47

---

РОЗДІЛ IV

ПРАВОВА ОСНОВА IНФОРМАТИЗАЦIЇ УКРАЇНИ

4.1. Нормативно-правова база та програма інформатизації України

Орієнтуючись на довгострокову стратегічну ціль державної інформаційної політики (див. підрозділ 3.1), правова основа єдиного інформаційного простору покликана регулювати відносини виробників і споживачів інформації, забезпечувати координацію дій органів державної влади в єдиному інформаційному просторі і гарантувати дотримання конституційних прав й свобод громадян та організацій.

Практична реалізація державної інформаційної політики у всіх її функціональних і тимчасових аспектах потребує розвитку інформаційного законодавства як системи взаємопогоджених правових норм, що базуються на конституційних принципах устрою держави (ст.ст.1, 2, 132, 133, 134), розподілу влади (ст.6), розмежування предметів ведення і повноважень (ст.ст.75, 113, 124) і побудови єдиної системи українського законодавства (ст.8).

В єдиному інформаційному просторі законодавство повинно бути спрямовано на забезпечення:

дотримання конституційного права кожного "вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію" будь-яким законним способом (ст. 34 Конституції України), зокрема знайомитися з документами і матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод;

можливостей контролю з боку громадян і громадських організацій за діяльністю органів державної влади;

захисту авторського права і права майнової власності на інформаційні ресурси, інформаційні технології та засоби їх забезпечення;

формування і використання інформаційних ресурсів в умовах рівності всіх форм власності шляхом створення інформаційного ринку

і конкурентного середовища, проведення державної антимонопольної політики;

відповідальності суб'єктів єдиного інформаційного простору за правопорушення під час формування інформаційних ресурсів та їх використання, зокрема, персональної відповідальності керівників органів державної влади за якість формування державних інформаційних ресурсів і доступу до них;

узгодженості рішень і використання єдиного інформаційного простору;

тісної інформаційної взаємодії з країнами-членами СНД і активного інформаційного обміну в системі міжнародного співробітництва;

інформаційної безпеки.

Таким чином, законодавче забезпечення формування та розвитку єдиного інформаційного простору (інформаційне законодавство) повинно регулювати весь комплекс суспільних відносин, що пов'язані з інформацією, її виробництвом, поширенням і використанням. Цілі, завдання та принципи законодавчого забезпечення формування та розвитку єдиного інформаційного простору повинні бути викладені в концепції правової інформатизації України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. "Про запровадження єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформатизації України" Міністерству юстиції України було доручено розробити концепцію і програму правової інформатизації України як складову Національної програми інформатизації і проекту Закону України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів" [122].

Відповідно до вищезгаданої постанови і Тимчасового положення про порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів створення фонду і підтримки в контрольному стані нормативних актів і про порядок, умови користування даними цього Реєстру Державний реєстр — це автоматизована система збору, накопичення та обробки актів законодавства. Державний реєстр створюється з метою[122]:

забезпечення єдиних принципів ідентифікації нормативних актів та їх державного обліку в межах єдиного інформаційного простору України;

створення фонду і підтримки в контрольному стані нормативних актів, надання інформації про них;

забезпечення в межах, що визначені законодавством, доступності, гласності і відкритості правової інформації для користувачів;

створення умов для інтеграції в міжнародний простір.

До Державного реєстру вносяться:

нормативні акти, що видані, починаючи з Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.);

нормативні акти, що прийняті з часу утворення Республіки Рад робочих, солдатських і селянських депутатів (11-12 грудня 1917 р.) до прийняття Акта проголошення незалежності України, котрі не втратили силу і не суперечать чинному законодавству України.

Про те, що включається до Державного реєстру, йшлося в підрозділі 3.3.

Нормативні акти, яким надано реєстраційний код, вносяться до фонду Державного реєстру. Фонд Державного реєстру складається з державного фонду нормативних актів; з державного страхового фонду нормативних актів; з робочого фонду нормативних актів та довідково-пошукового апарату.

