ДОДАТОК

Проект Кодексу про загальні адміністративні процедури від 25 січня 2001 року не передбачає поширення його чинності на такі правовідносини, як провадження у справах про адміністративні правопорушення, антимонопольне провадження, дисциплінарне провадження, провадження по справах про нотаріат та адвокатуру. Через це доцільно знання про ці провадження розглядати як особливу частину вчення про адміністративний процес.

Мотиви відокремлення провадження у справах про адміністративні правопорушення очевидні. По-перше, інститут адміністративної відповідальності посідає особливе місце в адміністративному праві. Такий стан законодавства традиційно зумовлює відокремлене дослідження процедур управлінської діяльності та провадження у справах про адміністративні правопорушення. По-друге, процесуальна частина інституту адміністративної відповідальності має складений характер. Вона складається з двох проваджень: провадження по накладенню адміністративного стягнення та провадження по розгляду скарг на постанови про накладення адміністративного стягнення.

Процесуальна частина інституту адміністративної відповідальності підкоряється загальним закономірностям порядку розгляду індивідуальних юридичних справ в органах управління. Тому ця частина є хоч і відокремленим, але все ж складовим елементом адміністративного процесу.

Тому саме ці провадження можна охарактеризувати в якості прикладу застосування вищенаведеної моделі адміністративного процесу. Тому справедлива думка авторів, які адміністративно-процесуальні норми інституту адміністративної відповідальності пропонують внести до окремого розділу кодексу про адміністративні процедури'.

Менш очевидні мотиви пропозиції авторів проекту Кодексу про загальні адміністративні процедури розглядати провадження у справах по захисту економічної конкуренції (позитивні, юрисдикційні), дисциплінарне провадження та провадження у справах про статус адвокатів та нотаріусів відокремлено від решти адміністративних процедур. Щодо першого із видів проваджень Кабінет Міністрів України дав пряму вказівку розглядати його як адміністративне: надання дозволів на узгоджені дії є за своїм змістом адміністративним провадженням з надання управлінських послуг.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення

Існує два провадження, що складаються при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Перше провадження складається з приводу протоколу про адміністративне правопорушення. А друге - з приводу скарги на постанову про накладення адміністративного стягнення. Оскільки ці два провадження складають єдиний процесуальний масив, то і загальні питання розгляду даної категорії справ (суб'єкти, заходи процесуального забезпечення, закриття провадження, процесуальний контроль) варто розглядати поєднано.

Загальні питання проваджень

Суб'єкти. З однієї сторони процесуальні дії вчинюються державними, громадськими органами та органами місцевого самоврядування, які уповноважені вживати заходів по виявленню, попередженню адміністративних проступків, застосуванню і виконанню стягнень (лідируючі суб'єкти та проводи). З іншої сторони діють суб'єкти, які або захищають свої інтереси (зацікавлені особи), або залучаються до проведення окремих процесуальних дій (залучені особи).

До лідируючих суб'єктів, проводу відносять органи і посадові особи, що наділені правом приймати владні акти, визначати рух і долю справи. Тобто вони вправі здійснювати в процесуальній формі дії, що тягнуть виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових матеріальних чи процесуальних відносин.

До зацікавлених осіб належить відносини правопорушника, потерпілого, їх законних представників, захисника.

До осіб, що сприяють провадженню відносять: свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, понятих.

Лідируючі суб'єкти, провід. Підвідомчість правових вимог (спорів) проводу. Вона визначається переважно підзаконними нормативними актами. Можна виділити такі види підвідомчості. Функціональна (характеризує систему органів, для яких притягнення до адміністративної відповідальності, є способом їх регулятивного впливу на громадян та юридичних осіб) та об'єктна (характеризує систему органів, які здійснюють притягнення до відповідальності поряд із іншими засобами комплексного регулювання об'єктів певної галузі). До прикладу, справи з порушень санітарного законодавства, що вчинені в межах відповідних адміністративних територій (за винятком підпорядкованих територій, об'єктів, частин та підрозділів Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України, об'єктів, що мають особливий режим роботи, та об'єктів транспорту), розглядаються головним державним санітарним лікарем адміністративної території (його заступниками) або іншою посадовою особою, яка наділена такими повноваженнями за переліком, затвердженим керівником відповідної державної санітарно-епідеміологічної служби.

Справи з порушень санітарного законодавства, що вчинені в межах підпорядкованих територій, об'єктів, частин і підрозділів Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України, об'єктів, що мають особливий режим роботи, та об'єктів транспорту, розглядаються головними державними санітарними лікарями відповідних міністерств і відомств, їх заступниками, а також іншими посадовими особами, які наділені такими повноваженнями за переліками, затвердженими керівниками відповідних державних санітарно-епідеміологічних служб.

