203

---

§ 5. Методологічні основи та джерела науки державного будівництва і місцевого самоврядування

Передумовою успішного проведення будь-якого наукового дослі­дження і отримання справжнього результату є правильне визначення не тільки предмета, але й прийомів, засобів і способів вирішення різних наукових завдань, тобто методів дослідження. Вони використовуються для пізнання предмета науки з метою отримання об'єктивних, істинних, багатоаспектних знань. Вчення про методи наукового пізнання нази­вається методологією. Методологічні основи науки державного будів­ництва і місцевого самоврядування являють собою певні теоретичні бло­ки, що розкривають сутність та значення арсеналу методологічних спо­собів і прийомів пізнання, які застосовуються для дослідження предмета цієї науки.

У науці державного будівництва та місцевого самоврядування вико­ристовуються різноманітні загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи. У сучасній науці існує цілий арсенал загальнофілософських методів — діалектика, метафізика, матеріалізм, ідеалізм, монізм, плюралізм, гностицизм і агностицизм та інші. Однак найбільш широко наука державного будівництва та місцевого самоврядування на нинішньому етапі застосовує діалектичний метод, плюралістичний підхід, а також використовує елементи матеріалістичного та ідеалістич­ного методів дослідження державно-правових явищ.

Діалектичний метод, перш за все, знаходить свій вияв у вимозі об'єктивності та всебічності пізнання державно-правових явищ. Це озна­чає, що вони повинні досліджуватися реально, висновки повинні роби­тися на основі усвідомлення дійсного перебігу процесів, подій, фактів із врахуванням різних чинників, що впливали на них. Через призму діалектичного методу державно-правові явища розглядаються в їх взаємному зв'язку, взаємодії та невпинному розвитку, в постійній ди­наміці та перетворенні поступових

кількісних змін на корінні якісні зрушення, в боротьбі протилежностей, у боротьбі між старим та новим, відмираючим і новонароджуваним.

Плюралістичний підхід передбачає можливість використання в на­укових цілях не якогось одного, а широкого спектру методологічних прийомів. Він базується на ідеологічній багатоманітності, інтенсивно­му процесі оновлення методології в напрямку конструктивної взаємодії різних теоретичних течій, розробці нових засобів дослідження. Плю­ралізм означає визнання можливості існування різноманітних точок зору, необхідності наукової дискусії та конструктивної критики.

Застосування матеріалістичного підходу дає змогу розглядати дер­жавно-правові явища як елементи суспільного буття, пояснювати їх сутність та еволюцію, виходячи з матеріальних умов, залежності від стану економічного розвитку. У методологічному арсеналі сучасних державознавчих наук можливе й використання деяких постулатів ідеалістич­ного вчення, особливо щодо обґрунтування ідей природного права на теологічному ґрунті, чи розгляд їх як права людської природи, права розуму

Серед великої кількості загальнонаукових методів, які використову­ються багатьма науками, наука державного будівництва і місцевого са­моврядування застосовує такі.

Історичний метод дає можливість досліджувати еволюцію системи органів публічної влади, чинники, що впливали на розвиток владних інституцій, встановити переваги й недоліки існуючої моделі організації влади порівняно з попередньою.

До загальнонаукових методів пізнання належить і системний підхід, який базується на дослідженні органів публічної влади як цілісної впо­рядкованої системи, що складається із підсистем та елементів, тісно взаємопов'язаних цілями, принципами, формами, методами діяльності.

Наука державного будівництва і місцевого самоврядування широ­ко використовує порівняльно-правовий метод дослідження, що полягає в порівняльному аналізі організаційних аспектів функціонування влад­них органів різних країн. Це дає змогу враховувати позитивний за­рубіжний досвід і напрацьовувати практичні рекомендації для вдоско­налення організації й діяльності органів публічної влади в умовах дер­жавотворчих процесів в Україні.

Метод формально-логічного аналізу дає можливість виявити рівень відповідності процесів виникнення, функціонування й розвитку дер­жавно-правових явищ законам формальної логіки.

