151

---

Професійне навчання як складова діяльності державного службовця

Сьогодні в умовах реалізації конституційних засад демократичної, правової, соціальної держави та формування громадянського суспільства питанням із питань постає проблема удосконалення кадрового забезпечення державного апарату висококваліфікованими і компетентними фахівцями, здатними ефективно працювати в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Суспільство і держава потребують підготовки нової генерації і підвищення кваліфікації вже працюючих керівників і фахівців органів державної влади та місцевого самоврядування, формування реального та перспективного резерву їх кадрів, щоб своєчасно були підготовлені фахівці для заміщення нових посад, у тому числі в нових структурах державного апарату, щоб покращувалась якість та підвищувалась ефективність управлінського процесу. Таким чином, одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України є якісний розвиток системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

В її основу Програмою кадрового забезпечення державної служби, затвердженою в листопаді 1995 р. Указом Президента України № 1035, були покладені соціальна природа професійного розвитку. Програмою були визначені гарантії громадянам рівних прав і можливостей для професійної підготовки та цілісного розвитку особи, пріоритетність гуманістичного та демократичного спрямування, випереджаючий характер змісту навчання, структурна оптимізація всієї системи, відкритість новим технологіям, особливо на шляху індивідуалізації навчання державних службовців.

Сьогодні немає фактично жодного питання організації та функ­ціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, державної служби в цілому, яке б не було пов’язане з професіоналізмом та компетенцією службовців. Запровадження

ад­міністративної реформи, формування на сучасних засадах механізму держави та державного апарату, розвиток державної служби органічно пов’язані з професійною підготовкою кадрів.

Удосконалення системи професійного навчання державних службовців нерозривно пов’язане із становленням державної служ­би України, є складовою її кадрового забезпечення. Реальність така, що становлення самої державної служби та системи підготовки кадрів для неї відбувається в умовах зміни парадигми суспільного розвитку, типу культури, духовно-моральних орієнтирів.

За таких умов ефективне функціонування системи безперервного професійного навчання державних службовців є нагальною потребою та важливим фактором зміцнення державності, становлення правової, демократичної, соціальної держави з соціально орієнтованою ринковою економікою.

Це дозволяє визначити шляхи удосконалення системи підготов­ки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних служ­бовців. Вони обумовлені насамперед стратегією та змістом реформ і перетворень, у котрих все більше підвищується роль особистісного чинника, наукових знань, професіоналізму та компетентності кадрів державного апарату. Зміст та рівень їх спеціального, фахового, професійного навчання повинні відповідати стратегічним напрямам розбудови державності, мати випереджаючий характер, враховувати високий динамізм соціальних і економічних процесів, завдання і труднощі становлення нової моделі державного управління, кадрового забезпечення державної служби.

Курс на відповідність кваліфікації державних службовців потребам політичного та соціально-економічного розвитку держави, позитивну стабілізацію кадрів державного апарату й місцевого самоврядування, зміцнення його якісного складу, виконання законом установленої вимоги про наявність відповідної професійної підготовки державних службовців обумовлюють необхідність професійного навчання значної кількості службовців, якісного удосконалення системи підготовки, перепідготовки та під­вищення кваліфікації кадрів.

Сьогодні в органах державної влади має працювати новий державний службовець, здатний на основі та в межах закону проявляти самостійність, творчість і підприємливість, бути дисциплінованим і готовим на особистий ризик заради державної справи, визнавати, дотримуватися та захищати права і свободи люди­ни й громадянина.

У розробці концептуальних засад розвитку професійної підготовки державних службовців неможливо обмежитися тільки вирі­шенням поточних завдань. Стратегія професійного навчання кадрів — стратегія майбутнього держави. Визначення потреб у кад­рах обумовлено передусім станом і прогнозом розвитку соціально-економічних і політичних процесів, рівнем розвитку виробничих сил, завданнями управління, тими пріоритетами, на які націлено суспільство.

У стратегічному плані важливо усвідомити, що з послабленням ейфорії всемогутності ринкових відносин, необхідністю відродження та розвитку власного виробництва знову зростуть потреби у фахівцях науково-технічного профілю. У найближчому майбутньому зросте потреба у фахівцях (у тому числі державних службовцях) у галузі науково-технічного прогресу, без чого неможливо покращити умови життя людей, перебороти кризу в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Метою єдиної загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації є забезпечення високого професіоналізму службовців, здатних найбільш ефективно забезпечувати вирішення нагальних завдань та виконання функцій держави. Одночасно ця система має дозволити кожному державному службовцю реалізувати право на збагачення своїх знань і професійних навичок і вмінь, реалізацію своїх інтересів, особистої кар’єри, розвитку особистості.

При цьому насамперед необхідно з’ясувати, що вкладається в поняття єдиної загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, які мають бути її цілі, принципи, структура, суб’єкти та об’єкти освіт­нього процесу, принципи та зміст навчання.

Згідно з Програмою кадрового забезпечення державної служби нормативними документами Кабінету Міністрів України система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців базується на освітньо-професійних програмах підготовки та перепідготовки, а також професійних програмах підвищення кваліфікації державних службовців як першої складової системи. Вони мають забезпечувати навчання персоналу органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до державних стандартів, що базуються на вимогах нового покоління професійно-кваліфікаційних характеристик посад службовців.