Міністерство юстиції України здійснює:

розробку організаційних і методологічних принципів ведення Державного реєстру;

надання нормативним актам реєстраційних кодів;

своєчасне внесення нормативних актів до фонду Державного реєстру та їх підтримку в контрольному стані;

розробку та удосконалення технології і програмних засобів ведення Державного реєстру;

виконання в повному обсязі функцій адміністратора бази даних Державного реєстру (накопичення та обробка нормативних актів, актуалізація даних, зберігання, захист, контроль права доступу і т.ін.);

автоматизоване ведення еталонів Державного реєстру;

випуск бюлетенів і збірників на базі даних фонду Державного реєстру;

інформаційне обслуговування користувачів даними фонду Державного реєстру;

розробку тарифів на користування даними фонду Державного реєстру[122].

Варто зауважити, що Верховна Рада України, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий арбітражний суд України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади одержують інформацію з фонду Державного реєстру при цьому безкоштовно. Користувачі фонду Державного реєстру не мають права передавати отриману інформацію третім особам. Про цю проблему йдеться і в Указі Президента України від 27 червня 1996 р. "Про Єдиний Державний реєстр нормативних актів"[96].

Варто зауважити, що всі гілки влади приділяють пильну увагу правовому регулюванню інформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві. У перехідний період, коли не всі основні інформаційні відносини врегульовані на рівні закону, "Президент України на підставі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, що є обов'язковими для виконання на території України" (ст. 106 Конституції України). У зв'язку з цим закономірною є поява Указу Президента України від 21 липня 1997 р. "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 17 червня 1997 року "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики і вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин" [123]. Відповідно до цього рішення Ради національної безпеки та оборони України, а також ст.107 Конституції України Президент у своєму Указі поставив за обов'язок Кабінету Міністрів України для здійснення поступового переходу до централізованої структури державного управління процесами інформатизації державних органів, розвитку спеціальних систем та ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки і формування національної інформаційної інфраструктури вжити такі заходи:

подати в двомісячний термін пропозиції щодо реформування системи державного управління цими процесами;

розробити в двомісячний термін і ввести в дію план заходів щодо формування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади;

розробити в тримісячний термін концепцію розвитку і використання інформаційного простору України;

внести в місячний термін пропозиції щодо створення єдиної системи формування, використання та захисту національних інформаційних ресурсів та інформаційного простору, виходячи з того, що ця сфера належить до конституційних повноважень Президента України;

розробити і затвердити в двомісячний термін державну програму здійснення державної політики і розвитку національного інформаційного простору з урахуванням наявного соціально-економічного, науково-технічного і промислово-виробничого потенціалу держави, його матеріально-технічних, трудових та інформаційних ресурсів; здійснити розрахунки обсягів фінансування, що необхідні для реалізації цієї програми;

чітко визначити в двомісячний термін повноваження Міністерства освіти і науки України у сфері державної інформаційної політики з покладенням, зокрема, на нього функцій координації науково-технічних досліджень;

підготувати в двомісячний термін пропозиції щодо внесення змін у законодавство України про встановлення відповідальності посадових осіб, у тому числі засновників засобів масової інформації, що стосуються протизаконного обмеження конституційного права на свободу слова або за дії, котрі спрямовані на поширення інформації, яка не базується на достовірних даних, обмежують права громадян, завдають шкоди їх репутації або державним інтересам України;

прийняти невідкладні комплексні заходи щодо вирішення проблем, які пов'язані з функціонуванням бібліотек усіх рівнів і, насамперед, Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського;

запровадити в місячний термін порядок, згідно з яким питання щодо бюджетного фінансування поданих проектів інформаційної діяльності центральних органів виконавчої влади розглядатиметься тільки у разі наявності обґрунтувань кінцевої ефективності засобів і мереж, що утворюються, вимог до функцій і складу програмно-технічного забезпечення, його нормативно-правових, організаційно-функціональних і інформаційно-лінгвістичних елементів;

