136

---

11.5. Конституційне та надзвичайне законодавство 30-х років

Перетворення, за виразом Леніна, “Росії непівської у Росію соціалістичну” призвело до значних змін у правовій системі. Ззовні відбувалась демократизація в конституційному праві, що буцімто забезпечувалося переходом від дії Конституцій СРСР 1924 р. та УСРР 1929 р. до Конституцій СРСР 1936 р. та УРСР 1937 р.

Затверджена XI Всеукраїнським з’їздом Рад 15 травня 1929 р. Конституція УСРР містила 82 статті і складалася з п’яти розділів: 1. Загальні засади. 2. Організація Радянської влади. 3. Про виборчі права. 4. Про бюджет УСРР. 5. Про герб, прапор і столицю УСРР. Принципове значення мали статті, де заявлялося про входження України до СРСР. Закріплення на конституційному рівні принципу верховенства загальносоюзних органів і загальносоюзного законодавства перетворювало на міф залишені за республікою суверенні права (територіальне верховенство, здійснення власного законодавства й управління, прийняття до громадянства УСРР тощо). Конституція визначала основні завдання диктатури пролетаріату, що полягали в остаточному подоланні буржуазії, знищенні експлуатації людини людиною та здійсненні комунізму, “коли не буде ні поділу на класи, ні державної влади”. Проголошені певні права й свободи людини сто­сувалися лише трудящого люду. Так, особи, що застосовували найману працю, жили з нетрудового прибутку, відсотків з капіталу, прибутків з підприємств, надходжень з майна, приватні крамарі, служителі культу та ін. не мали жодних політичних прав.

Надзвичайний XIV Всеукраїнський з’їзд Рад 30 січня 1937 р. затвердив нову Конституцію УРСР, підґрунтям якої стала Конституція СРСР 1936 р. Вона містила 146 статей, об’єднаних у 13 розділів: 1. Суспільний устрій. 2. Державний устрій. 3. Найвищі органи влади УРСР. 4. Органи державного управління УРСР. 5. Найвищі органи державної влади Молдавсько

ї АРСР. 6. Органи державного управ­ління Молдавської АРСР. 7. Місцеві органи державної влади. 8. Бюджет УРСР. 9. Суд і прокуратура. 10. Основні права й обов’яз­ки громадян. 11. Виборча система. 12. Герб, прапор, столиця, 13. Порядок зміни Конституції.

УРСР вважалась соціалістичною державою робітників і селян. Політичну основу республіки становили Ради депутатів трудящих, економічну - соціалістична система господарства та соціалістична власність на знаряддя й засоби виробництва, що має форму держав­ної та кооперативно-колгоспної власності. Проте законом допускалося й дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке мало ґрунтуватися на особистій праці й відсутності експлуатації чужої праці.

Абсолютна більшість державно-владних повноважень належала загальносоюзним органам. Положення ст. 14, де зазначалося, що “Українська Радянська Соціалістична Республіка зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, за відсутності механізму такого виходу мало декларативний характер.

Вперше на конституційному рівні визначався порядок створення судових і прокурорських органів, проголошувалися незалежність суддів, відкритий характер розгляду справ із забезпеченням обвинуваченому права на захист. Але на тлі масових репресій це було тільки ширмою.

Конституція УРСР 1937 p., проголосивши принцип соціалізму “від кожного за його здібністю, кожному - за його працею”, намагалась зовні максимально збільшити подібність радянського устрою до устрою демократичних держав. Так, було декларовано свободу друку, зборів, мітингів, демонстрацій, недоторканність особи, житла і листування, свободу відправлення релігійних культів і свободу антирелігійної пропаганди та інші права особи й громадянські свобо­ди. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими; проголошувалося загальне і рівне виборче право при таємному голосуванні.

Реально ці норми не діяли; вони були потрібні, аби перед світовою спільнотою і власним народом маскувати злочинну сутність тоталітарного режиму. Права і свободи людини були несумісні з масовими репресіями, які з кінця 20-х років розпочалися в Україні, а з 1934 р. -на решті території СРСР. Держава лише частково забезпечувала такі “соціалістичні завоювання” трудящих, як право на працю, відпочинок, освіту, на матеріальне забезпечення в старості, а також на випадки хвороби і втрати працездатності. Так, найчисленніша верства населення - колгоспники - фактично не користувалася правом на відпочинок, на матеріальне забезпечення в старості, на випадок хво­роби і втрати працездатності. Проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов’язком працювати.

