46

---

Розділ 2

ЯДЕРНА ТА РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА

ПЛАН (логіка викладу)

1. Загальна характеристика. 2. Стан атомної енергетики. 3. Джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві. 4. Радіоактивні відходи і поводження з ними. 5. Стан уранодобувної та переробної промисловості. 6. Стан нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки.

2.1. Загальна характеристика

Впродовж кількох десятиліть в Україні здійснюється масштабна ядерна програма, але тільки з набуттям незалежності в національному Законодавстві проголошено пріоритет безпеки людини і довкілля як основи державної політики в ядерній галузі.

Приєднання України, як суверенної держави, до ряду міжнародних Конвенцій та Угод поклало на неї відповідальність та зобов'язання по дотриманню вимог цих правових актів. Зокрема, ратифікація Україною Конвенції з ядерної безпеки продемонструвала визнання нею:

• відповідальності за ядерну безпеку тих ядерних установок, що знаходяться під її юрисдикцією;

• необхідності забезпечення того, щоб використання ядерної енергії було безпечним, добре відрегульованим та екологічно раціональним;

• необхідності повсякчасного сприяння підтриманню високого рівня ядерної безпеки;

• зобов'язань щодо використання основоположних, сформульованих на міжнародному рівні керівних принципів безпеки.

Досвід розвинутих ядерних держав свідчить про те, що безпечне використання ядерних технологій пов'язане з вирішенням численних і складних проблем і можливе тільки за умов ефективного регул

ювання безпеки, управління нею та наявності адекватного наукового, аналітичного, технічного, методичного та експертного супроводу.

За кількістю ядерних енергетичних установок Україна посідає 8-е місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою атомною електростанцією в Європі.

В Україні існує 5 АЕС із енергоблоками, які мають різні конструктивні особливості та знаходяться на різних стадіях життєвого циклу:

Рівненська АЕС - три енергоблоки;

Хмельницька АЕС - один енергоблок;

Південно-Українська АЕС - три енергоблоки;

Запорізька АЕС - шість енергоблоків;

Чорнобильська АЕС - три енергоблоки. Основу реакторного парку України складають водо-водяні реактори типу ВВЕР-1000, реактори ВВЕР-440 та уран-графітові канальні реактори типу РБМК-ІООО. В Україні розташовано два дослідницьких реактори:

ВВР-М - в м. Києві, (Київський інститут ядерних досліджень НАН) та ДР-100 -ум. Севастополі (Севастопольський інститут ядерної енергії і промисловості).

Україна має шість регіональних підприємств Державного об'єднання «Радон» по поводженню з радіоактивними відходами, які приймають на збереження радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства (крім ядерної енергетики).

У 30-кілометровіи зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, непристосованих сховищах велика кількість радіоактивних відходів, які утворились внаслідок аварії на 4-му енергоблоці. Головним джерелом небезпеки залишається об'єкт «Укриття», в якому зосереджені радіоактивні та ядерні матеріали, сумарна активність яких складає 20 млн Кюрі.

Підприємства по видобутку та переробці уранової руди знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать до виробничого об'єднання «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».

Видобування уранової руди в Україні, головним чином, провадиться на 3-х виробничих майданчиках: Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. У 1996 р. ВО «СхідГЗК» передане для промислового використання Новокостянтинівське родовище. Девлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже кілька років не експлуатуються і там продовжуються рекультиваційні роботи, після закінчення яких, землі будуть передані у господарське використання.

Україна належить до країн з розвиненим використанням ядерних технологій та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) по всіх напрямах господарчої, медичної та наукової діяльності. За неповними даними, в областях України є близько 2086 потенційних заявників (без медичних установ), що мають отримати дозвіл на здійснення діяльності з ДІВ. У зв'язку з економічною кризою деякі підприємства припинили свою Діяльність, у т. ч. і з джерелами іонізуючого випромінювання. Це спричинило необхідність нагального вирішення проблем запобігання несанкціонованому обігу ДІВ та їх втратам, що може призвести до опромінення людей і забруднення навколишнього середовища.

