§ 3. Функції та операції Національного банку України

Зміст діяльності Національного банку України розкри­вається через систему його функцій, в основних напрямах функціонування. Для виконання завдань, покладених на цей особливий центральний орган державного управління Зако­ном України “Про Національний банк України” (статті 6 і 7), передбачено такі функції.

Насамперед, ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону України “Про Національний банк України” визначають, що основною функцією Національного банку є створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції, платоспромож­ності, що створює передумови для економічного зростання в країні. Стабільність грошової одинці, як відомо, пов’язана зі стабільністю споживчих цін і курсовою політикою держави. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє забезпечен­ню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності, тобто утриманню систе­ми цін на певному рівні підтриманням стабільного курсу гро­шової одиниці України. Основною метою цінової стабільності і є забезпечення купівельної спроможності національної гро­шової одиниці, яка досягається завдяки підтриманню низько­го рівня інфляції.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк виконує й інші функції.

1. Відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та провадить грошово-кредиту політику

2. Монопольне здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інфор­мації та статистики платіжного балансу.

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює систему електронних платіжних засобів, платіжних систем, ав­томатизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

9. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом ви­падках.

10. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

11. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних уста­новах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

12. Здійснює відповідно до визначених спеціальним зако­ном повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими уста­новами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

13. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими мета­лами.

14. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин.

15. Організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та переве­зення банкнот, монет та інших цінностей.

16. Реалізує державну політику з питань захисту держав­них секретів у системі Національного банку.

17. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

18. Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку.

19. Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

20. Визначає особливості функціонування банківської сис­теми України в разі введення воєнного стану чи особливого реріоду.

21. Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Велике значення для ефективності банківського регулю­вання має нормотворча функція Національного банку України.

Національний банк видає нормативно-правові акти з пи­тань, віднесених до його повноважень, які е обов’язковими для органів державної влади і місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм влас­ності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку (інструк­ції, положення, правила) видаються і затверджуються у формі постанов Правління НБУ. Вони не можуть суперечити зако­нам та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підляга­ють обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набувають чинності відповідно до законодавства України.

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України. В прак­тиці нормотворення НБУ набули поширення і такі види доку­ментів, як листи і телеграми, які не можуть мати нормативно­го характеру і не відповідають вимогам, встановленим Єдиною державною системою діловодства.

При здійсненні НБУ функцій щодо здійснення єдиної дер­жавної грошово-кредитної політики передбачається, що ос­новні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на ос­новних критеріях та макроекономічних показниках загально-державної програми економічного розвитку та Основних па­раметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період, що охоплюють прогнозні показники обся­гу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щороку Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш триваліш період.

Основними напрямами державної грошово-кредитної політики є:

а) аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка скла­дається у державі;

б) обґрунтування обсягу грошової маси, що перебуває в обігу на початок і кінець року;

в) методи грошово-кредитного регулювання;

г) шляхи регулювання рівня облікової та відсоткових ста­вок банківських та інших фінансово-кредитних установ;

д) засади валютної політики;

е) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спро­можності грошової одиниці та стїйкості її курсу щодо інозем­них валют.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами, крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права, у тому числі з казначейсь­кими зобов’язаннями на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісію власних боргових зобовєязань та операції з ними.

Національний банк встановлює банкам нормативи обов’язкового резервування коштів, при цьому:

а) норматив обов’язкового резервування встановлюється спиним для банків у відсотковому відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;

б) для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкового резервування;

в) рішення про підвищення нормативу обов’язкового ре­зервування набуває чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, якою визначаються форми, порядок, умови та ліміти кредиту­вання банків. Національний банк надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою, не нижчою від ставки рефінансування Національного банку, та в порядку, визначеному ним. З метою впливу на грошовий обіг та креди­тування Нацїональний банк встановлює облікову та лом­бардні відсоткові ставки, розмір яких визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозицій на кредит на кредитних аукціонах, міжбанкївського ринку. Облікова ставка НБУ — це той. відсоток, які комерційні банки сплачують при купівлі коштів на кредитних аукціонах НБУ (на 4.12.2002 вона стано­вила 7% річних).

