169

---

21.3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

Аналіз цього інституту кримінального права дає підстави стверджувати, що його застосування відносно неповнолітніх характеризується наявністю значної кількості пільгових умов.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру — один з двох передбачених законом випадків звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від покарання (ст. 103 КК).

Умови застосування цього виду звільнення є:

вчинення неповнолітнім злочину, який належить до категорії нетяжких або середньої тяжкості;

щире розкаяння неповнолітнього у вчиненому злочині та його бездоганна поведінка після вчинення злочину; наявність висновку суду, що виправлення та перевиховання неповнолітнього може бути досягнуто без застосування покарання.

За наявності цих умов суд, постановлюючи обвинувальний вирок, звільняє неповнолітнього підсудного від покарання і застосовує примусові заходи виховного характеру.

Види цих заходів виховного характеру та їх зміст розглянуті при висвітленні питання про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Неповнолітньому в цьому випадку за рішенням суду в порядку, передбаченому законом, може бути призначений вихователь.

Особа, до якої застосовані вказані заходи, вважається такою, що не має судимості.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК) застосовується до неповнолітніх відповідно до положень статей 75-78 КК.

Разом з цим підлягають врахуванню особливості застосування цього виду звільнення до неповнолітніх, які п

ередбачені ст. 104 частинами 2, 3 та 4 КК.

Цей вид звільнення може бути застосований виключно при засудженні підлітка до позбавлення волі на певний строк (коло видів покарання, які допускають застосування цього виду звільненні відносно повнолітніх, набагато ширше, навіть враховуючи обмеженість видів покарання, що застосовуються до неповнолітніх).

Меншим є й іспитовий строк, який встановлюється при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням -від одного до двох років (для повнолітніх - до трьох років).

Регламентуючи питання застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, Кримінальний кодекс спеціально не визначає можливості покладення на неповнолітнього відповідних обов'язків, як це передбачено для повнолітніх. Водночас, враховуючи, що норми статей 75-78 КК є загальними щодо норм ст. 105 КК, яка є спеціальною, можна дійти висновку, що суд має право накласти на неповнолітнього при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням виконання відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

При застосуванні цього виду звільнення суд може покласти на окрему особу (яка обирається за рішенням суду або на підставі власного волевиявлення) обов'язок щодо нагляду за неповнолітнім та проведення з ним виховної роботи.

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Це питання врегульовано нормами ст. 106 КК. Питання застосування давності обумовлюються загальними правилами, визначеними кримінальним законом для цих інститутів і закріплених у нормах статей 49 та 80 КК, які є загальними щодо норм ст. 106 КК. У зв'язку з цим застосування спеціальних норм повинно здійснюватись відповідно до загальних норм з урахуванням особливостей, визначених спеціальними нормами (ст. 106 ч. 1 КК),

Кримінальний кодекс суттєво зменшує строки давності як у випадку звільнення від кримінальної відповідальності, так і у випадку визначення давності виконання обвинувального вироку щодо неповнолітніх у порівнянні з цими строками, встановленими для повнолітніх.

Стаття 106 ч. 2 КК встановлює такі строки давності притягнення до кримінальної відповідальності:

1)   два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2)  п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3)   сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4)   десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Строки виконання обвинувального вироку визначені в таких межах (ст. 106 ч. З КК):

1)  два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3)  сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК) застосовується до неповнолітніх, які засуджені за вчинення злочинів без будь-яких обмежень за наявності умов, передбачених законом, необхідних для його застосування (ст. 107 ч. 1 КК).

Умовою, яка дозволяє застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, є сумлінна поведінка та сумлінне ставлення засудженого до праці і навчання (ст. 107 ч. 2 КК).

Визначаючи строки призначеного судом покарання, після відбування яких можливе застосування цього виду звільнення, кримінальний закон встановлює їх у меншому розмірі, ніж для повнолітніх.

Стаття 107 ч. З КК встановлює:

«Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1)   не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2)   не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умов но-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі».

При вчиненні неповнолітнім, до якого було застосовано умов-но-дострокове звільнення від відбування покарання, в період невідбутої частини покарання нового злочину, він притягається до кримінальної відповідальності і йому призначається покарання за правилами, передбаченими статтями 72 і 73 КК.

Виходячи з того, що коло видів покарання, які застосовуються до неповнолітніх, є суттєво меншим ніж те, що передбачено для повнолітніх злочинців, інститут заміни невідбутої частини покарання більш м'яким для даних осіб не застосовується (ст. 107 ч. 5 КК).

Погашення та зняття судимості (ст. 108 КК). Визначення порядку погашення і зняття судимості неповнолітнім здійснюється на підставі загальних норм, що регламентують цей кримінально-правовий інститут (статті 88-91 КК) з урахуванням особливостей його застосування відносно неповнолітніх, закріплених ст. 108 КК.

Ці особливості є пільговими і визначаються характеристиками контингенту. Вони пов'язані:

із строками, після закінчення яких судимість погашається, та умовами дострокового зняття судимості.

Згідно із положеннями ст. 108 ч. 2 КК: «Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2)  засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3)  засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4)   засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину».

Дострокове зняття судимості допускається, як уже зазначалось, при дотриманні відповідних умов.

Перша умова визначає, що дострокове зняття судимості допускається лише відносно неповнолітніх, яких було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. Ця умова є особливістю застосування цього інституту щодо неповнолітніх, адже за загальним правилом (ст. 91 КК) тяжкість злочину не визначає можливості застосування.

Друга умова застосування визначається доведенням засудженим свого виправлення (ст. 91 ч. 1 КК).

Третя умова пов'язує можливість дострокового зняття судимості із закінченням визначених строків її погашення (ст. 108 ч. 5 КК).

Визначено, що дострокове зняття судимості може бути застосовано не раніше ніж після закінчення половини строку погашення судимості, визначеного ст. 108 ч. 2 пунктів 3 та 4 КК. Виходячи з цього дострокове зняття судимості при дотриманні інших умов допустиме щодо неповнолітніх, які:

вчинили тяжкі злочини - не раніше як через один рік і шість місяців після закінчення строку відбуття покарання;

вчинили особливо тяжкі злочини - не раніше як через два роки і шість місяців після закінчення строку відбуття покарання.

Четвертою умовою застосування дострокового зняття судимості є не вчинення неповнолітнім у ці строки нового злочину.

 

< Попередня   Наступна >