Право виставляти кандидатів у депутати належало лише органам комуністичної партії або іншим нею фактично керованим громадським організаціям: профспілкам, кооперативним організаціям, об’єднанням молоді, культурним товариствам. Конституція 1937 р. позбавляла громадян права створювати вільні політичні об’єднання і законодавчим шляхом легалізувала монопартійну систему. Відпо­відно до ст. 125 “найбільш активні і свідомі громадяни з лав робочо­го класу й інших верств населення об’єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка... являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних”.

Головними завданнями цивільного права було забезпечення непо­дільного панування й охорона соціалістичної власності, зміцнення централізації та плановості народного господарства, вдосконалення договірних відносин.

Забезпечити централізоване планове керівництво народним господарством мала Постанова ЦБК і РНК СРСР від 30 січня 1930 р.

“Про кредитну реформу”. Відтак значно посилилася роль Держав­ного банку, відбулася реорганізація Всеросійського та Всеукраїнського кооперативних банків, сільськогосподарських банків, сільськогосподарських кредитних спілок. Усупереч принципам госпрозрахунку запроваджувалося пряме банківське кредитування, скасовувалися комерційне кредитування та вексельний обіг.

Договори між суб’єктами господарювання укладалися лише в межах планових завдань на підставі загальносоюзних актів про договірні кампанії. Так, Постановою РНК УСРР від 26 червня 1932 р. категорично заборонялося одностороннє розірвання або зміна договорів. Постанови РНК СРСР про порядок укладання договорів на 1933 та 1934 років встановлювали загальні форми й конкретний зміст дого­ворів, регламентували питання сплати пені, неустойки, штрафу, відшкодування збитків у разі невиконання договірних зобов’язань. Для посилення планового керівництва поставками застосовувалися “протокольні угоди”, “основні умови поставки” між центрами господарських систем, де визначався порядок укладення й основний зміст майбутніх прямих договорів. У випадках поставок деяких видів продукції (метали, металопродукція тощо) на підставі адміністративних актів (планових завдань, наказів) зобов’язання виникали безпосередньо з них.

На посилення відповідальності за своєчасне виконання зобов’язань спрямовувалась Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 19 листопада 1934 p., що встановлювала півторарічний строк позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами та організаціями.

Певна увага приділялася розвитку й охороні власності кооперативних організацій. Так, Постановою ЦВК і РНК УСРР від 21 серпня 1935 р. заборонялося вилучення будь-якого їхнього майна, а вирішення цих питань було виключно компетенцією уряду республіки. Проте на підставі ст. 1 ЦК УСРР приватногосподарська діяльність і пов’язані з нею майнові права не охоронялися законом як такі, що суперечили їхньому соціально-господарському призначенню.

Зміни в трудовому праві були спричинені новими завданнями у галузі регулювання праці з метою підвищення її продуктивності. Відповідно до змін і доповнень до Кодексу законів про працю 1922 p., внесених Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 p., робітники та службовці промисловості й транспорту переводилися на семигодинний робочий день. Більшість підприємств і установ працювали за безперервним робочим тижнем, працівники по черзі одержували вихідні дні у різні дні тижня. Заробітна плата в її основних формах (відрядній, погодинній, преміальній) нараховувалася залеж-но від професійної кваліфікації працівника.

Для зміцнення трудової дисципліни влада вдається до жорстких санкцій. Так, згідно з Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 22 листопада 1932 р., за неявку на роботу без поважної причини звільняли з роботи. А це спричиняло й позбавлення житлової площі, якщо працівник користувався житлом цього підприємства. Зміцненню трудо­вої дисципліни сприяло прийняття статутів про дисципліну: у 1933 р. на залізничному транспорті, в органах юстиції; у 1934 р. - на водному транспорті; у 1935 р. - в органах зв’язку, у сфері електроенергетики. У 1938 р. були впроваджені єдині трудові книжки, де фіксувалась уся трудова діяльність працівників.

Вживаються також заходи щодо стимулювання працівників. Згід­но з Постановою РНК СРСР, ЦК ВКП(б) і ВЦРПС від 28 грудня 1938 р. запроваджується диференційований підхід. Залежно від стажу роботи й кваліфікації працівника при виплатах допомоги за державним соціальним страхуванням встановлюються надбавки до пенсій за безперервний стаж роботи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 грудня 1938 р. встановлюється звання Героя Соціалістичної Праці, запроваджуються медалі “За трудову доблесть”, “За трудову відзнаку”.

Перехід до суцільної колективізації спричинив суттєві зрушення у колгоспному та земельному праві. В основі цих змін було створення видимості законності широкої кампанії розкуркулення на селі. Так, Постановою ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 р. “Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством” заборо­нялася оренда землі та використання найманої праці в сільському господарстві, запроваджувалась конфіскація засобів виробництва у куркулів. Ці заходи були конкретизовані відповідно до Постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 5 квітня 1930 р. “Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації”. Обласним виконкомам надавалося право конфісковувати майно куркулів і передавати його у фонди колгоспів як вступний внесок батраків та бідняків.