Національний банк України, виступаючи емісійним цент­ром держави, має виключне право на введення в обіг (емісїю) гривні і розмінної монети, організовує їх обіг і вилучення з обігу Готівка перебуває в обігу, у вигляді грошових знаків банкнот і монет. Для друкування банкнот і карбування монет в Україні діють фабрика банкнотного паперу і Банкнотно-монетний двір. Національний банк України визначає систему за­хисту, платіжні ознаки та дизайн грошових знаків.

Банкноти і монети, які вводяться в обіг НБУ, є безумовни­ми зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, при­ймається всіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами пла­тежів; а також для зарахування на рахунки, вклади, акредити­ви та для переказів. Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

На Національний банк, комерційні банки України покла­дено обов'язок вилучати фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак, платіжності, грошові знаки. Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється Національ­ним банком і регулюється відповідними нормативними акта­ми. Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених грошових знаків тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 199 Кримінального кодексу України.

До функцій Національного банку України належить Організація розрахунків та бухгалтерського обліку. Націо­нальний банк встановлює правила, форми і стандарти розра­хунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в еко­номічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інстументів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків.

Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їхні власні розрахун­кові системи.

Відповідно до чинного законодавства всі юридичні особи всіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, зобов’язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків. В Україні у струк­турі загальної грошової маси на готівку, яка перебуває в обігу значною мірою поза банками, припадає сьогодні 41,5% усієї готівки, тоді як у розвинених країнах світу обсяг готівки в складі загальної грошової маси не перевищує 10 відсотків. Держава в особі Національного банку вживає заходів до мак­симального зменшення в обігу грошової маси.

Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безготівково­му порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених НБУ. Порядок ведення касових операцій підприємств усіх форм власності передбачає, що підприємства можуть мати готівку в своїх касах у межах лімітів залишку готівки в касі і використовувати її у межах зазначених норм. Перевірка касо­вої дисципліни суб’єктами господарювання здійснюється органами державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, органами Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами та комерційними банками. За порушення касової дисципліни до винних осіб застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Національний банк також встановлює обов’язкові для банків стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Особливе місце Національний банк України посідає в про­веденні валютної політики держави і йому належить активна роль щодо операцій з валютними цінностями.

Національний банк діє як уповноважена державна устано­ва при застосуванні законодавства України про валютне регу­лювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку в сфері валютного регулювання та контролю належать:

1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банкїв та інших установ, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4) застосування заходів відповідальності до банків, юри­дичних та фізичних осіб за порушення правил валютного регу­лювання і валютного контролю.

Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства про валютне регулювання.

З метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці Національний банк провадить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження.

Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулю­вання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іно­земних валют.

Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іно­земних валют купівлею та продажем іноземної валюти на фінансових ринках.

Національний банк України здійснює валютні інтервенції купівлею-продажем валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Валютні цінності та інше майно резидентів, які перебувають за межами України, підлягають обов’язковому декларуванню у Національному банку. Порядок і терміни декларування вста­новлюються Національним банком. Національний банк га­рантує таємницю зазначеної інформації.

Визначаючи валютну політику, Національний банк України здійснює заходи, спрямовані на забезпечення поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України.

За сучасних умов дедалі більшого розвитку набуває міжна­родне співробітництво в галузі правового регулювання банківської діяльності. У зв’язку з цим Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими організаціями.

НБУ тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції і ро­звитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, централь­ними та провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці систем розрахунків та міжнародних стандартів бух­галтерського обліку.

З метою виконання своїх зовнішньоекономічних функцій Національний банк має право відкривати кореспондентські рахунки і свої представництва за кордоном. На сьогодні Національний банк України встановив кореспондентські відносини з понад 40 зарубіжними банками.

Останнім часом в Україні реалізується стратегія інтеграції її до Європейського Союзу, спостерігається процес гар­монізації національного законодавства, приведення його у відповідність з нормами права ЄС. Розвиток міжнародних зв’язків, реалізація програми інтеграції України до ЄС у банківській сфері сприяють плідному співробітництву Національного банку з міжнародними фінансовими організаціями та співпраці з центральними банками й фіна­нсовими установами розвинених країн.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними бан­ками (ст. 43 Закону України “Про Національний банк України”).

Нормальне функціонування банківської системи України, налагодження ефективної банківської діяльності багато в чому залежать від організації банківського регулювання і нагляду. Закон України “Про Національний банк України” містить спеціальний розділ 10 (статті 55-63), присвячений питанням банківського регулювання і банківського нагляду, в якому визначені механізми і засоби забезпечення надійності банківської системи.

Основною метою банківського регулювання і нагляду є за­безпечення безпеки та фінансової стабільності банківської сис­теми, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк України виконує важливі функції щодо здійснення банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків. При здійсненні державою пруденційного регулювання банківської діяльності велике значення має організація ефек­тивного нагляду за роботою кредитних установ. Ці завдання вирішуються таким способом.

Національний банк здійснює постійний нагляд за додер­жанням банками банківського законодавства, нормативних актів Національного банку й економічних нормативів, прова­дить державну реєстрацію банків, філій і представництв та інших кредитних установ і ліцензування банківських операцій, встановлює для банків правила здійснення банківських опе­рацій, бухгалтерського обліку, звітності тощо.

Для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність та пояснення щодо отриманої інформації і проведе­них операцій.

Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право безоплатно одержувати необхідну інформацію від органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування та суб’єктів господа­рювання всіх форм власності.

Отримана інформацію не підлягає розголошенню, за ви­нятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Одним з найважливіших елементів пруденційного регулю­вання банківської діяльності є економічні нормативи. До них належать показники відрахування кредитних ресурсів, інших відрахувань, достатності капіталу, платоспроможності і ліквідності кредитних установ тощо.

Відповідно до ст. 58 Закону України “Про Національний банк України” з метою захисту інтересів вкладників та креди­торів і забезпечення фінансової надійності банків Національ­ний банк встановлює для них обов’язкові економічні нормати­ви, які є методом управління грошовим обігом і банківською діяльністю. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсот­ковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики розрахунку їх Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до набуття ними чинності. Докладніше визначення економічних нормативів і порядок їх застосування регулюються Інструкцією про порядок регулю­вання діяльності банків в Україні, затвердженою 28.08.2001 постановою Правління Національного банку України.

Національний банк України встановлює такі нормативи, що е обов’язковими до виконання всіма банками.

Нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу;

адекватність регулятивного капіталу;

адекватність основного капіталу.

Нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність;

поточна ліквідність;

короткострокова ліквідність.

Нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;

великих кредитних ризиків;

максимального розміру кредитів, гарантій та поручи­тельств, наданих одному інсайдеру;

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.

Нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

загальні суми інвестування;

ризику загальної (довгої) короткої валютної позиції банку.

Одним із важливих економічних нормативів е мінімальний розмір регулятивного капіталу, який встановлюється для діючих банків диференційовано, а для знову створених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків — 1 млн евро;

б) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн євро (ст. 31 Закону України “Про банки і банківську діяльність”) .

Перерахування розміру регулятивного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладен­ня установчого договору.

Національний банк України має право встановити для ок­ремих банків залежно від спеціалізації їх диференційований мїнімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче від розмірів, передбачених ст. 31 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Нацюнальний банк України визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валют­них, відсоткових та інших фінансових ризиків банків.

Для здійснення своїх наглядових та регулятивних функцій, які виконуються НБУ безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду, він має такі повноваження:

1) здійснює всі види перевірок на місцях банків в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків та ліцензуванні банківських операцій;

2) може вимагати від банків проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення;

3) може брати участь у роботі зборів акціонерів (учас­ників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банку.

Національний банк пред’являє вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків, отримує виснов­ки незалежних аудиторських організацій про результати діяль­ності банків.

