Розділ 23 Основи конституційного права Італії

Італійська республіка розташована на півдні Європи, на Апеннінському півострові. Межує з Францією, Швейцарією, Австрією і Словаччиною. Територія – 301,3 тис. кв. км, населення – 57,2 млн чоловік.

Сучасна італійська держава бере свій початок з XIX ст., коли відбувався процес національно-політичного об’єднання. Ще 1848 р. у королівстві Сардині-П’ємонт була введена перша конституція, відома в історії як Альбертинський статут. Після об’єднання Італії 1861 р. ця конституція була поширена в усій державі в цілому. Згідно з тим актом підсилювалася форма державного правління у вигляді обмеженої монархії, що згодом трансформувалася в пар­ламентарну монархію.

Після приходу до влади фашистів (1922 р.) ця форма правлін­ня формально збереглася, хоча сам парламент згодом був ліквідо­ваний. Формально залишалася в силі й Конституція 1848 р., од­нак державний лад був кардинально змінений низкою законів, прийнятих у 1922–1928 рр. Ці закони встановили інститут так званої корпоративної держави.

Після Другої світової війни за результатами референдуму, проведеного у червні 1946 р., була ліквідована монархія і вста­новлена республіканська форма правління.

Нова Конституція Італії була прийнята на урочистому засі­данні Установчих зборів 22 грудня 1947 р. 453 голосами, проти було подано 83 голоси. 27 грудня 1947 р. Конституція була про-мульгована Тимчасовим главою держави І. Бономі, а з січня 1948 р. вона набрала чинності.