При цьому юрисдикція функціонального органу має перевагу над юрисдикцією галузевого (об'єктного). Так, головний державний санітарний лікар України та його заступники мають право складати протоколи та розглядати справи незалежно від місця вчинення порушення санітарного законодавства та підлеглості об'єктів. Хоча за надзвичайних обставин це правило має виняток. Протоколи, складені головним державним санітарним лікарем адміністративної території, його заступниками, іншими посадовими особами (лікарями) державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної адміністративної території, у випадках погіршення санітарної або епідемічної ситуації в місцях дислокації об'єктів Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України, та об'єктів, що мають особливий режим роботи, а також на водних басейнах і залізницях, про порушення санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб держсанепідслужби, що вчинені в зазначених місцях дислокації, передаються на розгляд уповноважених посадових осіб державних санітарно-епідеміологічних служб відповідних міністерств і відомств.

Протоколи, складені посадовими особами вищестоящих органів, на їх розсуд можуть бути передані на розгляд до нижчестоящих посадових осіб.

Вищестояща посадова особа може за своєю ініціативою взяти у провадження від нижчестоящого посадовця справу для розгляду, виходячи з її громадського значення, розміру заподіяного збитку та інших обставин і виносити по ній постанову.

Потрібно виділити згідно зі статтею 41 Конституції виняткову підвідомчість. Мова йде про накладення стягнень у вигляді конфіскації предметів, грошей. Дане стягнення може застосуватись виключно у судовому порядку. Проте законодавство допускає винятки з цього правила. Конфіскація горілчаних і тютюнових виробів здійснюється не судом, а начальником державної податкової адміністрації області або його заступником. Справа в тому, що ці товари не є приватною власністю. А тому на них не поширюється стаття 41 Конституції.

Підвідомчість лідируючого суб'єкта розкривається через поняття посадової підвідомчості вчинення окремих процесуальних дій. її характерною ознакою є належність спеціальному колу суб'єктів права. До прикладу, складати протоколи про адміністративні правопорушення мають право тільки ті посадові особи територіальних і транспортних органів та підрозділів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання. Належність права вчинення процесуальних дій певним посадовим особам залежить від структури відомства. До прикладу, розслідування порушень митних правил і підготовка матеріалів справи до розгляду провадиться:

- оперативно-інспекторським складом - службовими особами митних органів, які здійснюють згідно зі структурою, штатним розкладом функції митного оформлення та пропуску через митний кордон України предметів, товарів, транспортних засобів, валюти та цінностей;

- службовими особами митних органів, спеціально уповноваженими для проведення митних розслідувань у справах про порушення митних правил - якщо у складі митниці існують підрозділи служби митних розслідувань, інспектор з розслідувань або інспектор-дізнавач, які приймають до свого провадження, як правило, найбільш складні справи, в тому числі справи у відношенні підприємств;

-  службовими   особами   Державного   митного   комітету України, уповноваженими в установленому порядку.

Держава делегує повноваження лідируючих суб'єктів представникам громадськості. До них належать: позаштатні працівники міліції, громадські інспектори охорони довкілля, громадські лісові інспектори, громадські інспектори рибоохорони, громадські мисливські інспектори, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону , позаштатні інспектори Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства, громадські інспектори з використання та охорони земель. Ці представники громадськості мають право:

- доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ України, інші органи держави, штаб громадського формування з охорони громадського порядку або громадський пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської ради осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, з метою його припинення, якщо вичерпано Інші заходи впливу, встановлення особи порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості скласти його на місті вчинення правопорушення, якщо складання протоколу обов'язкове;

-  у разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу;

- спільно з лідируючим суб'єктом затримувати і доставляти до органу внутрішніх справ, підрозділу Прикордонних військ України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку або громадського пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимогам члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону і не виконують вимог щодо припинення адміністративного правопорушення;

-  складати протоколи про адміністративні правопорушення;

-  входити до клубів, кінотеатрів, стадіонів, інших громадських місць і приміщень за згодою власника чи уповноваженого ним органу для переслідування правопорушника, який переховується, або припинення адміністративних правопорушень чи злочинів;

-  у разі участі спільно з лідируючим суб'єктом у пошуку порушників кордону за згодою громадян або власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу та в присутності їх представників входити у будь-який час доби до житлових приміщень, на територію і в приміщення підприємств, установ, організацій та оглядати транспортні засоби, судна;

-  у невідкладних випадках використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям або громадянам (за їх згодою), крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав,  міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального призначення, для доставлення до лікувальних закладів осіб, що перебувають у безпорадному стані, а також осіб, які потерпіли від нещасних випадків або правопорушень і потребують термінової медичної допомоги;

-  у разі порушення водіями Правил дорожнього руху, створення реальної загрози життю або здоров'ю громадян вживати заходів до припинення цього правопорушення, здійснювати перевірку документів у водіїв на право користування та керування транспортними засобами, суднами а також не допускати осіб, які не мають документів або перебувають у стані сп'яніння, до подальшого керування транспортними засобами, суднами;

- застосовувати в установленому порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального захисту та самооборони.