створити корпоративні інформаційні мережи, що будуть зв'язувати науково-дослідні установи, організації, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та академічні установи на основі існуючої регіональної комп'ютерної мережі і регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації Міністерства освіти і науки України;

розробити в установленому порядку в двомісячний термін комплекс заходів щодо впровадження механізму, який би забезпечував виконання відповідно до державних стандартів обов'язкових етапів робіт під час проектування, впровадження та експлуатації засобів автоматизованої обробки та передачі даних;

проаналізувати в двомісячний термін рівень захисту державних інформаційних ресурсів та інформаційного середовища, систем зв'язку і телекомунікацій, комп'ютерних інформаційних систем і здійснити необхідні заходи щодо створення національної інфраструктури інформаційної безпеки;

внести на розгляд Верховної Ради України в двомісячний термін проекти законів "Про інформаційну діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування", "Про міжнародний інформаційний обмін", "Про супутникове і кабельне телебачення", "Про єдиний реєстр фізичних осіб";

внести в тримісячний термін пропозиції щодо створення спеціального судового органу для розгляду питань у сфері інформаційної діяльності [123].

Згідно з цим указом відповідним структурам належить:

Службі безпеки України і Міністерству оборони України в місячний термін подати пропозиції стосовно здійснення криптографічних заходів щодо охорони державної таємниці;

Державному комітету зв'язку та інформатизації України у двомісячний термін здійснити аналіз і внести до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо організації контролю за створенням та управлінням єдиної державної системи зв'язку в Україні;

Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, Міністерству внутрішніх справ, Державному комітету зв'язку та інформатизації разом із Генеральною прокуратурою України вжити невідкладні заходи щодо припинення діяльності суб'єктів інформаційної діяльності, які порушують Конституцію і закони України.

Такий докладний аналіз вищезгаданого указу Президента пов'язаний, насамперед, із тим, що на період виходу в світ цього указу ще не була розроблена концепція державної політики інформатизації, яка адекватно відбивала б сучасний стан розвитку української державності. У зв'язку з цим вважається за доцільне розглянути питання, що пов'язані з реалізацією цього указу в життя.

Інформатизація, як відомо, сприяє досягненню більш чіткої керованості економікою за рахунок налагодження системи вертикальних і горизонтальних зв'язків в управлінні народногосподарським комплексом. Державна політика інформатизації формується як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому і спрямована на раціональне використання науково-технічного і промислового потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних і перспективних завдань розвитку України як незалежної демократичної держави з ринковою економікою.

Сучасний стан інформатизації в Україні характеризується такими досягненнями:

сформована і реалізується державна політика у сфері інформатизації;

прийнято закони України з питань Національної програми інформатизації;

активно створюється нормативно-правова та нормативно-технічна база сфери інформатизації;

процес інформатизації перестав бути стихійним і набуває ознак керованості;

набуває сили регіональна складова інформатизації;

сформувався і набуває сили ринок сучасних інформаційних технологій і послуг;

здійснюються заходи, що спрямовані на захист інформації та забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах застосування комп'ютерної техніки;

розвивається міжнародне співробітництво в сфері інформатизації.

Ціль реалізації державної політики інформатизації — підвищення рівня інформаційного забезпечення кожного громадянина, суспільства, органів державної влади; використання потенційних можливостей інформатизації для всебічного розвитку науки, культури, мистецтва, освіти, охорони здоров'я та інших сфер суспільного життя; задоволення потреб щодо інформаційного забезпечення громадських організацій, суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності; реалізація і розвиток структурної перебудови; модернізація і технологічне оновлення виробництва; розвиток інформаційної інфраструктури; інформаційне забезпечення національної безпеки і суверенітету держави .

