105

---

§ 3. Правова природа кредитного договору

Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформляється укладенням кредитного договору, згідно з яким одна сторона — банк — зобов’язується передати другій стороні (позичальникові) на підставі кредитного плану і на певний строк суму грошей, а позичальник зобов’язується надавати банкові необхідне забезпечення кредиту, використо­вувати його на обумовлені цілі і повернути у встановлений строк та сплатити відповідні відсотки.

Кредитний договір є договором господарським, плановим, консенсуальним, платним. Слід відрізняти кредитний договір від договору позики за такими ознаками:

1) він завжди є плановим, кредит надається на підставі кредитних планів;

2) кредити повинні використовуватися за цільовим при­значенням;

3) однією зі сторін у цьому договорі завжди виступає уста­нова банку;

4) об’єктом договору є гроші, а кредит надається банками завжди за плату.

Відповідно до Положення НБУ “Про кредитування”, за­твердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р., кредитні договори укладаються в письмовій формі як складанням одного документа, підписа­ного кредитором і позичальником, так і обміном листами, те­леграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Крім того, форма кредитного договору визначена в додатку до зазначеного вище положення.

Кредитний договір є юридичним документом, який визна­чає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. До умов кредитного договору належать: об’єкти кредитування; розмір кредиту; умови його на

дання та погашення; відсоткові ставки за користування кредитом та порядок сплати відсотків; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов’язань за дого­вором клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування; строк їх надання клієнту; май­нова відповідальність за порушення умов договору тощо. Конкретний зміст зазначеного договору і перелік усіх його умов визначаються за згодою сторін.

Укладенню договору передує глибоке вивчення банком, господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність при розрахунках, поточне фінансове стано­вище і перспектива, спроможність в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Видана за кредитним договором сума грошей зарахо­вується банком на кредитний рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту.

У банківській практиці перспективними формами організації кредитних відносин банку з позичальниками є кре­дитні лінії і овердрафт.

Кредитна лінія — це договір між банком і позичальником, відповідно до якого банк зобов’язується здійснювати надання клієнту кредиту впродовж певного часу в межах встановлено­го ліміту. Надання кредиту у вигляді кредитної лінії свідчить – про високій рівень довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню ефективності кредитування, забезпеченню надійного партнерства між банком і клієнтами.

Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може спла­чувати розрахункові документи клієнта на суми, що переви­ щують кредитний залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом укладається договір про те, що клієнт має право в порядку і на умовах, встановлених у договорі, виписувати чеки на загальну суму, яка перевищує позитивний залишок на його рахунку. В разі відсутності коштів на чековому рахунку чек повинен бути сплачений за рахунок кредиту банку. Оверд­рафт (контокорент) застосовується з позичальниками, які ха­рактеризуються високим рівнем платоспроможності, і є найбільш ефективним та вигідним методом кредитування.

За кредитним договором юридичні права й обов’язки сторін — банків та клієнтури — неоднакові. У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а основним його обов’язком е надання кредитів різних видів. На клієнтові ле­жать в основному обов’язки, хоча позичальник може і відмо­витися від укладення договору. Обов’язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку відсотки за корис­тування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кредиту, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.

За порушення зобов’язань за кредитним договором сторо­ни несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків. При кредитуванні підприємств, організацій велике значення зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення кредиту і суворе додер­жання позичальниками всіх умов договору. В разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених відсотків з прострочених по­зичок; припинення кредитування з правом дострокового од­ностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок зі сплатою штрафу, переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного до­говору, та у відшкодуванні збитків, завданих клієнту.

Відповідно до ст. 49 Положення НБУ “Про кредитування” у кредитних договорах передбачається відповідальність пози­чальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування ва­люти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

У кредитних договорах повинна передбачатись відпові­дальність позичальника за використання не за цільовим при­значенням кредитів за рахунок кредитних ресурсів НБУ у виг­ляді стягнення з нього штрафу в розмірі не менш як 25 від­сотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того, пе­редбачається також відповідальність позичальника за викорис­тання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за раху­нок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з нього штрафу в розмірі 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту.

Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповер­нення кредиту та нарахованих відсотків за користування кре­дитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі не­можливості стягнення — порушувати у суді справу про банк­рутство.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин ко­мерційного банку і клієнта, і хоч виникають за волевиявлен­ням позичальників, мають грошовий характер, характеризу­ються нерівністю прав суб’єктів (банку й клієнта).

 

< Попередня   Наступна >