47

---

Розділ 16

Місцеве управління у зарубіжних країнах

§ 1. Поняття місцевого управління і місцевого самоврядування в зарубіжних країнах

На сучасному етапі місцеві органи влади є суттєвою ланкою політичної системи у зарубіжних країнах. У світі становлення системи місцевого управління пов’язане з процесами росту адмі­ністративної, фінансової та судової самостійності середньовічних міст від центральної адміністрації. Сучасна система місцевого управління склалася у результаті тривалих адміністративних і муніципальних реформ. Сьогодні у більшості демократичних країн проблеми управління місцевими справами вирішуються як агентами центральної державної влади, так і представницькими органами населення певної адміністративно-територіальної оди­ниці. У зв’язку з чим у зарубіжних країнах питанню правової рег­ламентації діяльності місцевих органів влади приділяється знач­на увага.

У багатьох сучасних країнах світу регулювання діяльності місцевого управління проходить на вищому державному рівні, тобто на рівні конституції (Конституція Мексики 1917 р. – Розділ 5 «Про штати федерації», Конституція Японії 1947 р. – Глава 8 «Місцеве самоврядування», Конституція Республіки Болгарія 1991 р. – Глава 7 «Місцеве самоврядування та місцева адмініст­рація», Конституція Литви 1992 р. – Глава 10 «Місцеве самовря­дування та управління» тощо). Необхідно підкреслити, що в од­них зарубіжних конституціях функціонування місцевих органів влади регламентоване більш докладно, а в інших – встановлю­ються лише загальні принципи їх формування та діяльності.

Конституційні положення про місцеве управління отримують розвиток у поточному законодавстві. Наприклад, Конституція РФ 1993 р. – Глава 8 «Місцеве самоврядування» визначає лише основ­ні засади роботи місцевих представницьких органів. У той ж

е час на федеральному рівні подробиці встановлені у Федеральному за­коні «Про загальні принципи організації місцевого самоврядуван­ня в РФ» 2000 р., Федеральному законі «Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб’єктів РФ» 1999 р., а на рівні суб’єктів феде­рації – у нормативно-правових актах законодавчих (представ­ницьких) органів суб’єктів РФ, зокрема Законі «Про державну реєстрацію статутів муніципальних утворень у Нижегородській області» 1997 р., Законі «Про порядок державної реєстрації ста­тутів муніципальних утворень у Хабаровському краї» тощо.

Певну специфіку має правове регулювання організації місце­вого управління у країнах англосаксонської правової системи. Так, у США правовий статус місцевих органів управління встанов­люється у хартіях (єдиному документі, який об’єднує норми, що регламентують становище окремого муніципалітету). У Великоб­ританії діють так звані «приватні біллі», які приймаються за ініціа­тивою окремого муніципалітету та визначають виключно його функціонування. У цих країнах особливе значення мають судові прецеденти зі справ органів місцевого управління.

У юридичній літературі склалися різні точки зору щодо ви­значення категорій «місцеве управління» та «місцеве самовряду­вання». Це пов’язано з існуванням таких різноманітних теорій місцевого управління, як теорія вільної громади, громадська тео­рія, державна теорія та ін. Наприклад, теорія вільної громади (А. Токвіль, О. Лабанд, Б. Чічерін, М. Лазаревський та ін.) і госпо­дарська та громадська теорія (Р. Моль, В. Лешков, А. Васильчиков та ін.) базуються на протиставленні держави та суспільства.

Згідно з теорією вільної громади, поряд з трьома загальнови­знаними гілками влади необхідно визнавати й четверту – кому­нальну, або муніципальну. Громада має право на самостійне та незалежне існування від центральної влади, причому держава лише визнає громаду. Громадська теорія передбачала надання місцевій спільноті права самостійно реалізовувати свої громадські інтереси, але підтверджувала зберігання за урядовими органами права керувати лише державними справами. Взагалі відповідно до даних теорій під місцевим управлінням розумілася сукупність органів, які призначаються із центру та представляють на місцях інтереси державної адміністрації. А під місцевим самоврядуван­ням – сукупність представницьких органів, які обираються місце­вим населенням.

Сутність державної теорії (Л. Штейн, Р. Гнейст, В. Безобразовий, А. Градовський та ін.) полягає у тому, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління, статус яких регулюється державою. За даною теорією, місцеве самоврядуван­ня – це особлива організація державної влади на місцях, яка за­снована на виборних началах. Однак, на відміну від центрально­го державного управління, місцеве самоврядування здійснюєть­ся не урядовими чиновниками, а особами, які представляють інтереси місцевих спільнот.

