2. Політична та правова думка Ближнього та Середнього Сходу. Давній Єгипет.

Поява держави в Єгипті відноситься приблизно до IV тисячоліття до н.е. Відповідно, від цього часу починають формуватися первісні теоретичні уявлення про державну владу, право, їхню появу і розвиток.

Єгипет на протязі всього періоду існування був теократичною східною деспотією, тобто державою, всю владу в якій — як світську, так і духовну — зосереджував у своїх руках фараон — верховний правитель. З огляду на це, наскрізною ідеєю міфологічних творів є божественне походження верховного правителя, його рівність з богами. Тобто в Єгипті бере початок розвиток теократичної доктрини державної влади. Це зумовлювало і формування певної стратегії державної влади. У цьому аспекті викликають інтерес практичні вказівки, поради, які вмираючий фараон Аменемхет І (близько 2000 р. до н.е.) дає своєму наступнику Сенусертові І: "Щоб ти міг бути добрим царем на землі, щоб ти міг енергійно правити країнами і поширювати всяке добро, зроби своє серце твердим до всіх підданих. Народ поважає того, хто тримає його в тривозі. Ніколи не зближайся з ним віч-на-віч. Хай твоє серце не любить жодного брата. Ніколи не знай жодного приятеля, з нічиєї душі не роби свого довіреного". Проте Єгипет проходить ряд стадій становлення і зміцнення держави, які пізніше проходять чи не всі країни світу. На території Єгипту формується 40 округів (номів), які операються на родову організацію суспільства. Близько 3500 р. до н.е. ці округи об'єдналися в дві держави, 300 років пізніше — в одну. Але залишається проблема контролю центральної влади над округами, яка поряд з соціальною проблемою є однією з головних у державному житті, а отже і в теоретичних роздумах. Власне вже в цей період починають формуватися не тільки, або не стільки політико-теоретичні знання, скільки повсякденні практично-політичні знання, які закріплюються у численни

Конкретними джерелами політичної та правової думки Єгипту є наступні праці: — "Повчення Птахотепа", яке належить приблизно до III тисячоліття до н.е. Птахотеп — візир одного з фараонів V династії — звертається наприкінці життя до правителя з проханням дозволити залишити повчання нащадкам. Він вважає основою державного буття соціальну ієрархію. При цьому, ті, хто знаходиться на нижчих щаблях соціальної драбини, повинні "перед вищими опустити руки і зігнути спину". І далі: "Згинай покірно свою спину перед твоїм начальником... І тоді дім твій простоїть довго, і все, що в домі, збережеться, і нагорода тобі буде відповідна. Погано бути впертим у ставленні до начальника. Жити спокійно можна лише тоді, коли начальник ласкавий до нас. Якщо ти в покорі слухаєш начальника, ти добре чиниш щодо бога".

Надзвичайно цікавими є ідеї, викладені в настановах фараона Тутмоса ІІІ своєму новому візирові: "Пам'ятай, що високий чиновник твого рангу живе на очах у всіх. Вітер і вода розповідають про все, що він робить, і ніколи не залишається в таємниці те, що він зробить. Єдиний для такого чиновника порятунок — суворо додержувати букви законів і робити так, як у них написано".

- Наступною працею є "Повчання Гераклеопольського царя своєму синові". В ній також міститься ряд практично-політичних порад, зокрема щодо боротьби з повстаннями, проявами незадоволення з боку як простого народу, так і вельмож тощо. Але особливий інтерес викликають поради, які мають суто гуманістичне спрямування. Так, у "Повчанні" говориться: "Оберігайся карати несправедливо. Не вбивай. Не добре це для тебе... Твори істину, і ти будеш довго жити на землі. Втішай того хто плаче, не притісняй вдову, не проганяй людину через майно батька її".

- Аналогічні ідеї можна зустріти і в іншій праці — "Повчення Аменемопе", — написаній у X–IX ст.ст. до н.е. Головна ідея цієї праці — це необхідність поміркованості та обережності у державних справах. Автор підкреслює, що часто причиною соціальних конфліктів є порушення або зловживання з боку влади. "Стережися грабувати бідних і випробовувати силу на слабких". Цікавим є те, що в цій праці зустрічаємо звернення до суддів із вимогою неупередженості і з докорами за хабарництво.

Таким чином, в античному Єгипті на практично-політичному рівні появляється осмислення ряду проблем, які і в пізніші періоди зберігають свою гостроту і актуальність.