158

---

§ 2. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку

Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової означає, як уже зазначалося, відмову від директивного планування, від плану - закону, яким він був за командно-адміністративної системи, і застосування індикативного планування.

У нашому народному господарстві, зазначалося в пресі того часу, виробляється і споживається понад 25 млн. продуктів. Для цієї кількості виробів необхідна інформація обчислюється мільярдами одиниць. Нерідко думають, що відмова від директивного планування рівнозначна відмові від централізованого управління економікою. Це зовсім не так. Адже саме директивність призвела до того, що центр все більше втрачав контроль за соціально-економічним розвитком країни. Спочатку план розроблявся “від досягнутого”, тобто підганявся під тенденції, що складались, а потім, в кінці планового періоду, здійснювалася нова підгонка - під досягнуте.

Не дивно, що за таких умов було досягнуто багато такого, про що ми не думали, не гадали: неухильне падіння темпів приросту національного доходу, небувале зростання запасів і незавершеного будівництва, збільшення робочих місць, на яких нікому працювати, і т. д.

Таким чином, страшно не відмовлятися від директивного планування, а зволікати з його заміною економічними методами управління народним господарством.

Під індикативним плануванням, згідно з концепцією переходу України до ринкової економіки, розуміють систему необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих і взаємопов'язаних засобів побічного (непрямого) впливу на суб’єктів господарювання та розробку економічного і соціального розвитку.

Основними принципами індикативного планування є: поєднання аналітичних і

прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу; широке інформування суб'єктів ринкових відносин про певні перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їх необхідною орієнтацією при виборі особистих господарських рішень, застосування переважно непрямих (побічних) регуляторів та нормативів, не обов'язкових для суб'єктів ринкових відносин, реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через засоби державного бюджету.

Регулюючий вплив планів і програм в умовах переходу до ринку забезпечується за рахунок доведення до підприємств усіх форм власності лімітів земле-, водо-, лісокористування, нормативів плати за природні ресурси, орендної плати за землю, земельного податку, нормативів штрафів за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів.

Своєму впливу на господарську діяльність держава надає, як уже зазначено, силу правового акта. Прикладом може бути Закон від 23 березня 2000 року “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, який вперше за роки незалежності нашої держави на законодавчому рівні визначив правові, економічні і організаційні принципи системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць як складової частини загальної системи державного регулювання економічного і соціального розвитку держави.

Господарський кодекс України також встановлює, що основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного і соціального розвитку України, Державний бюджет та інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми (ст. 11). Програма економічного і соціального розвитку держави - це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети такого розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку, згідно із згаданим Законом, являє собою науково обґрунтоване передбачення напрямків розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Прогнозні і програмні документи розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації; стану використання природного, виробничого, науково-технічного і трудового потенціалу, конкурентноспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку економіки і соціальної сфери і з врахуванням впливу зовнішніх політичних, економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Показники прогнозних і програмних документів є орієнтиром для розробки суб'єктами господарювання власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів.

Прогнози економічного і соціального розвитку розробляються на середньостроковий (п'ятирічний) і короткостроковий (однорічний) періоди, а державна програма – на короткостроковий період. При необхідності вони можуть розроблятися на триваліший період.

У прогнозах на середньостроковий і короткостроковий періоди мають міститися: аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період (у середньостроковому прогнозі) або за минулий і поточний роки (у короткостроковому) і характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; очікувані зміни зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни; оцінка впливу можливих засобів державної політики у прогнозному періоді на розвиток економіки і соціальної сфери; основні макроекономічні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі у розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Крім того, в прогнозі на середньостроковий період повинні бути визначеними цілі, пріоритети економічного і соціального розвитку, пропозиції про напрямки державної політики; прогноз кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих видів товарів і послуг, а також висновок про тенденції розвитку економіки країни протягом цього періоду.

Прогноз економічного і соціального розвитку держави на середньостроковий період використовується при розробленні проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів і публікується в газеті “Урядовий кур'єр”.

У прогнозі на короткостроковий період, який розробляється щорічно на наступний рік, повинні бути відображені на основі аналізу соціально-економічного розвитку країни за минулий та поточний роки очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни; основні макроекономічні та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Ці показники використовуються для розроблення Державної програми економічного і соціального розвитку України та для оцінки надходжень і формування показників Державного бюджету України.

Державна програма економічного і соціального розвитку розробляється, як уже було зазначено, щорічно взаємоузгоджено з проектом Державного бюджету на відповідний рік. У ній конкретизуються заходи, передбачені в програмі діяльності Кабінету Міністрів, і завдання, визначені в щорічному посланні Президента до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище країни. Ця програма має містити: аналіз соціально-економічного розвитку країни за минулий та поточний роки і характеристику головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; вплив очікуваних змін зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації на економіку країни; цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку в наступному році; системи заходів щодо реалізації державної політики з визначення термінів виконання та виконавців; основні макроекономічні показники, обсяги капітальних вкладень, показники державного замовлення та інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; перелік державних цільових програм, що фінансуватимуться в наступному році за рахунок коштів Державного бюджету; показники розвитку державного сектора економіки, зокрема отримання та використання доходів від розпорядження державним майном, розвитку казенних підприємств.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на наступний рік подається до Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету на відповідний рік.

Як уже зазначено, в Державній програмі економічного і соціального розвитку на короткостроковий період має міститися і перелік державних цільових програм, які будуть фінансуватися у наступному році за рахунок коштів Державного бюджету.

Закон України від 18 березня 2004 року “Про державні цільові програми” визначає поняття та види державних цільових програм. Державна цільова програма, за цим Законом, це комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюється з використанням коштів Державного бюджету України і узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля – це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Всі інші цільові програми мають на меті розв’язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Метою розроблення державних цільових програм є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямках розвитку держави, забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв’язання найважливіших проблем.

Державні цільові програми поділяються на: економічні, що спрямовані на розв’язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації; наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук; науково-технічні, що розробляються для розв’язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої науковоємної та конкурентноспроможної продукції, соціальні, національно-культурні, екологічні, оборонні, правоохоронні.

Державні цільові програми можуть бути спрямовані на розв’язання інших проблем, у тому числі регіонального розвитку, що мають державне значення.

 

< Попередня   Наступна >