Підручники Господарське право Господарське право § 4. Податки в механізмі державного впливу на господарські відносини§ 4. Податки в механізмі державного впливу на господарські відносини
| Господарське право - Господарське право |
§ 4. Податки в механізмі державного впливу на господарські відносини
Оподаткування є одним з основних важелів державного впливу на господарську діяльність, де держава виступає в публічних інтересах.
Хоча податки в тій формі, в якій вони існують нині, склалися порівняно недавно, тенденція до виникнення таких механізмів простежувалася з давніх часів. Їхньою основою була система повинностей. Поступово в ній виокремлюється і певний різновид грошових внесень замість особистих послуг.
Виразно висловив свої думки з цього приводу Адам Сміт. Піддані держави, за його словами, повинні по можливості відповідно до своїх здібностей і сил брати участь в утриманні уряду, тобто згідно з доходом, яким вони користуються під охороною і захистом держави. Податок, який зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, повинен бути точно визначений, а не самовільний. Строк сплати, спосіб платежу, його сума - все це повинно бути цілком зрозуміло і певно для платника і для всякої іншої особи.
Ці положення найбільший вплив мали в англійському суспільстві. В Англії ще у XVIII столітті податки на прибуток становили чверть державного бюджету. До початку XIX століття вся система фінансового управління консолідувалася, спростилась. І у Франції податки були основною засадою існування держави. Але ліквідація податкової системи під час революції 1789 року призвела до того, що в наступних десятиріччях джерела податків вичерпалися. В той же час Англія, що зберегла податки, багатіла і поступово ставала могутньою державою.
У дореволюційній Росії податкова система сформувалася наприкінці XIX - на початку XX столітті. В основному вона ґрунтувалась на трьох податках: подушні податі, питєйний збір, мито. З 1898 року починає діяти «Положение о Государственном промысловом налоге», затверджене Миколо
Одним із податків, що забезпечували надходження в дохід міст, був податок з нерухомого майна.
Після революції 1917 року відновлення податкових механізмів припадає на перші роки непу. Цей період характеризувався відносно рівноважним тиском податкових важелів на різні суспільно-економічні устрої. А друга половина і кінець 20-х років - це етап згортання непу, пов'язаний із різким посиленням податкового тягаря на приватний сектор.
У наступні роки виникають нові податкові важелі, які схиляли перерозподіл на користь держави (податок з обороту, на зверхприбуток, військовий податок, самообкладання). Поступово податкова система перетворювалася на механізм, що реалізував фіскальну і перерозподільну функції на користь держави.
Під кінець існування Радянського Союзу тиск на платників податку збільшився за рахунок системи обов'язкових платежів, які, власне, податками навряд чи можна вважати.
Правда, застосовувалися прибуткові податки з колгоспів, з кооперативних і громадських організацій, місцеві податки.
Так що ж собою являють податки?
Істотною ознакою податків є вочевидь їхнє призначення забезпечувати діяльність некомерційного сектора ринкової економіки. Саме цей сектор дає змогу компенсувати так звані недосконалості ринку. Некомерційні організації призначені для задоволення тих потреб, які не повинні залежати від ринкової кон'юнктури (охорона здоров'я, освіта, наука, культура та ін.), а також таких загальносуспільних потреб, як утримання збройних сил, органів державної безпеки, правоохоронних органів, судів.
Суттєвою ознакою податків є також, за висловом того ж Адама Сміта, точна визначеність і рівномірність податків.
Оподаткування в Україні на шляху до її незалежності започаткував Закон від 25 червня 1991 року «Про систему оподаткування». Через недосконалість він неодноразово зазнавав змін і доповнень, як і інші законодавчі акти.
Метою податкового регулювання, з одного боку, є економічний вплив на процеси формування фінансових коштів суб'єктів господарювання шляхом вилучення частини їх доходів, а з другого боку - формування централізованих фінансових фондів держави за рахунок цих вилучених коштів. Податкові надходження становлять основну частину ресурсів і місцевих бюджетів, знижуючи їх залежність від субсидій, позик і неподаткових прибутків.