Нагляд за комерційними банками Національний банк України здійснює двома методами: безвиїзним наглядом та виїзним інспектуванням банків. Безвиїзний нагляд полягає в аналізі звітності, що надається установам НБУ на регулярній основі. Інспекційні перевірки банків на місцях провадяться кваліфікованими спеціалістами служби банківського нагляду НБУ.

Велике значення для забезпечення надійності комерційних банків має застосування Національним банком України заходів впливу згідно зі ст. 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського зако­нодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Національ­ний банк України адекватно вчиненому порушенню має право застосовувати такі заходи впливу:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшен­ня невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано ви­соких відсоткових виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів учасників, спостереженої ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реор­ганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усу­нення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видавати розпорядження щодо:

а) припинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку підвищених економічних нор­мативів;

в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окре­мих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ри­зику;

д) заборони надавати бланкові кредити;

е) накладення штрафів на: керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Націо­нального банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі у банку використовувати право голосу придба­них акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України;

ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи система­тичного порушення цією особою вимог цього Закону або нор­мативно-правових актів Національного банку України;

з) реорганізації банку;

й) призначення тимчасової адміністрації.

У разі порушення банківського законодавства, що спричи­нило значну втрату активів або доходів, і настання ознак не­платоспроможності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно зі статтями 87-93 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Якщо в діях керівника банку або фізичної особи чи представника — юридичної особи — влас­ника істотної участі, якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, не встановлено складу злочину, але має місце порушення вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України або якщо таку особу виз­нано винною у, вчиненні корисливого злочину із призначенням покарання без позбавлення волі. Національний банк України має право видати банку розпорядження про звільнення такої особи з посади або заборону користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв).

Види і вибір заходів впливу до комерційних банків та інших осіб за порушення банківського законодавства, порядок їх застосування закріплено в Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженому постановою Правління НБУ від 28.08.2001.

Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:

результатів інспекційних (плановик і позапланових перевірок діяльності банків чи їх філій;

результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного зако­нодавства на їх здійснення.

Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу НБУ має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень, причин, які зумовили виникнення виявле­них порушень, загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу.

Банк або інші особи мають право оскаржити в суді рішення про застосування заходів впливу. Оскарження не зу­пиняє виконання оскаржуваного рішення.

Важливим засобом банківського нагляду є ліцензування банківських операцій. Ліцензування — це порядок видачі бан­кам, які з часу реєстрації НБУ набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських опе­рацій, якщо умови діяльності комерційних банків від­повідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а також діяльність яких не загрожує інтересам клієнтів.

На здійснення банківських операцій Національний банк видає комерційним банкам ліцензії (п. 9 ст. 7, п. 2 ст. 44 Закону України “Про Національний банк України”, статті 19 і 20 За­кону України “Про банки і банківську діяльність”).

Банківська ліцензія — це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визна­чених законодавством, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою залучення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов’язковим вимогам та діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про банки і бан­ківську діяльність” банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без от­римання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати од­ночасно діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести ра­хунки.

Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно з законами України.

Банківська ліцензія видається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності доку­ментів, що підтверджують:

наявність оплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, примі­щенням відповідно до вимог Національного банку України;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені вище умови не виконані банком про­тягом одного року з дати державної реєстрації банку. В тако­му разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Чинними правилами НБУ встановлено різні умови і доку­менти, необхідні для отримання банківських ліцензій, письмо­вих дозволів банками.

Так, для отримання банківської ліцензії банки подають до територіального управління НБУ такі документи:

— клопотання банку про видачу банківської ліцензії за підписом голови Правління банку;

— інформацію про керівників банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам;

— відомості про забезпеченість банку належним бан­ківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають вимогам НБУ;

— документ про право власності на приміщення (свідоцт­во про власність, цивільно-правові угоди, що підтверджують право власності) або договір оренди на приміщення, у якому буде розміщено банк на строк не менше ніж п’ять років;

— відомості про відповідність технічного стану та організації охорони приміщень банку вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

Крім зазначених вище документів, також подаються спеціальні документи:

план (бізнес-план), опис банківських операцій з обґрунту­ванням їх економічної доцільності, економічне обґрунтування прогнозних показників розрахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати, опис та дані про управління й організаційну структуру банку, внутрішні положення про правління (раду директорів) банку, розрахунку балансового звіту та прибутковість усієї діяльності банку тощо.

