§ 2.2. Охорона екологічних прав та інтересів громадян України

Екологічна безпека населення є найбільш гуманним, бла­городним і відповідальним завданням екологічного законодав­ства, яке, по-перше, закріплює екологічні права громадян Ук­раїни, по-друге, гарантує їх реалізацію, по-третє, визначає правові, економічні та соціальні основи охорони навколишньо­го природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє при­родне середовище;

б) участь в обговоренні проектів законодавчих актів, ма­теріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єк­тів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до держав­них та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

в) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і ком­плексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання при­родних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

е) одержання у встановленому порядку повної та досто­вірної інформації про стан навколишньою природного середо­вища та його вплив на здоров'я населення;

є) участь у проведенні екологічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підпри­ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних його здоров'ю та майну внаслідок нега­тивного впливу на навколишнє природне

У правових актах закріплено також обов'язки громадян України в галузі охорони навколишнього природного середо­вища. Громадяни зобов'язані: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного сере­довища; здійснювати діяльність з додержанням вимог законо­давства про охорону навколишнього природного середовища, вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати еко­логічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'яз­ки в галузі охорони навколишнього природного середовища. Сумлінне виконання обов'язків одними громадянами сприяє охороні екологічних прав усіма іншими.

Разом з тим екологічні права громадян забезпечуються системою гарантій:

проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

здійсненням міністерствами, відомствами, підприєм­ствами, установами, організаціями технічних та інших заходів щодо запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконанням екологічних вимог у разі планування, розміщення продуктив­них сил, будівництва та експлуатації народногосподарських об'єктів;

участю громадських об'єднань та окремих громадян у ді­яльності щодо охорони навколишнього природного середови­ща;,

здійсненням державного та громадського контролю за до­держанням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища;

компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища;

невідворотністю відповідальності за порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища.

Недопіком є те, що зазначені гарантії часто залишаються на папері. Вони ще не стали тим загальним обов'язком, який би виконувався завжди, скрізь і кожним, кого це стосується.

У системі правових заходів, спрямованих на охорону еко­логічних прав громадян, важливе місце посідають:

1) екологічні програми;

2) екологічна експертиза;

3) контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього при­родного середовища;

4) освіта і виховання в зазначеній галузі.

Екологічні програми розробляються з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності з організації і коор­динації заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використовування і відтворення природних ресурсів. Вони бу­вають декількох видів: державні, міждержавні, регіональні, місцеві, галузеві.

Порядок розробки екологічних програм визначається Ка­бінетом Міністрів України, який 31 грудня 1993 р. прийняв постанову, що затвердила відповідне Положення.

Екологічна експертиза сприяє охороні екологічних прав та інтересів громадян, оскільки дає можливість запобігти нега­тивним явищам у галузі екології.

Як зазначено у ст. 4 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р., «метою екологічної експер­тизи є запобігання негативного пливу антропогенної діяльнос­ті на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господар­ської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах».

Екологічній експертизі підлягають:

а) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку І розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей на­родного господарства;

б) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

в) проекти на будівництво нових та .розширення, реконст­рукцію, технічне переозброєння діючих підприємств; докумен­тація з перепрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промисло­вих і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та нормативного призначення;

г) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення еколо­гічної (у тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколиш­нього природного середовища і використання природних ре­сурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан нав­колишнього природного середовища та здоров'я людей;

д) документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколиш­ньому природному середовищу та здоров'ю людей. Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки за­планованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я лю­дей і якість природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та до­статності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

6) підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих виснов­ків екологічної експертизи.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші ви­ди екологічної експертизи. Найбільш поширеними є державна і громадська екологічні експертизи.

Державна екологічна експертиза організується і прово­диться екологічними підрозділами, спеціалізованими устано­вами, організаціями або спеціально створеними комісіями Мі­ністерства екології та природних ресурсів України, Міністер­ства охорони здоров'я України, їх органів на місцях із залу­ченням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних ор­ганізацій.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій або інших громадських формувань. Вона може здійснюватися водночас з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громад­ських формувань.

Охороні екологічних прав громадян значною мірою сприяють контроль і нагляд за охороною навколишнього при­родного середовища. Існує державний і громадський конт­роль.

Державний контроль здійснюється Радами народних депу­татів та їх виконавчими органами, Міністерством екології та природних ресурсів України, його органами на місцях та ін­шими спеціально уповноваженими державними органами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного по­вітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони країни, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середо­вища.

Ради народних депутатів, спеціально вповноважені дер­жавні органи управління в галузі охорони навколишнього при­родного середовища і використання природних ресурсів зо­бов'язані надавати всебічну допомогу громадянам у здійснен­ні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції з цих питань, залучати громадян до участі у вирішенні завдань охорони навколишнього природного середовища та викорис­тання природних ресурсів.

