172

---

§ 5. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю та присіченню злочинів

Закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.1, а також статті 521 — 525 КПК перелічують коло осіб, на яких такий захист поширюється; регулюють виді заходів, які спрямовані на охорону їх життя, здоров’я, майна та особистої недоторканності; встановлюють органи, які уповноважені прий­мати та виконувати рішення про застосування таких заходів; регламентують їх права та обов’язки, а також підстави, порядок та види відповідальності за порушення цих обов’язків. За найбільш небезпечні порушення вимог цих законів встановле­но кримінальну відповідальність у статтях 380 та 381 КК. За інші злочинні діяння, які також перешкоджають розкриттю та присіченню злочинів, кримінальна відповідальність настає за статтями 387, 395 і 396 КК.

Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

(ст. 380). З об’єктивної сторони злочин полягає у вчиненні хоча б одного з таких діянь: 1) неприйняття рішення про заходи безпеки (захисту); 2) несвоєчасне прийняття такого рішення; 3) прийняття недостатньо обґрунтованого рішення; 4) незастосування достатніх заходів захисту; 5) несвоєчасне застосування таких заходів. Злочин визнається закінченим за умови, якщо зазначені діяння спричинили тяжкі наслідки (вбивство особи, взятої під захист, спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, загибель її близьких, викрадення дитини, знищення цінного майна тощо). Зазначені наслідки мають перебувати у причин­ному зв’язку з діянням винного.

До заходів безпеки (захисту), які можуть застосовуватися, належать, наприклад, особиста охорона чи охорона житла, май­на, видача зброї чи інших засобів індивідуального захисту, ві­зуальне спо

стереження, прослуховування телефонних розмов, переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переїзд до іншої місцевості тощо.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел чи необережність щодо діяння (неприйняття або вживання недостатніх заходів захисту) і тільки необережна форма вини щодо наслідків

Суб’єкт злочину спеціальний — службова особа, яка зобов’я­зана або приймати рішення про застосування заходів безпеки (наприклад, голова суду, керівник органу внутрішніх справ, про­курор), або здійснювати (фактично застосовувати) ці заходи (наприклад співробітник оперативно-розшукового органу).

Покарання за злочин: за ст. 380 — позбавлення волі на строк до п’яти років.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо осо­би, взятої під захист (ст. 381), з об’єктивної сторони полягає в розголошенні відомостей про заходи безпеки чи про їх здійснен­ня і визнається закінченим, якщо це спричинило шкоду здоро­в’ю особи, взятої під захист. Розголошення — це повідомлення цих відомостей будь-якій особі, яка не має права на ознайом­лення з ними. Спосіб (форми) розголошення та обсяг розголо­шених відомостей на кваліфікацію не впливають.

За частиною 2 ст. 381 КК караються ті самі дії, якщо внаслі­док розголошення відомостей про заходи безпеки було спричи­нено смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки (заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, знищен­ня його майна у великих чи особливо великих розмірах, заги­бель співробітників, які здійснювали захист особи тощо).

З суб’єктивної сторони злочин вчинюється умисно, а психіч­не ставлення винного до наслідків, передбачених у ст. 381 КК, — необережна форма вини.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним можуть бути особи: а) які приймали рішення про застосування заходів безпеки; б) які здійснювали ці заходи; в) яким рішення про застосування цих заходів стало відомо у зв’язку з їх службовим становищем (на­приклад, працівник паспортного відділу, який виписував нові документи особі, взятій під захист); г) щодо яких застосовува­лися заходи захисту для забезпечення їх безпеки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 381 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 381 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на той самий строк.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання

(ст. 387). Відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства чи дізнання можуть бути оголошені лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають це можливим. Тому обов’язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 387 КК є наявність спеціального попередження про заборону розголошу­вати дані дізнання чи досудового слідства.

З об’єктивної сторони злочин полягає в розголошенні даних досудового слідства чи дізнання, яке вчинюється без дозволу чи в неналежному обсязі та визнається закінченим із моменту, коли дані, щодо яких є заборона на їх розголошення, стали надбан­ням хоча б однієї особи, яка не мала права на ознайомлення з ними (інший свідок, стороння особа тощо).

Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 387 КК необхідні такі умови: а) винним у розголошенні тут може бути лише суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання чи оперативно-розшукового органу; б) ці особи несуть відповідальність за роз­голошення лише таких даних дізнання чи слідства, які ганьб­лять людину, принижують її честь та гідність; в) відпові­дальність зазначених осіб настає незалежно від того, чи брали вони безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні; г) для відповідальності не потрібна наявність спеціального по­передження про заборону на розголошення таких даних, оскіль­ки збереження їх у таємниці належить до кола службових обо­в’язків осіб, зазначених у ч. 2 ст. 387 КК.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел, оскільки особа усві­домлює, що розголошує дані слідства або дізнання без дозволу чи не в тому обсязі (попри заборону) і бажає вчинити це діяння.

Суб’єкт злочину спеціальний: за ч. 1 ст. 387 КК — особа, якій стали відомі дані досудового слідства або дізнання і яка попе­реджена про неприпустимість їх розголошення; за ч. 2 ст. 387 КК — тільки суддя, народний засідатель, присяжний, прокурор, слідчий, працівник органа дізнання чи оперативно-розшукового органа. Підозрюваний та обвинувачуваний не несуть відпов­ідальності за ст. 387 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 387 — штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 387 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування злочину (ст. 396). Поняття приховування злочину наведено в ч. 6 ст. 27 КК і полягає у переховуванні злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховування злочину: заздалегідь обіцяне (ч. 5 ст. 27 КК), яке визнається співучастю у злочині, та заздалегідь не обіцяне (ч. 6 ст. 27 КК), яке передбачено у ч. 1 ст. 396 КК як самостійний склад злочину.

З об’єктивної сторони приховування — це лише активна діяльність (дія), спрямована на приховування тяжкого або особ­ливо тяжкого злочину шляхом переховування знарядь (зброї тощо) або засобів вчинення злочину (знищення кліше для виго­товлення підроблених грошей і т. ін.), слідів злочину (замивання плям крові на одязі тощо) чи самого злочинця (надання житла, грошей, документів та ін.). Зі змісту закону випливає, що прихо­вування припускає вчинення лише таких фізичних дій, які описа­но в ч. 6 ст. 27 КК. Так зване інтелектуальне приховування не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 396 КК і тягне за собою відпові­дальність лише у разі, якщо містить ознаки самостійного складу злочину (наприклад завідомо неправдиві показання свідка з ме­тою приховування злочину). Злочин є таким, що триває, оскіль­ки починається з моменту приховування і закінчується припи­ненням такої діяльності (наприклад, внаслідок затримання або в разі з’явлення винного із зізнанням).

Суб’єктивна сторона — тільки прямий умисел, коли винний усвідомлює, який саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин він приховує й бажає цього.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Але члени сім’ї чи близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК, ч. 2 ст. 3 СК) особи, яка вчинила злочин, не підлягають кримінальній відпові­дальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ч. 2 ст. 396 КК).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 396 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбав­лення волі на той самий строк.

Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395). Відповідно до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.2за окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, судом можуть встановлюватися примусові, профілактичні заходи спостереження та контролю з метою здійснення на них ви­ховного впливу та запобігання новим злочинам. Порушення пра­вил цього нагляду тягне за собою відповідальність за ст. 395 КК.

З об’єктивної сторони злочин полягає: а) або у самовільному залишенні особою місця проживання (дія), б) або в її непри­бутті без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання (бездіяльність) і вчинюється протягом строку ад­міністративного нагляду, тривалість якого встановлюється су­дом на підставі ст. 6 Закону від 1 грудня 1994 р.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел і спеціальна мета — ухилитися від адміністративного нагляду.

Суб’єкт злочину спеціальний — особа, щодо якої судом із за­конних підстав установлено адміністративний нагляд (ст. 3 За­кону від 1 грудня 1994 р.).

Покарання за злочин: за ст. 395 — арешт на строк до шести місяців.

 

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1994. — № 11. – Статті 50 та 51.

2 Відомості Верховної Ради України. – 1994. — № 52. – Ст. 455.

< Попередня   Наступна >