69

---

§ 1. Партійні системи

Термін «партійна система» використовується як для характе­ристики відносин між політичними партіями і державою, так і для відносин політичних партій між собою.

Поняття «багатопартійна система» близьке до поняття «бага­топартійність», але не тотожне. Якщо останнє вказує на кількість партій, що функціонують у державі, то «багатопартійна система» означає, що реальну можливість боротися за владу мають більш як дві партії, оскільки «двопартійна система» – це також багато­партійність. За наявності багатопартійної системи, як правило, формується коаліційний уряд.

Двопартійна система – це не показник кількості партій, що діють на політичній арені конкретної країни, їх завжди більше двох. Поняття «двопартійна система» лише підкреслює, що в умо­вах багатопартійності тільки дві політичні партії володіють ре­альною можливістю вести боротьбу за владу і, як наслідок, – сфор­мувати уряд. Одна з цих партій стає правлячою, а друга – опози­ційною. Як правило – це дві численні, давно сформовані партії, які почергово змінюють одна одну при владі. Інші політичні партії не можуть стати владними, по-перше, через свою нечисленність і, по-друге, через діючу мажоритарну виборчу систему, яка не доз­воляє перемогти на виборах нечисленним партіям. Вона вигідна лише великим, численним партіям. Так, у Великобританії діють такі політичні партії: Консервативна, Лейбористська, Лібераль­на, Соціал-демократична, Демократична партія лівих сил, Партія зелених, Національний фронт тощо. Але прийти до влади можуть тільки представники Консервативної чи Лейбористської партії.

Однопартійні системи характерні для країн з авторитарним політичним режимом, наприклад, на Кубі, в КНДР, Лаосі та ін. За умов однопартійної системи спостерігається зрощування партії з державним апаратом в єдиний бюрократичний механізм. В

нас­лідок цього саме поняття «партія» як частина суспільства втра­чає сенс.

Заборонена діяльність політичних партій у Саудівській Аравії, Кувейті, Омані, ОАЕ.

Політична партія має свою ідеологію, партійну програму і пе­редвиборну платформу. Ідеологія (грец. іdea – поняття, уявлення; logos – слово, вчення) – це система поглядів та ідей, в яких відби­вається ставлення людей до дійсності. Інколи – це цілісна теорія, що містить політичні, філософські, соціальні, правові, моральні, релігійні та інші погляди та ідеї на організацію суспільства. Наприк­лад, теорія постіндустріального суспільства, теорія плюралістич­ної демократії, теорія конвергенції, марксистсько-ленінська теорія тощо. Значне місце в ідеології партії посідають ідеали й цінності, до яких партія має прагнути. Коли партія приходить до влади, то її концептуальну теорію закладають в основу діяльності уряду, пре­зидента. В такий спосіб ідеологія втілюється у життя, стає політи­кою. Відпрацьовують партійну ідеологію так звані мозкові центри, створені у партійному апараті. Зазвичай, ідеологія партії викла­дається у вступній частині партійної програми.

Програма партії – це цілі та завдання, які ставить перед собою політична партія і які вона зобов’язується втілити у життя, якщо прийде до влади. Вона є стратегічним документом партії. Питан­ня про партійні програми досить складне. Щоб залучити до партії якнайбільше рядових членів (адже саме вони вирішують питан­ня про прихід партії до влади), у партійних програмах часто фор­мулюються такі цілі та завдання, які б відповідали інтересам не тільки підприємницьких прошарків, що беруть на себе величезні матеріальні витрати у ході виборчої кампанії, а й рядових членів, що голосують за партійних лідерів і забезпечують їх прихід до влади. Тому у партійних програмах і з’являються завдання щодо вирішення певних соціальних питань, забезпечення прав і свобод громадян, захисту навколишнього середовища, роззброєння тощо.

Передвиборна платформа партії – це цілі та завдання, з якими партія йде на вибори, що мають відбутися. Це – документ тактич­ного характеру. Від його продуманих гасел і вимог, уміння заці­кавити і переконати виборців залежить перемога кожної партії на чергових виборах.

Соціальна база політичних партій дуже строката. Як правило, до них входять найрізноманітніші соціальні верстви. Наприклад, членами Християнсько-демократичного союзу Німеччини – однієї з масових партій у країні – є представники підприємниць­ких кіл, дрібні власники, середні верстви, її підтримує духовен­ство. Більша частина молоді часто голосує за ХДС, тому що голо­сувати за цю партію стало сімейною традицією, за неї голосували їхні батьки й діди. Усі, хто голосує за представників конкретної партії на парламентських, президентських або муніципальних виборах, є їх електоратом (лат. еlector – виборець), а основна маса електорату складає соціальну базу партії.

 

< Попередня   Наступна >