Учасники провадження

Правопорушник. Статтею 268 КпАП передбачено, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вправі: знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; користуватися при розгляді справи юридичною допомогою адвоката; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо вона не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову в справі.

Участь у справі особи, що притягується до відповідальності, визнається обов'язковою при розгляді ряду правопорушень.

Законодавством передбачена можливість розгляду справи під час відсутності особи, притягуваної до адміністративної відповідальності. Це допускається, якщо маються достовірні дані про своєчасне повідомлення особи про місце і час розгляду справи і якщо від нього не надійшло клопотання про відкладення справи (ч. 1 ст. 268 КпАП). Такою інформацією служить повістка про виклик особи чи телефонограма (телеграма, радіограма) з обов'язковою поміткою, що притягуваному відомо про те, коли і де буде розглядатися справа.

Дієвим засобом захисту інтересів особи, притягуваної до відповідальності, треба вважати його право на ознайомлення з матеріалами справи. Тому в повістці потрібно зазначати конкретний час і місце можливого ознайомлення з матеріалами справи.

На жаль, право заявляти клопотання в достатній мірі, на думку М.М.Тищенка, не одержало належного розвитку. Він пропонує наряду з правом на заявлення клопотання про відкладення розгляду справи визнати право на заявлення клопотання про додаткову перевірку, про проведення експертизи, залучення до справи нових матеріалів, виклик нових свідків.

Потерпілий. Потерпілим визнається фізична особа, якій в результаті адміністративного правопорушення заподіяна моральна, фізична чи майнова шкода, та юридична особа, якій проступком заподіяні матеріальні збитки.

Потерпілим належить визнавати громадянина і в тому випадку, якщо його дії безпосередньо виявилися причиною адміністративного правопорушення, у результаті якого йому заподіяна шкода. Залучення його до розгляду справи як свідка ущемляє його інтереси та може призвести до серйозних помилок у доказуванні.

У відповідності зі ст. 269 КпАП потерпілий вправі знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржити постанову в справі про адміністративне правопорушення. Його процесуальна роль у справі носить обвинувальний характер. Потерпілий бере участь у провадженні з метою захисту своїх інтересів і тому прагне довести, що правопорушення справді мало місце і його інтереси порушені, а також і те, що неправомірною поведінкою йому заподіяна певна шкода.

Потерпілий у провадженні несе і певні обов'язки. Оскільки потерпілий може бути опитаний як свідок (ст. 268 КпАП), то в цьому плані його процесуальний статус дуже близький до процесуального положення свідка. Обов'язок потерпілого полягає в явці по виклику органу (посадової особи) у зазначений час і дачі правдивих пояснень.

На думку Тищенка М.М., істотнім звуженням можливостей потерпілого по реалізації своїх процесуальних інтересів с відсутність у нього права давати пояснення. Особливо чітко ця прогалина проявляється, коли порушник у своїх поясненнях посилається на неправомірні дії потерпілого. Потерпілий же не має можливості відреагувати на подібні твердження, не здатен викласти пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

Законні представники. Інтереси осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, і через свої фізичні та психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

Законні представники вправі: знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якого вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), що розглядає справу (ст. 270 КпАП).

При цьому права законних представників вужчі від прав особи, що притягується до відповідальності. На думку М.М.Тищенка доцільно розширити зміст ст. 270 КпАП, внісши в неї право законних представників давати пояснення, представляти докази, користуватися при розгляді справи юридичною допомогою адвоката, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача у випадку незнання мови, якою ведеться провадження.

Законодавством не врегульована форма допуску особи до справи в якості представника. Пропонують рішення про визнання особи в якості представника відображати в протоколі засідання колегіального органу в справі про адміністративне правопорушення. Що ж стосується справ про адміністративні правопорушення, розглянутих одноосібне, то факт і підстава участі в розгляді справи законних представників вважають можливим зафіксувати в постанові в справі.

Юридичних осіб представляють їх законні представники, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом або положення.

Представниками підприємств є:

- керівник та інші уповноважені працівники підприємств -у справах цих підприємств;

-  уповноважені організації, яким законом, статутом або положенням надано право захищати інтереси інших осіб;

-  інші особи, діючі за дорученням осіб, які притягуються до відповідальності.

