112

---

Розділ VII. Спеціальні режими господарювання

Глава 28. Спеціальні (вільні) економічні зони

§ 1. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони

З давніх часів деякі держави намагалися заохочувати розвиток внутрішніх господарських відносин та зовнішньоекономічної діяльності шляхом надання податкових та митних пільг підприємцям. Для цього виокремлювались відповідні території (зони), що називалися „вільними зонами”, „вільними портами”, „вільними складами” тощо. З часу підписання у 1973 Кіотської конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, яка визначила "вільну зону" як частину території держави, де будь-які ввезені товари розглядаються щодо ввізного мита та податків як такі, що перебувають поза межами митного контролю, вільні економічні зони набули значного поширення. Згадана конвенція розрізняє два основних види вільних економічних зон - комерційні та промислові. У комерційних вільних зонах дозволяється діяльність, пов’язана із зберіганням, пакуванням товарів, підготовкою до відвантаження тощо. В промислових зонах дозволена переробка ввезених товарів.

Проте поняття „вільні зони”, впроваджене Кіотською конвенцією не повністю відображає сутність даного явища, адже ті економічні стимули та адміністративні режими, що в них застосовуються, аж ніяк не звільняють від певного правового та господарського режиму, а лише полегшують його. Фактично держава в цих зонах лише скорочує свій вплив на економічні процеси. Для переважної більшості країн „вільні зони”, по суті, є спеціальними за встановленими режимами інвестування, оподаткування тощо.

Мета, з якою створюються спеціальні економічні зони (СЕЗ), залежить від економічного та соціального розвитку країн, де вони створюються. У промислово розвинутих країнах, таких як США, Велика Британія, Франція, т

акі зони найчастіше створюються для реалізації політики, спрямованої на пожвавлення малого та середнього бізнесу в депресивних районах, вирівнювання міжрегіональних розходжень. У цих цілях національним суб’єктам господарювання надаються фінансові та інші пільги, спеціальні заходи на залучення іноземного капіталу не передбачаються.

На відміну від промислово розвинутих держав, країни, що розвиваються, при створенні СЕЗ орієнтуються насамперед на залучення іноземних інвестицій, передових технологій, модернізацію промисловості, підвищення кваліфікації працівників.

Створення СЕЗ є важливою ознакою відкритості економіки країни, тому початок розвитку законодавства України про створення спеціальних економічних зон було покладено в 1991 році, з досягненням незалежності нашої держави. Закон України „Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” прийнято 13 жовтня 1992 року. З метою визначення стратегії розвитку СЕЗ в Україні 14 березня 1994 Кабінетом Міністрів була затверджена Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон, яка також визначила типи СЕЗ, що спорюються в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності.

 

< Попередня   Наступна >