Другою складовою системи є вищі заклади освіти, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, центри підвищення кваліфікації державних службовців та керівників державних підприємств, установ і організацій як навчальні заклади цієї системи та галузеві інститути підвищення кваліфікації. Фінансування освітньої діяльності зазначених закладів у сфері навчання державних службовців здійснюється з державного та місцевих бюджетів.

Третьою складовою є органи державної влади, що здійснюють управління системою навчання державних службовців.

Слід чітко уявляти цільову спрямованість, зміст та характерні риси єдиної загальнодержавної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Вона виступає як єдина загальнонаціональна система освітньої діяльності з єдиною (у певних структурах) мережею навчальних закладів, визначених у встановленому порядку, зі своєю системою управління.

Становлення, функціонування та розвиток системи навчання державних службовців мають відбуватися за такими принципами:

професійне навчання службовців як складова державної служ­би, важливий напрям реалізації державної кадрової політики, невід’ємна частина роботи з персоналом;

забезпечення випереджаючого характеру змісту навчання з урахуванням перспектив розвитку держави, ускладнення завдань і функцій її органів і гілок влади, впровадження інноваційних рішень і технологій, сучасних наукових досліджень;

забезпечення безперервності та обов’язкового характеру нав­чання всіх службовців, органічно пов’язаного з професійним

розвитком персоналу, плануванням і реалізацією особистої кар’є­ри державного службовця, його службово-посадовим просуванням, присвоєнням чергового рангу, врахування особистих інте­ресів працівника;

обов’язковість цільової спрямованості навчання на основі дотримання державних освітніх стандартів і критеріїв, при його гнучкості в сполученні всіх видів і форм навчання, досягнення інтенсифікації та оптимізації навчального процесу, розвитку після­вузівської освіти (аспірантури, докторантури);

організація навчального процесу та формування змісту на­вчання на засадах широкого запровадження результатів науково-дослідної діяльності, аналізу сучасної практики державного уп­равління та державної служби, індивідуальних способів і активних методів у навчальному процесі слухачів, що загалом має сприяти розвитку в них нового стилю мислення, самостійності та персональної відповідальності в роботі;

створення сучасного інформаційного простору у сфері державної служби та забезпечення вільного доступу до нього слухачів системи, надання державної, а також інвестиційної донорської підтримки навчальним закладам системи у формуванні відпо­відної матеріально-технічної бази та соціально-побутової сфери;

формування мережі навчальних закладів системи на конкурс­ній основі, що забезпечуватиме постійне оновлення змісту нав­чання та відбір найбільш придатних навчальних закладів;

функціонування системи переважно на основі державного замовлення та за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а також за рахунок залучення інших джерел фінансування, дозволених чинним законодавством;

єдине навчально-методичне управління та координація практичної діяльності всіх елементів системи;

широке використання вітчизняного та зарубіжного досвіду державного управління та державної служби.

Ефективне функціонування загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців можливе за наявності державних потреб та особистої зацікавленості державних службовців у наслідках її діяльності.

Стаття 1 Закону України «Про державну службу» визначає державну службу, як «професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті». Стаття 29 говорить, що державним службовцям створюються умови (треба підкреслити, що саме тільки умови) для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шля­хом самоосвіти. Поряд з цим Державний класифікатор професій ДК 003-95 також визначає, що виконання фахівцем професійної діяльності потребує відповідної кваліфікації, що є неможливим без отримання ним необхідного відповідного освітньо-кваліфіка­ційного рівня за спеціальністю, спрямованою на безпосереднє виконання посадових обов’язків.

У зв’язку з цим доцільно розглянути основні визначення щодо навчання, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

У сучасному розумінні навчання — це будь-яке заплановане вдосконалення поведінки того, хто вчиться, на основі нових знань, поглядів, цінностей, умінь, навичок тощо. При цьому освіту можна розглядати як організовану комунікацію з метою навчання.

Якщо виходити з цих положень, то доцільно вести розмову про систему навчання державних службовців, яка вирішує такі загальні цілі:

1) підготовка державного службовця — навчання з метою отримання особою певного нового для неї освітньо-кваліфіка­ційного рівня (спеціаліст, магістр) за спеціальністю, спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування. При цьому під підготовкою державного службовця необхідно розуміти і навчання особи, яка вже перебуває на державній службі, і особи, яка цілеспрямовано готується до державної служби;

2) перепідготовка державного службовця — це навчання з метою отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня за іншою спеціальністю (спеціалізацією), спрямованою на професійну діяль­ність в органах державної влади чи місцевого самоврядування;

3) підвищення кваліфікації державного службовця — це на­вчання, що спрямоване на підвищення (а краще вивищення, тобто досягнення певного визначеного рівня) рівня загальної управлінської культури та що спеціалізується в межах певної категорії посад і спеціалізації на окремих функціях, завданнях, повноваженнях, що визначаються актуальними потребами сьогодення (для конкретної особи, конкретного органу державної вла­ди чи місцевого самоврядування, для конкретної зміни держав­но-службових відносин тощо).