Головною подією в галузі інформатизації стало прийняття Національної програми інформатизації, причому вперше в нашій державі механізм реалізації програми такого рівня закріплено у законі — Законі України "Про Національну програму інформатизації [92]". Відповідно до цього Закону головною метою Програми є створення необхідних умов для забезпечення суспільства і його суб'єктів інформацією в потрібних і достатніх обсягах в усіх сферах діяльності, сприяння становленню України як цивілізованої, правової держави, підвищення продуктивності суспільного виробництва (продукції і послуг) на основі широкого використання інформаційних технологій, посилення економічного потенціалу країни, забезпечення інформаційної незалежності та національної безпеки держави. Для досягнення цієї цілі в Програмі в ст.5 визначені головні завдання. Генеральний державний замовник повинен організовувати конкурси проектів для виконання цих завдань. Відповідно до ст.26 цього Закону контроль за виконанням Національної програми інформатизації здійснює Кабінет Міністрів України. Координацію та контроль за виконанням Програми щодо забезпечення національної безпеки й оборони держави здійснює Рада національної безпеки і оборони України. Прикінцеві положення Закону закріплюють необхідність приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Слід зазначити, що Національна програма інформатизації включає: Концепцію Національної програми інформатизації; сукупність державних програм з інформатизації; галузеві програми та проекти інформатизації; регіональні програми та проекти інформатизації; програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування. У ст.8 Закону України "Про Національну програму інформатизації" Концепція Національної програми інформатизації визначається як невід'ємна частина Національної програми інформатизації, що включає характеристику сучасного стану інформатизації, її стратегічні цілі і основні принципи, очікувані наслідки реалізації цієї Програми [92]. Тому цілком закономірним є прийняття Верховної Радою України Закону України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" [94].

Для того щоб мати можливість проаналізувати процеси інформатизації в динаміці, на нашу думку, необхідно мати відповідний механізм формування та виконання цієї Програми. Цей механізм визначається, насамперед, Законом України "Про Національну програму інформатизації" та іншими нормативно-правовими актами України.

Нормативно-правове і нормативно-технічне забезпечення процесу інформатизації почалося після прийняття в 1998р. таких законів України "Про Національну програму інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації", "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 роки".

Відповідно до Закону України "Про Національну програму інформатизації" було прийнято постанови Кабінету Міністрів України:

"Про Генерального державного замовника Національної програми інформатизації " від 7 квітня 1998 р.;

"Про Керівника Національної програми" від 27 квітня 1998 р.;

"Про затвердження Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації " від 31 серпня 1998 р. [124];

"Про затвердження Порядку локалізації програмних продуктів (програмних засобів) для виконання Національної програми інформатизації " від 16 листопада 1998 р. [125];

"Про заходи щодо посилення контролю за обґрунтованістю проектів інформатизації діяльності центральних органів виконавчої влади" від 16 лютого 1998 р. [126];

"Про затвердження плану заходів щодо формування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади" від 16 лютого 1998 р. [127];

"Про утворення Експертно-консультаційної ради з питань інформатизації при Кабінеті Міністрів України" від 14 жовтня 1998 р. [99];

"Питання Державного комітету зв'язку та інформатизації " від 3 червня 1999 р. [102];

"Про Генерального державного замовника і Керівника Національної програми інформатизації " від 29 липня 1999 р. [97] (при цьому визнати такими, що втратили дію, постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1998 р. "Про Генерального державного замовника Національної програми інформатизації" і від 27 квітня 1998 р. "Про Керівника Національної програми інформатизації");

"Про затвердження Положення про порядок передачі резидентам окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації в сфері національної безпеки та оборони держави" від 26 липня 1999 р. [128].