Порушені права громадян у цій галузі мають бути понов­лені, а їх захист здійснюється в судовому порядку.

Важливі контрольні функції покладені на Державну еколо­гічну інспекцію Міністерства екології та природних ресурсів. Вона діє на підставі Положення, затвердженого Кабінетом Мі­ністрів України від 2 березня 1996 р.

Державна екологічна інспекція забезпечує контроль за додержанням юридичними та фізичними особами законів Ук­раїни, постанов Верховної Ради, актів Президента і Кабінету Міністрів України та інших актів законодавства у галузі охо­рони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспек­ціями згідно з Положенням, яке затверджено Міністерством екології та природних ресурсів.

Громадські інспектори:

а) беруть участь у проведенні спільно з працівниками ор­ганів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного сере­довища, додержання ними норм екологічної безпеки та вико­ристання природних ресурсів;

б) проводять перевірки і складають протоколи про пору­шення відповідного законодавства і подають їх органам дер­жавного контролю в галузі охорони навколишнього природно­го середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;

в) надають допомогу органам державного контролю в їх діяльності щодо запобігання екологічним правопорушенням;

г) здійснюють інші функції відповідно до законодавства України.

Нагляд за додержанням законодавства про охорону нав­колишнього природного середовища здійснюють також органи прокуратури. Вони застосовують надані їм законодавством права, включаючи звернення до судів або арбітражних судів з позовами про відшкодування збитків, заподіяних у резуль­таті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небез­печної діяльності.

У разі необхідності в органах прокуратури можуть ство­рюватися спеціалізовані екологічні підрозділи,

Вирішення проблем охорони екологічних прав громадян значною мірою залежить від їхньої освіти і виховання в галузі охорони навколишнього природного середовища. Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спе­ціалістів забезпечуються загальною обов'язковою комплекс­ною освітою та вихованням у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, у системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

Екологічні знання є обов'язковою кваліфікаційною вимо­гою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з ви­користанням природних ресурсів та може вплинути на стан навколишнього природного середовища.

Підготовку фахівців у сфері охорони навколишнього при­родного середовища та використання природних ресурсів здійснюють спеціальні, вищі та професійні освітні заклади.

Треба зробити все для того, щоб право людини на еколо­гічну безпеку посіло чільне місце серед інших фундаменталь­них прав громадян України.

Найперше, що держава повинна зробити в цьому напрям­ку, — це забезпечити право людини на екологічно чисті про­дукти харчування, воду, повітря. Саме таке завдання випли­ває із Закону України «Про забезпечення санітарного та епі­демічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. та Інших правових актів.

Згідно зі ст. 17 названого Закону підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транс­портують чи реалізують продукти харчування і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх відповідність вимогам санітарних норм.

Розробка і виробництво нових видів продуктів харчуван­ня, впровадження нових технологічних процесів їх виробни­цтва та обробки, а також матеріалів, що контактують з про­довольчою сировиною чи продуктами харчування під час ви­готовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозво­ляється головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної екс­пертизи.

У ст. 18 зазначеного Закону передбачено вимоги щодо господарсько-питного водопостачання і місць водокористуван­ня. Зокрема, органи державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування зобов'язані забезпечити меш­канців міст та інших населених пунктів питною водою, кіль­кість та якість якої повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту. Виробничий контроль за якістю питної води в процесі її добування, обробки та в розподільних мережах здійснюють підприємства водопостачання.

Вода відкритих водоймищ, що використовується для гос­подарсько-питного водопостачання, купання, спортивних за­нять, організованого відпочинку, з лікувальною метою, а та­кож вода водоймищ у межах населених пунктів має відпові­дати санітарним нормам.

Для водопроводів господарсько-питного водопостачання та їх джерел установлюються зони санітарної охорони зі спе­ціальним режимом. Порядок установлення і режим цих зон визначаються законодавством України.

Гігієнічні вимоги щодо атмосферного повітря закріплені у ст. 19 зазначеного Закону, згідно з якою атмосферне повітря в населених пунктах, на територіях підприємств, установ, ор­ганізацій та інших об'єктів, повітря у виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей має відповідати санітарним нормам.

Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних за­ходів щодо запобігання та усунення причин забруднення атмосферного повітря, фізичного впливу на атмосферу в на­селених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря в жит­лових та виробничих приміщеннях, в освітніх, лікувально-про­філактичних та інших закладах, місцях тривалого та тимчасо­вого перебування людей.

На вирішення важливих питань екологічного характеру спрямований Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р., який встановлює правові засади забезпечення якості та без­пеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здо­ров'я населення.