Головне меню
Головна Підручники Державне управління Державне управління 2.2.2. Основні особливості державного управління

2.2.2. Основні особливості державного управління

Державне управління - Державне управління
118

2.2.2. Основні особливості державного управління

Розглядаючи специфічні особливості державного управління, слід ви­ходити з розуміння його природної і безпосередньої єдності зі сферою здійснення виконавчої влади держави [69, с 36]. Як зазначають Ю. Шемшученко і В. Авер'янов: «Змістовні ознаки державного управління як про­цесу здійснення виконавчої влади уособлюються в самому характері цієї влади, який зумовлений головним її призначенням, а саме - виконанням законів та інших правових актів державних органів» [250].

Спрямованість державного управління обумовлена динамічною взає­мозалежністю комплексу рис і факторів управлінської діяльності. Зокре­ма, виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність:

Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяль­ність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом від­носини.

Необхідною умовою їх виникнення є наявність суб'єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій.

Для виникнення управлінських відносин, крім суб'єкта, у них пови­нен брати участь також і об'єкт (об'єкти), на діяльність якого спрямовуєть­ся управлінський вплив суб'єкта.

Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління - державно-владним, причому цими пов­новаженнями наділена завжди одна сторона - суб'єкт управління, а об'єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб'єкта.

Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у ви­конанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві.

Управлінський вплив, який виникає під час

цієї організуючої діяль­ності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване ке­рівництво, і оперативне управління.

Цю діяльність можна певним чином поділити на етапи (цикли, фа­зи), в основі класифікації якої є її функціональна природа і організація, робота з кадрами, керівництво, координація, звітність, складання та вико­нання бюджету.

Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного за­конодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відпо­відальність [56, с 17].

Це - головні характерні риси державного управління, хоча окремі до­слідники називають їх більшу або меншу кількість. Так, наприклад, виді­ляють цілеспрямованість управлінської діяльності. За формулюванням П. Друкера, управління - особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп у ефективну цілеспрямовану та продуктивну групу [158, с 39]. Також виділяють наукову обґрунтованість, універсальність, економічність, суспільну активність, різноманітність організаційних форм здійснення державного управління [175, с 21].

Політичний аспект державного управління визначається тим, що воно здатне впливати на процеси економічного, соціального, духовного та ін­шого розвитку суспільства. Державне управління є діяльністю держави, що здатна забезпечити владарювання. Так, знаряддям здійснення влад­них повноважень є виконавча влада як вид єдиної державної влади, що здійснює владно-політичні та владно-адміністративні функції.

Отже, головною характерною рисою державного управління є його влад­ний характер, який дає змогу органам виконавчої влади здійснювати управ­ління відповідними об'єктами у визначених сферах і галузях діяльності.

Можна вважати, що державне управління - це вид діяльності держави, суттю якого є здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного роз­витку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, ство­рення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод.

Оскільки державне управління - це діяльність, вона органічно вклю­чає сукупність політичних суб'єктів. Отже, якщо вважати державу політико-організаційним інститутом, що являє собою систему взаємодії числен­них соціальних спільнот та апарату, то державне управління є конкретно-історичною формою політичного адміністрування.

Таким чином, можна виокремити такі найхарактерніші ознаки держав­ного управління: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий ха­рактер.

Виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов'язаних аспекти, виконавча та розпорядча діяль­ність. Органи, які здійснюють державне управління,- це виконавчі струк­тури, що й відображено в їх назві (органи виконавчої влади). Основним їх призначенням є організація виконання законодавчих актів, прийнятих пар­ламентом, та актів глави держави. Тому виконавча функція є парадигмою їхнього функціонування.

Разом з тим, реалізація даної функції є неможливою без здійснення певних розпорядчих дій: прийняття управлінських рішень, розподіл фінан­сових та матеріальних ресурсів, контроль за виконанням рішень тощо. Для цього органи виконавчої влади наділяються повноваженнями владного характеру, тобто одержують від держави право здійснювати розпорядчу (державно-владну) діяльність, діючи від її імені з метою реалізації держав­ної політики у відповідних секторах державного управління. Розпорядча діяльність реалізується: по-перше, через видання загальнообов'язкових нормативно-правових актів (постанов, положень, наказів, розпоряджень тощо); по-друге, в організації виконання зазначених приписів; по-третє, в здійсненні контролю за їх виконанням.

Підзаконність державного управління розуміється як здійснення ви­конавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави. Саме вони створюють правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування, головні засоби досяг­нення цілей.

Масштабність державного управління означає, що ця державно-управлінська діяльність є найоб'ємнішою в державі. Вона розповсюджу­ється на всю її територію та величезну кількість об'єктів управління. До сфери його безпосереднього відання належать величезні правові, інфор­маційні, економічні, фінансові, технічні, організаційні, людські та інші ре­сурси, що є в наявності у держави.

Універсальність державного управління виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною, тобто вона неможлива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі, без винятку сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління - від центру до регіонів та конкретних територій.

Ієрархічність полягає в тому, що система органів виконавчої влади по­будована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації нижчестоящих органів вищестоящим. Саме така організаційна структура дозволяє ефектив­но функціонувати управлінській системі та досягати поставлених цілей.

Організуючий характер державного управління виражається через його управлінський вплив, що виникає в процесі виконавчо-розпорядчої діяльно­сті, спрямований на організацію спільної праці членів суспільства, соціальних колективів, організацій з метою забезпечення життєдіяльності держави та забезпечення добробуту її громадян із застосуванням для цього засобів ви­робництва, природних ресурсів, матеріальних та інших цінностей.

Наведені ознаки окреслюють підзаконний, виконавчо-розпорядчий ха­рактер державного управління як специфічної форми здійснення держав­ної влади органами виконавчої влади.

Підсумовуючи, підкреслимо, що державне управління - найбільш динамічна сфера діяльності держави, що виникає з потреби самого суспіль­ства, здійснюється відповідними суб'єктами та у відповідних формах, від­повідними методами. Адже виконавча влада, яка є найбільш оператив­ною, повсякчасно повинна адекватно відповідати викликам часу, відчува­ти інтереси соціальних груп та індивідів, заохочувати державну політику, що виходить з потреб суспільства, запроваджувати ефективне управління з метою найоптимальнішого задоволення людських потреб, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод, вільного політичного, економічного, соціального, духовного життя людей.

 

< Попередня   Наступна >