60

---

§ 1. Конституція

Поразка Японії у Другій світовій війні та її окупація війська­ми США були основною причиною, яка визначила докорінну лом­ку застарілих конституційних та адміністративних норм. Осно­вою післявоєнної перебудови суспільства стала Декларація, яку підписали глави урядів США, Великобританії, Китаю та Радянсь­кого Союзу в червні 1945 р. у Потсдамі.

У жовтні 1945 р. Прем’єр-міністр Японії Кіндзюро Сідехара сформував спеціальну комісію з вивчення питань конституцій­ної реформи і перед її учасниками поставив завдання – поєднати закладені в Конституції Японської Імперії прусські великодер­жавницькі принципи із вимогами демократизації суспільства. В лютому 1946 р. японський уряд надрукував цей проект, який вно­сив значні зміни до Конституції 1889 р. Однак цей законопроект не відповідав духу Потсдамської декларації, і Далекосхідна комі­сія відхилила його. А вже в березні уряд вніс на розгляд Парла­менту проект генерала Дугласа Макартура, який був розробле­ний в штабі американських окупаційних військ. Нова Конститу­ція була прийнята Парламентом у жовтні 1946 р., промульгована Імператором і надрукована 3 листопада 1946 р. Через шість місяців – 3 травня 1947 р. – вона набула чинності.

Структурно Конституція Японії складається з 11 глав і 103 статей, які послідовно регулюють: статус імператора; відмову від війни; права і обов’язки народу; діяльність Парламенту, Кабінету і судової влади; державні фінанси; місцеве самоврядування; про­цедуру зміни Конституції.

Нова Конституція відрізняється від Конституції Мейдзі з ба­гатьох важливих аспектів. Основними є:

– особа Імператора більше не визнається священною й існує лише як символ держави і об’єднує нації, а єдиним носієм дер­жавного суверенітету стає народ (ст. 1);

– при

нцип розподілу влади здійснюється на більш демокра­тичній основі. Імператор вже не володіє виконавчою владою. Він має право виконувати лише ті державні функції, котрі визначені в Конституції. Наприклад, він лише формально затверджує при­значення Прем’єр-міністра і головного судді Верховного суду (ст. 4). Парламент призначає Прем’єр-міністра, а головного суддю – Ка­бінет міністрів. Тільки із згоди Кабінету міністрів Імператор про­голошує від імені народу закони та договори, скликає сесії Пар­ламенту, присуджує нагороди (гл. 1);

– коло основних прав і свобод людини значно розширилося (гл. 3);

– Японія «відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу ви­рішення міжнародних спорів» (ст. 9);

– ліквідуються всі аристократичні інститути (ст. 14). Колиш­ня Палата перів замінюється Палатою радників, члени якої оби­раються як представники свого народу;

– місцеве самоврядування здійснюється в широких масшта­бах (статті 92–95).

До особливостей Конституції 1947 р. можна віднести більш чітке закріплення трьох принципів: принципу народного сувере­нітету, принципу додержання основних прав і свобод громадян і принципу пацифізму.

Принцип народного суверенітету як основи державної влади в японському конституційному праві з’явився вперше і закріпле­ний в преамбулі та в ст.1 Конституції. Вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом є Парламент (ст. 41).

Конституція містить широкий перелік особистих, політичних і соціально-економічних прав і свобод громадян (статті 10–40).

Особливе значення має ст. 9 Конституції, в якій закладені по­ложення про відмову від війни і створення регулярних збройних сил. Включення до Конституції даної статті мало за мету запобіг­ти відродженню японського мілітаризму. З одного боку, вона є постійним об’єктом критики реакційних сил країни, а з іншого – виступає перешкодою для здійснення Японією своїх міжнарод­них зобов’язань, таких як участь Японії як члена ООН в комплектації міжнародних збройних сил, однак поки це компенсуєть­ся участю у миротворчих місіях (Камбоджа, Мозамбік, Руанда) і в рятувальних операціях. На сьогодні функцію збройних сил ви­конують японські сили самооборони, які були створені в 1950 р. як «резервний поліцейський корпус» після початку війни в Кореї.

Контроль за дотриманням Конституції покладений на суди. Конституція не забороняє нижчим судам проводити конституцій­ний нагляд, однак встановлює, що остаточне рішення з таких пи­тань приймає тільки Верховний суд. Юридичною основою для інституту конституційного нагляду є норма ст. 98, яка проголо­шує, що «Конституція є Верховним законом країни, і ніякі зако­ни, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать у ціло­му або в частині її положенням, не мають законної сили».

Слід звернути увагу, що Конституція 1947 р. ще жодного разу не переглядалася, хоча питання про відміну або перегляд окре­мих її статей стояло вже з перших днів її прийняття. Критика, в основному, стосувалася «імпортного», нав’язаного країні харак­теру Конституції. Дуже гостра боротьба розгорнулася навколо відміни або зміни «мирної» ст. 9, щодо котрої застосовується роз­ширене тлумачення Конституції.

Зауважимо, що однією з причин конституційної стабільності Японії – є «жорсткий» порядок змін основного закону, який вста­новлює ст. 96: «Зміни Конституції здійснюються з ініціативи Пар­ламенту та зі згодою не менш як двох третин загальної кількості членів обох палат і далі представляються на затвердження наро­ду». Затверджені таким чином зміни виносяться на спеціальний референдум або на розгляд Парламенту після його нових виборів (можливість ратифікації визначається рішенням Парламенту). Треба пояснити, що існуючий в Японії баланс політичних сил не дозволяє партіям, які виступають за внесення змін до Конституції, досягти в Парламенті необхідного для цього кворуму.

 

< Попередня   Наступна >