Крім цього, для вирішення питань інформатизації в останні роки було прийнято ряд інших нормативних актів Кабінету Міністрів України та указів Президента України:

укази Президента України:

"Про Комісію з питань інформаційної безпеки" від 3 лютого 1998 р. [105];

"Про заходи щодо удосконалення криптографічного захисту інформації в телекомунікаційних та інформаційних системах" від 11 лютого 1998 р.;

"Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері" від 22 квітня 1998 р. [129];

"Про Положення про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні" від 22 травня 1998 р. [130];

"Про вдосконалення порядку здійснення організаційно-структурних змін у сфері забезпечення інформаційної безпеки" від 22 липня 1998 р. [131];

"Про Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України" від 3 червня 1999 р. [100];

“Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади” від 14 липня 2000 р. [114];

“Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 р. [132];

“Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радыомовлення України” від 25 липня 2000 р. [112];

постанови Кабінету Міністрів України:

"Про першочергові заходи інформатизації " від 15 липня 1997р.;

"Про затвердження переліку обов'язкових етапів робіт під час проектування, впровадження та експлуатації систем і засобів автоматизованої обробки та передачі даних" від 4 лютого 1998 р. [133];

"Про затвердження Положення про забезпечення режиму секретності під час обробки інформації, що становить державну таємницю, в автоматизованих системах" від 16 лютого 1998 р.;

"Про уточнення термінів впровадження електронних засобів контролю" від 18 лютого 1998 р. [134];

“Питання Державного комітету інформаційної політики” від 22 липня 1999 р. [109];

“Про порядок утворення Інституту нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України” від 31 березня 1999 р. [118];

“Деякі питання реалізації державної інформаційної політики” від 4 червня 1999 р.;

“Про затвердження переліку державних замовників (проектів) Національної програми інформатизації на 1999 рік” від 22 березня 1999 р. [135];

“Про урядову комісію з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади” від 7 травня 2000 р. [115].

розпорядження Кабінету Міністрів України:

"Про заходи щодо врегулювання проблеми функціонування державних інформаційних систем, починаючи з 2000 року" (“проблема 2000”) від 17 серпня 1998 р.;

"Про підготовку до міжнародної виставки інформаційних і телекомунікаційних технологій "Цебiт — 98" від 19 січня 1998р.;

"Про підготовку до участі України у міжнародній виставці інформаційних і телекомунікаційних технологій “Цебiт — 99” від 1 вересня 1998 р.

Розглянемо більш докладніше окремі правові акти органів державного управління. На наш погляд, це дозволить глибше розібратися в процесах реформування управління в інформаційній сфері і побачити більш чітко сучасний стан формування правової основи державної політики інформатизації.

Так, у Постанові Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. "Про затвердження плану заходів щодо формування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади" було затверджено план відповідних заходів [127].

Підготовка пропозицій щодо рішень першочергових організаційних питань формування інформаційно-аналітичної системи (далі IАС) органів державної влади (визначення державного замовника, головного конструктора, складу координаційної ради і т.ін.). Відповідальний за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

Розробка проектів нормативно-правових документів з питань формування IАС. Відповідальний за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

Визначення готовності органів державної влади і місцевого самоврядування до формування IАС, проведення допроектних наукових досліджень. Відповідальні за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України разом із відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування.

Розробка концепції формування і функціонування IАС. Відповідальний за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

Розробка Технічного завдання щодо формування IАС. Відповідальний за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

Розробка типових програмно-технічних комплексів, що забезпечать телекомунікаційну взаємодію між органами державної влади та у регіонах з урахуванням вимог інформаційної безпеки. Відповідальні за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України разом з відповідними органами державної влади.

Проведення робіт, що пов'язані з безпосереднім формуванням IАС. Термін виконання — 1998-2003 рр., відповідно до технічного завдання, відповідальний за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

Створення програмно-технічного комплексу автоматизованої системи Кабінету Міністрів України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 1997 р. "Про створення автоматизованої інформаційної системи Кабінету Міністрів України". Термін виконання — 1998-2003 рр., відповідальні за виконання — Державний комітет зв'язку та інформатизації України і Кабінет Міністрів України.