Ці принципи покладені в основу нової редакції Закону України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування», який визначає поняття податку і збору (обов'язкового платежу). Під податком і збором до бюджетів та державних цільових фондів, за цим законом, слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Ці фонди включаються до державного бюджету (крім пенсійного фонду).
Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів становить систему оподаткування.
Зазначений закон визначає, що в Україні справляються загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори.
До загальнодержавних належать: податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) на землю; рентні платежі; податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища та ряд інших зборів.
До місцевих податків віднесені: податок з реклами та комунальний податок, а до місцевих зборів – готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий та ряд інших.
Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів здійснюється державними податковими органами в межах повноважень, визначених законами.
Як випливає з вищенаведеного, основним видом прямого податку з 1995 року став податок на прибуток. Нова редакція Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» прийнята 22 травня 1997 року. Об'єктом оподаткування визначений прибуток, що вираховується шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових затрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.
При цьому під валовим доходом розуміють загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній економічній зоні, так і за її межами, в яку включаються: загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг); доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій; від товарообмінних (бартерних) операцій; від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди); доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій.
Скоригований валовий дохід являє собою валовий дохід, з якого виключаються: суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані підприємством у складі ціни реалізації продукції (робіт, послуг); суми коштів, отримані платником податків за рішенням суду (господарського суду) як компенсація прямих витрат або збитків, понесених ним у результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом; суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, та цілий ряд інших доходів.
Платниками податку на прибуток цим законом визначені: з числа резидентів - суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами; з числа нерезидентів - фізичні та юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України.
Закон містить положення про оподаткування операцій особливого виду, зокрема: оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій; страхової діяльності; операцій із розрахунками в іноземній валюті; операцій із торгівлі цінними паперами та деривативами; спільної діяльності на території України без створення юридичної особи; операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями і ряд інших.
Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, за цим законом, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.
Найважливішим видом побічних податків в Україні є податок на додану вартість, попередником якого був податок з обороту. Цей податок набув поширення з середини XX століття і застосовується в ряді західноєвропейських та інших країн.
Визначенням поняття податку на додану вартість наведене в первісній редакції Закону України від 20 грудня 1991 року «Про податок на додану вартість». Згідно з його ст. 1 податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що надходить до бюджету після їх реалізації.
Таким чином, кожний із постачальників виплачує державі податок пропорційно тій частині вартості, яку він додав до ціни придбання для досягнення ціни реалізації.
Основним податком з громадян, характерним для будь-якої податкової системи, є податок на доходи фізичних осіб. Як уже зазначалось, історично першими з'явилися саме податки з населення. Примітивною, початковою формою таких податків були повинності у вигляді безкоштовних послуг, які населення надавало державі. Грошові податки з громадян починаються з майнового та подушного оподаткування.
У сучасних умовах в Україні є чинним податок з доходів фізичних осіб, встановлений Законом України від 22 травня 2003 року „Про податок з доходів фізичних осіб”. Він бере початок з прибутково-майнового податку, який набрав чинності в СРСР у 1922 році, а потім (в 1924 році) був перетворений на прибутковий податок. В умовах Радянського Союзу завжди діяв диференційований підхід щодо такого податку.
Першим принципом, який було покладено в його основу, став поділ платників залежно від постійного місця проживання на громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства (резидентів, нерезидентів); другим - поділ платників на окремі категорії залежно від джерел доходу: за місцем основної роботи, не за місцем основної роботи, від підприємницької діяльності; третім – декларування доходів.
Щодо оподаткування доходів громадян від заняття підприємницькою діяльністю Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” визнав таким, що не втратив чинності, розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про прибутковий податок з громадян” у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень зазначеного Закону і діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.
За Декретом Кабінету Міністрів оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує крім доходу від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах підприємницької діяльності та інші доходи, то вони оподатковуються за загальними правилами, встановленими Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
З метою забезпечення сплати податків Верховна Рада прийняла Закон України від 21 грудня 2000 року “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”.
Законом установлено, що у разі виникнення податкової заборгованості активи платника податку передаються у податкову заставу, що позбавляє платника можливості їх відчуження без дозволу податкової служби.
Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (господарському віданні) в день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності в майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу (ст. 8 вказаного Закону).
< Попередня Наступна >