2.2. Стан атомної енергетики

Питання, пов'язані з радіаційною та ядерною безпекою АЕС, вивчаються та аналізуються як національними органами, уповноваженими державою, так і міжнародними організаціями та експертними комісіями.

Особлива увага міжнародних експертів та комісій, в основному, зумовлена специфікою проектів АЕС, розроблених у колишньому СРСР, та низкою концептуальних рішень забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, що відрізняються від прийнятих у міжнародній практиці.

Ядерна безпека АЕС, насамперед, залежить від стану експлуатаційної безпеки. Аналіз і оцінка експлуатаційної безпеки АЕС виконуються на основі аналізу звітів з порушень у роботі АЕС, річних звітів з поточного стану експлуатаційної безпеки, а також за результатами інспекційних перевірок.

На сьогодні продовжується реалізація програми заходів по підвищенню безпеки діючих енергоблоків з реакторами типу ВВЕР. Але обсяг та види робіт кожна АЕС вимушена корегувати з огляду на економічні та матеріально-технічні чинники.

Слід зазначити, що порушення в роботі АЕС призводить до необхідності зупинки енергоблоків, що тягне за собою недовиробіток електроенергії та інші негативні наслідки. Корегуючі заходи, спрямовані на виключення повторення різних порушень, що пов'язані з недотриманням персоналом вимог експлуатаційної документації, неякісним виконанням ремонтних та зварювальних робіт, відхиленнями у виконанні технологічних операцій, помилковим впливом на елементи управління та автоматики. Загальною причиною росту помилок персоналу є недостатній рівень його культури безпеки при здійсненні експлуатації, ремонтних та налагоджувальних робіт, а також недоліки адміністративно-технічного управління.

Серед найбільш важливих порушень у роботі систем безпеки, що виникали на АЕС України такі:

1) Відмова органів регулювання системи управління і захисту реактору (ОРСУЗ).

2) Відмови захисних систем безпеки (імпульсно-запобіжних пристроїв компенсатора тиску).

Згідно з вимогами «Положення про порядок розслідування та облік порушень у роботі атомних станцій», всі порушення в роботі АЕС оцінюються з точки зору впливу на безпеку. Для визначення рівня порушень у практиці використовується міжнародна шкала ядерних подій INES.

Характерні причини, що впливають на стан безпеки та надійність експлуатації АЕС такі:

• виконання робіт з порушенням технології ремонту;

• виконання ремонту без дозволу на право його ведення;

• виконання ремонтних робіт без наявності технології на їх проведення;

• необґрунтоване зменшення обсягів ремонту із заміною одного виду ремонту іншим та обсягів експлуатаційного контролю металу і зварювальних з'єднань;

• невиконання заходів, направлених на підвищення безпеки, приведення стану обладнання і трубопроводів АЕС у відповідність із вимогами діючих правил;

• у процесі технічного огляду не перевіряється корозійний стан внутрішніх поверхонь обладнання;

• обсяги технічного обслуговування зварювального обладнання не відповідають інструкціям по їх експлуатації;

• порушується порядок обліку, зберігання і видачі у виробництво зварювальних матеріалів;

• перенесення термінів виконання ремонтних робіт окремого устаткування систем керування та надійного енергозабезпечення без обґрунтування його працездатності;

• через відмову від послуг спеціалізованих організацій, ремонт електронного та електротехнічного обладнання виконується непідготовленим персоналом, який не пройшов атестацію;

• обладнання та трубопроводи технологічних систем енергоблоків на АЕС не приведені у відповідність з вимогами діючих в Україні ПНАЕ Г-7-008-89;

• ремонтні підрозділи АЕС не укомплектовані інструментом, пристроями та матеріалами, необхідними для проведення ремонтних робіт;

• у проектах більшості АЕС не передбачено технологічних можливостей переробки (кондиціювання) радіоактивних відходів (насамперед, це стосується спалювання горючих твердих і рідких РАВ);

• відсутні системи автоматизованих постів контролю радіаційного стану на території АЕС та в зоні спостереження.

