151

---

§ 4. Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

1. Штраф (ст. 53 КК) – це покарання, яке полягає у гро­шовому стягненні, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Штраф належить до так званих «змішаних» покарань, оскільки може бути призначе­ний судом не лише як основне, а і як додаткове покарання (ч. 3 ст. 52 КК). Проте згідно з ч. 4 ст. 52, частинами 1 та 3 ст. 53 КК у всіх випадках штраф може бути призначений лише за умови, якщо він безпосередньо передбачений у санкції Особливої час­тини КК, за якою засуджується винний. Виняток із цього пра­вила припустимий лише у разі призначення штрафу як більш м’якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК.

Розмір штрафу визначається в ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у межах від тридцяти до однієї тисячі таких мінімумів. Проте згідно з ч. 2 ст. 53 КК у санк­ціях статей Особливої частини КК може бути передбачений і більший розмір штрафу (наприклад, у ст. 220 КК – у розмірі від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів). Кон­кретний розмір (сума) штрафу, що підлягає стягненню з за­судженого, визначається судом відповідно до санкції, але з обов’язковим урахуванням при цьому тяжкості вчиненого зло­чину і майнового стану винного. До неповнолітнього штраф може бути призначений із додержанням вимог статей 98, 99 і 103 КК.

У разі неможливості сплати штрафу суд на підставі ч. 4 ст. 53 КК суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських або виправних робіт з розрахунку десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян чи один місяць виправних робіт за чотири таких мінімумів. При цьому загальний строк громадських робіт не може перевищувати двохсот сорока годин, а виправних робіт – двох років.

Заміна штрафу, пе

редбачена ч. 4 ст. 53 КК, припустима лише у випадках, якщо встановлено, що неможливість сплати штрафу було зумовлено об’єктивними причинами життя за­судженого (відсутність роботи, заробітку, загибель майна, на яке може бути звернено стягнення тощо). Тому, якщо засу­джений має можливість сплатити штраф, але ухиляється від цього покарання, настає відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

Штраф як вид кримінального покарання відрізняється від аналогічного заходу адміністративного стягнення, оскільки покарання у вигляді штрафу призначається лише за вчинення злочину і тільки вироком суду, а засудження особи до цього покарання має наслідком судимість (п. 5 ст. 89 КК).

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю (ст. 55 КК) належить до так званих «змішаних» покарань, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 52 та ч. 1 ст. 55 КК може застосовуватися і як основне покарання на строк від двох до п’яти років, і як додаткове – на строк від одного до трьох років.

Згідно з ч. 2 ст. 55 КК підставою призначення цього пока­рання є встановлення судом того, що: а) під час вчинення зло­чину винний у встановленому законом порядку обіймав певну посаду або займався певною діяльністю; б) вчинений злочин за своїм характером безпосередньо пов’язаний із тією посадою, яку винний обіймав, або з тією діяльністю, якою він займався; в) характер вчиненого злочину, дані про особу винного та інші обставини справи свідчать про неможливість (недоцільність) збереження за засудженим права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Зазначене покарання позбавляє засудженого суб’єктивно­го права на вільний вибір посади, певного роду занять протя­гом часу, встановленого вироком. Звідси випливають й інші, можливі в зв’язку з засудженням до цього покарання, право-обмеження: вимушений перехід на іншу роботу, перерва спе­ціального трудового стажу, зниження заробітку, втрата квалі­фікації, необхідність здобуття іншої професії, спеціальності тощо.

Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначається у ви­падках, коли воно безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, за ви­нятком його застосування на підставі ч. 1 ст. 69 КК.

Як додаткове це покарання призначається як тоді, коли без­посередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний (наприклад, статті 191, 286, 368 КК), так і тоді, коли в санкції статті Особливої частини КК воно хоча й не передбачене, але з урахуванням характеру зло­чину, вчиненого за посадою чи в зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи винного та інших обставин справи суд при­значає це додаткове покарання на підставі ч. 2 ст. 55 Загальної частини КК.

Суд може позбавити засудженого права обіймати лише певні посади або займатися тільки певною діяльністю, тому в поста­нові Пленуму Верховного Суду України від 23 жовтня 2003 р. звертається увага судів (п. 17) на те, що рішення про позбавлен­ня особи цих прав має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього.

Якщо це додаткове покарання приєднується до арешту, об­меження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні чи по­збавлення волі на певний строк, то воно поширюється на весь строк відбування основного покарання і, крім того, на строк, встановлений вироком суду для цього додаткового покарання. Якщо це покарання додається до інших видів основних пока­рань (наприклад до виправних робіт) або призначається при звільненні особи від основного покарання з випробуванням (статті 75 та 77 КК), то воно обчислюється з моменту набуття вироком законної сили.

 

< Попередня   Наступна >