§ 3. Правова природа кредитного договору
Банківське право - Костютенко О.А. Банківське право |
§ 3. Правова природа кредитного договору
Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформляється укладенням кредитного договору, згідно з яким одна сторона — банк — зобов’язується передати другій стороні (позичальникові) на підставі кредитного плану і на певний строк суму грошей, а позичальник зобов’язується надавати банкові необхідне забезпечення кредиту, використовувати його на обумовлені цілі і повернути у встановлений строк та сплатити відповідні відсотки.
Кредитний договір є договором господарським, плановим, консенсуальним, платним. Слід відрізняти кредитний договір від договору позики за такими ознаками:
1) він завжди є плановим, кредит надається на підставі кредитних планів;
2) кредити повинні використовуватися за цільовим призначенням;
3) однією зі сторін у цьому договорі завжди виступає установа банку;
4) об’єктом договору є гроші, а кредит надається банками завжди за плату.
Відповідно до Положення НБУ “Про кредитування”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р., кредитні договори укладаються в письмовій формі як складанням одного документа, підписаного кредитором і позичальником, так і обміном листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Крім того, форма кредитного договору визначена в додатку до зазначеного вище положення.
Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. До умов кредитного договору належать: об’єкти кредитування; розмір кредиту; умови його на
Укладенню договору передує глибоке вивчення банком, господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність при розрахунках, поточне фінансове становище і перспектива, спроможність в разі потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.
Видана за кредитним договором сума грошей зараховується банком на кредитний рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту.
У банківській практиці перспективними формами організації кредитних відносин банку з позичальниками є кредитні лінії і овердрафт.
Кредитна лінія — це договір між банком і позичальником, відповідно до якого банк зобов’язується здійснювати надання клієнту кредиту впродовж певного часу в межах встановленого ліміту. Надання кредиту у вигляді кредитної лінії свідчить – про високій рівень довіри банку до позичальника і сприяє вдосконаленню ефективності кредитування, забезпеченню надійного партнерства між банком і клієнтами.
Кредит у вигляді овердрафта означає, що банк може сплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що переви щують кредитний залишок на його рахунку. Між банком і клієнтом укладається договір про те, що клієнт має право в порядку і на умовах, встановлених у договорі, виписувати чеки на загальну суму, яка перевищує позитивний залишок на його рахунку. В разі відсутності коштів на чековому рахунку чек повинен бути сплачений за рахунок кредиту банку. Овердрафт (контокорент) застосовується з позичальниками, які характеризуються високим рівнем платоспроможності, і є найбільш ефективним та вигідним методом кредитування.
За кредитним договором юридичні права й обов’язки сторін — банків та клієнтури — неоднакові. У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а основним його обов’язком е надання кредитів різних видів. На клієнтові лежать в основному обов’язки, хоча позичальник може і відмовитися від укладення договору. Обов’язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку відсотки за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, дотримуватися цільового використання одержаного кредиту, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.
За порушення зобов’язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків. При кредитуванні підприємств, організацій велике значення зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення кредиту і суворе додержання позичальниками всіх умов договору. В разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених відсотків з прострочених позичок; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданих позичок зі сплатою штрафу, переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій.
У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та у відшкодуванні збитків, завданих клієнту.
Відповідно до ст. 49 Положення НБУ “Про кредитування” у кредитних договорах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.
У кредитних договорах повинна передбачатись відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок кредитних ресурсів НБУ у вигляді стягнення з нього штрафу в розмірі не менш як 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того, передбачається також відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з нього штрафу в розмірі 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту.
Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про банкрутство.
Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку і клієнта, і хоч виникають за волевиявленням позичальників, мають грошовий характер, характеризуються нерівністю прав суб’єктів (банку й клієнта).
< Попередня Наступна >