У 1997 р. регулюючий орган прийняв рішення про внесення в особливі умови тимчасових ліцензій на експлуатацію енергоблоків АЕС вимоги, стосовно розробки та узгодження довгострокової програми підвищення рівня безпеки енергоблоків, що знаходяться в промисловій експлуатації. Ці програми були розроблені, пройшли експертизу та узгодження. Заходи, що передбачались в програмах кожної АЕС, а також вимоги та рекомендації регулюючого органу стали підґрунтям для розробки Національною енергогенеруючою компанією «Енергоатом» «Галузевої довгострокової програми підвищення безпеки АЕС України».

Зазначені програми включають розробку та реалізацію організаційних і технічних заходів, що спрямовані на вирішення таких, важливих для безпеки та надійності експлуатації, питань:

• усунення невідповідностей та відхилень від вимог діючих науково-технічних документів або зменшення впливу цих відхилень на стан безпеки шляхом реалізації компенсуючих заходів;

• усунення недоліків у роботі систем та обладнання, що виявлені експлуатаційною практикою;

• вдосконалення адміністративно-технічного управління та контролю;

• врахування та впровадження світового досвіду експлуатації, а також рекомендацій МАГАТЕ у вирішенні питань безпеки.

Необхідно підкреслити, що реалізація довгострокових програм підвищення безпеки АЕС значною мірою залежить від державної економічної та фінансової політики щодо повної та своєчасної реалізації на енергетичному ринку виробленої АЕС електроенергії та цільового й достатнього фінансування робіт.

Відповідно постанови КМУ (№ 1561 від 28.12.96) був розроблений і затверджений (рішення № 5 від 18.04.97) Урядовою комісією з питань комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС програмний документ «Стратегія перетворення об'єкту «Укриття» ВО ЧАЕС». Заплановані заходи, в основному, мали своєю метою підвищення достовірності контролю за станом безпеки та застосування більш ефективних засобів поглинання нейтронів.

З метою запобігання розвитку гіпотетичної самопідтримної ланцюгової реакції було розроблено та впроваджено в дослідну експлуатацію технічні засоби введення нейтронно-поглинаючих речовин в основні скупчення ядерно-вміщуючих матеріалів. Ці засоби повинні спрацьовувати в разі перевищення контрольних рівнів щільності потоку нейтронів за показниками систем контролю.

2 3. Джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві

У зв'язку з відсутністю достатньої інформації про характер використання та зберігання джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ), оцінка загального стану радіаційної безпеки при поводженні з ДІВ має відносний характер та ґрунтується на даних, що отримані з підприємств, які ліцензуються (проліцензовані), або з підприємств, де здійснюється інспекційний нагляд відповідними підрозділами Міністерства екології та природних ресурсів України. Об'єктивний аналіз стану радіаційної безпеки в загальнодержавному масштабі дасть змогу детально оцінити радіаційну обстановку, а також забезпечити вирішення всіх проблем пов'язаних з використанням ядерної енергії, радіаційне небезпечних технологій та речовин, загальної безпеки при захороненні радіоактивних відходів.

До загальнодержавних проблем, які вимагають термінового вирішення, слід віднести:

• використання або зберігання ДІВ з простроченим терміном експлуатації (необхідно розробити відповідні норми, правила та методики, які б давали можливість при певних умовах використовувати ці ДІВ. Такий захід збереже кошти на виготовлення чи закупівлю нових ДІВ та зменшить кількість РАВ у вигляді відпрацьованих ДІВ);

• наявність великої кількості відпрацьованих ДІВ і невирішеність проблеми їх захоронення чи переробки. Особливо це стосується потужних джерел, кількість яких, за попередніми даними, перевищує 1000 одиниць. Ці ДІВ за часів СРСР вироблялись на підприємствах РФ і після закінчення терміну експлуатації поверталися на ті ж підприємства. Зараз Російська Федерація відмовляється приймати відпрацьовані ДІВ;

• відсутність у підприємств та організацій фінансових фондів або страхових договорів для відшкодування збитків від можливих радіаційних аварій.