Система навчання державних службовців може успішно розвиватися тільки за умови постійно та якісно зростаючої потреби в наслідках їх діяльності. Необхідно створити новий мотиваційний механізм, який не тільки зобов’язує, а й стимулює державного службовця постійно оновлювати свої професійні вміння та знання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 р. № 167 «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій» уперше зроблена спроба органічно «вбудувати» професійне навчання, підвищення кваліфікації державного службовця в його професійну діяльність, службову кар’єру. Визнано за необхідне проходження підвищення кваліфікації державним службовцем за професійними програмами в таких випадках: при зарахуванні до кадрового резерву, зайнятті посад вищої категорії, перед черговою атестацією державного службовця, а також для фахівців, уперше прийнятих на державну службу, протягом першого року їх роботи.

Запровадження механізму навчання резерву за особистими річ­ними планами має велике значення з точки зору попередньої підготовки до виконання професійних обов’язків. Але він буде ефективним лише за умов обов’язковості виконання цього плану, незалежного та неупередженого оцінювання наслідків навчання. Саме останнє має бути умовою формування списку резерву з подальшим заміщенням вакансії з перевагою в конкурсі чи позаконкурсним відбором.

Отже, аналіз та незалежне і неупереджене оцінювання виконання особистих річних планів має стати для кадрових служб органів державної влади однією із засад формування кадрового резерву, що закладає певні вимоги до змісту навчання резерву, структури особистого річного плану особи, яка зарахована до резерву, системи оцінки якості його виконання.

Також нормативно визначено, що у кожному органі державної влади розробляються річні і перспективні плани роботи з кадрами, в яких визначаються заходи зокрема щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, заохочення, контролю їхні роботи тощо. Це один із заходів з реалізації ст. 29 Закону України «Про державну службу», де визначено, що «результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі».

Досвід розвинутих демократичних правових держав зі сталою державною (публічною, громадянською) службою, яка має свої національні традиції, свідчить, що результати навчання державних службовців є не «підставою», а умовою як просування по службі, так і присвоєння чергового рангу, класифікаційного розряду, чину, звання тощо, підвищення заробітної плати, надання певних пільг.

Прийняття на державну службу та просування по ній мають бути також органічно пов’язані з безперервним навчанням державних службовців (рис. 9.1).

Запровадження такого механізму просування по службі, що поєднує кваліфікаційні та освітні вимоги до державних службовців з їх безперервним навчанням, дасть змогу уточнити та значно поліпшити нормативні вимоги щодо призначення та прийняття на державну службу, а також забезпечити відповідну професійну підготовку до зайняття посади.

Становлення системи навчання державних службовців, особливо забезпечення його безперервності, обов’язковості, залежить від зміни ставлення до нього як керівників, так і працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Сьогодні склався стереотип: освіта — справа особиста. Більше того, деякі керівники знаходять безліч причин, для того щоб їх співробітники через необхідність «вирішення невідкладних проблем» не на­вчалися в магістратурі, аспірантурі, докторантурі, проходили тільки короткострокове навчання (здебільшого формально). Тому важливо в загальнодержавному масштабі досягти того, щоб систематичне професійне навчання службовців стало складовою професійної діяльності, обов’язковою вимогою, частиною держав­но-управлінської діяльності та здійснювалося за рахунок державного бюджету.

 

Рис. 9.1. Схема забезпечення безперервного навчання державних службовців у взаємозв’язку з кваліфікаційними вимогами до прийняття на службу та просування по ній

Умовні скорочення: ПП — професійна програма підвищення кваліфікації держав­них службовців посад певної кваліфікації; ДС — посади державних службовців певної категорії; ДДУ — доктор наук за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності у державному управлінні; КДУ — кандидат наук за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності у державному управлінні; МДУ — магістр в освітній галузі «Державне управління» за спеціальностями «Державне управління» та «Державна служба» (далі — магістр державного управління); МДУ (КП) — магістр державного управління, який має досвід роботи на посаді керівника підприємства; МДУ (КСП) — магістр державного управління, який має досвід роботи на посаді керівного складу підприємства; КП — керівник підприємства; КСП — керівний склад підприємства; ФП — фахівці підприємств; ОРДС — особа, яка має ранг державного службовця та кваліфікацію спеціаліста за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця; ОСР — особа, яка має стаж роботи та кваліфікацію спеціаліста за спеціальністю, що відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця; ОРДС1 — особа, яка має ранг державного службовця та кваліфікацію спеціаліста за спеціальністю, що не відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця; ОСР1 — особа, яка має стаж роботи та кваліфікацію спеціаліста, що не відповідає професійній діяльності на певній посаді державного службовця; М — магістр; С — спеціаліст

У той же час необхідним є створення нового мотиваційного механізму, який не тільки стимулює, а ставить службовця перед необхідністю постійно оновлювати професійні знання, уміння та навички. Досвід цивілізованих країн свідчить, що необхідно пов’я­зати службове просування, розмір заробітної плати з рівнем кваліфікації, компетенції, діловими якостями, щоб професійна підготовка, підвищення кваліфікації службовця були органічно вбудовані в його професійну діяльність, службову кар’єру, оплату праці. За таких умов, а також з удосконаленням порядку проведення атес­тації, присвоєння чергового рангу підвищаться мотивація та відповідальність службовця за свій професійний розвиток.

