74

---

§ 4. Вибори і референдум

Спеціальної глави про виборчу систему в Конституції Швей­царії не міститься. Основні принципи її, а також порядок прове­дення виборів закріплені в статтях стосовно правового статусу гро­мадян і у відділі 5 – «Федеральні органи влади». У відповідності зі ст. 136 Конституції при федеральних виборах і голосуваннях «усі швейцарці і швейцарки» мають однакові політичні права й обов’яз­ки. Право голосу належить тим із них, хто досяг 18 років і за феде­ральним правом не позбавлений активного цивільного права. Чле­ном національної ради може бути обраний будь-який виборець.

Виборчі права в кантонах і комунах регулюються кантональ­ним виборчим правом.

Федеральне законодавство передбачає позбавлення політич­них, а отже, виборчих, прав на термін від двох до десяти років за вчинення злочину, що спричинило покарання у виді позбавлен­ня волі. Кантони позбавляють виборчих прав душевнохворих, поз­бавлених волі на термін більше року. Ценз осілості на федераль­ному рівні не передбачений. Якщо у виборця немає постійного місця проживання, він повинен зареєструватися за 10 днів до дня голосування, представивши документи про народження. На кан­тональному і комунальному рівні ценз осілості зазвичай складає три місяці (ст. 39). «Швейцарці і швейцарки, що знаходяться за кордоном», можуть брати участь у голосуваннях на федерально­му рівні. Допускається голосування поштою.

У Швейцарії діє змішана виборча система. Національна рада (нижня палата парламенту) обирається – за пропорційною сис­темою, а Рад кантонів (верхня палата) – за мажоритарною систе­мою в два тури.

Вибори кантональних парламентів (великих рад) проводять­ся за пропорційною системою, а у напівкантонах діє мажоритар­на виборча система.

Швейцарському констит

уційному праву притаманний інсти­тут невизнання імперативного мандата, що знайшов закріплення в ст. 161 – «заборона імперативного мандата».

Іншим інститутом безпосередньої демократії у Швейцарії (крім виборів) є референдум. У середині ХХ ст. й особливо після Дру­гої світової війни цей інститут здобув у країні велику попу­лярність. Діюча Конституція містить спеціальну главу «Ініціати­ва і референдум» (розділ 4, глава 2), норми якої закріпили утри­мання і процедуру проведення референдуму. Відповідно до Конституції референдуми підрозділяються на обов’язкові (ст. 140) і факультативні (ст. 141).

Обов’язковий референдум означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішене тільки шляхом проведення ре­ферендуму. Коло таких питань зазначене у Конституції (ст. 140). Це: перегляд Конституції; приєднання до організацій колектив­ної безпеки або до національних співтовариств; оголошення тер­міновими федеральних законів, що позбавлені конституційної основи, і тривалість дії яких перевищує один рік.

Ці закони повинні бути передані на голосування протягом од­ного року з часу їхнього прийняття Федеральними зборами.

Обов’язковість підтвердження референдумом також вимагає народної ініціативи (100 тис. «громадян і громадянок»), що ве­дуть до повного перегляду Конституції; принцип повного пере­гляду Конституції у випадку розбіжностей між палатами пар­ламенту. Рішення на загальнообов’язковому референдумі схва­люються більшістю народу і більшістю кантонів. Результат народного голосування в кантоні вважається за голос кантону, а у напівкантоні – півголоса. Такі рішення є загальнообов’язкови­ми, не потребують ніякого схвалення або утвердження.

Факультативний федеральний референдум може проводити­ся з питань прийняття, схвалення або зміни федеральних законів або постанов, а також схвалення міжнародних договорів (ст. 141), що мають невизначену тривалість дії, не можуть бути денонсо­вані. Факультативний референдум проводиться у формі голосу­вання народу федерації. Рішення, приймається більшістю народів і має рекомендаційний характер.

На кантональному рівні референдум поширений ще більш, ніж на федеральному.

Для референдумів, як і для виборів, характерний досить висо­кий рівень абсентеїзма.

 

< Попередня   Наступна >