Безумовно, це серйозний крок на шляху реформування органів державної влади. При цьому слід зазначити, що сьогодні цілком відсутня інформація про виконання певних етапів даного плану (за винятком інформатизації роботи у Верховній Раді України). У зв'язку з цим вважаємо за доцільне або видання відповідних постанов, розпоряджень органів державної влади, або публікація відповідних звітів, збірників Державного комітету зв'язку та інформатизації України. Це дозволить оперативно приймати рішення в сфері інформатизації, а також підсилити контроль і персональну відповідальність відповідних посадових осіб.

Слід зазначити, що останнім часом активізувалася нормотворча робота щодо інформатизації діяльності органів державної влади. Мова йде, насамперед, про Указ Президента України від 14 липня 2000 р. “Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади” [114], Постанову Кабінету Міністрів України від 7 травня 2000 р. “Про Урядову комісію з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної влади” [115] (про це докладно було в підрозділі 3.4), а також про Постанову Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. “Про затвердження Порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації” [136].

Останнім часом органи державної влади приділяють велику увагу питанням інформаційної безпеки. У зв'язку з цим доречно нагадати про Указ Президента України від 3 лютого 1998 р. "Про Комісію з питань інформаційної безпеки", в якому з метою забезпечення розробки пропозицій щодо реалізації державної політики в сфері інформаційної безпеки України та відповідно до п.28 ст.106 Конституції України було вирішено створити Комісію з питань інформаційної безпеки, а також визначено головні завдання Комісії [105]. Це питання вже нами розглядалося в підрозділі 3.4.

Вважаємо, що цей указ є достатньо своєчасним і актуальним у період так званих “інформаційних загроз”, а також у зв'язку з вимогою прозорості єдиного інформаційного простору України, що формується, безумовно, з урахуванням національної безпеки країни.

У зв'язку з формуванням інформаційних ресурсів єдиного інформаційного простору України дуже актуальною проблемою є інтеграція інформаційних ресурсів, що утворюються різними відомствами. Тому звертає на себе увагу Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1998 р. "Про затвердження Порядку локалізації програмних продуктів (програмних засобів) для виконання Національної програми інформатизації" [125]. Цей Порядок був встановлений у постанові згідно зі ст.21 Закону України "Про Національну програму інформатизації" [92]. Відповідно до постанови і Порядку локалізація програмних продуктів (програмних засобів) — це приведення програмних продуктів (програмних засобів), що використовуються в Україні, відповідно до вимог законів України та інших нормативно-правових актів, стандартів, норм і правил, що діють в Україні. Тут же наведено такі визначення:

програмний продукт — це програмний засіб, що призначений для постачання користувачу;

програмний засіб – взаємопов’язана сукупність програм, процедур, правил, документації і даних, що стосуються функціонування обчислювальної системи [125].

У цьому ж документі закріплюється обов'язкова умова для програмних продуктів (програмних засобів), що створюються для виконання завдань (проектів) інформатизації, тобто відповідність вимогам чинного законодавства.

Тут же розглядаються питання про фінансування роботи з локалізації програмних продуктів (програмних засобів) та організації виконання таких робіт. Так, результати локалізації програмних продуктів (програмних засобів) підлягають аудиторській перевірці, що проводять органи з сертифікації або іспитові лабораторії (центри), що акредитовані в державній системі сертифікації УкрСЕПРО. Закінчені роботи з локалізації приймаються комісією, склад якої формує замовник завдань (проектів) інформатизації. В акті прийому робіт відображаються результати локалізації програмних продуктів (програмних засобів) відповідно до вимог нормативно-правових актів. У разі наявності позитивних результатів локалізації дані про відповідний програмний продукт (програмний засіб) використовуються для його облікування.

Таким чином, подібні правові акти сприяють ефективній інформаційній взаємодії у суспільстві, координації інформаційних потоків, прийнятих рішень і, як слідство, призводять до більш чіткої керованості інформаційних процесів та зваженої державної політики в сфері інформатизації.

Вище ми неодноразово підкреслювали головну роль Державного комітету зв'язку та інформатизації України в процесі формування правових та організаційних основ державної політики інформатизації. Цій структурі приділяється увага і в Указі Президента України від 3 червня 1999 р. "Про Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України" [100]. У підрозділі 3.4 уже розглядалися і аналізувалися його завдання, права та обов’язки, нормативно-правова база.