Аксіомою державотворення є обов’язковість формування про­фесійного корпусу державних службовців, який відповідає зав­данням держави, її цілям, політичному режиму, механізму держави та її функціям. Держава не може існувати без спеціально, професійно підготовленого корпусу державних службовців.

Інтегрування нашої країни в європейську спільноту, зміцнення правових і демократичних засад розбудови української держав­ності спонукають до суттєвого науково обґрунтованого оновлення змісту навчання державних службовців України. Іншими, не менш важливими чинниками цього процесу є поступове просування України до громадянського суспільства, де головним пріоритетом є людина; запровадження політичного та соціального партнерства як засобу консолідації суспільства; удосконалення державної служби як служби для задоволення потреб людини, громадянина та держави.

Саме ці засади мають бути закладені в концептуальні положення змісту професійного навчання державних службовців, визначення яких фактично є початком розробки освітніх стандартів підготовки магістрів у галузі знань «Державне управління» за спеціальностями «Державне управління» та «Державна служба» та підвищення кваліфікації державних службовців.

Необхідно зазначити, що в Україні, першій з країн СНД, введено до переліку напрямів і спеціальностей фахівців з вищою освітою спеціальність підготовки магістрів державного управління «Державна служба».

Методологічною основою оновлення та удосконалення змісту професійного навчання державних службовців може бути запропонований суб’єктно-діяльнісний метод його формування.

Його застосування потребує насамперед визначення узагальненої структури професійної діяльності державного службовця, що містить чотири складові, а саме: мету діяльності (продукт), її предмет, засоби та процедури. Аналіз основних положень Конституції України, а також розуміння державної служби як служби для задоволення потреб особи, громадянина та держави, яка охоплює всі сфери життєдіяльності людини, дозволили сформулювати згадані вище компоненти структури професійної діяльності, що наведені у табл. 9.1. При цьому необхідно врахувати вимоги нормативних документів з розробки складових системи стандартів вищої освіти, де також найважливіше місце займає структура діяльності фахівця.

Таблиця 9.1

Узагальнена структура професійної діяльності державного службовця

 

Змістова частина професійної діяльності державного службовця містить найбільш узагальнені категорії. Основне завдання цієї структури — визначити концептуальні засади, на основі яких мають формуватися та реалізовуватися нормативно-правові акти та професійна діяльність державних службовців.

Тим самим змістова частина професійної діяльності державного службовця визначатиме не тільки структуру, зміст навчання за програмами підготовки та підвищення кваліфікації державного службовця, а й основні принципи державної служби, права та обов’язки державних службовців, професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців, посадові інструкції, кодекс загальних правил поведінки державного службовця тощо. Безпосередньо для державного службовця узагальнена структура дає погляд на те, як повинен він працювати і діяти в будь-яких умовах та обставинах. Крім того, її можна також розглядати як інструмент для якісної оцінки ефективності діяльності державної служби і окремих службовців.

Наведена узагальнена структура професійної діяльності повинна бути врахована не тільки під час розробки структури та змістової частини програм і планів усіх форм навчання, а й під час формування будь-яких нормативно-правових актів, що регулюють діяльність державних службовців.

Виходячи з наведеної узагальненої структури професійної діяльності можна сформулювати загальні вимоги до професійної підготовки державного службовця:

засвоєння основних елементів теорії державного управління;

володіння вміннями, необхідними для виконання службових обов’язків;

уміння розробляти проекти нормативно-правових актів та запроваджувати їх на практиці;

здатність забезпечувати інноваційність діяльності;

готовність сприяти та забезпечувати діяльність щодо розвитку всіх сфер життєдіяльності людини (економічної, соціальної, духовної, політичної);

володіння знаннями та вміннями, необхідними для забезпечення виконання завдань і функцій держави в конкретній галузі чи сфері діяльності.

Уведення поняття «інноваційності діяльності» суттєво розширює спектр функцій, яким має бути навчений державний службовець. Інноваційність діяльності в державному управлінні чи державній службі передбачає весь комплекс складових від зароджен­ня ідеї новації, її нормативно-правового забезпечення до організаційно-розпорядчого, консультативно-дорадчого та аналітико-контрольного супроводу управлінського рішення.

В Україні, першій серед країн СНД, Постановою Кабінету Міністрів України введена нормативна необхідність здобуття державним службовцем умінь розробки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Центральною фігурою узагальненої структури професійної діяльності державного службовця постає людина як найвища соціаль­на цінність. Її життєдіяльність обумовлена чотирма сферами. Вони безпосередньо відображаються в цілеспрямованих діях людини при досягненні кінцевого результату діяльності. Крім того, на досягнення кінцевого результату активно впливає зовнішнє середовище, зокрема його соціальна, духовна, економічна та політична сфери.

Тобто на цій підставі засоби узагальненої структури професійної діяльності державного службовця враховують усі сфери життєдіяльності людини і суспільства.

