206

---

Глава 27. Правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання

§ 1. Загальні положення

За Господарським кодексом фінансова діяльність суб’єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції, робіт та послуг і одержання прибутку.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями – з другого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які перебувають під контролем центрального (в Україні –Національного) банку

Фінансова діяльність суб’єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів. Таким чином, фінансова діяльність складається з чотирьох елементів, які належать до фінансових послуг. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року № 2664-III, фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, здійснювані в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. У зв’язку з цим послуга буде фінансовою в разі якщо вона відповідає одночасно трьом умовам: у її межах здійснюються операції з фінансовими активами (тобто з коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правами вимоги боргу, які не віднесені до цінних паперів); операція має здійснюватися в інтересах третіх осіб; метою її надання є отримання прибутк

у або збереження реальної вартості фінансових активів.

Крім цього визначення, Закон містить і перелік (причому невичерпний) окремих фінансових послуг: залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо подальшого їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій і поручительств; торгівля цінними паперами; факторинг (ч.1 ст.4 Закону), а також інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Фінансовим посередництвом є діяльність, пов’язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів. Воно здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними установами.

Існуюча система банків України сформувалася після прийняття Верховною Радою України Постанови від 20 березня 1991 року “Про порядок введення в дію Закону України “Про банки і банківську діяльність”, згідно з якою власністю України оголошенні Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку “Укрпромбудбанк”, Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішньоекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР створений Національний банк. Таким чином, замість державних банківських структур, на зразок побудови банківської системи високорозвинутих країн світу, що існували в Радянському Союзі, в Україні, згідно з Законом України від 7 грудня 2000 року “Про банки і банківську діяльність”, створена дворівнева банківська система. Перший рівень представлений Національним банком України з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах, другий – комерційними банками різних форм власності, в тому числі Зовнішньоекономічним та Ощадним банками.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року №2121-III, вперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооперативних банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального кооперативного банку, до функцій якого належать централізація і перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Законодавство України, а саме ч. 3 ст. 334 Господарського кодексу України та ст. 4 Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року №2121-III, передбачає також диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує в тому разі, якщо більш як 50% його активів – активи одного типу.

Чинний Закон України "Про банки і банківську діяльність" передбачає також розподіл банків на групи за мінімальним розміром статутного капіталу на момент реєстрації: 1) місцеві кооперативні банки – 1 млн євро; 2) комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, – 3 млн євро; 3) банки, які здійсню­ють свою діяльність на території всієї України, – 5 млн євро.

Згідно із зазначеним Законом, банки – це організації з правами юридичної особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядних органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю.

Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Національний банк здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції, Закону України “Про банки і банківську діяльність”, від 20 травня 1999 року Закону України “Про Національний банк України”, інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку .

Нормальне функціонування банківської системи України та ефективна банківська діяльність залежить від організації банківського регулювання і нагляду. Головною метою банківського регулювання і нагляду є забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог ст. 17 Закону “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правових актів Національного банку України, а саме до постанови Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 року № 375 "Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень".

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

На здійснення банківських операцій Національний банк України відповідно до його функцій, згідно зі статтями 7 та 44 Закону України "Про Національний банк України", видає комерційним банкам ліцензії в порядку, зазначеному у ст. 19 закону “Про банки і банківську діяльність” та постанові Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 "Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій".

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам

Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група.

Банківська корпорація – це юридична особа, засновниками якої можуть бути виключно банки. Вона створюється з метою концентрації капіталів банків – учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Виключно банки складають і банківську холдингову групу. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Подібну структуру має і фінансова холдингова група. Вона складається переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк і материнська компанія повинна фінансовою установою.

Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки та асоціації.

У Законі України “Про банки і банківську діяльність” визначені операції, які можуть здійснювати банки на підставі банківської ліцензії: це – залучення і розміщення грошових вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них. Крім того, банки мають право здійснювати випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів, платіжних карток, надання консультативних послуг і низку інших банківських операцій і угод, передбачених означеним Законом, за правилами, встановленими Національним банком.

Національний банк є центральним банком України, її емісійним центром, має статус юридичної особи. Він покликаний проводити політику у сфері грошового обігу, кредиту, забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг.

Національний банк надає комерційним банкам кредити, веде рахунки банків-кореспондентів, встановлює правила ведення розрахунків для банків та кредитних організацій; здійснює інші операції відповідно до своїх функцій, передбачених Законом від 20 травня 1999 року “Про Національний банк України”.

 

< Попередня   Наступна >