РОЗДІЛ 16 СИСТЕМА ТА ВИДИ ПОКАРАННЯ

16.1. Система покарань

Система - це «порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв'язком частин чого-небудь». У зв'язку з цим система покарань - це встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду вичерпаний перелік покарань, розміщених у відповідному порядку залежно від їх тяжкості - від найлегших до найтяжчих.

Чинний Кримінальний кодекс України здійснив у цьому питанні без перебільшення революційний переворот. Річ у тім, що кримінальне законодавство часів Радянського Союзу, починаючи з «Руководящих начал» 1919 р. і закінчуючи КК України 1960 p., будувало систему покарань за принципом - від найтяжчих до найменш тяжких. Це прямо орієнтувало суди на застосування передусім найбільш тяжких видів покарання, на посилення кримінальної репресії. Нова система, навпаки, орієнтує на гуманне ставлення до застосування покарання, на економію репресії.

Характерні ознаки системи покарань:

встановлення її виключно кримінальним законом;

її вичерпний, замкнутий характер;

обов'язковість для органів судової влади;

наявність співвідношення між окремими видами покарання;

побудова за принципом «від найлегших до найсуворіших»;

можливість при застосуванні покарання переходу в межах замкнутої системи від більш суворих до менш суворих покарань за наявності відповідних підстав (ст. 69 КК).

Система покарань встановлена у чинному законодавстві в ст. 51 КК, яка визначає; «До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2)  позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3)  позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4)  громадські роботи;

5)  виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7)  конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10)   тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11)   позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі».

Всього чинний КК України встановив 12 видів покарань. Для порівняння зазначимо, що КК 1960 р. знав лише 7 видів покарань (станом на 1960 p.). Якщо врахувати, що з 1992 р. із здобуттям незалежності було припинено застосування двох видів покарання -заслання та виселення, система взагалі стала надзвичайно обмеженою. Реально суди мали можливість обирати лише з трьох основних видів покарань - позбавлення волі, виправних робіт без позбавлення волі та штрафу, оскільки інші два види фактично застосовувались виключно як додаткові.

Таке становище І визначало ситуацію невиправдано широкого застосування позбавлення волі при призначенні покарання.

Чинна система дає широкі можливості для вибору виду покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння та особи винного.

Всі передбачені ст. 51 види покарання можуть бути класифіковані:

за порядком призначення;

за характеристикою особи засудженого;

за строком призначеного покарання.

Із означених класифікацій перша (за порядком призначення) є нормативною. Вона закріплена ст. 52 КК. Дві інші є результатом теоретичних доробок вчених.

За порядком призначення покарання всі визначені ст. 51 КК види покарання поділяються на три групи:

основні покарання,

додаткові покарання;

покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові

Основними визнаються ті покарання, які застосовуються самостійно. До цієї групи належать (ст. 52 ч. 1) громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До осіб, які визнані винними, може бути застосований лише один з основних видів покарання, передбачених санкцією відповідної норми Особливої частини КК. Застосування двох і більше видів основних покарань за один злочин є недопустимим (с. 52 ч. 4 КК).

Додатковими визнаються покарання, які не можуть застосовуватись самостійно, а застосовуються виключно в сукупності з одним із основних покарань. До цієї групи покарань належать (ст. 52 ч. 2 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Кримінальний закон передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань, звичайно за умови, що всі вони передбачені санкцією відповідної норми Особливої частини КК (ст. 52 ч. 2 КК).

До третьої групи покарань, які можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові, належать (ст. 52 ч. З КК) штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

За характеристикою особи засудженого всі види покарання можуть бути диференційовані на:

загальні;

спеціальні.

Загальними визнаються види покарання, які можуть бути застосовані до будь-якої особи, що засуджується за вчинений злочин. До цього виду належать штраф, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Спеціальними визнаються покарання, які можуть застосовуватись до спеціальних суб’єктів злочину. До них належать позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

За строком покарання, яке призначається, вони поділяються на:

строкові;

безстрокові.

Строковими визнаються покарання, які мають визначений строк їх застосування. До цих видів належать позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк.

Безстроковими визнаються покарання, які не мають визначеного строку їх застосування: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, довічне позбавлення волі.

Два види покарання — штраф і конфіскація майна - не належать до жодної з цих груп, оскільки будучи майновими покараннями, не пов'язані з тим чи іншим строком, а виконуються одномоментно.

Ухилення від покарання тягне за собою відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 КК.