75

---

§ 2. Демократичний режим

Демократичному режиму як одному з величезних завоювань світової цивілізації притаманні широка соціальна база державної влади та відповідні методи її здійснення: що ширше його соціальна база, то демократичнішим він є. У розвинених демократичних державах ця база — весь народ, але, так чи інакше, за умов демок­ратичного режиму влада завжди підтримується більшістю насе­лення. Легітимація влади (її визнання громадською думкою) у таких державах відбувається під час проведення загальних, зас­нованих на демократичних принципах виборів. Легітимною вла­да стає внаслідок делегування її від одного суб’єкта – народу – іншо­му суб’єкту – державі. Отже, влада сприймається суспільством не тільки як законна, а й як така, що відповідає його прагненням. Шляхом виборів народний суверенітет перетворюється на суве­ренітет держави, обмежений лише необхідністю дотримуватися основних прав людини.

Наявність певних ознак громадянського суспільства зумовлює створення демократичного режиму. Необхідно також, щоб у країні склалися конкретні форми самоврядування. Його існування й розвиток є однією з ознак і важливим напрямом функціонування та поширення демократії.

За умов демократії має бути виключене зловживання владою. Свобода кожної людини поєднується зі свободою всіх громадян. У суспільстві право панує як міра свободи, загальної і рівної для всіх.

У сучасному розумінні демократичний режим базується на додержанні й гарантованому захисті невід’ємних прав людини, на участі населення у формуванні й діяльності державних органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. За сучасних умов головними ознаками демократичної держави є визнання найви­щої цінності особистості, захищеність її природних і невід’ємних прав, належне забезпечення всіма економічними, політичними, ідеологічними та юридичн

ими гарантіями, у тому числі судовим захистом проти будь-яких порушень (у тому числі й з боку дер­жавних структур). Демократичний режим, що діє в інтересах гро­мадян, є обов’язково конституційним. Належить, щоб його функ­ціонування було засноване на визнанні примату права перед дер­жавою, обмеженості останньої правом, неухильному дотриманні законності, спрямованості на додержання принципів правової дер­жави (наприклад, верховенство правового закону, відпові­дальність не тільки людини перед державою, а й держави перед людиною).

Винятково важливим для демократичного режиму є здійснен­ня принципу поділу влади. Він не обмежується констатуванням існування законодавчої, виконавчої, судової та наглядово-конт­рольної гілок влади.

Кожна гілка здійснює певні функції. Відносини між ними за­сновані на взаємних стримуваннях і противагах, що гарантує пев­ну рівновагу цими гілками. Це виключає узурпацію влади будь-якою з її гілок і забезпечує захист інтересів кожної особи.

Демократичний режим характеризується економічною, полі­тичною та ідеологічною різноманітністю (плюралізмом), не до­пускає монополізації в будь-якій з цих сфер. Рівень демократії при цьому безпосередньо не залежить від кількості існуючих і конкуруючих політичних партій і організацій, від однопартійно­го чи коаліційного складу уряду. Він залежить від рівня політизації населення і свідомої підтримки суспільством окремих партій, рівня політичної культури партійних функціонерів і громадян.

Політичне життя у країнах з демократичним режимом має про­ходити на засадах гласності та врахування громадської думки. Дуже важливо, щоб поряд з підкоренням меншості рішенням, прийнятим у конституційному порядку більшістю, проводилися консультації і дебати між окремими суб’єктами політичних відно­син з метою узгодження різних точок зору, досягнення компро­місу або консенсусу, запобігання конфронтації, гарантування миру і злагоди у суспільстві.

За умов демократичного режиму слід забезпечити охорону прав усіх громадян, включаючи й представників меншостей. Тому більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю – етніч­ною, політичною, релігійною – зберігаються визначені законом права. На неї поширюється принцип рівності всіх перед законом. Меншість має право висувати власні ініціативи, бути репрезен­тованою у різних державних органах (наприклад парламентських комісіях), мати у процесі дебатів своїх співдоповідачів, критику­вати виконання прийнятих рішень тощо. Більшість не може прос­то ігнорувати меншість, а зобов’язана уважно розглядати й об­ґрунтовано відповідати на її критичні зауваження. Саме в інтере­сах меншості найважливіші політичні рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів.

Звичайно, демократичний режим існує і за відсутності тих чи інших властивих йому ознак. Наприклад, під час буржуазної ре­волюції в Англії і після неї, коли виникла вкрай обмежена елітар­на цензова демократія, така її важлива ознака, як конституційність режиму, складалася і реалізувалася без наявності системи партій, що, як вже підкреслювалось, є однією з головних ознак демо­кратії.