Із запропонованої узагальненої структури видно, що професійна діяльність державних службовців охоплює та забезпечує створенням та реалізацією відповідних нормативно-правових умов усю сферу життєдіяльності людини, що відповідає завданням і функціям держави. На цій підставі і з урахуванням досвіду інших країн можна зробити висновок про необхідність приділити головну увагу у структурі та змісті програм підготовки магістрів державної служби оволодінню методами управління, за допомогою яких вирішуються завдання та здійснюються функції держави. При цьому такі аспекти, як теорія держави і права, політичні науки, конституційне право та ряд інших мають розглядатись як суміжні, допоміжні, такі, що забезпечують формування вмінь та навичок обслуговування потреб людини та громадянина.

Крім того, як свідчить аналіз практичної діяльності державних службовців, 40—60 % робочого часу вони витрачають на міжосо­бистнісне спілкування як безпосередньо, так і за допомогою телекомунікаційних засобів. На цій підставі зміст навчання повинен містити модулі, пов’язані з управлінням персоналом, із соціологією та психологією міжособистісного спілкування.

Застосування програмно-цільових методів у функціонуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, що визначено Концепцією проведення в Україні адміністративної реформи, вимагатиме оволодіння державними службовцями методами проектного менеджменту.

Вирішення складних питань соціального та економічного розвитку держави, у свою чергу, вимагає оволодіння державними службовцями системною методологією підготовки та реалізації управлінських рішень.

На прикладі підготовки управлінських рішень наведена модель діяльності державного службовця (рис. 9.2). Вона розроблена на основі підходів та принципів, які наведені в роботі.

Рис. 9.2. Модель цілеспрямованої дії людини

Професійна діяльність державних службовців, яка, в основному, пов’язана з підготовкою та реалізацією конкретних управлінських рішень, потребує здобуття конкретних вмінь, знань і навичок, що мають бути сформовані в процесі вивчення положень таких модулів (рис. 9.3):

державна служба, державне управління, право, управління персоналом як базових модулів, що визначають предмет спеціальності «Державна служба»;

економічних, соціальних, гуманітарних, політичних модулів, що визначають сфери життєдіяльності людини;

фахових галузевих модулів, які пов’язані з конкретним колом посадових обов’язків на конкретних посадах державних службовців.

Враховуючи, що державна служба є професійною діяльністю, зміст навчання, крім загальнотеоретичних знань, навичок та вмінь, повинен забезпечити опанування конкретних підходів, умінь та прийомів прийняття, здійснення та контролю управлінських рішень.

 

Рис. 9.3. Модель діяльності державної служби при розробці управлінських рішень

Виходячи з цього доцільно, щоб кожна програма мала дві змістові складові: загальну та галузеву.

Загальна частина повинна містити модулі, що забезпечать оволодіння вмінь та знань з навчальних елементів, пов’язаних з удосконаленням виконання типових завдань, які службовець виконував раніше, або нових типових завдань, що визначаються професійно-кваліфікаційною характеристикою посади державного службовця. Зміст цієї складової програми не повинен мати ознак галузевої складової.

Галузева складова має надавати, в основному, нові знання, які з урахуванням знань та вмінь, отриманих у загальній частині, забезпечать професійне виконання типових завдань на конкретному робочому місці (з урахуванням галузевої ознаки).

Одне із суттєвих положень, яке має бути враховано під час розробки концепції формування змісту програм підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, — це стан економіки України. Прогнози свідчать про обмеженість фінансових ресурсів, які можуть бути виділені державою найближчим часом для здійснення навчання державних службовців. Це не дозволить розробляти велику кількість програм підготовки та підвищення кваліфікації, які були б адаптовані на перехід конкретного державного службовця з однієї конкретної посади на іншу.

При формуванні програм, особливо освітньо-професійної програми підготовки магістра державної служби, необхідно враховувати різний рівень освітньої підготовленості та практичного досвіду. Це пов’язано з різницею в терміні закінчення вищого закладу освіти, що певним чином визначає відмінний обсяг набутих знань, різним трудовим шляхом, що обумовлює відмінний обсяг набутих професійних знань та навичок. У зв’язку з цим доцільно на початку програми підготовки передбачати вирівнювальний блок, метою запровадження якого є систематизація раніше набутих знань і заповнення прогалин у базових знаннях за такими дисциплінами, як право, економіка, інформаційні технології тощо.

На підставі зазначеного вище можна сформулювати такі основні вимоги до розробки структур і змісту програм навчання державних службовців:

структура та зміст освітньо-професійних програм підготовки магістрів державної служби мають передбачити формування таких знань, вмінь і навичок, які забезпечуватимуть можливість горизонтальної без додаткового навчання та вертикальної у певній сфері діяльності ротації державних службовців;

структура та зміст професійних програм підвищення кваліфікації мають передбачати формування таких нових знань, навичок та вмінь, які забезпечуватимуть сучасне ефективне виконання посадових обов’язків і заплановані при плануванні кар’єри або формуванні кадрового резерву вертикальне просування державного службовця по службі або горизонтальну ротацію з метою набуття необхідного практичного досвіду;