• проведення такої політики в державі, яка була б спрямована на обмеження вступу в ринок України закордонних Постачальників, що не включають у контракт на поставку зобов'язання про повернення відпрацьованих ДІВ Постачальнику за вимогою Замовника;

• відсутність на підприємствах заявників (ліцензіатів) системи забезпечення якості поводження з ДІВ;

• відсутність регіональної системи перевірки знань із радіаційної безпеки у персоналу та посадових осіб заявника;

• відсутність методик фінансових розрахунків коштів, які потрібні на ліквідацію наслідків можливих радіаційних аварій при поводженні з ДІВ.

2.4. Радіоактивні відходи і поводження з ними

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:

• АЕС (відпрацьоване ядерне паливо та експлуатаційні РАВ);

• урановидобувна і переробна промисловість;

• медичні, наукові, промислові та інші підприємства й організації;

• Українське державне об'єднання «Радон»;

• Зона відчуження Чорнобильської АЕС. 85-90% РАВ України є низько- середньоактивними. Високоактивні РАВ, в основному, накопичуються на атомних електростанціях у спеціальних сховищах.

Головними осередками накопичення найбільшої кількості високорадіоактивних відходів в Україні є атомні станції, на яких здійснюється їх часткова первинна переробка та тимчасове зберігання.

Радіоактивні відходи на АЕС складаються з рідких (РРВ) і твердих (ТРВ) відходів. РРВ утворюються з трап-них вод, неорганізованих протікань першого контуру, стоків душових, санпропускників, лабораторій, регенераційних вод спеціальної водоочистки, внаслідок проведення дезактиваційних робіт. Продукт переробки РРВ - кубовий залишок (КЗ), зберігається в такому вигляді або концентрується методом глибокого упарювання для зменшення його об'єму.

ТРВ утворюються, в основному, при здійсненні технічного обслуговування та ремонту енергоблоків.

Узагальнюючи стан поводження з РАВ на АЕС, можна зробити такі висновки: 1)на всіх станціях намітилася позитивна тенденція до зменшення утворення РРВ; 2) на всіх станціях, крім Південно-Української, утворення ТРВ збільшилось, що свідчить про нагальну потребу введення в дію ефективних програм мінімізації РАВ.

На всіх станціях продовжується безконтейнерне зберігання ТРВ «навалом», що не відповідає сучасним вимогам безпеки при поводженні з РАВ та створює потенційну загрозу забруднення навколишнього середовища.

3) На даний час не існує ні економічних, ні нормативних важелів, які б стимулювали АЕС працювати в напрямі різкого зменшення утворення РАВ та наступного зменшення їх обсягів.

Проблема поводження з відпрацьованим ядерним паливом в Україні гостро постала в зв'язку з порушенням традиційної практики відправлення відпрацьованих тепловидатних збірок в Росію на переробку та захоронення.

Крім поточних питань щодо безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом та проміжного його збереження, в перспективі нагального вирішення набудуть проблеми захоронення продуктів переробки такого палива, що почнуть повертатися з підприємств Росії починаючи з 2015р.

Першочерговим завданням для поліпшення стану радіаційної безпеки на підприємствах УкрДО «Радон» є термінова ізоляція діючих і законсервованих сховищ РАВ від атмосферних опадів.

Необхідно також переглянути концепцію захоронення РАВ. Захоронення в існуючих сховищах високоактивних тритій-титанових цілей, характерною особливістю яких є зростаюча з часом десорбція тритію, призводить до дифузії збагаченої тритієм води крізь локальні порушення цілісності сховища. Для кардинального вирішення проблеми нерозповсюдження радіонуклідів з аварійних сховищ слід включити до прийнятої Кабінетом Міністрів України у 1996 р. Державної програми поводження з радіоактивними відходами додаткове завдання щодо здійснення перезахоронення ТРВ із сховищ старих конструкцій, що, в свою чергу, потребує розробки (або придбання) відповідної техніки та технології.

Джерелами РАВ території Зони відчуження ЧАЕС є забруднені внаслідок аварії на 4-му блоці ЧАЕС ґрунт, будівлі, споруди, машини, металобрухт, механізми, тощо. РАВ знаходяться безпосередньо на території зони відчуження, або розміщені в тимчасових пунктах їх локалізації.