Безумовно, у нашому дослідженні ми навели не всі правові акти, що видавалися за останній час органами державної влади. Однак навіть стислий аналіз приведених актів дозволяє зробити висновок про те, що багато пунктів Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 17 червня 1997 р. "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин" [123] втілюються в життя, знаходять своє конструктивне рішення. Вважаємо, що динаміка змін у сфері інформаційних відносин не завжди відповідає термінам реалізації державної політики інформатизації. Очевидно, що на це є й об'єктивні причини. Труднощі, що пов'язані з перехідним періодом становлення України як незалежної держави, не дозволили в передбачені терміни реалізувати всі вимоги Указу Президента України. Незважаючи на це, політика держави в інформаційній сфері не змінює свого дискурсу. Проте, вважаємо за доцільне надалі в правових актах органів державної влади передбачити здійснення жорсткого контролю і персональної відповідальності посадових осіб щодо виконання доручених їм завдань. Не викликає сумнівів, що ці комплексні заходи дозволять підвищити ефективність реалізації державної політики інформатизації щодо формування єдиного інформаційного простору України.

В організаційному плані для інтенсифікації розвитку процесу інформатизації в Україні необхідно застосування таких заходів:

відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 р. "Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою" (що з 3 червня 1999 р. частково змінено в Указі Президента від 3 червня 1999 р. "Про Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України"[100]) уточнити функції і повноваження органів державної влади в системі державного управління сферою інформатизації, вдосконалити механізм координації їхньої діяльності [137];

забезпечити необхідне і своєчасне фінансування Національної програми інформатизації, наукових досліджень і перспективних розробок у цій сфері;

створити сприятливі умови для вітчизняних виробників, для розвитку ринкових відносин у сфері інформатизації;

сприяти поліпшенню підготовки кадрів для сфери інформатизації;

активізувати пошук нових фінансових джерел для притягнення додаткових коштів, поліпшити координацію діяльності, умови кредитування та інвестицій до сфери інформатизації;

засобам масової інформації активніше висвітлювати як проблеми інформатизації, так і досягнення в нашій країні, сприяти підвищенню ролі і значення інформатизації у свідомості суспільства.

Очевидно, що реалізація Національної програми інформатизації неможлива без її фінансового забезпечення та економічного стимулювання. Відповідно до ст.24 Закону України “Про Національну програму інформатизації” фінансування формування та виконання Національної програми інформатизації здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, що не заборонені законодавством України. Внесення до Державного бюджету України видатків, що необхідні для реалізації Національної програми інформатизації, є обов'язковим [92].

Закон України "Про Державний бюджет" на наступний бюджетний рік визначає обсяги фінансування Національної програми інформатизації з Державного бюджету України. Так, аналіз Державного бюджету України на 2000 р. показує, що він базується на головних прогнозованих макропоказниках економічного і соціального розвитку України на 2000 р., податковому законодавстві, а також на результатах аналізу виконання бюджету в поточному році [138].

З огляду на обмеженість коштів державного бюджету та актуальність негайних проблем, вирішення яких потребує першочергового наукового забезпечення, найбільш пріоритетними в 2000 р. напрямками державної політики в сфері наукового розвитку слід вважати: фундаментальну науку, у першу чергу вітчизняні наукові школи, що мають світове визнання; базові прикладні дослідження та технології, в яких Україна набула відповідного наукового, технологічного і виробничого потенціалу, що спроможний забезпечити стратегічний вихід вітчизняної продукції на світовий ринок, зокрема, система інформаційного і матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності.