Формально-юридичний метод застосовується для встановлення змісту правових норм, що закріплюють організацію діяльності органів держав­ної влади і місцевого самоврядування та аналізу практики їх застосуван­ня, що дає змогу проаналізувати, наскільки реалії відповідають вимо­гам законодавства.

Крім зазначених методів у сфері державного будівництва і місцево­го самоврядування використовуються й ряд інших загальнонаукових прийомів — дедукція, індукція, аналіз, синтез, сходження від абстракт­ного до конкретного.

Для вивчення державно-правових явищ використовуються й спе­ціальні методи, що розробляються в межах окремих наук (математичний, статистичний, моделювання, кібернетичний, психологічний, метод конкретно-соціологічних досліджень та інші), застосування яких дає можливість отримати більш поглиблені знання і сприяє багатоаспектності досліджень.

За допомогою статистичного методу можна отримати кількісні показники, що відображають стан, динаміку різних державно-правових явищ, інститутів, а також дають змогу виявити певні тенденції в розвит­ку досліджуваних об'єктів. Метод конкретно-соціологічних досліджень дає змогу на основі спостереження, збору, обробки й аналізу докумен­тальної інформації щодо організації роботи органів публічної влади, результатів анкетування та опитувань робити відповідні висновки про ефективність організації та продуктивність діяльності, а також стосов­но інших аспектів структурно-функціональної побудови системи ор­ганів публічної влади. Кібернетичний метод, пов'язаний із використан­ням понять і технічних засобів кібернетики, допомагає досліджувати ступінь застосування вимог наукової організації праці в органах держав­ної влади і місцевого самоврядування, рівень запровадження в роботі управлінського апарату сучасних інформаційних технологій та техніч­них засобів. При використанні методу моделювання можна створювати уявну модель державно-правових явищ, інститутів, відносин для пошуку шляхів оптимізації структури, функцій, компетенції та інших елементів організації й діяльності органів публічної влади. Оскільки наука держав­ного будівництва та місцевого самоврядування поєднує теоретичні й практичні аспекти досліджень, великого значення набуває метод дер­жавно-правового експерименту, який активно використовується в ни­нішніх умовах трансформації організаційного механізму владних струк­тур1. Завдання даного методу полягають у перевірці в експериментальних умовах певних змін, що пропонуються для впровадження у практику державного й муніципального управління.

Отже, при вивченні питань державного будівництва і місцевого са­моврядування використовується не окремо взятий прийом чи спосіб дослідження, а широкий комплекс методів пізнання, що дає можливість отримати достовірні, об'єктивні, цілісні знання про предмет науки.

Важливе значення для дослідників проблематики державного будів­ництва та місцевого самоврядування має встановлення джерел цієї на­уки. Джерела науки державного будівництва і місцевого самоврядування — це інформаційні носії, матеріали, які містять знання в галузі державного будівництва і місцевого самоврядування. Ці джерела можуть бути поділені на кілька видів: 1) наукові праці вітчизняних і зарубіжних вче­них, фахівців, у яких обґрунтовуються різні наукові погляди, концепції, ідеї з питань державного будівництва та місцевого самоврядування; 2) правові акти, які закріплюють питання організації й діяльності органів публічної влади; 3) матеріали практики діяльності органів публічної влади (стенограми, протоколи, статистичні дані, архівні матеріали, до­кументи, що створюються в процесі поточної діяльності).

Провідне місце серед джерел науки належить творам теоретичного характеру, які можуть містити інформацію як про державно-правові явища, що відбуваються нині, так і про ті, що здійснювалися в мину­лому, а також про тенденції їх розвитку на майбутнє. При цьому до дже­рел можна віднести не тільки праці вчених саме цієї наукової галузі, а й роботи дослідників суміжних правових наук, які правлять теоретичною базою і сприяють комплексному висвітленню питань, що становлять предмет державного будівництва і місцевого самоврядування. Особли­ве значення для засвоєння навчальної дисципліни мають підручники та навчальні посібники з курсу, перелік яких було викладено в поперед­ньому підрозділі, однак вони містять лише обмежену суму знань, що не­обхідна в навчальних цілях. Основна частина наукових ідей, поглядів, концепцій міститься в монографіях, дисертаціях, наукових статтях, ре­фератах та інших роботах.