Представлення інтересів іноземних юридичних осіб, акредитованих в Україні, здійснюється представниками переліченими вище, за умови, що нотаріальне посвідчення документа, яке підтверджує їх повноваження, виконане в країні реєстрації цих юридичних осіб і доручення легалізоване в посольстві України в даній країні, а за відсутністю дипломатичних зносин - в Консульському Управлінні МЗС України.

Повноваження представника підприємства підтверджується нотаріально засвідченим дорученням. Керівники цих осіб надають документи, що засвідчують їх службові повноваження. Від імені підприємства доручення видає керівник.

Законні представники зобов'язані за вимогою органу (службової особи), в чиєму провадженні знаходиться справа про порушення, надати документи, що засвідчують їх статус законних представників .

Захисник. Адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, допускається до провадження тільки на стадії вирішення справи про накладення адміністративного стягнення.

Процесуальний статус адвоката подібний до процесуального статусу законних представників особи, яка притягується до відповідальності, і потерпілого (ст.270 КпАП). А крім процесуальних можливостей представника, адвокат для виконання своєї процесуальної функції використовує статтю 6 ЗУ "Про адвокатуру" (право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази по справах про адміністративні правопорушення).

Адвокат може брати участь у справі за запрошенням як особи, що притягується до відповідальності, так і потерпілого, а також їхніх законних представників.

Його не можна опитати як свідка про обставини справи, які стали йому відомі в зв'язку з наданням юридичної допомоги.

Свідок. Цінність показань свідків зумовлена тою обставиною, що вони можуть містити дані про факти предмета доказування, доказові факти, факти процесуального характеру.

Як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі (ст. 272 КпАП).

Свідками у справі про адміністративне правопорушення не можуть виступати захисники особи, притягуваної до адміністративної відповідальності, адвокати, представники громадських організацій про обставини, що стали відомі у зв'язку з виконанням ними відповідних процесуальних обов'язків; особи, що у силу своїх фізичних чи психічних вад не здатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання; члени родини і близькі родичі особи, притягуваної до відповідальності, у випадку їхнього небажання свідчити у відношенні цієї особи.

Процесуальні права й обов'язки свідка. Свідок, користуючись свідоцьким імунітетом, може відмовитися від дачі показань у силу родинних відносин чи у деяких випадках службових обов'язків. Крім цього, він має право на роз'яснення йому його процесуальних прав і обов'язків.

Відкритим залишається питання про право свідка на заяву клопотання про його допит за місцем проживання чи перебування через хворобу, інвалідність, старечу неміч.

Обов'язок свідка полягає у прибутті в зазначений час, у дачі правдивих пояснень, повідомленні всього відомого йому в справі і відповіді на поставлені питання.

При цьому очевидно, що виконання зазначених процесуальних обов'язків багато в чому залежить від чіткого законодавчого закріплення відповідальності свідків.

Відповідальність свідків за невиконання своїх процесуальних обов'язків. Свідок може, щиро прагнучи допомогти встановленню істини в справі, усе-таки повідомити недостовірні дані в силу сумлінної омани. КпАП оминає своїм регулюванням такі випадки, так само, як питання повідомлення свідком помилкових даних, неявка по виклику, примусовий привід свідка для дачі свідчень, відібрання у свідків письмових пояснень при складенні протоколу про адміністративне порушення.

За загальним правилом адміністративно-деліктне законодавство не передбачає порядку виклику свідка та його опитування. Проте у провадженні митних справ свідка викликають запрошенням, в якому встановлюється, куди і до кого він має з'явитися, а також день і час. Запрошення вручається свідку під розписку, а у разі його тимчасової відсутності - дорослим членам сім'ї, адміністрації за місцем роботи, житловим органам за місцем проживання.

А при провадженні цих справ іншими лідируючими суб'єктами (до прикладу, органами внутрішніх справ) при підготовці справи до вирішення застосовують порядок виклику і допиту свідка, передбачений кримінально-процесуальним законодавством.

Експерт. Це особа, що володіє спеціальними знаннями: науковими, технічними, а також іншими не загальновідомими знаннями, необхідними для заняття якими-небудь іншими видами діяльності. Експертом може бути як працівник експертної установи, так і інша особа (спеціаліст), яка залучається до виконання ролі експерта в разовому порядку. Він призначається лідируючим суб'єктом, проводом, у провадженні яких перебуває справа про порушення.

Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом органа (посадової особи) і дати об'єктивний висновок по поставленим перед ним питанням. Для цього він має конкретні права: може знайомитися з матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи; заявляти клопотання про представлення йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органа (посадової особи), у провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення, задавати питання особі, притягуваній до відповідальності, потерпілим, свідкам, якщо ці питання належать до предмета експертизи, а також бути присутнім при розгляді справи.

Неврегульованими залишаються відносини з приводу відповідальності експерта за свідомо помилковий висновок і з приводу обставин, що виключають його участь.

Обов'язками перекладача є прибуття на виклик лідируючого суб'єкта (проводу) і здійснення повного і точного перекладу. Залучення перекладача можливе на всіх стадіях провадження. Особами, які не володіють мовою, якою ведеться провадження у справі, визнаються особи, які не розуміють або погано розуміють розмовну мову, не можуть вільно розмовляти або читати даною мовою, мають труднощі в розумінні тих чи інших термінів.

Спеціаліст. Основні функції спеціаліста полягають у дачі порад лідируючому суб'єкту, проводу та підготовці для них рекомендацій науково-технічного характеру.

У провадженні у справах про адміністративні правопорушення, до прикладу, варто виділити такі випадки залучення спеціаліста: лікаря при особистому огляді та огляді стану сп'яніння, товарознавця при проведенні митного обстеження педагога при опитуванні неповнолітнього свідка, відповідного спеціаліста при вилученні паспортних документів.

До несумлінного фахівця можливе застосування заходів адміністративної відповідальності.

Поняті залучаються до участі у справі при провадженні таких процесуальних дій, як особистий огляд, огляд речей, пред'явлення предметів і документів для впізнання.

Понятих має бути не менше двох. Ними можуть виступати будь-які незацікавлені в справі особи. Неприпустиме запрошення понятим особи, яка притягується до адміністративної відповідальності адвоката, свідка, експерта або перекладача.

Понятими в справі про адміністративне порушення не можуть бути працівники тих органів, у провадженні яких може потім знаходитися справа.

Поняті зобов'язані засвідчити факт, зміст і результат дій, що були проведені в їх присутності. Вони мають право з приводу проведених дій робити зауваження, які підлягають занесенню в протокол.

Закриття провадження має місце за таких підстав: 1) відкликання або анулювання скарги у будь-який час до прийняття рішення за скаргою. Відкликання проводиться за письмовою заявою скаржника. 2) наявність обставин, викладених у статті 247 КпАП України (при виданні акту амністії, скасуванні акту, який встановлював адміністративну відповідальність, смерті правопорушника). Для недопущення одночасного провадження кримінальної та адміністративної справи по одному і тому ж правопорушенню у висновку, що додається до скарги на постанову про накладення стягнення, вказується наявність чи відсутність постанови про порушення кримінальної справи. Недоліком адміністративно-процесуального законодавства є відсутність вказівки на форму процесуального документа про направлення матеріалів справи до органів прокуратури або органів внутрішніх справ при виявленні ознак злочину у діянні за матеріалами адміністративної справи. Тобто не зрозуміло, що відбувається з провадженням по справі. Закриття провадження -не найкраще рішення в даній ситуації. Адже не виключена ситуація, коли сама прокуратура чи орган внутрішніх справ поверне матеріали справи з відмовою порушити кримінальну справу. В даному випадку найоптимальнішим рішенням було б зупинити провадження, хоча КпАП України такого процесуального акту не передбачає.

Причому провадження підлягає закриттю на будь-якій стадії. До прикладу, на стадії виконання постанови про накладення стягнення провід припиняє виконання постанови, про що робить запис у цій постанові з посиланням на відповідний документ (указуються назва, реквізити документа та орган, що його видав).

Провадження підлягає закриттю, якщо буде доведено відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Однак, для цього має бути достатньо доказів. Якщо матеріали щодо адміністративного правопорушення не містять достатніх доказів, які б підтверджували вчинення порушення, або адміністративні матеріали складено з порушенням вимог законодавства чи нормативних документів, службова особа, яка розглядає справу, доручає провести додаткову перевірку або направляє матеріали для перевірки за місцем складання протоколу. В одній із попередніх тем ми наголошували, що факт недоведеності обставин (складу правопорушення в даному випадку) має бути підставою для прийняття рішення по суті справи - рішення про відмову у накладенні стягнення. Такий підхід враховуватиме презумпцію невинуватості, при якій усі сумніви у винуватості порушника трактуються на його користь. Це приведе до відмови від наполегливого пошуку нових доказів події правопорушення та вини особи.

Докази, що зазвичай залучаються до провадження у справах про адміністративні правопорушення

1)  Протоколи про адміністративні порушення та протоколи процесуальних дій, складені та оформлені в порядку, передбаченому нормативними актами України. Крім цього, у митному провадженні можуть співпрацювати митні органи України та держав, із якими є відповідні договори. Митні служби можуть використовувати як докази отримані у відповідності з такими угодами відомості та документи у своїх протоколах, повідомленнях свідків при проведенні розслідувань і судових розглядів у зв'язку із митним порушенням.

