106

---

Глава 2.5. ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2.5.1. Поняття принципу державного управління

Державне управління - це не тільки сума управлінських знань, а й процес їх створення. «Продукування» таких знань здійснюється у певному соціальному середовищі, в сформованому науковому кліматі, що впливає на цілі дослідження державного управління, його практичну спрямова­ність. Особлива роль відводиться принципам організації наукового управ­лінського знання. Вони покликані акумулювати нові тенденції в розвитку державного управління, враховувати стан сучасного наукового пізнання, що підвищує його суспільне значення.

Термін «принцип» походить від латинського слова, що означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і най­суттєвіші властивості [98, с 17]. Принципи державного управління - важ­лива категорія управлінської науки, будучи однією з її основ. Принципи як поняття теорії відображають сутність і реальність процесів державного управління, підпорядковуючись певним законам. Принципи - це специфіч­не поняття, змістом якого є не стільки сама закономірність, відносини, взаємозв'язок, скільки наше знання про них. Вони являють собою резуль­тат узагальнення людьми об'єктивно чинних законів і закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають за­гальним началом їх діяльності [279, с 368]. Можна сказати, що принципи управління характеризуються двома ознаками: а) належність до пізнаних наукою і практикою позитивних закономірностей; б) зафіксованість у су­спільній свідомості (відповідних поняттях).

Принцип є результатом наукового пізнання, при цьому слід урахову­вати, що не всі закономірності, відносини і взаємозв'язки державного управління сьогодні досліджені та сформульовані у вигляді п

ринципів. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визнача­ється ставленням до них людей. Лише знати принципи недостатньо, не­обхідно ще хотіти і могти застосовувати їх в управлінській діяльності.

На практиці принципами управління керуються згідно з політичними, соціально-економічними та культурними умовами, що склалися в суспіль­стві. Принципи управління обґрунтовують, роз'яснюють зв'язки як між об'єктом і суб'єктом управління, так і всередині кожного з них. Вони відо­бражають властивості, притаманні управлінській системі в цілому, а також окремим її елементам, явищам, процесам. Принципи відображають зміст і взаємозв'язки основних елементів системи управління. Принципи держав­ного управління динамічні за змістом і формою, вони формуються людьми у зв'язку з конкретними політичними, соціально-економічними і культурни­ми чинниками, відображаючи ступінь творчого використання закономір­ностей державного управління. Безпосередньо на практиці принципи управління набувають характеру норми, правила, якими керуються в управлінській діяльності. Гнучкість і динамізм принципів державного управління проявляється і в тому, що у кожній конкретній сфері діяльності формуються свої конкретні принципи здійснення управлінських функцій.

В умовах пошуку оптимальної системи органів виконавчої влади проб­лема визначення принципів державного управління є надзвичайно акту­альною. Наукове осмислення і теоретичне обґрунтування принципів дер­жавного управління виходить з аналізу суті самого явища. У літературі називається різноманітна кількість таких принципів (А. Файоль - чотирнад­цять, П Емерсон - дванадцять, Ф. Тейлор - десять, М. Вебер - сім, Л. Урвік - шість і т. д.).

Одним із перших дослідників, хто спробував систематизувати принци­пи управління, був французький інженер і науковець Анрі Файоль (1841-1925). В основі запровадженої ним системи управління лежала адміністра­тивна доктрина. Виходячи з неї, у 20-х роках Файоль визначив чотирнад­цять принципів управління, які, на його думку, придатні для всіх без винят­ку сфер адміністративної діяльності: 1) поділ праці, 2) повноваження і від­повідальність, 3) дисципліна, 4) єдиноначальність, 5) єдність керівництва, 6) підпорядкування особистих інтересів загальному, 7) винагорода, 8) цент­ралізація, 9) ієрархія (скалярний ланцюг), 10) порядок, 11) справедли­вість, 12) стабільність штату, 13) ініціатива, 14) корпоративний дух [265]. Ці принципи, доповнені функціями персоналу в організації, по суті, визна­чили спеціалізацію, ієрархію, рамки контролю та засади організаційної структури як основу, на якій можна було б формувати організації та здійс­нювати управлінські функції.