Висновок щодо можливості видачі банку ліцензії готує те­риторіальне управління НБУ після отримання повного пакета документів протягом 10 робочих днів з дня їх отримання від банку.

У разі позитивного рішення територіальне управління надсилає пакет документів із своїм висновком та клопотан­ням банку Генеральному департаменту банківського нагляду НБУ.

Висновок про надання комерційному банку банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій готує Генеральний департамент банківського нагля­ду НБУ та передає його і проект відповідного рішення на роз­гляд Комісії Національного банку, яка приймає рішення про­тягом одного місяця з дня отримання повного пакета доку­ментів. Банківська ліцензія набуває чинності з дня прийняття відповідного рішення Комісією НБУ та оформлення її належ­ним чином на спеціальному бланку за підписом заступника Голови НБУ. За видачу банкам ліцензій встановлена плату у розмірі 130 неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Національний банк України може відмовити банку у видачі банківської ліцензії, якщо за результатами розгляду поданого пакета документів установлено, що надано недо­стовірну або неповну інформацію, або якщо банк протягом одного року з дати реєстрації не виконав умови, передбачені правилами НБУ. Рішення про відмову у видачі банківської ліцензії НБУ повідомляє банк у письмовій формі протягом місяця із зазначенням причин відмови.

Банківська ліцензія може бути відкликана НБУ в таких ви­падках:

1) якщо було виявлено, що документи, надані для отри­мання ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) якщо банк не виконав жодної банківської операції про­тягом року з дня отримання банківської ліцензії;

3) у разі порушення банківського законодавства, що спри­чинило значну втрату активів і настання неплатоспромож­ності банку;

4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з ви­могами банківського законодавства;

5) недоцільності виконання плану тимчасової адмі­ністрації щодо реорганізації банку.

Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк упродовж трьох днів з моменту отримання рішення зобов’язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію.

У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії з підстави про виявлення недостовірних даних у доку­ментах банк припиняє здійснення всіх банківських операцій та вчиняє дії, що забезпечують виконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та положень Закону.

Рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України” і е підставою для звернення до суду з по­зовом про ліквідацію банку.

Рішення про відкликання ліцензії на право здійснення банківських операцій є крайнім заходом НБУ, якому мають передувати інші заходи запобіжного характеру відповідно до чинного законодавства.

Рішення Національного банку України про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України.

Чинне законодавство України передбачає, що основною метою будь-якого банку є здійснення ним банківських опе­рацій.

Відповідно до ст. 42 Закону України “Про Національний банк України” НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

— надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче від ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національ­ним банком;

— здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в по­рядку, визначеному Національним банком;

— купує та продає на вторинному ринку цінні папери порядку, передбаченому законодавством України;

— відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

— купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

— зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали й каміння та інші кош­товності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотуван­ня і ліцензування;

— розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, ви­конує операції із золотовалютними резервами України з бан­ками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче від категорії А;

— приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності;

— видає гарантії і поруки відповідно до положення, за­твердженого Радою Національного банку;

— веде рахунок Державної скорбниці України без оплати і нарахування відсотків;

— виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх пога­шенням і виплатою доходу за ними;

— веде особові рахунки працівників Національного банку;

— веде рахунки міжнародних організацій;

— здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду;

— надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче інфляції терміном на 5 років.

Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій. У разі порушення Національним банком договорів при здійсненні банківських операцій він несе цивільну відповідальність перед комерційними банками та іншими фінансово-кредитними ус­тановами.

Отже, банківські операції, що здійснюються Національним банком України, створюють передумови державного регулю­вання грошового ринку, а їх перелік наближається до міжнародних стандартів, тобто це операції, які фактично проводять центральні банки розвинених країн.