Резюме

Витоки естетичної думки Давньої Русі пов’язані з давньо-слов’янським пантеїзмом і міфологією. Центральними пробле­мами перших кроків її розвитку були питання про зв’язок лю­дини і історії, історії і природи, про співвідношення почуттів, розуму, волі, душі і тіла.

Особливості розвитку естетичних ідей в XV—XVII ст. по­в’язані з внутрішньоцерковними процесами боротьби з єреся­ми, навколо ніконіанської реформи і т. ін. Естетична думка цьо­го періоду мала здебільшого релігійний характер.

Найбільш регулярного і послідовного розвитку естетичні ідеї в Росії і Україні набули починаючи з XVIII ст. і були пов’я­зані з реформами Петра I. Естетична думка стала світською.

У XIX ст. виникає перший систематичний твір з естетики в російській науці. Естетика набуває рис професійної діяльності, зосереджується на критиці умоспоглядального підходу до ху­дожньої творчості, на розгляді естетичних питань в їх органіч­ному зв’язку з моральною та соціальною проблематикою.

На рубежі XIX—XX ст. — у так звану «срібну добу» — головною проблематикою вітчизняної естетики стає розгляд ес­тетичної сфери з точки зору місця, яке вона займає в цілісності «духовного буття».

Значним внеском вітчизняної естетичної думки до світо­вої культури в ХХ ст. була концепція структуралізму. Головним її змістом є вчення про естетичну функцію і естетичну норму, мистецтво розглядається як знакова система, а витвір мистецт­ва – як художній текст, побудований за законами цієї системи.

Сьогодення вітчизняної естетичної думки відзначено фор­муванням постмодерністського і постструктуралістського на­прямків, що свідчить про «кризову свідомість», яка виникає в умовах вичерпаності онтологічної і гносеологічної культурної парадигми Нового часу.