програми мають формуватися за модульним принципом і забезпечувати необхідну та достатню гуманітарну, соціально-економічну та природничо-наукову, а також професійно-орієнто­вану і практичну підготовку;

зміст модулів має бути спрямований на оволодіння вміннями та навичками виконання професійних завдань, функцій та повноважень;

окремий модуль освітньо-професійної програми підготовки магістра державної служби може бути трансформований для використання в професійних програмах підвищення кваліфікації, окремі теми модулю — в тематичних семінарах. З приводу цього окремий модуль має бути структурований відповідно до категорії посад та/або типових завдань, функцій і повноважень державних службовців;

засобами вимірювання якості підготовки чи підвищення кваліфікації є незалежне та неупереджене тестування, наслідки якого обов’язково враховуються при проходженні конкурсів на зайняття посад державних службовців, просуванні по службі та атестації державних службовців.

Викладені концептуальні аспекти структури програм та змісту професійного навчання державних службовців сприятимуть підвищенню професіоналізму державних службовців та ефективності державної служби.

Цілісність освітньої системи має забезпечуватися єдиними в країні вимогами, що висуваються до змісту, термінів та інших нормативів навчання. Це необхідна умова формування однорідного за професійною підготовкою висококваліфікованого персоналу державних службовців.

Інша структурна складова загальнонаціональної системи — акредитовані навчальні заклади, які здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців. Це — вищі навчальні заклади, галузеві інститути, які спеціалізуються на підвищенні кваліфікації керівників, спеціалістів підприємств, організацій та установ.

Конкретні практичні завдання окремих навчальних закладів системи навчання державних службовців (освітні, науково-дослід­ні, інформаційно-аналітичні тощо) досить різноманітні.

Нині реально існують і функціонують шість підсистем професійного навчання державних службовців з урахуванням відомчої специфіки їх діяльності:

система навчання державних службовців органів державної влади та місцевого самоврядування, що діє під керівництвом Головдержслужби;

система навчання кадрів силових структур — за відомчою підпорядкованістю;

система навчання службовців юридичних установ і судових органів;

система навчання службовців сфери сільського господарства;

система навчання службовців сфери охорони здоров’я;

система навчання службовців сфери зайнятості населення.

В останніх перелічених системах здійснюється перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців. Разом з тим координація їх діяльності має бути зосереджена в повноваженнях центрального органу виконавчої влади, відповідального за проведення державної кадрової політики у сфері державної служби.

До мережі навчальних закладів підвищення кваліфікації належать також регіональні центри перепідготовки та підвищення ква­ліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та керівників підприємств, установ і організацій.

Головний напрям їх діяльності — підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій, осіб, включених до кадрового резерву на зайняття цих посад.

Центральне місце та провідна роль у структурі навчальних закладів навчання державних службовців належить Українській Академії державного управління при Президентові України. Вона здійснює підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, які займають посади І—ІV категорій. Також на неї покладено навчально-методичне, інформаційне забезпечення діяльності всіх навчальних закладів, що займаються навчанням дер­жавних службовців. Академія має Інститут підвищення кваліфікації, чотири регіональні інститути державного управління, на які покладено функції регіональних центрів підвищення кваліфікації.

Фактично Академія з регіональними інститутами та інститутом підвищення кваліфікації, вищі навчальні заклади, що готують магістрів державного управління, центри перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, галузеві інститути підвищення кваліфікації складають організаційну структуру загальнонаціональної освітньої системи, створенної виключно для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Її діяльність поширюється на всю територію України, всі гілки державної влади та органи місцевого самоврядування, охоплює всі рівні професійного навчання, науково-методичного забезпечення державної служби, кадрової політики. Система здійснює підготовку фахівців з освітньо-кваліфікацій­ним рівнем магістра державного управління для органів державної влади та органів місцевого самоврядування; підвищення кваліфікації державних службовців, підготовку науково-педагогіч­них кадрів вищої кваліфікації, проведення науково-дослідних робіт з питань державного управління та державної служби; сприяння нормативно-правовому забезпеченню державної служби, практичний консалтинг персоналу державної служби тощо.

Значну роль набуває Академія в підготовці кадрів найвищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру. Така форма найбільшою мірою відповідає вимогам індивідуальної підготовки кадрів вищого рівня державної служби, а також кадрів аналітичних центрів та груп, професорсько-викладацького складу та наукових співробітників для вищих закладів освіти, що готують фахівців у галузі державного управління.

Провідні навчальні заклади загальнонаціональної системи навчання державних службовців за останній час значно активізували свою участь у підготовці кадрів для галузей ринкової економіки.

У майбутньому до навчання державних службовців широко буде залучена на конкурсній основі й мережа недержавних навчальних закладів, яка в умовах ринкових відносин пропонуватиме різноманітні освітні послуги.

Важливим напрямом розвитку системи навчання державних службовців є територіальне розташування навчальних закладів, що проводять цю роботу. В 1996 р. підготовка магістрів державного управління здійснювалася в містах Києві, Харкові, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Одесі, Львові та Івано-Франківську. Центри підвищення кваліфікації функціонують в Автономній Республіці Крим, у кожній області, містах Києві та Севастополі.

