116

---

§ 2. Обмеження конкуренції, природні монополії

Поняття монополії. Відсутність конкуренції на товарних ринках має назву монополії. У перекладі з грецької мови монополія (monos poleo) означає “один продаю”. Виходячи з етимології цього слова, ринкова монополія розглядається економічною наукою як “захоплення фізичною чи юридичною особою частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування”. Тобто монопольне становище виникає на товарному ринку, який не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої.

Ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка посідає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, називається олігополією і розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має монопольного становища з точки зору економічної теорії, а є домінуючим на ринку.

Монополія і конкуренція — це дві основні типи організації економічних зв’язків у будь-якій економічній системі незалежно від її соціального устрою. Вони визначають дві фундаментальні тенденції, притаманні економіці – тенденцію до інноваційності та тенденцію до інерційності, збереження існуючого стану. В цьому розумінні „монополія так само неминуча, як і конкуренція, і у відомому смислі так само необхідна й корисна для суспільства”.

Отже, монопольні структури створюють певні перешкоди (бар’єри), які не дають змоги конкурентам вільно входити на ринок чи виходити з нього. В чинному законодавстві містяться визначення зазначених понять. Під бар'єрами вступу на ринок розуміють обставини, які перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товарному ринку; бар'єри виходу з ринку - це обставини, які перешкоджають (обмежують) суб'єктам господарювання, що діють на цьом

у ринку, покинути його з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв'язку з труднощами реалізації того, в що був укладений капітал.

Характер бар’єрів, що перешкоджають входу на товарний ринок дозволяють виокремити різновид природної монополії.

Сучасні тенденції розвитку економіки України відзначаються високою соціально-економічною та політичною значущістю природних монополій - виробництво та постачання електричної енергії, транспорт, водопостачання, видобування і транспортування нафти і газу та інші базові галузі, що зумовлює необхідність чіткого правового регулювання суспільних відносин у цій сфері. На актуальність зазначених проблем зверталася увага в Посланні Президента України до Верховної Ради України „Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр.»: «Монопольний сектор, включаючи природні монополії, не повинен перевищувати 10–12% ВВП. У зв'язку з цим необхідно створити сучасну систему регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Особливої уваги потребує посилення контролю за встановленням та дотриманням цін і тарифів на ринках природних монополій. Це стосується передусім сфери житлово-комунального господарства, енергетики, залізничного транспорту та зв'язку. Завдяки реалізації антимонопольних заходів реально можливим є перехід до стовідсоткового відшкодування вартості послуг усіма споживачами без суттєвого зростання розміру плати за них”.

У Законі України від 20 квітня 2000 року „Про природні монополії” монополії визначаються як стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари)”.

Види суб’єктів природної монополії. Відповідно до Закону України „Про природні монополії” регулюється діяльність суб'єктів у таких сферах:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передачі та розподілу електричної енергії;

користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

управління повітряним рухом;

зв'язку загального користування;

централізованого водопостачання та водовідведення;

централізованого постачання теплової енергії;

спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність суб’єктів природних монополій, як уже зазначалося, має суспільно корисні риси: можливість максимального використання ефекту масштабу виробництва, мобілізації значних фінансових ресурсів для підтримки засобів виробництва на належному рівні тощо. Поряд з цим існують і потенційні „мінуси”, які зумовлюють глибоку суперечливість цієї економічної організації, на що звертають увагу економісти:

можливість визначати рівень продажної ціни, перекласти витрати на кінцевого споживача, який не може вплинути на виробника;

можливість блокувати науково-технічний прогрес;

можливість „економити” за рахунок зниження якості продукції та послуг;

можливість застосовувати адміністративний диктат замість економічного механізму.

Демократичне суспільство не може такою мірою залежати від природних монополістів. Вирішити це протиріччя суспільство може лише шляхом державного регулювання природних монополій. В Україні використовується комбінований підхід до вирішення проблеми природних монополій, з одного боку; здійснюється їх державне регулювання – на підставі законів України „Про природні монополії”, "Про захист економічної конкуренції”, "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", Повітряного кодексу України , Кодексу торговельного мореплавства України та інших нормативних актів що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій. З другого боку, суб’єкти природних монополій реструктуруються та приватизуються, з’являються нові товарні ринки, які можуть скласти конкуренцію природним монополіям особливо в галузі житлово-комунального господарства.

Державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій. Закон України „Про природні монополії” передбачає створення спеціальних органів, які мають регулювати діяльність суб'єктів природних монополій, а саме національних комісій регулювання природних монополій. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням їм повноважень, передбачених статтею 14 Закону України „Про природні монополії”.

Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

гласності та відкритості процедур регулювання;

адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;

самоокупності суб'єктів природних монополій;

стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

забезпечення захисту прав споживачів.

Національні комісії регулювання природних монополій є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Рішення комісій приймаються на засіданнях, які проводяться у формі закритих або відкритих слухань. У разі незгоди з рішенням комісії суб'єкти природних монополій, суб'єкти господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднання споживачів та інші заінтересовані особи мають право у місячний термін з дня одержання копії рішення оскаржити його в судовому порядку.

Оскарження рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх виконання.

 

< Попередня   Наступна >