3.2.2. Економічні функції

Важливою формою забезпечення реалізації економічної політики держави є здійснення державного управління народногосподарським комплексом. Його зміст, як і зміст управління в будь-якій сфері, розкрива­ється через зміст і характер функцій, що реалізуються в процесі такої дія­льності. Економічні функції державного управління уособлюють у собі го­сподарсько-організаційну функцію держави, спрямовану на керований об'єкт - національне господарство країни. Самі ж функції закріплюються в положеннях та інших документах, що визначають правовий статус відпо­відних органів виконавчої влади.

В умовах розвиненого ринку роль держави в сфері економіки має свою специфіку. З одного боку, порівняно з адміністративно-плановою економікою радянського періоду, державне управління в умовах ринку у цій сфері звужується. З іншого, порівняно з періодом нижчої стадії розвит­ку капіталізму, воно не тільки не зменшується, а навпаки, значно розши­рюється і поглиблюється. Адже вільний (нерегульований) ринок неспро­можний забезпечити ефективне вирішення всіх загальнонаціональних політичних і соціально-економічних проблем, не завжди відповідає потре­бам суспільства в цілому. Крім того, він при всіх його перевагах не вирі­шує багатьох проблем. Тобто, має місце так званий ефект «неспроможно­сті ринку» (market failure). Тому важливим є втручання в ринкову економіку держави, яка бере на себе вирішення ряду економічних проблем. Це зу­мовлює здійснення державою таких функцій: зменшення великої диферен­ціації в доходах різних соціальних груп населення; перерозподіл ресурсів між різними сферами суспільної діяльності з урахуванням витрат і вигод та для підтримки оптимальних для даної країни міжгалузевих пропорцій; забезпечення макроекономічної стабілізації шляхом використання фіс­кальної та монетарної політики; організації виробництва товарів суспіль­ного споживання [71, с 46].

У науковій літературі описано такі головні функції органів виконавчої влади в сфері економіки:

Алокативна роль - виправлення викривлень у розподілі ресурсів (умови неспроможності ринку).

Розподільча (перерозподільча) роль - турбота передусім про спра­ведливість (економічна теорія добробуту).

Регуляторна роль - введення в дію законів та інших видів регулю­вання для ефективного функціонування ринкової економіки.

Стабілізаційна роль - макроекономічні функції уряду щодо контро­лю за інфляцією, безробіттям та економічним зростанням [70, с 64].

Ще один підхід визначає такі функції державного управління:

визначення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

регулювання правових аспектів функціонування ринкової економіки;

вплив на діяльність суб'єктів господарювання та інтенсивність інвестиційних потоків через систему економічних регуляторів (державний бюджет, податки, кредитна політика, грошова, цінова політика тощо);

здійснення науково обґрунтованої структурної політики з метою ін­тенсифікації виробництва, підвищення його конкурентоспроможності на світових ринках;

коригування соціальних параметрів суспільства безпосередньо че­рез важелі соціальних гарантій, пільг, фінансування послуг, системи соці­ального страхування та інше [32, с. 18].

Тобто, держава виступає ключовим фактором створення економічного клімату, сприятливого для підприємницької діяльності. Але її роль має бути відмінною від тієї, яку владні структури виконували в умовах команд­но-адміністративної системи. Держава, не втручаючись безпосередньо у підприємницьку діяльність, повинна управляти ринком і підтримувати його, стримувати негативні тенденції за допомогою правових чинників, систему оподаткування тощо.

Держава покликана виконувати функції поєднання приватних і су­спільних інтересів окремих індивідів, господарств, соціальних груп, зокрема, забезпечення ефективності функціонування ринкової еко­номіки, справедливого розподілу доходів та сприяти макроеконо-мічному зростанню і стабільності економіки.

Адже саме уряд несе головну відповідальність за ефективність робо­ти всіх, без винятку, галузей економіки, незалежно від того, на яких заса­дах вони функціонують (ринкових, директивних чи змішаних).

Про виконання цієї глобальної економічної функції свідчить зростаюча роль держави як підприємця, інвестора, продавця, покупця, кредитора, боржника, організатора, центральної регулюючої сили тощо. В єдності та взаємодії вони формують велику економічну основу сучасної держави.

Г. Райт розглядає роль уряду в економічних системах з точки зору кі­лькох моделей: класичної теорії, активістського підходу, соціалістичного підходу [70, с 35-42].