Важливими джерелами науки державного будівництва та місцевого самоврядування є правові акти, які закріплюють і регулюють питання організації й діяльності органів публічної влади, причому в дослідниць­кому аспекті цінність мають як діючі акти, так і ті, що вже втратили чинність. Серед юридичних актів, що належать до джерел науки, мож­на виокремити нормативні акти, інтерпретаційні акти та акти засто­сування норм права.

У системі чинних нормативно-правових актів, що є джерелами науки державного будівництва і місцевого самоврядування, головне місце на­лежить Конституції України, яка, як нормативний акт вищої юридич­ної сили, містить фундаментальні положення у сфері організації і функціонування органів державної влади, органів влади АРК, місцевого самоврядування.

Деталізація конституційних норм щодо організації і функціонуван­ня органів публічної влади здійснюється на рівні Законів України. В ас­пекті предметної специфіки науки особлива увага приділяється зако­нам, що регулюють питання організації та проведення виборів в Україні (закони «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори де­путатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад і сільських, селищних, міських голів»). Принципове значення для роз­криття основних елементів організації та діяльності органів публічної влади, їх структурних підрозділів та посадових осіб мають і закони, що регулюють їх загальний правовий статус («Про статус народного депу­тата України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини», «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місце­вих рад»). Інформацію щодо окремих аспектів організації роботи органів публічної влади можна отримати при аналізі Бюджетного кодексу, Рег­ламенту Верховної Ради України, законів «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня в Україні засобами масової інформації», «Про державну охорону ор­ганів державної влади і посадових осіб», «Про джерела фінансування органів державної влади», «Про власність» та ін.

Наступний щабель у системі нормативно-правових актів, які є дже­релами науки державного будівництва і місцевого самоврядування, — це підзаконні нормативні акти, що визначають статус і порядок роботи органів публічної влади та їх структурних підрозділів. За суб'єктами прийняття в цій групі можна виокремити акти Президента України, (наприклад, укази «Про систему центральних органів виконавчої вла­ди», «Питання Секретаріату Президента України», «Про порядок підго­товки і внесення актів Президента України», розпорядження «Про забез­печення комплексного розвитку малих міст України» та ін.); постанови Верховної Ради України (наприклад, «Про структуру апарату Верховної Ради України», «Про затвердження Положення про "День Уряду Укра­їни» у Верховній Раді України», «Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слу­хань у комітетах Верховної Ради України» та ін.); постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим (зокрема, «Про затвердження Поло­ження про постійні комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим і їх функції», «Про затвердження Положення про забезпечення діяльності депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим», «Про затвердження Положення про Секретаріат Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим» та ін.); акти Кабінету Міністрів України (се­ред яких постанови «Про затвердження Тимчасового регламенту Кабіне­ту Міністрів України», «Про урядові комітети», «Про затвердження Ти­пового регламенту місцевої державної адміністрації», розпорядження «Про додаткові заходи щодо поліпшення взаємодії центральних і місце­вих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування» тощо); акти центральних органів виконавчої влади (наприклад, наказ Го­ловного управління державної служби України «Про затвердження За­гального порядку проведення щорічної оцінки виконання державними службовцями покладених на них обов'язків і завдань», наказ Головно­го Контрольно-ревізійного управління України «Про затвердження Стандартів державного фінансового контролю за використанням бюд­жетних коштів, державного і комунального майна» та ін.); акти місце­вих органів публічної влади (регламенти місцевих рад та місцевих держав­них адміністрацій, положення про структурні підрозділи місцевих рад, про відділи та управління місцевих державних адміністрацій, про апа­рат місцевих рад, статути територіальних громад та ін.).