Упорядкування мережі навчальних закладів системи здійснюється шляхом запровадження і постійної реалізації механізму акредитації (сертифікації) освітньо-професійних програм підготовки та перепідготовки і професійних програм підвищення кваліфі­кації державних службовців.

Засади подальшого розвитку загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців визначені Комплексною програмою підготовки державних службовців, затвердженою Указом Президента України від 9 листопада 2000 р. № 1212.

Вона стала органічним продовженням програми кадрового забезпечення державної служби. Системне бачення професіоналізації державної служби, запровадження державної служби як адміністративно-процесуальної системи виконання положень Конс­титуції та законів України щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів особи та громадянина, служби як суб’єкта надання або забезпечення надання послуг юридичним та фізичним особам обумовлюють постійне еволюційне вдосконалення загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій.

Професійне навчання працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування має найпотужнішу норматив­но-правову базу, що перебуває в сталому розвитку. Вона охоплює: 3 закони України; 10 Указів Президента України; 1 розпорядження Президента України; 42 постанови Кабінету Міністрів України; 4 розпорядження КМУ; 4 накази Головдержслужби України; більше 30 рекомендацій Головного управління державної служби; 4 апробовані освітньо-професійні магістерські програми.

Розроблено та запроваджено в навчальний процес вищих нав­чальних закладів 33 навчальні програми дисциплін, з яких 11, що забезпечують нормативні дисципліни; 22, що визначені переліком відповідних навчальних дисциплін та забезпечують спеціалізацію підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служба».

Загальнонаціональну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування характеризує:

досить розвинуті освітня і наукова галузі «Державне управління» з відповідними напрямами та необхідним спектром спеціальностей;

запровадження демократичних засад управління та функціонування всіх складових системи, властивих для розвинутих країн з ринковою економікою;

широке використання різних видів підвищення кваліфікації, що забезпечує його безперервність, у тому числі за професійними програмами підвищення кваліфікації;

застосування норм, форм і методів навчання, притаманних країнам Європейської Співдружності, та сучасної концепції раціональної бюрократії, що наближує Україну в цьому напрямі діяльності до Європейської інтеграції;

мережа ліцензованих і акредитованих в освітній галузі «Дер­жавне управління» власних і залучених навчальних закладів, до якої входять:

— Українська Академія державного управління при Президентові України з інститутом підвищення кваліфікації кадрів і регіональними інститутами у містах Дніпропетровську, Львові, Одесі, Харкові;

— залучені на конкурсних засадах до підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служба» на умовах державного замовлення десять провідних вищих навчальних закладів (Київський національний економічний університет, Національний аграрний університет, Дніпропетровський національний університет, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, Харківський державний економічний університет, Тернопільська академія народного господарства, Одеська національна юридична академія, Донецький національний технічний університет, Івано-Фран­ківський національний технічний університет нафти та газу);

— діючі 23 центри тепер вже перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ та організацій при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях;

— 42 галузевих інститути підвищення кваліфікації для підвищення кваліфікації державних службовців.

З 1995 р. органи державної влади та органи місцевого самоврядування отримали 3645 магістрів у освітній галузі «Державне управління» (у 2002 р. — 1519 осіб. Вказана категорія фахівців становить сьогодні лише до 2 % загальної кількості державних службовців) та забезпечується щорічне зростання підвищення кваліфікації державних службовців.

У 2001 р. загальнонаціональна система забезпечила підвищення кваліфікації для 109675 фахівців, з них: 78455 — державних службовців та осіб з кадрового резерву; 16111 — посадових осіб місцевого самоврядування та осіб з кадрового резерву, 13553 — керівників підприємств, установ і організацій.

Комплексною програмою підготовки державних службовців поставлені завдання щодо:

підготовки нової генерації високоосвічених і фахово підготовлених державних службовців шляхом залучення до державної служби молоді та удосконалення підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

постійного оновлення змісту навчання та запровадження сучасних технологій його реалізації;

започаткування популяризації держави, державних інституцій, державної служби як позитивних цінностей та вищого досягнення розвитку демократичної, соціальної, правової держави, громадянського суспільства;

удосконалення ресурсного забезпечення системи.

Мета Програми — удосконалення системи навчання державних службовців.

З метою залучення молоді до управління справами держави Головдержслужбою України здійснено в межах своїх повноважень нормативно-правові та організаційні заходи, а також проаналізовано результати вступу молодих людей віком до 30 років до Української Академії державного управління при Президентові України та магістратур державної служби при вищих навчальних закладах. За останні чотири роки з 3 тис. зарахованих до Академії осіб молоді люди становить 37,1 % (1112) від загальної кількості зарахованих.

За період 1996—2001 рр. з 3012 зарахованих до магістратур при вищих навчальних закладах — 65,33 % молоді.

Започаткований системний розвиток просвіти широких верств населення з питань державного будівництва, державного управління та державної служби.

Міністерством освіти і науки України:

розроблено тематику програми для навчання широких верств населення з питань державного будівництва, державного управління, діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування та надіслано для запровадження вищим навчальним закладам та закладам післядипломної освіти;

відповідно до пропозицій Головдержслужби України до навчальних програм 9—11 класів включені теми, що передбачають вивчення питань державного управління. До програм навчаль­них дисциплін закладів післядипломної освіти включено перелік питань з державного управління, які рекомендовано вивчати при підвищенні кваліфікації фахівців в освітній галузі «Державне управління».

