95

---

§ 2. Основи правового статусу особи

Як ми вже зазначали, Конституційним актом 1982 р. стверд­жується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов’язки: 1 – демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодав­чих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п’ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продов­жений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законо­давчих зборів); 2 – основні свободи (совісті, думки, слова, мир­них зборів, асоціацій); 3 – право на пересування (право на в’їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мо­тивуються реалізацією «програми позитивних дій», спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 – юри­дичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на спра­ведливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 – рівноправність; 6 – право на офіційні мови; 7 – право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі об­меження.

Підкреслимо деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в’їзд. З огляду на високий рівень еконо­мічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і ба­гато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує іммігра­цію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм. Щодо основних та юри­дичних прав, права на рівність, викладених у Хартії, парламент чи провінційні законодавчі устан

ови можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом). Ці закони матимуть силу, незважаючи на той факт, що суперечать тому чи іншому положенню Хартії. Такий закон може діяти тільки п’ять років, але його дія може бути поновлена на по­дальші періоди у п’ять років. Офіційними мовами Канади вважа­ються англійська і французька для будь-яких установ уряду та парламенту Канади і для уряду і Законодавчих зборів Нью-Брансвіка. Кожен має право користуватися будь-якою мовою у парла­менті та Законодавчих зборах Нью-Брансвіка. Акти парламенту та Законодавчих зборів Нью-Брансвіка, а також документи і про­токоли засідань обох установ мають складатися і вестися обома мовами. Заяви та інші справи можуть оформлятися у федераль­них судах і у судах Нью-Брансвіка англійською або французькою мовами. Будь-який громадянин має право спілкуватися з урядом та парламентом Канади, а також з урядом і Законодавчими збо­рами Нью-Брансвіка обома мовами, залежно від доцільності ви­користання тієї чи іншої мови. Хартія підтверджує існуючі кон­ституційні гарантії щодо використання англійської та французь­кої мов у Законодавчих зборах та судах Квебека і Манітоби.

Особливий інтерес становлять права меншин на освіту рідни­ми мовами, які є двобічними. По-перше, у будь-якій провінції гро­мадяни Канади, які мають дитину, що здобула чи здобуває почат­кову або середню освіту англійською або французькою мовою, ма­ють право на те, щоб усі їхні діти здобували освіту тією ж мовою у навчальних закладах для мовних меншин, фінансованих з гро­мадських фондів, де кількість дітей це дозволяє. Громадяни, які здобули початкову освіту в Канаді англійською чи французькою мовою, але мешкають у провінції, де ця мова є мовою англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобували початкову та середню освіту відповідною мо­вою, якщо вистачає дітей для створення класів. По-друге, у кожній провінції, крім Квебека, громадяни, рідною мовою яких є мова англійської чи французької лінгвістичної меншини, мають право на те, щоб їхні діти здобули початкову і середню освіту відповід­ною мовою (якщо їх кількість це дозволяє). Це право буде поши­рене на Квебек тільки за умови згоди Законодавчих зборів або уряду Квебека. У Хартії передбачено, що гарантії, які вона надає щодо деяких прав і свобод, «не повинні тлумачитися як відмова від будь-яких інших прав і свобод, якими користуються громадя­ни Канади», вона буде тлумачитись «у такий спосіб, що відпові­дає збереженню та збагаченню багатогранної культурної спадщи­ни Канади». Тут також стверджується, що будь-яка стаття Хартії «не відміняє і не принижує інші права та привілеї, гарантовані Конституцією Канади стосовно релігійних, відособлених чи не­традиційних навчальних закладів» (пункти 26, 27, 29). Конститу­ційне положення затверджує, що гарантії використання англійсь­кої та французької мов не заперечують або не принижують юри­дичні права, звичаї та привілеї щодо використання інших мов. Ці права є і залишаються непохитними.

Конституція також передбачає судові гарантії (пункти 7–14). Наприклад, кожен має право на захист від необґрунтованих об­шуків і накладення арешту на майно.

Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі, що вони порушують Хартію. Саме це положення Білля про права, закладене в американську Конституцію, протягом вже майже 200 років дуже добре знайоме американцям. Для канадців це положення нове, майже революційне і значно розширює юрис­дикцію судів. Пункт 1 Хартії передбачає гарантовані Хартією пра­ва, які «підлягають лише доцільному обмеженню, що явно ви­правдовується у вільному та демократичному суспільстві». Суди вирішуватимуть, яким є зміст використаних тут висловів «до­цільні», «явно виправдовуються» і «вільному та демократично­му суспільстві», їх постанови можуть залишити за парламентом і Законодавчими зборами більшість повноважень, що вони мали перед тим, як набула чинності Хартія; вони можуть також пев­ною мірою обмежити більшість із цих повноважень. Щодо по­правок до Хартії, то вони вносяться лише за згодою семи про­вінцій, населення яких складає не менше половини загальної кількості населення десяти провінцій (крім положень щодо ви­користання мов у Нью-Брансвіку, поправки до яких можуть бути внесені спільно парламентом та провінційними Законодавчими зборами).

Характеристика правового статусу особи не була б повною, якщо упустити права корінних народів Канади, що гарантуються Кон­ституційним актом 1982 р. По-перше, він стверджує, що гарантія деяких прав і свобод «не розглядатиметься як заперечення чи при­ниження будь-яких прав аборигенів, договірних та інших прав і свобод, якими послугуються аборигенні народи Канади», включаю­чи права і свободи, затверджені Королівською прокламацією 1763 р., а також будь-які права і свободи, здобуті шляхом урегулювання земельних питань (частина 1, п. 25 «Хартії прав і свобод»). По-дру­ге: «Існуючі аборигенні та договірні права аборигенних народів Ка­нади визнаються та підтверджуються цим актом», при цьому виз­начається, що до аборигенних народів належать індіанці, іннуїти та метиси. По-третє, 1983 р. в п. 35 частини 2 «Права корінних на­родів Канади» до Акта було вперше внесено поправку (набула чин­ності 21 червня 1984 р.), що роз’яснює зміст терміну «права, що випливають з договорів». До них були віднесені права і свободи, здобуті внаслідок узгодження земельних питань або які ще могли бути здобутими таким шляхом. При цьому підкреслювалося, що вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам. Цей пункт також встановлює, що не будуть вноситися поправки до конститу­ційних положень, що стосуються індіанців та індіанських резер­вацій, прав і свобод аборигенів, гарантованих Хартією прав і сво­бод без обговорення на конференції перших міністрів із представ­никами корінних народів. Але в Канаді зберігається проблема дії звичаєвого права корінних жителів у національній правовій сис­темі (як і у США, і в Австралії).

Конституційний акт 1982 р. містить також частину 3 «Зрівнян­ня можливостей та регіональні розбіжності». У ній стверджуєть­ся: 1 – національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи «зобов’язані забезпечувати рівні можли­вості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадсь­ких послуг належної якості усім канадцям»; 2 – уряд і парламент Канади «зобов’язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування».

 

< Попередня   Наступна >