Класична теорія, що ґрунтується на ідеях Адама Сміта, зводиться до мінімального втручання уряду. Наукові праці економіста Мілтона Фрідмана, політичні дії Маргарет Тетчер та Рональда Рейгана роблять наголос на обмеженому державному втручанні та державній власності на певний вид економічної діяльності. Тому, на їхню думку, управління сучасною економікою має здійснюватися не за допомогою державного втручання, а за допомогою регулювання кількості грошової маси в обігу - монетарист-ської моделі.

Активістський підхід, сформований у працях Джона Кейнса, полягає у розширенні ролі урядів за межі суто економічної політики у соціальну сферу. Кеинсіанська модель державного втручання в економіку виникла з необхідності реагування уряду на умови «великої депресії» 30-х років, коли традиційний підхід у стилі «laissez-faire» (невтручання) виявився не­придатним для виходу із глибин всесвітньої економічної кризи. Кейнсіанські ідеї того часу стали єдиною життєздатною альтернативою для капіта­лістичної системи І панували аж до 80-х років.

Третій підхід - соціалістичний - виходив із повної державної власності на підприємства, коли всі економічні рішення ухвалює держава та відсут­ня будь-яка конкуренція.

Варто згадати й українську інноваційну теорію М. Туган-Барановського, яка сьогодні з успіхом використовується в багатьох розвинених краї­нах світу. Суть теорії полягає у формуванні ринкової моделі, яка спира­ється, найперше, на власні сили, власну науку, власну економічну думку.

Моделі, описані вище, показують різні існуючі підходи для розуміння ролі органів виконавчої влади у сфері економіки, що можуть застосовува­тися на тому чи іншому етапі розвитку держав. Тим більше, це питання актуальне для України, яка перебуває на трансформаційному, перехідно­му етапі, коли на основі всеосяжної модернізації економіки і суспільства відбувається демонтаж віджилих, застарілих, історично збанкрутілих сус­пільно-економічних форм і закладаються підвалини сучасних постіндустріальних структур XX! століття. Перед нашою державою стоїть завдання створення власної цілісної економічної системи. Адже раніше економіка України була зорієнтована на обслуговування єдиного народногосподар­ського комплексу СРСР.

Отже, сьогодні вкрай важливо вирішити проблему ролі й місця держа­ви в управлінні економікою. Взагалі, це не просте питання, адже кардина­льні зміни в системі економічних відносин в Україні докорінно вплинули на роль держави у сфері економічного регулювання. Цілком очевидним є лише те, що держава зобов'язана брати на себе виконання тих функцій, які не може виконати ринок. Таких функцій досить багато, а тому скласти їх повний перелік досить складно.

Американські вчені-економісти Пол Самюелсон та Вільям Нордгауз виділяють три економічні функції держави - забезпечення ефективності функціонування економіки, справедливості розподілу доходу та сприян­ня макроекономічному зростанню і стабільності економіки [226, с. 79-84]. Можна сказати, що головна функція органів виконавчої влади у сфері економіки - забезпечення ефективності роботи всіх, без винятку, галузей економіки, незалежно від того, на яких засадах вони функціонують: на суто ринкових, директивних чи змішаних. Суть державного управління сектором економіки повинна зводитися до сприяння розвитку науково-технічного прогресу, планово-індикативного регулювання темпів і пропор­цій розвитку економіки в цілому та її складових сфер і галузей. З цією ме­тою держава визначає шляхи пріоритетним економічним процесам, енер­гійно в них втручається, спрямовує їх течію обраним курсом.

Відповідно, можна зробити такий перелік економічних функцій держав­ного управління:

забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;

загальна координація економічної політики;

захист та заохочення конкуренції;

регулювання грошового обігу та діяльності комерційних банків;

контроль за оплатою праці;

контроль за рівнем інфляції та зайнятості.

Ураховуючи те, що Україна сьогодні вирішує завдання подвійного пе­реходу: від тоталітарної системи до демократії та від зацентралізованої економіки до ринкової, необхідно оптимізувати управління в економічній сфері через державний вплив, контроль органів управління щодо дотри­мання законності.

