Розділ Х. Економіка і управління інтелектуальною власністю

1. Поняття економіки інтелектуальної власності і інтелектуального капіталу

В умовах ринкової економіки інтелектуальна власність в господарському обігу набуває статусу інтелектуального капіталу. Цей складний в економіці феномен знайшов теоретичне обґрунтування при розгляді сучасної ринкової інтелектуальної економіки, яка спирається на загальні основи теорії ринку, капіталу і підприємництва (бізнесу).

Економіка інтелектуальної власності, або інтелектуальна економіка - це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка - це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми й правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Узагальнюючими властивостями капіталу є такі:

капітал виступає як економічна категорія і за своїм соціально-економічним змістом не є майном;

капітал має вартісну оцінку і є «самозростаючою» вартістю;

капітал існує лише за певних соціально-економічних умов, властивих ринковому середовищу;

капітал розглядається як авансована вартість і після завершення кругообігу повертається з додатковим доходом;

капітал є частина багатства (фінансових ресурсів) підприємця (сума вартісної оцінки майна і коштів), може бути інновацією.

Інтелектуальний капітал - це один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює одночасно характерну лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку й особливості.

Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну сутність та багатовекторність прояву, що визначається механізмом його функціонування. До інтелектуального капіталу відноситься продукт розумової, інтелектуальної праці, продукт творчих зусиль.

З позиції філософської категорії, інтелектуальний капітал розглядається як здатність до мислення, пізнання, особливо до його вищих теоретичних рівнів, що властиво інтелекту. По відношенню до капіталу в цьому випадку ін-телектуальний капітал розглядається як накопичення наукових, теоретичних і практичних знань людства, суспільства про відповідні дії, процеси, проблеми вирішення. Це є категоріальна структура мислення, що формується на базі сус-пільного пізнання в процесі удосконалення, пошуку нового на основі універсальних форм мислення й пізнання.

Інтелектуальний капітал можна розглядати і як систему знань, що базується на системному характері людського мислення, з метою оперувати ними (знаннями) діалектично, тобто як взаємопов'язаними, рухливими, суперечливими, такими, що переходять одні у інші або узагальнюються, викристалізовуються, стверджуються.

До ознак інтелектуального капіталу відносять:

форму власності, за якою визначається, хто є власником, користувачем і розпорядником результатів творчої діяльності;

корпоративну трансакцію, за якою визначається організаційно-правова форма інтелектуального капіталу або участь інтелектуального капіталу в інноваційному процесі, що пов'язаний з формуванням статутного капіталу суб'єктів господарювання;

резидентність, за якою визначається належність інтелектуального капіталу до національного або іноземного капіталу;

форму залучення, за якою поділяють інтелектуальний капітал на відповідні групи залежно від видів об'єктів інтелектуальної власності;

строковість розпоряджання капіталом, за якою інтелектуальний капітал розглядають в системі бухгалтерського обліку (згідно з обліковою політикою) суб'єкта господарювання та в системі податкового обліку (згідно із законодавства);

спосіб формування інтелектуального капіталу (створення, придбання);

методи (способи) визначення вартості інтелектуального капіталу, за якими визначається метод (спосіб) оцінки вартості інтелектуального продукту, залученого до господарського обігу.

Інтелектуальна власність є складовою інтелектуального капіталу.

Як капітал, інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрачання капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів, що здійснюються з метою його приросту.

Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, яка поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) і фінансову (пряму), якою передбачають внесення нематеріальних активів до статутного капіталу юридичної особи в обмін на, корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Складові трансформації інтелектуальної власності в інноваційний продукт.

людські ресурси - це кількість працюючих з вищим рівнем кваліфікації, залучених до процесу розробки інтелектуального продукту;

інтелектуальний продукт - це результат розумової, інтелектуальної праці. Це продукт творчих розумових зусиль, що має змістовне значення для певного інтелектуально підготовленого кола осіб, втілений на матеріальному носії;

людський капітал - це оцінена вартість робочої сили, інтелектуальних зусиль одного чи сукупності працівників вищого рівня кваліфікації, які знаходяться у процесі розробки інтелектуального продукту.

Між наведеними поняттями є суттєва різниця: людські ресурси - кількість працюючих; інтелектуальний продукт - це результат їх розумової діяльності, праці; людський капітал - це оцінена вартість людських ресурсів, їх інтелектуальних зусиль.

Інновації, що створюються людськими ресурсами, можна описати й ідентифікувати як інтелектуальні ресурси. Окремі інтелектуальні ресурси, зокрема ті, що мають великий комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають об'єктами права інтелектуальної власності.

Людські ресурси й інтелектуальні ресурси або інтелектуальна сила та інтелектуальний продукт розглядаються разом як інтелектуальний потенціал, який не має вартісної оцінки, а вимірюється кількістю працюючих та кількістю ідентифікованих об'єктів інтелектуальної власності. При визначенні вартості інтелектуального потенціалу він стає інтелектуальним капіталом.

В економічній теорії робоча сила - це сукупність фізичних, розумових та організаційних здібностей людини, набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживчих вартостей. В інтелектуальній економіці у процесі створення інтелектуального продукту робоча сила прирівнюється до інтелектуальної сили, яка також має споживчі якості.

Інтелектуальна сила має ті самі якості, що й робоча сила. Інтелектуальна сила, як і її носій - людина, історично розвивається, тому на розмір її вартості впливають моральний, історичний, соціальний та результативний елементи. На відміну від робочої сили інтелектуальна сила висуває значно більші вимоги й потребує значно більшого обсягу витрат.

Вартість інтелектуальної сили, виражена у грошах, набуває форми ціни інтелектуальної сили. Таким чином, заробітна плата (або винагорода) - це грошове вираження вартості та ціни товару "інтелектуальна сила" і, частково, результативності функціонування інтелектуальної сили.

Інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господарювання) на балансі з метою імовірності одержання прибутку (додаткової вартості).