну користь».

Вбачається, що висловлена точка зору не відповідає істинним характеристикам цих обставин.

По-перше, непередбаченість їх кримінальним законом не є ознакою, а наслідком відповідної оцінки з позицій, які займає законодавець і які, до речі, можуть з часом змінюватись. Законодавча непередбаченість не змінює природи явища, а лише оцінює його з позицій права. Можливість відставання законодавчої оцінки від теоретичної - загальновідома.

По-друге, юридична природа цих обставин практично не відрізняється від юридичної природи обставин, визнаних на сьогодні такими, ідо виключають злочинність діяння.

По-третє, вони мають зовнішні ознаки злочину: викликають наслідки, які ззовні виглядають як соціально шкідливі, вчиняються Умисно і т. п. (однак слід зауважити, що говорити про відсутність при їх вчиненні вини є некоректним, так як її наявність або відсутність фіксуються вироком суду, а не оцінкою дослідника).

 

< Попередня   Наступна >