Конкретні санкції проти куркульських господарств передбачалися Постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. “Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”. Згідно з постановою господарства, що підлягали ліквідації, мали поділятися на три категорії. До першої належали господарства, дії членів яких кваліфікувалися як організація й участь в антирадянських виступах і терористичних актах (засуджувалися до ізоляції у в’язницях і таборах); до другої - ті, хто чинив менш активний опір (підлягали висилці з сім’ями до північних районів); до третьої - ті, хто не чинив опору розкуркуленню (одержували зменшені ділянки за межами колгоспів). Ці злочинні рішення втілювались у життя таким чином, що з України виселялась найбільша кількість родин. Так, відповідно до наказу ОДПУ СРСР № 44/21 від 2 лютого 1930 р. у північних районах для сімей, виселених з України, призначалась переважна більшість місць (50000 із загальної кількості 70000). Всього в результаті репресивних заходів було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств, що призвело до фактичного знищення найзаможнішого прошарку селянства.

Безроздільне панування колгоспного ладу потребувало створення відповідної нормативної бази. Правові основи діяльності колгоспів визначалися зразковими Статутами сільськогосподарської артілі 1930, 1935 p., Тимчасовими правилами трудового розпорядку в колгоспах 1933 p., постановами РНК СРСР і ЦК ВКП(б), РНК УСРР і ЦК КП(б)У. Встановлювалося безстрокове користування колгоспів землею, визначалися плани обов’язкових поставок колгоспами державі продукції. За умови вироблення обов’язкового мінімуму трудо­днів колгоспникам дозволялося мати незначні за розмірами присадибні ділянки, корову та невеличку кількість дрібної худоби й птиці.

Такі “соціалістичні” експерименти на селі призвели до надзвичайних і трагічних наслідків - голодомору 1932-1933 pp., внаслідок яко­го загинула п’ята частина українського селянства.

Сімейне право характеризується посиленням втручання держави у справи сім’ї. Так, до Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 р. внесено доповнення, які передбачали можливість відібрання у батьків дітей за відсутності належного нагля­ду за ними й передачу їх до дитячих будинків. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. заборонялися аборти, встановлюва­лася матеріальна допомога багатодітним сім’ям, посилювалася кримі­нальна відповідальність за несплату аліментів. У Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану постановою ЦВК і РНК УСРР від 4 серпня 1936 р. були внесені зміни, що визначали час­тку сплачуваних аліментів: на одну дитину - 25 %, на двох - 33 %, на трьох і більше - 50 % заробітку відповідача. Значно збільшився розмір сплати за реєстрацію розлучення.

Суттєві деформації, пов’язані з посиленням кримінальної репресії, відбувалися у кримінальному праві. Суворішими стали покарання за злочини проти держави. Постановою ЦБК СРСР від 8 червня 1934 р. статтею про зраду Батьківщині було доповнено Положення про злочини державні (контрреволюційні та особливо небезпечні для Союзу РСР злочини проти порядку управління). ВУЦВК і РНК УСРР Постановою від 20 липня 1934 р. повністю включили ці допов­нення до КК УСРР. Зрада Батьківщини, що кваліфікувалася як “дії, вчинені громадянами Союзу РСР на шкоду воєнній могутності Союзу РСР, його державній незалежності чи недоторканності його території”, каралася розстрілом з конфіскацією усього майна, а за обставин, що пом’якшували провину, - позбавленням волі на строк до 10 років. Цією постановою стверджувався принцип колективної відпо­відальності у кримінальному праві. Так, у разі втечі військовослужбовця за кордон члени його сім’ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі від 5 до 10 років з конфіскацією усьо­го майна. Інші повнолітні члени сім’ї, що проживали разом із зрад­ником, позбавлялися виборчих прав і виселялись у віддалені райони Сибіру на 5 років.

Розширювався перелік злочинів проти порядку управління, до яких належали дезорганізація транспорту, порушення правил міжнародних польотів, незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробка паспортів та порушення правил паспортної системи тощо. За ці злочини передбачалися санкції у вигляді позбавлення волі на тривалі строки, а у випадках, коли їх кваліфікували як такі, що мають явно злісний характер, - розстріл.

Репресивний характер норм кримінального законодавства постійно посилювався. Так, постановою ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 р. термін покарання за особливо небезпечні державні злочини (шпигунство, шкідництво, диверсію) було збільшено з 10 до 25 років.