Державним бюджетом України на 2000 р. на фінансування науково-технічних програм і наукових частин інших програм передбачено 74270 тис. грн., що складає 14,9% передбачених загальних коштів на фінансування науки, тобто ці витрати передбачено збільшити на 5,1% у порівнянні з минулим роком. У межах цих коштів планується профінансувати більш 70 програм. У 2000 р. за державним замовленням планується проводити роботи за такими приоритетними напрямками розвитку науки і техніки[138]:

охорона навколишнього середовища;

здоров'я людини;

виробництво, переробка і зберігання сільськогосподарської продукції;

екологічно чиста енергетика і ресурсозберігаючі технології;

нові матеріали та сировина;

перспективні інформаційні технології, засоби комплексної автоматизації, системи зв'язку.

Метою напрямку "Перспективні інформаційні технології, засоби комплексної автоматизації, системи зв'язку" є вдосконалення інформаційного середовища в країні, створення сучасних пристосувань для систем різноманітного призначення, засобів інформатики та обчислювальної техніки.

Таким чином, курс держави на розвиток інформатизації залишається незмінним, тому що це єдина можливість створити реальні передумови переходу українського суспільства до інформаційної фази розвитку, підняти нашу країну до рівня високорозвинених держав світу. Головним інструментом в реалізації цього завдання і надалі буде Національна програма інформатизації. У 1998 р. почався процес реалізації програми, що потребує поступового і якісного вирішення організаційних, правових, фінансових, технологічних, технічних та інших проблем.

Закономірно, що в Державному бюджеті України на 2000 р., запропоновано перелік державних програм, які передбачається фінансувати [138].

Національну програму інформатизації на 1997-2002 рр. (Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 1999 р. [135]); загальний обсяг фінансування — 12000 тис. грн., із них МВС України — 4000 тис. грн., СБУ — 3000 тис. грн., Держкомзв’язку та інформатизації України — 5000 тис. грн.

Комплексну програму створення Єдиної національної системи зв'язку України на 1994-2005 рр. (Постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р.); загальний обсяг фінансування — 3400 тис. грн.; державні замовники — Держкомзв’язку і інформатизації України, МВС України, Департамент спецзв’язку і захисту інформації СБУ.

Науково-технічну програму "Вирішальні технології інформатизації України на 1997-2001 роки" (Доручення Кабінету Міністрів України від 17 грудня 1996 р.); загальний обсяг фінансування — 1106 тис. грн.; державний замовник — Державний комітет промислової політики України.

Національну програму "Критичні технології на 1994-2000 рр." (Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р.); загальний обсяг фінансування — 2151 тис. грн.; державний замовник — Міністерство освіти і науки України.

Програму створення та розвитку національної системи державного розпізнавання об'єктів на 1998-2005 рр. (Указ Президента України від 14 січня 1999 р.); загальний обсяг фінансування — 4931 тис. грн.; державний замовник — Міноборони України.

Концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. (Указ Президента України від 24 квітня 1998 р. [139]); загальний обсяг фінансування — 12000 тис. грн.; державний замовник — МВС України.

Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр. (Указ Президента України від 17 вересня 1996 р.); загальний обсяг фінансування — 9455 тис. грн.; із них МВС України — 6605 тис. грн., СБУ — 2850 тис. грн.;

Програму створення еталонної бази України на 1993-1999 рр. Загальний обсяг фінансування — 2899 тис. грн.; державний замовник — Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України.

Очевидно, що успіх цих акцій об'єктивно залежить від економічного потенціалу держави. Проте, вважається, що і правові заходи в значній мірі сприяють ефективній реалізації державної політики, що спрямована на побудову правової, демократичної, соціальної держави.

З вищевикладеного випливає, що в поточний момент ні в нормативно-правових, ні в юридичних актах немає явного нагадування щодо переходу України до інформаційного суспільства, а також щодо нової державної інформаційної політики, яка відповідає такому переходу (докладніше запропонована концепція державної інформаційної політики вже освітлювалась в підрозділі 3.1). У зв'язку з цим вважаємо за доцільне зорієнтувати органи державної влади на розвиток правової основи державної інформаційної політики в цьому перспективному і єдино вірному напрямку.

 

< Попередня   Наступна >