2) Речові докази. Предмети, які були знаряддям вчинення правопорушення, зберегли на собі сліди правопорушень, або були об'єктом незаконних дій правопорушника, а також предмети, які були отримані незаконним шляхом, та всі інші предмети можуть бути засобами для встановлення фактичних обставин справи, виявлення винних або для спростування обвинувачення пом'якшення вини обвинуваченого. Ними є, до прикладу, фотографічні негативи та знімки, кіноплівки, діапозитиви, фонограми, відеокасети, плани, схеми, зліпки та відбитки, які були зроблені під час проведення огляду (обстеження), а також пломби та печатки (зняті з об'єктів, що підлягали обстеженню), фото- або відеозображення транспортного засобу.

3) Документи як засоби доказування, фіксують або засвідчують обставини, які мають значення для справи.

4) Експертизи призначаються у випадках, коли для правильного вирішення питань необхідні спеціальні значення в науці, техніці, мистецтві, в якій-небудь сфері діяльності, отримання суджень і висновків, що спираються на строго вивірені, справжні наукові дані, зроблені на підставі конкретних наукових методик. Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами, призначеними особою, яка здійснює провадження. Питання, що ставлять експерту, та його висновки не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. При цьому лідируючий суб'єкт зобов'язаний на вимогу експерта ознайомити його з матеріалами справи, що мають відношення до предмета експертизи, розглянути його клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для подання висновку, а також постановки особі, яка притягується до відповідальності, свідку питань, які відносяться до предмету експертизи; надати можливість бути присутнім під час розгляду справи.

Лідируючий суб'єкт при призначенні експертизи визначає конкретні підстави й умови проведення, предмет експертизи, об'єкти, експерта чи заклад, де буде проводитися дослідження, місце і час проведення експертизи.

Про призначення експертизи виноситься постанова. Постанова повинна містити, крім загальних відомостей (час, місце складення, ким складено), фактичні дані, що вказують на підстави проведення і визначальні реальні умови проведення конкретної експертизи. При цьому викладаються обставини справи, в зв'язку з якими виникла необхідність у використанні спеціальних знань, вказують назву експертної установи або прізвище, ім'я та по батькові експерта, якому доручено проведення експертизи; встановлюється предмет експертизи, тобто формулюються питання, що підлягають вирішенню і перераховуються об'єкти експертизи - матеріали справи, надані в розпорядження експерта (речові докази, зразки для порівняння та інші матеріали справи. що містять інформацію, яка має відношення до предмета експертизи і необхідну для надання висновку).

У постанові має бути чітко сформульоване завдання і в зв'язку з цим індивідуалізовані надані експерту речові докази. позначені безпосередні об'єкти дослідження (наприклад, точно вказані підписи, відбитки печатки, що підлягають дослідженню, а також порівняльні та допоміжні матеріали). Бажано вказати вид упаковки з описом упакованих предметів і порівняльних матеріалів.

У разі необхідності лідируючий суб'єкт має право призначити повторну або додаткову експертизу. Призначення такої експертизи має бути детально мотивоване, повідомлені ті положення із висновку експерта, який проводив первинну експертизу, що викликали сумнів, а також обставини справи, на підставі яких поставлена під сумнів достовірність, висновків експерта'.

В ході провадження можуть призначатись експертні дослідження різних видів. 1. По закінченні митного обстеження запаковані пломби та печатки передають на експертне криміналістичне дослідження на предмет з'ясування, чи розпечатувалися вони, чи ні, з метою встановлення можливості довкладень або вилучення переміщуваних предметів і документів на шляху слідування. 2. Товарознавча експертиза. В разі необхідності лідируючий суб'єкт призначає та доручає провести експертизу з метою з'ясування найменування вантажу, складу елементів, що входять в конкретне найменування, способу виготовлення, умов виготовлення, відповідність конкретного найменування відповідному ГОСТу, з'ясування вартості предметів, оцінки художньої, історичної, науково-технічної або іншої культурної цінності предметів, а також інших питань .

Фіксація фактів і формування джерел доказування має проводитися за участю усіх зацікавлених осіб. Це правило належить запроваджувати, перш за все, до тих процесуальних дій, які проводяться самоініціативно зацікавленими особами. Елементи такого підходу сьогодні вже присутні. При проведенні товарознавчого дослідження на підставі заяв громадян або листів організацій, закладів, підприємств і т.ін., присутність на огляді зацікавлених осіб може бути здійснена за ініціативою замовників після узгодження з виконавцем дослідження дати, місця та часу огляду. Виклик зацікавлених осіб на огляд із зазначенням дати, місця та часу огляду транспортного засобу здійснюється замовником шляхом вручення тексту на бланку виклику під розписку особи, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

В разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі. На це повинен указати виконавець дослідження при складанні акта про експертизу (дослідження спеціаліста).