Велика увага приділялася боротьбі із замахами на соціалістичну власність. Так, “на вимогу робітників і колгоспників”, ЦВК і РНК СРСР постановою від 7 серпня 1932 р. прийняли Закон “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Встановлювалися жорсто­кі покарання (розстріл, а за пом’якшуючих обставин - позбавлення волі на термін не менше 10 років з конфіскацією всього майна) за розкрадання державної і колгоспно-кооперативної власності. Невизначеність суворих санкцій ані розмірами викраденого майна, ані способами викрадання надавала можливість надто широко застосо­вувати норми цього закону. В умовах голодомору за цим законом до кримінальної відповідальності притягалися селяни і навіть діти, які збирали колоски на полях. Тому в народі він отримав назву закону “про п’ять колосків”. Встановлювалося також покарання у вигляді від 5 до 10 років концентраційних таборів за антиколгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства щодо колгоспників з боку “куркульських та інших антисуспільних елементів”. До осіб, засуджених за цим законом, не застосовувалася амністія.

Окремі зміни у КК УСРР спрямовувалися на боротьбу із злочинами у господарський сфері. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 14 лютого 1930 р. встановлювалася кримінальна відповідальність за масовий або систематичний випуск промисловими підприємствами недоброякісних товарів. Згідно з Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 грудня 1932 p., спекуляція каралася позбавленням волі на строк не менше 5 років з конфіскацією всього або частини майна. Постановами ЦВК і РНК СРСР від 25 липня 1934 p., ВУЦВК і РНК УСРР від 23 серпня 1934 р. передбачалися суворі санкції (позбавлення волі до 10 років) за обважування та обмірювання покупців. З 1935 р. до господарських злочинів почали відносити порушення технічного режиму, виробничо-технічної дисципліни, правил безпеки, куріння, появу на виробництві у нетверезому стані.

Отже, загальною тенденцією розвитку кримінального права було розширення видів і суб’єктів злочинів, посуворішання покарань.

Внаслідок деформації кримінально-процесуального законодавства фактично було ліквідовано демократичні засади судочинства. Так, принципи усності, гласності, змагальності відкрито нехтувала Постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. “Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів”, яка постано­вою ВУЦВК від 9 грудня 1934 р. була повністю включена до КПК УСРР. Зокрема попереднє слідство у справах про терористичні акти обмежувалося десятиденним терміном. Обвинувальний акт вручався звинуваченому за 24 години до розгляду справи. Звинувач і захисник усувалися від розгляду справи. Касаційне оскарження і подання кло­потання про помилування у цих справах не допускалося. Вирок (розстріл) виконувався негайно. Такий надзвичайний порядок судо­чинства Постановою ЦБК СРСР від 14 вересня 1937 р. поширював­ся також на розгляд справ про шкідництво й диверсії.

Взагалі система репресивно-каральних органів діяла за власними інструкціями, нехтуючи норми кримінально-процесуального права. Як роз’яснював Сталін у шифрограмі секретарям обкомів, крайко­мів, ЦК нацкомпартій, наркомам внутрішніх справ, начальникам управлінь НКВС від 10 січня 1939 p., “застосування фізичного впливу у практиці НКВС було допущене з 1937 р. за дозволом ЦК ВКП(б)”. На фоні масових репресій мало що значили окремі спроби поліпшити попередню підготовку справ, як-от впровадження Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 19 листопада 1934 р. інституту підготовчих засідань.

***

Демократизація державно-правового життя в період нової еконо­мічної політики мала вимушений характер і тривала недовго. Державність у Радянській Україні, яка з моменту виникнення була до­сить прозорою, зазнавала дедалі більших обмежень. Утворення Со­юзу РСР, який в період сталінського режиму з “добровільного союзу республік” перетворився на жорстко централізовану державу, призвело до фактичної втрати Україною державного суверенітету. Відбувалося знищення політичної опозиції, зрощення партійної бюрократії з державницьким апаратом, встановлення режиму особистої влади вождя партії.

Загальнодемократичні принципи кодифікації законодавства 20-х років не відповідали потребам тоталітарної держави. Головною тенденцією розвитку права стала перевага загальносоюзного зако­нодавства над республіканським. Конституція СРСР 1936 р. і Конституція УРСР 1937 р. надали Комуністичній партії статус “керівно­го ядра”; її рішення набули обов’язкової сили в державі й суспільстві. Репресивні органи СРСР та їхні філіали в Україні, нехтуючи норми права, застосовували нечуване насильство, жертвами якого стали мільйони людей.

 

< Попередня   Наступна >