2.5. Стан уранодобувної та переробної промисловості

Характерним для уранодобувної та переробної промисловості є те, що майже всі їх відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) - становлять собою джерела радіоактивного забруднення довкілля. Як основні радіонукліди в них містяться природний уран, торій, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та утримувана в них активність. Головними джерелами забруднення довкілля є такі процеси:

• есхаляція радону з поверхні хвостосховищ;

• перенесення з частинками пилу радіонуклідів на значні відстані (до 650 м) від основного джерела;

• скиди забрудненої шахтної води та змиви радіоактивних речовин поверхневими водами із забруднених ділянок у природні водойми.

2.6. Стан нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки

На час прийняття Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., якою Україна проголошувалась як суверенна без'ядерна держава, нормативна база використання ядерної енергії складалась з низки норм та правил, виданих різними відомствами колишнього СРСР без належної координації, а законодавчої бази практично не існувало, за винятком членства України, як однієї з правонаступниць СРСР, у Конвенції ВОЗ 1960 р. про захист від іонізуючої радіації, а також членства в Конвенції 1986 р. про раннє оповіщення про ядерну аварію та Конвенції 1986 р. про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації.

Аналіз причин та наслідків аварії на Чорнобильській АЕС показав, що:

• чинні норми та правила не розглядали комплексну оцінку безпеки як основу дозвільного регулювання, замінюючи її системою обов'язкових приписів;

• покладення на експлуатуючу організацію відповідальності за безпеку АЕС не забезпечувалось належними повноваженнями, які обмежувались командно-адміністративною системою управління економікою, що існувала на той час, і це становище було зафіксовано положеннями діючих норм та правил;

• низка важливих з точки зору безпеки питань (зняття АЕС з експлуатації, управління наслідками тяжких позапроектних аварій тощо) залишалася значною мірою неврегульованою. Децентралізація економіки, інтеграція України у світову спільноту, розширення ринку постачальників технологій та обладнання для ядерної галузі привели до реальної конкуренції і, відповідно, боротьби за якість обладнання та послуг і показали, що успадкована система суворо обов'язкових норм та правил, за відсутності відповідної законодавчої бази, обмежує пошук оптимальних, з точки зору ефективності та безпеки, рішень і стримує розвиток ядерної галузі визначеними технологічними рамками.

Однією з ознак інтеграційних процесів стало приєднання України та підписання нею низки міжнародних договорів у галузі ядерної та радіаційної безпеки.

Так, 5 травня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, 16 листопада 1994 р. Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерних матеріалів як без'ядерна держава, 12.07.1996 р. Україна приєдналась до Віденської конвенції 1963 р. про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Однією з перших Україна поставила свій підпис під Конвенцією про ядерну безпеку. Об'єднаною Конвенцією про безпеку відпрацьованого ядерного палива та безпеку радіоактивних відходів. Протоколом 1997 р. про внесення змін до Віденської конвенції 1963 р. про цивільну відповідальність за ядерну шкоду. Конвенцією про додаткову компенсацію за ядерну шкоду.

Першим кроком на шляху створення власного ядерного законодавства стало затвердження Верховною Радою України 24.01.1994 р. Концепції державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні.

Прийняття на засадах, проголошених зазначеною Концепцією, у 1995 р. Законів України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та «Про поводження з радіоактивними відходами» створило підґрунтя для розвитку законодавчої та нормативної бази регулювання безпеки використання ядерної енергії у відповідності з кращою світовою практикою та з сучасними інтеграційними тенденціями, проголошеними Конвенцією про ядерну безпеку.

19 листопада 1997 р. був прийнятий Закон України «Про видобування та переробку уранових руд».

Задля забезпечення імплементації положень Віденської конвенції про цивільно-правову відповідальність за ядерну шкоду, включаючи обов'язкове страхування відповідальності оператора за ядерну шкоду, 3 грудня 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів у зв'язку з приєднанням України до Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду».

14 січня 1998 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань». Цей Закон спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючого випромінювання, спричиненого діяльністю, пов'язаною з використанням ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання будь-яких типів, включаючи радіоактивні відходи, а також у випадках радіаційних аварій шляхом здійснення запобіжних та рятувальних заходів з радіаційного захисту і з компенсації та відшкодування радіаційної шкоди.