Можливі різні рівні і зміст демократизму і, безперечно, є значні відмінності між режимами розгорнутої або обмеженої так званої елітарної демократії, де владним є невеликий прошарок суспіль­ства, а державне керівництво здійснюється вузьким колом осіб (аристократія, верхівка бізнесу, фахівці та ін.). Рівень демокра­тизму залежить від питомої ваги примусу в процесі здійснення державної політики.

Щодо розвинутої демократії, то її виникнення можна очікува­ти лише тоді, коли влада здійснюється безпосередньо або через представницький орган широкими верствами населення і коли права кожної особи надійно захищені, незалежно від того, хто саме у даний момент при владі. Ця захищеність має спиратися, в пер­шу чергу, не на державний примус, а на високу свідомість пред­ставників державного апарату й усього населення.

Від філософів Просвітництва (Ж.-Ж. Руссо) до політичних ідеологів сучасності (Ш. де Голль) усі наголошують на перевазі демократичного режиму, що спирається, головним чином, на пря­ме здійснення народовладдя всім населенням через референду­ми, петиції, народні обговорення тощо, порівняно з таким, осно­вою діяльності якого є народне представництво, тобто парламен­тський режим, деякі переваги якого слід, однак, визнати. Лише він уможливлює прийняття рішень на належному професійному рівні, узгодження в рамках представницького органу, різноманіт­них поглядів за допомогою компромісу. Парламентаризм дозво­ляє враховувати в ході державного управління переконання і пра­ва меншості. Саме тому представницьке правління більш сприяє формуванню корисного, обґрунтованого, ефективного законодав­ства і становить вищий рівень демократичного режиму. Усе це не виключає корисності, а в деяких випадках і необхідності поєдну­вати парламентське правління з безпосереднім народовладдям. Останнє є пріоритетним тоді, коли вирішуються особливо важ­ливі державні питання, прямо віднесені до компетенції суверен­ного народу, проведення референдуму з яких визначено законом як обов’язкове. Уможливлюється й те, що з появою сумнівів сто­совно відповідності волі вищого представницького органу до волі народу, виникає необхідність проведення референдуму за народною ініціативою. У зв’язку з цим воля народу фактично перевер­шує над волею народного представництва.

Одним з різновидів демократичного режиму є ліберально-де­мократичний режим, в умовах якого передбачається суворе обме­ження міри втручання держави в суспільні і, особливо, економічні відносини. Так, на ранньому етапі розвитку капіталізму державна влада фактично виконувала функцію «нічного вартового» суспіль­них відносин. За останні роки певні зрушення в бік лібералізму спостерігаються у США. У Великобританії поворот до лібералізму був пов’язаний з правлінням консервативного на чолі з М. Тетчер уряду, який розгорнув активну діяльність щодо денаціоналізації націоналізованих лейбористським урядом підприємств. Через змен­шення політичної ваги лівих сил у Франції за наших часів там роз­почалися аналогічні процеси. Ряд авторів, констатуючи існування ліберальних режимів у розвинених країнах у XIX ст., зазначає їх виникнення за сучасних умов у деяких країнах, що розвиваються (Індія, Філіппіни). Як ознаки цього режиму вони підкреслюють наявність вузької соціальної бази правлячої еліти, неспроможність більшості населення користуватися демократичними інститутами внаслідок його культурної відсталості. У певних країнах, що роз­виваються, політичні режими дійсно мають згадані особливості, але навряд чи це є підставою для їх належності до ліберально-демок­ратичних режимів.

Особливо слід підкреслити, що найважливішою рисою демо­кратичного режиму є те, що він характеризується одночасно як режим законності. Жодні зміни державного керівництва не до­зволяють відмовитися від цього режиму, відхилитися від дотри­мання чинного, правового за змістом, законодавства.

Безумовно, навряд чи можна говорити про існування в сучас­ному світі моделі ідеальної демократії. За наших часів в окремих країнах спостерігається відсутність тих чи інших перерахованих вище ознак і принципів демократії чи відхилення від них. Це, на­приклад, порушення власного законодавства, спроба занадто об­межити окремі права людини, вводити без істотних підстав ре­жим президентського правління тощо. Наявність згаданих явищ в умовах збереження переважної частини ознак і принципів, при­таманних демократичному режиму, не може розглядатися як зни­щення цього режиму, не виключає його існування, хоча й у вуж­чих рамках.

 

< Попередня   Наступна >