Головне меню

§ 5. Правова охорона банківської таємниці

Банківське право - Костютенко О.А. Банківське право
107

§ 5. Правова охорона банківської таємниці

Необхідною умовою нормального функціонування ко­мерційних банків е збереження банківської таємниці. В зако­нодавстві передбачено право банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація щодо юридич­них та фізичних осіб, які містять банківську таємницю, може бути розкрита банками (статті 60-62 Закону України “Про банки і банківську діяльність”).

Застосування норм про банківську таємницю пов'язане пе­редусім з труднощами визначення цього поняття та нечіткою правовою регламентацією. Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних банків, становить різновид комерційної таємниці. Питання комерційної таємниці регулюються Законами України “Про підприємства в Україні”, “Про інформацію” тощо.

При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що,

по-перше, банки прагнуть приховати відомості про свої операції з метою одержання високих прибутків.

По-друге, ус­танови банків зберігають у таємниці відомості про клієнтів та про операції банків, а працівники банківських установ в інте­ресах клієнтів не мають права розголошувати відомості про стан їх рахунків і здійснюваних ними операцій тощо. Під банківською таємницею мають на увазі відомості, пов'язані з інформацією щодо діяльності та фінансового становища клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або третім особам при на­данні послуг банку і розголошення якої може заподіяти матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

У частині 2 ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність” дається перелік відомостей, які становлять банківську таємницю. Це зокрема:

align: justify;">1. Відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України.

2. Операції, які були проведені на користь чи за доручен­ням клієнта, здійснені ним угоди.

3. Фінансово-економічне становище клієнтів.

4. Системи охорони банку та клієнтів.

5. Інформація про організаційно-правову структуру юри­дичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності.

6. Відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи ко­мерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація.

7. Інформація щодо звітності по окремому банку, за ви­нятком тієї, що підлягає опублікуванню.

8. Коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, вста­новлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Комерційні банки зобов’язані забезпечити збереження бан­ківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) використання технічних засобів для запобігання не­санкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах та угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобо­в’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не викорис­товувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службо­вих обов’язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосеред­ковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати її і не використовувати на свою користь чи на користь третіх осіб.

Збитки, заподіяні банку чи його клієнту внаслідок витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, відшкодовуються винними, органами.

Велике значення для захисту банківської таємниці має по­рядок її розкриття. Інформація щодо юридичних та фізич­них осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України; Міністерства внутрішніх справ України — на їх пись­мову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридич­ної або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного кон­тролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за кон­кретний проміжок часу.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

а) бути викладена на бланку державного органу встановле­ної форми;

б) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

в) містити передбачені законодавством підстави для отри­мання інформації;

г) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отриманий такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунка в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріаль­ним конторам або приватним нотаріусам, іноземним кон­сульським установам у справах спадщини за рахунками по­мерлих власників рахунків.

Комерційному банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені в до­кументах, угодах та операціях клієнта. Банк має право надава­ти загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних для надання кредитів, банківських гарантій.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та викорис­тання банківської таємниці, несуть кримінальну, адміністра­тивну, цивільну та дисциплінарну відповідальність. Кримі­нальна відповідальність може наставати за дії передбачені статтями 231 (“Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємни­цю”) і 232 (“Розголошення комерційної таємниці”) Криміналь­ного кодексу України.

Відповідно до ст. 231 КК України умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомос­тей (комерційне шпигунство), а також незаконне використан­ня таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.

Стаття 232 КК України також передбачає кримінальну відповідальність службовців банку за умисне розголошення комерційної таємниці, без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особис­тих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, карається штрафом від 200 до 500 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк. Заходи кримінального покарання до осіб^ які вчинили зазначені зло­чини, застосовуються від імені держави судом з попереднім провадженням слідства по цих справах.

У ст. 16411 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення передбачено, що незаконне розголошення або вико­ристання інформації, що становить банківську таємницю, осо­бою, якій ця іформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, – тягне за собою на­кладення штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Цивільна відповідальність працівників банків може наста­вати на підставі статей 203, 4401 Цивільного кодексу України і полягає у відшкодуванні завданої клієнту матеріальної і мо­ральної шкоди за розголошення банківської таємниці. Зацікавлені особи повинні звернутися з позовом до районного суду про відшкодування шкоди. Дисциплінарну відпові­дальність несуть службовці банку, якщо вони порушують умови контракту щодо збереження банківської таємниці, відповідно до зобов’язання про охорону банківських таємниць. У таких випадках керівництво банку може звільни­ти працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не повинно суперечити чинному законодавству, а за­ходи впливу мають ґрунтуватися на визначених законом підставах.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук