141

---

§ 3. Поняття технічної естетики. Дизайн як проектна культура

В умовах сучасної цивілізації важливого значення набуває дизайн — найрозвинутіша та усвідомлена галузь людської діяль­ності за законами краси поза мистецтвом.

Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна — це про­ектна художньо-творча діяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторового середовища людської жит­тєдіяльності, які виготовлені індустріально, з високими спожив­чими властивостями й естетичними якостями. Позначка дизай­ну — у цьому вузькому смислі — формування гармонійного середовища житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. Об’єкти дизайну — промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інфор­мація; функціонально-споживчі комплекси і т. ін. Відповідно розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально-куль­турної сфери і т. ін.

Усередині кожного виду можлива також спеціалізація ди­зайну. Позначка проектування в дизайні — оптимізація функціо­нальних процесів життєдіяльності людини, підвищення естетич­ного рівня виробів і їх комплексів. Предметом проектування в дизайні є структура і якості форми предметного середовища в цілому і окремих виробів як його елементів. Метод дизайну — принципові основи діяльності, що складаються еволюційно і виз­начають її позначку та категоріальний апарат, який задає мето­дичні підвалини проектування — засоби моделювання об’єкта і сукупність правил, що визначають послідовність і зміст етапів формотворення. Сучасні принципи дизайну — поєднання в цілісній структурі і гармонійній формі всіх суспільно необхід­них якостей об’єкта, що проектується. Основними робочими категоріями дизайнерського проектування є образ, функція, морф

ологія, технологічна форма, естетична цінність.

Здійснення ідеї створення цілісного об’єкта потребує глибо­кого знання основних законів і тенденцій розвитку економіки, виробництва, споживання, а також розуміння духовних потреб суспільства. Тому дизайн базується на наукових основах моде­лювання об’єкта, поєднує наукові принципи з художніми в про­ектному образі і знаходить застосування в інших галузях суспіль­ної діяльності — це так званий соціальний дизайн.

Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетика — наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні, функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування пред­метно-просторового середовища і складає науково-методичні основи дизайну.

Виникнення дизайну пов’язано з розвитком промисловості наприкінці XIX ст., коли вузька спеціалізація виробництва при­звела до руйнування універсальності творчих сил людини та, як наслідок, до втрати естетичної цінності предметів, які виробля­лися промисловим способом.

У 1851 р. у Лондоні відбулася промислова виставка, вражен­ня від якої висловив один з її відвідувачів: «Незважаючи на роз­виток науки і техніки, успіхи цивілізації у художній справі по­ступаються досягненням минулих сторіч. Таке ж ганебне виз­нання напрошується від зіставлення сучасних виробів з вироба­ми наших предків. При всьому технічному прогресі наші вироби поступаються їм за формою та навіть за їх практичною присто­сованістю та доцільністю».

Цим відвідувачем був Г. Земпер, засновник технічної естети­ки. Через шість років відомий англійський теоретик та соціолог Д. Рескін відзначив з цього приводу: «Те, що створюється по­спішно, вмирає також поспішно; те, що коштує всього дешев­ше, у підсумку виявляється найдорожчим», — зафіксувавши у даному висловлюванні зв’язок між доцільністю, корисністю та красою. Отже виникнення дизайну пов’язано з власне процесом розвитку людської цивілізації. З самого свого виникнення ди­зайн орієнтувався на досягнення єдності трьох принципів: ко­рисності, зручності та краси.

Розробку даних принципів здійснив Г. Земпер, який у 1860— 1863 рр. написав працю «Стиль у технічних та тектонічних мистецтвах, або Практична естетика», де сформулював фунда­ментальний закон дизайну: форма предмета повинна залежати від його функції у людській практиці, матеріалу виготовлення та технології виробництва, а також визначатися рівнем соціаль­но-історичного розвитку суспільства.

У нашій країні ідеї дизайну набули розвитку на початку XX ст., що пов’язано з діяльністю Страхова, Енгельмейера, Столярова та ін. У 1920 р. були створені перші організації, які спеціально зай­малися розробкою дизайнерських проблем — Всеросійські ху­дожньо-технічні майстерні. У 1962 р. був створений ВНДІТЕ — Всесоюзний науково-дослідний інститут технічної естетики. Цей центр дизайнерської теорії та творчості мав філії в багатьох містах (наприклад, у Харкові), а на великих підприємствах пра­цювали спеціальні художньо-конструкторські бюро. Водночас були організовані перші спеціальні вищі та середні навчальні заклади (наприклад, Харківський художньо-промисловий інсти­тут, нині — Харківська державна академія дизайну і мистецтв, яка є головним закладом підготовки дизайнерських кадрів Ук­раїни), де розпочалася підготовка фахівців такого профілю.

