131

---

§ 4. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах

Статусу суддів у конституціях зарубіжних країн, у розділах, які стосуються судової організації, як правило, приділяється най­більша увага. Статус суддів (магістратів) регулюють також і спеці альні закони. Це пов’язано із тим, що суддям належать особливі повноваження, в тому числі й щодо вирішення людських доль. До суддів, як правило, висуваються високі вимоги як професій­ного плану (як правило, наявність вищої юридичної освіти і пев­ний стаж роботи на інших юридичних посадах), так і моральні (це не лише відсутність судимості, а й бездоганна, незаплямована репутація), а також вимоги щодо певного життєвого досвіду (як правило, підвищений вік для обіймання посади суддів). Судді, прокурори, судові слідчі, які мають право брати участь у судово­му процесі, у багатьох зарубіжних країнах мають загальну назву – магістра­ти, інші – це службовці судових установ.

У конституціях, як правило, сформульовані загальні принци­пи правового статусу суддів. До таких принципів віднесені: при­значення, незмінність, незалежність суддів та суддівська несу­місність.

У більшості країн суддівський корпус формується шляхом при­значення (хоча існують виключення, наприклад, виборність суддів у деяких штатах США; в країнах тоталітарного соціалізму судді нижчих судів обираються громадянами або представницькими органами, як правило, на термін переобрання останніх – 5 років).

Процес призначення суддів ґрунтується на юридично регла­ментованій процедурі професійного відбору, якій, в свою чергу, передує спеціальна професійна підготовка і строгі правила про­ходження суддівської кар’єри. В Іспанії і Франції, наприклад, судді призначаються за конкурсом органами суддівського самовряду­вання – верховними радами магістратур. У Польщі, судді при­значаються Президентом за поданн

ям Всепольської Судової Ради. У Великобританії – лордом-канцлером, але без конкурсу, та за порадою комісії, яка знаходиться при ньому (склад комісії не роз­голошується). У США федеральні судді, а також голова Верхов­ного Суду призначаються Президентом за згодою Сенату. У Мек­сиці судді штатів призначаються законодавчими органами штатів.

Принцип призначення покликаний, на відміну від принципу виборності, забезпечувати професіоналізм судової діяльності. Ос­кільки, під час обрання суддівський корпус формується громадя­нами і навіть представницькими органами, як правило, при цьому діє політичний чинник. Виборці не настільки строго керуються суто професійними, особистими якостями кандидатів, а передусім їх політичними переконаннями. Звичайно, політичний момент існує і під час призначення суддів, тому більш прийнятним є та­кий порядок призначення, який не є виключною прерогативою однієї гілки влади.

Порядок формування органів конституційної юрисдикції є дещо іншим.

Незмінність. Як правило, конституції не вказують, на який термін призначаються судді (проте, досить рідко зустрічається призначення на певний строк, наприклад, 10 років у Японії, або спочатку на певний строк, а згодом безстрокове – у Молдові). Як правило, незмінність поєднується з такими поняттями, як «без­строковість» та «пожиттєвість». «Пожиттєвість» означає, що ка­р’єра судді закінчується із досягненням певної вікової межі (у Ве­ликобританії – 72 роки, у Японії – 65). Кар’єра судді може закін­читися у зв’язку із фізичним станом, який не дозволяє нормально здійснювати суддівські функції, із скоєнням злочину, у зв’язку з його недостойною поведінкою (наприклад, у США судді викону­ють свої повноваження, допоки їх поведінка є бездоганною).

Новітні конституції, як правило, встановлюють, що судді не можуть бути усунуті із посади, звільнені у відставку, окрім ви­падків і при дотриманні гарантій, передбачених законом (наприк­лад, ст. 117 Конституції Іспанії).

Незалежність – один із самих широких принципів конститу­ційно-правового статусу суддів, який, як правило, закріплюється через таку формулу: «Судді – незалежні й підкоряються лише за­кону». Економічною гарантією незалежності судді – є високий рівень заробітної плати.

Принцип несумісності забороняє суддям і всім, хто утворює корпус магістратів, одночасно займати інші державні та громадські посади, а також займатися іншою оплачуваною (крім викладаць­кої та наукової) діяльністю. У судових установах виключаються родинні зв’язки.

Судовий імунітет – ще одна із гарантій незалежності суддів, означає, що суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної й, більше того, до кримінальної відповідальності за свої рішення у конкретних справах, за винятком випадків, передбачених за­коном.

Суддівське самоврядування. Завдання органів суддівського самоврядування полягає у представництві і захисті інтересів суддів, у рішенні кадрових питань та питань дисциплінарної відпо­відальності. Такі органи можуть здійснювати інспектування судів, пропонувати кандидатури для призначення на суддівські посади або навіть самі призначають суддів (Іспанія). В Італії, Франції, Румунії – Вища рада магістратури, в Іспанії – Генеральна рада судового корпусу, у Болгарії – Вища судова рада. До складу та­ких органів зазвичай входять голови верховних (касаційних) судів, вищих спеціалізованих судів (наприклад, адміністратив­них), міністр юстиції, генеральний прокурор тощо. Частина членів може призначатися головою держави (у деяких країнах за подан­ням палат парламенту), частина обирається загальним з’їздом суддів.

 

< Попередня   Наступна >