98

---

§ 5. Основи місцевого самоврядування

Під основами місцевого самоврядування розуміють об'єктивно сформовані в суспільстві економічні, соціальні, фінансові, правові та інші можливості й умови, сукупність яких утворює той базис, на якому будується вся система місцевого самоврядування.

Однією з основ місцевого самоврядування є територіальна основа, закріплення якої має важливе значення, оскільки місцеве самоврядування характеризується насамперед визначеними просторово-гео­графічними факторами і може здійснюватися територіальною громадою лише в межах адміністративних кордонів населених пунктів. Територіаль­ною основою місцевого самоврядування є визначені адміністративно-те­риторіальні одиниці — село, селище, місто, район у місті, район, область.

Реальність та ефективність місцевого самоврядування визначається, передусім, його матеріально-фінансовими ресурсами, які разом узяті становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Провідне місце у структурі матеріальної та фінансової основи місце­вого самоврядування посідає комунальна власність, підставою для на­буття якої є безоплатна передача майна, майнових прав територіальним громадам державою, іншими суб'єктами права власності, а також ство­рення, придбання майна органами місцевого самоврядування в поряд­ку, встановленому законом.

Суб'єктом права комунальної власності визнається територіальна громада села, селища, міста, району в місті. Перелік об'єктів права кому­нальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада. Згідно зі ст. 60 Закону, до складу комунальної влас­ності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, пенс

ійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енерге­тичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане в комунальну власність іншими суб'єк­тами власності, та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які на праві власності належать територіальним громадам, а також кошти, отримані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

Оскільки об'єкти права комунальної власності громадського кори­стування мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів, територіальна громада визначає їх як об'єкти виключного права комунальної власності, які не можуть бути відчужені, а їх перелік встановлюється статутом територіальної грома­ди. До цієї групи об'єктів можуть бути віднесені: землі загального кори­стування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасови­ща, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладо­вища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; річки, водойми та їх береги; пам'ятки історії та архітектури; природні ландшафти, заповідники та інші об'єкти, встановлені територіальною громадою.

Територіальні громади мають право спільної власності, тобто вони можуть на договірних засадах об'єднувати об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій та установ і створювати для цього відповідні органи і служби.

Однією з фінансових основ місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Місцеві бюджети розробляють, затверджують і ви­конують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, а також районах у містах, у разі їх створення. Щодо районних та обласних рад, то вони затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. При цьому втручання інших органів у процес складання, затвердження та виконання місцевого бюджету вважається недопустимим, крім ви­нятків, встановлених законом України.

Місцевий бюджет складається з двох частин: дохідної і видаткової. Дохідна частина місцевого бюджету повинна формуватися так, щоб до­ходи були достатніми для ефективного здійснення місцевим самовря­дування своїх завдань та функцій.

Доходи місцевих бюджетів формуються як за рахунок власних, ви­значених законом джерел, так і закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов'язкових пла­тежів, а також інших коштів. Доходи, які формуються за рахунок влас­них джерел, зараховуються до місцевого бюджету на підставі рішення ради і не потребують затвердження органом влади вищого рівня. До них належать: а) місцеві податки і збори; б) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; в) податок на промисел; г) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у власності відповідної територіальної громади; ґ) кошти від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності; д) плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності; є) надходження від місцевих грошово-речових лотерей; є) плата за гарантії; ж) гранти й дарунки у вартісному обчис­ленні; з) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за ра­хунок коштів відповідного бюджету; и) податок на прибуток підприємств комунальної власності; і) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого са­моврядування шляхом закріплення за ними у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. До них належить: а) прибутковий податок з громадян; б) державне мито; в) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відпо­відних рад; г) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємниць­кої діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; ґ) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємниць­кої діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунк­тами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправни­ми пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; д) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконав­чими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; є) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва в частині, що належить відповідним бюджетам.

Фінансова підтримка місцевого самоврядування з боку держави здійснюється також через міжбюджетні трансферти — кошти, які безо­платно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Вони здійснюються у вигляді дотацій вирівнювання для підвищення дохідної спроможності бюджету й субвенцій для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надан­ня субвенції. Обсяг міжбюджетних трансфертів залежить від розміру доходів, отриманих за рахунок закріплених за бюджетами місцевого са­моврядування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язко­вих платежів.

До дохідної частини місцевого бюджету включаються також кошти, необхідні для фінансування витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та вико­нанням рішень органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюдже­ту України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Правову основу становить сукупність правових норм, що регламен­тують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Укра­їні. До неї належать: норми Конституції України, законів України «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування» від 15 лип­ня 1997 року №452/97-ВР, «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року № 14/98-ВР, «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року № 93-IV, «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІП, «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15 січня 1999 року № 401-XIV, «Про органи самоорганізації населення» від 7 червня 2001 року № 2493-ІП, «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року № 1286-ХІ, Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року № 3748-ХП, норми статутів тери­торіальних громад, регламентів місцевих рад, положень про символіку те­риторіальної громади та інших нормативних актів.

 

< Попередня   Наступна >