Відшкодування витрат. За свідками, потерпілими, законними представниками потерпілих, понятими, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв'язку з явкою та викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення.

Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять. Крім того, цим особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов'язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодовуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові. Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода.

Заходи процесуального забезпечення. Ці заходи вживаються для припинення правопорушення та/або для забезпечення оформлення документів про правопорушення. З змістом примусу розрізняють а) заходи обмеження особистих немайнових прав (доставлення, затримання, привід); б) заходи обмеження майнових прав (затримання транспортних засобів, вилучення номерних знаків, усунення від управління транспортним засобом, вилучення документів і предметів).

1) Дозволяється вилучати номерні знаки транспортного засобу або затримувати цей транспортний засіб з допомогою блокувальних пристроїв, а також виставлення тимчасової огорожі на термін до оформлення порушення у відповідності з чинним законодавством. Про згадані дії на лобовому склі під утримувачем склоочисника залишається Повідомлення, де обов'язково зазначається місце знаходження інспектора (підрозділу Державтоінспекції), який оперативно може оформити вчинене правопорушення і повернути номерні знаки чи розблокувати транспортний засіб. У разі, якщо залишений на порушення вимог правил зупинки і стоянки транспортний засіб реально загрожує безпеці руху, внаслідок чого виникає аварійна обстановка, дозволяється затримувати цей транспортний засіб з допомогою евакуаційних пристроїв та в установленому порядку доставляти для зберігання на спеціальну стоянку.

У всіх випадках вилучення номерних знаків складається акт технічного огляду транспортного засобу.

2) Доставлення. Доставлення адміністративного правопорушника може здійснюватись із застосуванням психічного чи фізичного впливу. Психічний вплив може проявитись в усній вимозі припинити правопорушення і слідувати до приміщення міліції, воєнізованої охорони чи іншого органу; в попередженні про застосування фізичного примусу. Фізичний примус проявляється у припровадженні правопорушника захопленням одягу чи руки, примусове переведення його транспортним засобом, зв'язування.

Якщо водій під час зупинки транспортного засобу працівником міліції відмовляється пред'явити для перевірки відповідні реєстраційні документи та документи водія, перешкоджає вилученню цих документів чи номерних знаків, працівник міліції має право застосувати заходи фізичного впливу й вогнепальну зброю для доставлення правопорушника до підрозділу внутрішніх справ.

Існують обмеження, щодо застосування цих заходів. Однією із причин є вимога принципу охорони інтересів особи у юридичному процесі. Тому, до прикладу, забороняється вилучати номерні знаки транспортного засобу інших регіонів, коли повернення вилучених номерних знаків буде ускладнено.

3) Адміністративне затримання. На відміну від доставляння адміністративне затримання характеризується більш детальною процесуальною регламентацією. Критерії розмежування затримання та доставлення наступні: 1) доставлення це примусовий супровід особи до службового приміщення, а затримання - примусове короткострокове обмеження свободи дій і пересування порушника, який утримується у спеціальному приміщенні; б) час необхідний для доставлення порушника не визначений конкретно. Строк знаходження в службовому приміщенні доставленого не повинен перевищувати однієї години; в) доставлення вправі здійснювати ширше коло осіб, а ніж затримання; г) доставляються не тільки особи, що скоїли адмінправопорушення, але й особи, підозрювані у скоєнні злочину; д) затримання оформляється процесуальне шляхом складення спеціального протоколу.

Протокол про адміністративне затримання підписується посадовою особою, що його склала, а також затриманим, причому у випадку відмови останнього підписати такий протокол у ньому робиться про цьому відповідний запис.

Регламентація процесуального статусу громадянина при здійсненні щодо нього адміністративного затримання обмежується можливістю заявити прохання про повідомлення про місце його перебування родичів або адміністрацію за місцем роботи чи навчання. Положення ж про обов'язковість повідомлення батьків неповнолітніх затриманих або осіб, їх що заміняють, про факт затримання слід, на думку Тищенка М.М., трактувати як обов'язок посадових осіб, що здійснюють цей захід

Правового регулювання потребують такі можливості громадянина, стосовно якого застосоване адміністративне затримання:

1) право знати обґрунтовані та вичерпні мотиви адміністративного затримання;

2) право вимагати від посадової особи пред'явити документи, що засвідчують його особистість і підтверджують можливість здійснення ним даного запобіжного заходу;

3)  право підписувати протокол про адміністративне затримання;

4) право додавати до протоколу письмове пояснення з викладом власної точки зору на те, що відбулося;

5)  право повідомити по телефону членам родини або родичам про факт адміністративного затримання і місце свого перебування;

6)  право оскаржити застосування адміністративного затримання .