Правозастосовчі акти як джерела науки державного будівництва і місцевого самоврядування сприяють виявленню особливостей ор­ганізаційно-правових аспектів практичної діяльності органів публічної влади, допомагаючи при цьому більш точному встановленню специфіки здійснення певних процедур, що пов'язані з реалізацією компетенції. Такі акти приймаються кожним органом публічної влади та їх структур­ними підрозділами у процесі їх поточної діяльності. Для прикладу мож­на назвати правозастосовчі акти Верховної Ради України, що мають значення для характеристики організації її роботи, зокрема постанови «Про процедуру голосування під час повторного розгляду Закону Укра­їни «Про вибори народних депутатів України» від 13 вересня 2001 року № 2678-ІП, «Про організацію роботи Верховної Ради України у зв'язку з розглядом питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та процедуру його розгляду» від 24 квітня 2001 року № 2392-ІП та інші.

До актів інтерпретаційного характеру, які є джерелами науки держав­ного будівництва і місцевого самоврядування, можна віднести рішення Конституційного Суду України (наприклад, рішення від 19 травня 1999 року № 4-рп/99 (справа про запити народних депутатів України); від 9 лютого 2000 року № 1-рп/2000 (справа про місцеве самоврядування); від 21 грудня 2001 року №19-рп/2001 (справа щодо сумісності мандата депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим з іншими вида­ми діяльності) та інші.

Важливе значення мають інтерпретаційні акти центральних органів виконавчої влади, які можуть прийматися у формі роз'яснень, листів, рекомендацій. Як приклад можна навести: постанову Центральної вибор­чої комісії^ 119 від 19 червня 2004 року «Про Роз'яснення щодо порядку реєстрації та статусу офіційних спостерігачів від іноземних держав, міжнародних організацій по виборах Президента України 31 жовтня 2004 року»; роз'яснення Головного управління Державної служби України «Щодо проведення конкурсу, випробування та стажування при прий­нятті на службу в органи місцевого самоврядування» №42/5690 від 10 жовт­ня 2001 року, лист Фонду державного майна України від 2 квітня 2003 року № 10-16-4097 «Щодо розрахунку орендної плати комунального майна» та інші акти.

В умовах активної зовнішньополітичної діяльності України дедалі більшого значення в системі правових джерел науки набувають міжнарод­но-правові акти. Згідно з Конституцією, міжнародні договори України, ратифіковані парламентом, становлять невід'ємну частину національ­ного законодавства. Найбільш значними міжнародно-правовими акта­ми, що відображають європейські стандарти у сфері організації роботи органів публічної влади, є Європейська рамкова конвенція про транс­кордонне співробітництво між територіальними общинами або властя­ми від 21 травня 1980 року, Європейська Хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, Конвенція про участь іноземців у суспіль­ному житті на місцевому рівні від 5 лютого 1992 року та інші.

Як джерела науки державного будівництва і місцевого самовряду­вання можуть бути й корпоративні акти (наприклад, статути й інші нор­мативні акти асоціацій місцевих рад), ознайомлення з якими дає мож­ливість визначити структуру, функції, компетенцію, форми діяльності цих добровільних об'єднань. Крім цього, певний дослідницький інте­рес становлять договори нормативного змісту (наприклад, договори про делегування чи розмежування повноважень між органами публічної влади), які дістають нині розвиток як самостійні джерела правового ха­рактеру.

Важливе значення для розвитку теоретичних досліджень науки мають матеріали практики діяльності органів публічної влади. Аналізуючи зміст стенограм, протоколів засідань, статистичні дані, архівні матеріали щодо організації й діяльності органів публічної влади, їх нормотворчу та правозастосовчу практику науковці дістають можливість робити відповідні узагальнення, висновки і пропозиції як теоретичного, так і прикладного характеру.

 

1 Закон України від 5 квітня 2001 року №2352-111 «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» // Урядовий кур'єр. — 2001.-№ 108.-20 червня.

< Попередня   Наступна >