Сучасна система організації виконавчої влади і, відповідно, державне управління ґрунтуються на порівняно нових (відносно колишніх радянських) принципах. Однак при цьому не слід відкидати й кращі надбання адмініст­ративної науки радянського періоду, бо цілком логічно, що такі принципи, як колегіальність і єдиноначальність, науковість, економічність та ефек­тивність, плановість, добір і розстановка кадрів, є актуальними для сучас­ного державного управління.

При визначенні та обґрунтуванні нової системи принципів слід також пам'ятати про кращий досвід розвинених країн, адже власне модель, сис­тема і принципи державного управління в умовах демократичної держави з ринковою економікою сформувалися саме там. А тому не враховувати думки та ідеї, сформульовані у працях Ч. Бернарда, Л. Байта, Д. Балдо, М. Вебера, О. Майєра, А. Файоля, Г. Саймона, Ф. Тейлора та багатьох інших, просто неможливо. Більшість з них і сьогодні не втратили своєї актуальності та є базовими для управління соціальними системами.

Прийняття Конституції України, яка закріпила головні вимоги щодо ор­ганізації системи органів виконавчої влади і здійснення державного управ­ління, проголошення побудови демократичної, соціальної, правової дер­жави є визначальними чинниками у формуванні принципів державного управління. Обґрунтування принципів державного управління в Україні, їх систематизація і розробка конкретних механізмів втілення є науковою проблемою, що потребує подальших наукових досліджень.

Г. Атаманчук наголошує, що процес виявлення та обґрунтування принципів державного управління повинен відповідати таким вимогам:

а) відображати не будь-які, а лише найбільш суттєві, головні, об'єк­тивно необхідні закономірності, відносини і взаємозв'язки державного управління;

б) характеризувати лише сталі закономірності, відносини і взаємо­зв'язки в державному управлінні;

в) охоплювати переважно такі закономірності, відносини і взаємо­зв'язки, які притаманні державному управлінню як цілісному соціальному явищу, тобто мають загальний, а не частковий характер;

г) відображати специфіку державного управління, його відмінність від інших видів управління.

Отже, поняття «принцип державного управління» покликаний спочатку в науковій, а згодом і в правовій формі відображати закономірності, що об'єктивно існують у державному управлінні та мають особливе значення для його організації і здійснення [18, с 188]. А. Файоль писав: «Будь-яке правило, будь-який адміністративний засіб, що зміцнює соціальне утворення або полегшує його здійснення, займає своє місце серед принципів» [264, с 24].

Принципи державного управління - це фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми по­ведінки, що відображають закони розвитку відносин управління, сформульовані у вигляді певного наукового положення, закріплено­го переважно у правовій формі, на основі якого будується і функці­онує апарат державного управління.

Принципи визначають вимоги до системи, структури, організації і про­цесу управління, напрямки й межі прийняття управлінських рішень. Харак­теризуючи той чи інший принцип, слід ураховувати його взаємозв'язок з іншими принципами, залежність від них. Принципи взаємодіють між собою в межах цілісної системи, врівноважуючи чи посилюючи один одного, що дає змогу достатньою мірою розкрити свою природу, індивідуальність і регулюючі можливості. При цьому кожен принцип має структурно відведе­не йому місце, що дає підстави зробити висновок - повноцінне розкриття змісту і потенціалу будь-якого принципу державного управління можливе лише в рамках і з урахуванням його системних залежностей.

Таким чином, принципи державного управління повинні:

ґрунтуватися на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах і законах державного управління;

відповідати цілям управління, відображати основні якості, зв'язки і відносини управління;

враховувати часові та територіальні аспекти процесів державного управління;

мати правове оформлення, тобто бути закріпленими в нормативних документах, оскільки кожен принцип управління є цілеспрямованим - його застосовують для вирішення конкретних організаційно-політичних і соціа­льно-економічних завдань [279, с. 368].

 

< Попередня   Наступна >