Головне меню

§ 5. Референдум у зарубіжних країнах

Конституційне право зарубіжних країн - Конституційне право зарубіжних країн
97

§ 5. Референдум у зарубіжних країнах

Референдум є інститутом безпосередньої (прямої) демократії. Але ступінь його реального демократизму залежить від політич­ного режиму країни, від існуючих політичних обставин та умов, за яких референдум проводиться. Референдум – це голосування виборців з будь-якого важливого питання державного життя у країні. Питання, пов’язані з призначенням і проведенням рефе­рендуму, у багатьох країнах регулюються їх конституціями, зако­нами про вибори чи спеціальними законами про референдум.

Процедура референдуму дуже схожа на процедуру виборів: і у виборах, і у референдумі беруть участь виборці. Ці процедури мають також відмінності. По-перше, вони відрізняються за об’єк­том волевиявлення виборців. Під час виборів таким об’єктом є людина (кандидат у депутати чи на виборну посаду). При рефе­рендумі об’єктом волевиявлення є не людина (кандидат), а певне питання, з якого проводиться референдум, – конституція, поправ­ка до конституції, закон, законопроект, будь-яка проблема, що стосується міжнародного статусу відповідної держави, або внут­рішньополітична проблема. По-друге, процедури виборів і рефе­рендуму відрізняються за способом визначення результатів го­лосування. При виборах вони можуть визначатися як за мажори­тарною, так і за пропорційною системою, а при референдумі – тільки за мажоритарною.

Суб’єктами ініціативи проведення референдуму є глава дер­жави, парламент, уряд, органи місцевих влад (місцеві референду­ми). Ініціативу проведення референдуму можуть виявляти також і виборці. Необхідна їх кількість і вся процедура такої ініціативи встановлюються законом.

Види референдуму і його правові наслідки. Розрізняють: а) обов’язковий референдум; б) плебісцит; в) всенародне опиту­вання (консультативний референдум).

Обов’язковість реф

ерендуму означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішено тільки шляхом проведення референдуму і ніяк інакше. Перелік таких питань установлює Конституція (наприклад, про зміну правового статусу особистості, форми правління, форми політико-правового устрою, принципів виборчої системи, в ряді країн з питання вступу держави в міжна­родні співтовариства тощо).

Плебісцит – це голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування з питання про політичну долю держави або території, на якій воно розташоване. Хоча в деяких країнах (Бразилія, Пакистан) плебісцитом називають будь-який обов’яз­ковий референдум.

З юридичної точки зору різниці між обов’язковим референду­мом і плебісцитом немає. У обох випадках за підсумками голосу­вання настають обов’язкові для органів влади правові наслідки. Рішення мають вирішальний характер і не підлягають затвер­дженню будь-яким органом (наприклад у квітні 1993 року в Бра­зилії з ініціативи групи парламентарів-монархістів на референ­дум було винесене питання про форму правління. Абсолютна більшість громадян, що взяли участь у голосуванні, висловилася проти монархії, за збереження нині існуючої республіканської форми правління. Рішення мало остаточний характер).

Всенародне опитування (консультативний референдум) являє собою лише з’ясування думки виборців з будь-якого питання, яке буде предметом розгляду в парламенті. Парламент враховує дум­ку виборців (а може і не враховувати) при прийнятті закону.

Законодавство зарубіжних країн встановлює межі припусти­мого використання референдуму. На голосування виборців не можуть виноситься питання надзвичайного і невідкладного ха­рактеру, що вимагають спеціальних знань, а також такі, відповідь на які відома заздалегідь (наприклад, про зниження податків, підвищення заробітної плати тощо). Не можуть виноситися на ре­ферендум питання бюджету, амністії, кадрові питання, питання про заходи для забезпечення суспільного порядку, здоров’я і без­пеки населення.

 

< Попередня   Наступна >