Необхідно відзначити, що за останні роки відбулася корінна зміна економічних функцій держави, спрямованих на забезпечення переходу від адміністративно-командної системи управління національним госпо­дарством до нових ринкових відносин. При цьому, як зазначає А. Галь­чинський, слід ураховувати, що сформовані під час реформ ринкові ме­ханізми поки що занадто слабкі. Вони нездатні в автономному режимі (без активного втручання держави) забезпечити зміну на краще існуючої економічної ситуації, вирішення складних завдань післякризового розвит­ку [52, с. 180]. Тому необхідно оптимально поєднати державні регулято­ри з новими ринковими відносинами з метою стимулювання та зміцнен­ня останніх.

Ринкова трансформація економіки України не може відбутися без її докорінної системної перебудови й переосмислення принципів функціо­нування господарського механізму. Як слушно зауважує ґ. Мостовий: «До останнього часу мали місце спроби несуттєвого удосконалення його окремих елементів: організаційних структур та функцій управління, систе­ми доведення планових завдань, стимулювання й оплати праці, ціноутво­рення тощо» [163, с 145] Натомість слід послідовно проводити реформу­вання всієї системи відносин в економіці, структурну перебудову всього народногосподарського комплексу, деформованого за радянських часів, на основі визначеної моделі управління економікою, адекватної новому перехідному періоду. В цих умовах пріоритетне значення надається про­веденню адміністративної реформи, удосконаленню структури, чисельно­сті та якості державного управління всіх рівнів, його пристосуванню до потреб економічних реформ. Загальні теоретичні засади реформування полягають у тому, що нова управлінська система має на меті не лише запроваджувати ринкові механізми, але й сприяти подоланню кризового стану й стабілізації економіки, пом'якшенню негативних соціально-еконо­мічних факторів. Адміністративна реформа передбачає оптимізацію струк­тури органів виконавчої влади, зміну їх субординації та скорочення управ­лінського апарату.

Для України як у науково-теоретичному, так і в практичному плані по­вчальним може стати досвід постсоціалістичних країн Східної Європи, які вже пройшли етап формування передумов ринкової економіки. З іншого боку, слід ураховувати й досвід високо розвинутих країн, які нагромадили великий досвід подолання економічних криз. Адже, незважаючи на певні відмінності концептуальних положень, етапності, механізмів практичної реалізації заходів реформ у цих країнах, у головному - врахуванні впливу економічних законів та орієнтації на піднесення виробництва - вони є спі­льними [163, с. 146]. Тому для України еталоном повинна бути модель європейського розвитку, яка є найближчою і зрозумілою.

Отже, як свідчить світова практика, оздоровлення та підйом економіки неможливі без зростання ролі держави, її інститутів, особливо в періоди соціально-економічних перетворень, ускладнення виробничих і науково-технічних завдань. Тому безпідставними є твердження, що з впроваджен­ням в Україні ринкової економіки держава повинна передати свої еконо­мічні функції ринковим механізмам. З іншого боку, лише радикальна ре­форма структур виконавчої влади (не лише у кількісному, а насамперед на якісному рівні) дозволить ліквідувати як невиправдане адміністратив­не втручання у розвиток бізнесу, так і адміністративні перепони, що стримують активізацію підприємництва. На переконання сучасних до­слідників цієї проблеми, отримати позитивний результат можна лише за умов дотримання наступних принципів при проведенні адміністративної реформи:

перехід від галузевого до функціонального принципу організації си­стеми управління економікою;

утвердження в Україні механізмів ефективної співпраці та збалан­сування взаємних прав і відповідальності всіх гілок влади;

різкого скорочення різного типу служб та інспекцій;

прозорість системи державного управління, її побудова за міжна­родними стандартами щодо існування бюрократичного апарату;

формування системи освіти і підвищення кваліфікації держслужбовців, що відповідає потребам управління в ринкових умовах [32, с 20].

Нова адміністративна система України повинна відповідати вимогам дерегуляції економічного життя країни. Урядовим структурам необхідно перейти від «ручного управління» економікою до втілення довгострокових програм розвитку промисловості, від контролю над підприємництвом та прямого фінансування - до регулювання та перерозподілу ресурсів в еко­номіці. їхнім першочерговим завданням є створення сприятливого регуля­торного і конкурентного середовища, запровадження однакових «правил гри» для всіх суб'єктів ринку, нагляд за дотриманням законності. Тому лише комплексний підхід до трансформаційних процесів - паралельне проведення адміністративної та регуляторної реформи дасть змогу здійс­нити структурну переорієнтацію економіки України інноваційним шляхом розвитку. Тільки так наша країна зможе ввійти до світового співтовариства на умовах рівноправного партнерства.