17 грудня 1997 р. Верховною Радою України були ратифіковані два міжнародно-правові акти - Конвенція про ядерну безпеку та Угода між Україною і МАГАТЕ про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ратифікувавши Конвенцію про ядерну безпеку, Україна підтвердила свою прибічність принципам культури ядерної безпеки і забезпечення їх виконання на практиці (тобто безпечна робота АЕС, а не робота АЕС взагалі), готовність до відкритого діалогу з конкретних питань безпеки ядерних установок та пошуку оптимальних рішень (адже, згідно зі статтею 6 Конвенції навіть у випадку, якщо подальша експлуатація певного блоку не може бути безпечною, ніхто не збирається примушувати Україну до зупинки цього блоку, поки для цього не створені певні економічні та соціальні передумови).

У процесі підготовки до ратифікації Конвенції Мінекобезпеки був проведений аналіз чинних законодавчих та нормативних актів, рішень, що приймались органами державної виконавчої влади різних рівнів, виконання цих рішень, а також поточного стану ядерно-енергетичної галузі та безпеки атомних електростанцій України з точки зору Конвенції про ядерну безпеку.

Висновки, зроблені Мінекобезпеки за результатами аналізу, були враховані народними депутатами України, тому Законом України «Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку» Кабінету Міністрів України було дано доручення в місячний термін внести до Верховної Ради України проекти Законів України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та «Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки» з урахуванням положень Конвенції про ядерну безпеку.

Проект Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», що закладає правові основи створення ефективної дозвільної системи в сфері використання ядерної енергії відповідно до міжнародних зобов'язань України, було внесено Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 24 листопада 1997 р.

Проект Закону України «Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки», в якому визначається розподіл компетенцій щодо державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки між Мінекобезпеки та МОЗ, та закладаються основні правові засади для забезпечення незалежності цих органів при прийнятті регулюючих рішень, а також належних фінансових та людських ресурсів для їх діяльності, внесено до Верховної Ради України у березні 1998 р. Крім того, завершується узгодження пакету законопроектів, що встановлюють механізм належного фінансування заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Питання ядерної та радіаційної безпеки регулюються також низкою нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, зокрема:

• «Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів» (затверджено Постановою КМУ від 18 грудня 1996 р. № 1525);

• «Порядок розроблення та затвердження норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки» (затверджено Постановою КМУ від 8 лютого 1997 р. № 163);

• «Порядок взаємодії органів виконавчої влади та причетних юридичних осіб у разі виявлення джерел іонізуючого випромінювання, які знаходяться у незаконному обігу» (затверджено Постановою КМУ від 4 березня 1997р. №207);

• «Положення про Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання і оплату послуг на їх реєстрацію» та «Програма створення Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання» (затверджено Постановою КМУ від 4 серпня 1997 р. № 847);

• «Положення про організацію перевезення радіоактивних матеріалів територією України» (затверджено Постановою КМУ від 29 листопада 1997 р. № 1332);

•«Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу до роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами» (затверджено Постановою КМУ від 25 грудня 1997р. № 1472).

Після набуття чинності Законів України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та «Про поводження з радіоактивними відходами» було проаналізовано на відповідність законодавству України всі чинні нормативні документи. Аналіз засвідчив необхідність внесення суттєвих змін у низку документів, а також у структуру нормативної бази в цілому. Ці зміни мали врахувати перехід до режиму дозвільного регулювання, чітке розмежування повноважень між суб'єктами регулювання, досвід використання документів та висновки аналізу практики експлуатації і відхилень від діючих норм.

Контрольні запитання та завдання

1. Дайте характеристику ядерної та радіаційної безпеки.

2. Охарактеризуйте стан атомної енергетики в Україні.

3. Вкажіть, які ви знаєте джерела іонізуючого випромінювання в народному господарстві?

4. Які Ви знаєте нормативно-правові акти. що регулюють безпеку використання ядерної енергії?

 

< Попередня   Наступна >