У 1964 р. на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії було прийнято таке визначення дизайну:

Дизайн — це творча діяльність, метою якої є виявлення фор­мальних якостей промислових виробів. Ці якості включають і зовнішні особливості виробів, але головним чином — структурні та функціональні взаємозв’язки, які перетворюють вироби в єди­не ціле як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника.

Таким чином, були виділені головні специфічні особливості дизайну як різновиду естетичної діяльності.

Дизайн має власний предмет. Об’єктом дизайнерської діяль­ності є світ речей, які створюються людиною за допомогою засобів індустріальної техніки за законами краси та функціонування.

Мета дизайну (художнього конструювання) полягає у фор­муванні гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини.

Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, і результати його праці — предмети, що пройшли художньо-конструкторську розробку, і особливий метод проектування — художнє конструю­вання, і власну теорію — технічну естетику — науку, яка дослід­жує проблеми створення гармонійного предметного середовища.

Художнє конструювання як метод дизайну передбачає вису­нення нової художньо-проектної ідеї та розробку нової функці­ональної структури, раціональне втілення цієї ідеї та гармоній­не, виразне стилістичне оформлення предмета.

Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними, а саме: досконало виконувати своє прак­тичне призначення; бути зручними та безпечними під час екс­плуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; бути естетич­но виразними, тобто мати інформаційно-виражальну форму і бути цілісними композиційно. Наприклад, історія розвитку ав­томобілебудування — це пошук форми, яка б найліпшим спо­собом втілювала ідею руху, швидкості, динаміки. Найбільше відпо­відає цій ідеї форма «витягнутої краплі», яку має сьогодні більшість автомобілів.

Для досягнення композиційної цілісності дизайнер викорис­товує можливості ритму, кольору, масштабу, співвідношення світла та тіні, пустоти та об’єму у поєднанні з особливостями звукового оформлення, освітлення тощо.

Соціальне призначення дизайну полягає в тому, щоб створю­вати предмети промислового виробництва, які здатні «по-людсь­кому ставитися до людини», тобто були гідними посередника­ми між виробником та споживачем. Дизайн призначений здійснювати масову культурно-естетичну комунікацію, щоб пе­редати через предмети побуту, засоби виробництва, речі повсяк­денного використання певний тип естетичного смаку. Дизайн пов’язує в одне ціле матеріальну та духовну культуру суспіль­ства, забезпечуючи цілісність цивілізації. Сучасний маркетинг як один з напрямів сьогодення ринкової діяльності дуже широ­ко використовує закони дизайну для створення цілісного пред­метного середовища. Дизайн вимагає врахування будь-якої но­вації у зміні предметного світу.

Отже, слід висунути тезу про схожість дизайну не тільки з технічною творчістю, з одного боку, але й з художньою творчі­стю — з іншого, при збереженні власної специфіки. Співвідно­шення дизайну, мистецтва технічної творчості, можна з’ясувати, проаналізувавши таку таблицю:

У теорії дизайну з 1980-х років домінує ідея проектної куль­тури. Вона народилася в ХХ ст. із характерної для європейської культури Нового часу утопії подолання розриву між Красою і Корисністю. Проектна культура в ідеалі не розділяється на «мис­тецтво» і «техніку».

Зміст терміна «проектна культура» осягає комплекс засобів і форм інституціонально організованої проектної діяльності, яка функціонально пов’язана з системами управління, плануван­ня і є особливого роду виробництвом проектної документації, у мові якої передбачається бажаний результат дій і образ май­бутнього об’єкта — речі, предметного середовища, системи діяль­ності, способу життя в цілому тощо.

Але крім характеристики інституціональної проектної діяль­ності проектна культура сучасності є відмінною стильовою ри­сою сучасного мислення, однією з найважливіших типологічних ознак сучасної культури майже у всіх основних її аспектах, по­в’язаних з творчою діяльністю людини. Впливу проектної куль­тури зазнають сучасні наука, мистецтво, психологія людини, її відношення до світу, до соціального і предметного середовища; у формах споживання і творчості також присутні риси проект­ного переживання світу, тобто передбачення таких його образів, котрі повинні бути створені внаслідок людської життєдіяльності.

Таке трактування проектної культури надає терміну «дизайн» широкого розуміння — як будь-якого прояву проектного мис­лення в сучасній культурі суспільства.

Отже, естетична діяльність у сукупності всіх видів та форм про­низує різні сфери людської діяльності, естетизує її, наближає до створення ідеалів краси, підносить саму суб’єктивність особистості.

 

< Попередня   Наступна >