Зазначений різний підхід до змісту місцевого управління та самоврядування відбився і у конституційному та поточному за­конодавстві зарубіжних держав. Зокрема, Конституція Узбекис­тану 1991 р. (у ред. 1993 р.) – Глава 21 «Основи державної влади на місцях», ст. 99 встановлює, що представницькими органами влади в областях, районах і містах є Ради народних депутатів, які очолюються хокимами та які, відповідно до інтересів держави та громадян, вирішують питання, що належать до їх компетенції. Так, Конституція Греції 1975 р. – Розділ 6 «Адміністрація» визначає, що управління місцевими справами належить до компетенції орга­нів місцевого самоуправління, першим ступенем яких є муніци­палітети та громади. Держава здійснює нагляд за органами місце­вого самоврядування, але не створює перешкод їх ініціативі та вільній діяльності. Державні службовці є виконавцями волі дер­жави та слугами народу.

У той же час у Конституції Вірменії 1995 р. можна спостеріга­ти впровадження громадської теорії. Зокрема, Глава 7 «Терито­ріальне управління та місцеве самоврядування» ст. 105 встанов­лює, що у громадах здійснюється місцеве самоврядування. Для розпорядження громадською власністю та вирішення питань гро­мади на трирічний термін обираються органи місцевого самовря­дування. Ст. 107 Конституції Вірменії 1995 р. регламентує, що в областях здійснюється державне управління. Уряд в областях призначає та звільняє керівників областей, які реалізують регіо­нальну політику уряду, координують діяльність регіональних служб республіканських виконавчих органів.

Водночас на сучасному етапі переважна більшість вчених до­тримується точки зору про некоректність протиставлення понять «місцеве державне управління» та «місцеве самоврядування» або «місцеве представницьке управління». Зокрема, на думку відо­мого дослідника місцевого управління X. Ф. Алдерфера, вище­зазначені категорії входять до більш широкого поняття «місцеве управління», яке охоплює усі одиниці управління нижче загаль­нонаціонального рівня в унітарних державах та нижче рівня суб’єк­та федерації в федеративних державах. Окрім того, у сучасних зарубіжних країнах спостерігається тенденція щодо постійного одержавлення органів місцевого представницького управління. Як правило, це явище виражається у можливості передачі централь­ною владою певних повноважень, які характерні для місцевого державного управління, органам місцевого самоврядування. Зок­рема, у РФ на рівні суб’єктів федерації приймаються закони (За­кон Оренбурзької області «Про надання органам місцевого само­врядування окремих державних повноважень» 2001 р.), які рег­ламентують делегування державних повноважень.

У цьому зв’язку необхідно підкреслити і важливість Євро­пейської хартії про місцеве самоврядування 1985 р. Значення да­ного міжнародного пакту полягає у тому, що хартія закріплює важливі демократичні засади функціонування місцевого самовря­дування, які є обов’язковими для країн–членів Ради Європи. Зок­рема ст. 3 дає визначення місцевого самоврядування. Так, під місцевим самоврядуванням розуміється право та реальна здат­ність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ та управляти ними, діючи у межах за­кону, під власну відповідальність і в інтересах місцевого населен­ня. Це право здійснюється радами та зборами, які складаються із членів, що обираються шляхом вільного, таємного, рівного, пря­мого та загального голосування.

На сучасному етапі у різних країнах функціонування органів місцевого самоврядування є основою демократичного державного режиму та засобом реалізації громадянами певної адміністратив­но-територіальної одиниці права на самовизначення. Існування органів місцевого самоврядування пов’язане з необхідністю розум­ної децентралізації влади, тому що надання громадянам права са­мостійно вирішувати свої проблеми безпосередньо впливає на ефек­тивність процесу реалізації публічної влади взагалі на всій тери­торії країни. Тому не випадково у конституціях зарубіжних країн зазначені засади діяльності місцевих органів влади знайшли відоб­раження. Так, Конституція Молдови 1994 р. (із змінами 1996 р.) – Глава 8 «Публічне управління», ст. 109 «Основні принципи місце­вого публічного управління» встановлює, що публічне управління в адміністративно-територіальних одиницях базується на принци­пах місцевої автономії, децентралізації громадських служб, виборності влад, місцевого публічного управління та порад з громадяна­ми щодо важливих питань місцевого значення.

Окремо необхідно проаналізувати етимологію вже вище за­значеного терміну «муніципалітет». Юридична енциклопедія трактує під муніципалітетом (від лат. municipium – місто, яке має самоврядування), по-перше, одиницю соціально-територіальної структури суспільства, як правило, місто та місцевість, що до нього прилягає, які об’єднуються єдиною системою управління на ос­нові самоврядування; по-друге, виборний орган у системі місце­вого управління. Слід зазначити, що в законодавстві зарубіжних країн поняття «муніципалітет» і «муніципальні органи» вжива­ються неоднаково. Наприклад, у США і Великобританії муніци­пальними органами називаються лише органи міста. Згідно з Кон­ституцією Королівства Нідерланди 1983 р. муніципалітетами є сукупність місцевих органів влади низового рівня, а провінціями є місцеві органи влади регіонального рівня. В Японії статус муні­ципалітетів мають як міські, так і селищні громади, чисельність населення яких може становити як декілька сот, так і сотні тисяч мешканців. У той же час у переважній більшості зарубіжних країн під муніципалітетами розуміється сукупність усіх органів місце­вого самоврядування.

 

< Попередня   Наступна >