Комплексна програма передбачає запровадження популяризації держави, державного управління, державної служби як вищих цінностей правової демократичної держави та громадянського суспільства. З цією метою пропонувалося всім центральним органам виконавчої влади визначити навчальні заклади для організації відповідних навчальних закладів та сприяти проведенню їх ліцензування.

Формування людського потенціалу державного управління — пріоритетний напрям кадрової політики держави.

Організація професійного навчання працівників органів державної влади на чільне місце висуває актуалізацію змісту нав­чання. Її основний напрям — забезпечення здатності державних службовців до практичної інноваційної діяльності, що охоплює нормативно-проектну, аналітичну, організаційно-розпорядчу, кон­сультативно-дорадчу та контрольну функції.

Завданням освітньо-професійних програм підготовки магістрів за спеціальністю «державне управління» є підготовка керівного складу органів влади та органів місцевого самоврядування і вищого ґатунку консультантів, експертів, радників, таких необхідних в умовах дефіциту професійно підготовлених керівників та спеціалістів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вони мають бути здатні працювати у законотворчій сфері, проводити політичний аналіз, формувати та запроваджувати дер­жавну політику, забезпечувати стратегічне та поточне планування діяльності органу, мати навички у реалізації програм економіч­ного та соціального розвитку, бюджетного процесу.

Особлива увага приділяється освітньо-професійній програмі підготовки магістрів у сфері управлінських технологій державної служби, що включає практичні аспекти діяльності державного апарату, зокрема: виконання та забезпечення реалізації завдань і функцій держави; розроблення та технології проведення економічної, соціальної, гуманітарної політики; забезпечення соціального та політичного партнерства; технологію державного управління; адміністративне право та адміністративний процес; організацію та функціонування державної служби; макро- і мікроекономіку; маркетинг; управління персоналом; організацію діяльності державного службовця; методологію системного підходу тощо.

Вона є базовою для змісту модулів професійних програм підвищення кваліфікації, спрямованих на оновлення та поглиблення фахових знань, умінь і навичок, необхідних для державних службовців, які займають посади певної категорії. Її нормативні дисципліни в анотованому вигляді надруковані у Віснику державної служби України та видані окремою збіркою.

Цими програмами визначається, що зміст навчання має бути спрямований на формування практичних вмінь і навичок щодо забезпечення реалізації завдань і функцій держави; розробки та технологій впровадження економічної, соціальної та гуманітарної політики; забезпечення соціального та політичного партнерства; організації та ефективного функціонування державної служби; управління персоналом тощо.

Існуючий комплекс програм навчання закладає основу виникнення нової спеціальності масової підготовки фахівців-управлін­ців, яка за своєю привабливістю буде користуватися значним попитом у молоді та роботодавців.

Актуальним залишається питання функціональної спеціалізації «Державна служба». Основна ідеологія при цьому — надати можливість навчальним закладам у ринкових умовах на конкурсних засадах, відповідно до існуючого законодавства щодо державних закупівель продукції та послуг, забезпечити державу фахово підготовленими спеціалістами.

На базі центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій протягом 2001 р. підвищили свою кваліфікацію 55940 осіб, з них 30902 державних службовця, 16111 посадових осіб місцевого самоврядування, 6334 керівники підприємств, установ й організацій, а також 2601 особа з кадрового резерву.

Суттєвим заходом щодо підвищення ефективності навчання державних службовців є запровадження сучасних маловитратних форм навчання (запровадження очно-заочної, дистанційної, екстернатної форм).

Для підготовки спеціалістів, які обійматимуть посади 4—7 категорій, — це, може, необхідний захід. Поряд з цим, індивідуальну роботу викладача зі слухачем не можна замінити навіть найкращім підручником.

Подальший розвиток системи навчання, підвищення його результативності мають бути ресурсно забезпеченими. Крім належного фінансування система потребує значного наукового супроводження.

Першочергового наукового розроблення потребують такі проблеми, як визначення кількісних і якісних потреб державного управління у кадровому забезпеченні; формування змісту навчан­ня відповідно до державних потреб; розроблення державних стандартів в освітній галузі «Державне управління»; проведення моніторингу ефективності навчання тощо.

Стратегія розвитку загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців повинна мати системний, комплексний характер, що вимагатиме співпраці всіх вищих органів державної влади, таких як Головне управління державної служби України, міністерств еконо­міки та європейської інтеграції, фінансів, соціальної політики і праці, освіти та науки, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Української Академії державного управління при Президентові України та інших навчальних закладів системи, а також програм технічної допомоги таких міжнародних організацій, як Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд, Програми розвитку ООН, інших програм окремих зарубіжних країн.

Загальнонаціональна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування і керівників підприємств, установ і організацій здатна за своїм організаційним, кадровим, нормативно-правовим, матеріальним і фінансовим забезпеченням вирішити питання професіоналізації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та всього механізму держави.

 

< Попередня   Наступна >