Затримання проводиться за рішенням проводу. Протокол затримання затверджує начальник органу (особа, яка його заміщає), який виконує функції проводу.

В протоколі вказуються: дата (рік, місяць, число, час) та місце складення; посада; прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; кого затримано (основні дані про особу затриманого); підстави та мотиви затримання; пояснення порушника, наявність при порушнику речей; зауваження порушника з приводу оформлення протоколу, що надійшли під час його оформлення. Службова особа митного органу, яка затримала правопорушника, зобов'язана роз'яснити затриманому його права та обов'язки.

Не можуть бути адміністративне затримані: іноземні громадяни, які скоїли правопорушення, якщо вони користуються дипломатичною недоторканістю і пред'явили на підтвердження цього дипломатичний паспорт, дипломатичну або консульську картку.

4) Привід . Підставою для приводу є ухилення особи від явки. Цей захід припиняється після винесення постанови по справі. Привід може також здійснюватись для медичного огляду, застосування застереження, догани чи суворої догани до неповнолітнього. Привід проводиться на основі акта, який приймається посадовою особою МВС письмово чи усно, здійснюється працівниками міліції, реалізується в приміщенні, в якому проводяться процесуальні та інші правозастосовчі дії на строк їх проведення.

5) Вилучення предметів і документів є запобіжним заходом, що полягає у позбавленні права користуватись і володіти предметами матеріального світу. Ці предмети та документи можуть бути визнані доказами по справі. На думку Тищенка М.М., доцільно законодавче закріпити необхідність складання окремого протоколу з указівкою його детального змісту. Одним з моментів, якому необхідно відбити в протоколі, є вимога детального опису вилучених речей і документів з відображенням їхніх ознак, що індивідуалізують, з точною вказівкою кількості (ваги) предметів чи речовин і їхніх ідентифікаційних ознак.

Процесуальні строки. Строки в провадженнях по справах про адміністративні правопорушення мають певну специфіку. Розмір строку не завжди абсолютно визначений: доставлення порушника здійснюється у можливо короткі строки. За загальним правилом коли час обчислюється днями, місяцями, то початком строку вважається 00 годин наступної доби. Однак адміністративний арешт починає виконуватись з моменту коли винна особа була взята під варту (ст. 326 КпАП). Значення процесуальних дії повинне усвідомлюватись суб'єктами провадження. Тому, час, протягом якого особа не могла усвідомлювати значення певних процесуальних дій, не повинен включатись до процесуальних строків. Через це строк адміністративного затримання правопорушника в стані сп'яніння починається з моменту витвереження особи.

Процесуальні строки в даних провадженнях теж є загальні і спеціальні процесуальні. Частина 1 статті 277 КпАП встановлює загальний строк розгляду справи про адміністративне правопорушення - 15 днів. А частина 2 встановлює більш короткі строки розгляду певних категорій справ. Так само існують загальні і спеціальні строки адміністративного затримання.

Стадії проваджень. Стадія - це відносно самостійна частина провадження, яка має властиві тільки їй завдання, функції, документи, коло учасників. Виконання завдань кожної стадії оформляється спеціальним підсумовуючим процесуальним документом. Після прийняття такого акту починається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою: наступна, як правило, починається лише після того, як завершена попередня. На наступній стадії перевіряється правильність виконаних на попередніх стадіях операцій та їх юридичні наслідки.

Стадії можуть бути класифіковані за а) характером і формами процесуальної діяльності б) цілями і задачами в) суб'єктами здійснення г) правовими наслідками.

Стадії провадження по накладенню адміністративного стягнення.

В деяких адміністративно-процесуальних нормативних актах закріплено перелік із наступних стадій: порушення справи; розгляд справи і винесення постанови по справі; оскарження постанови по справі; виконання постанови про накладення штрафу. Практично більш виправданим було би в якості другої стадії закріпити стадію адміністративного розслідування. Даний підхід дозволить на практиці чітко відмежовувати заходи попередньої фактичної перевірки підстав порушення провадження від заходів адміністративного розслідування в рамках вже порушеного провадження.

А стадію оскарження постанови слід вилучити із даного провадження на тій підставі, що скарга на постанову провадиться новим проводом, який для прийняття рішення за скаргою у свою чергу теж зобов'язаний і має право дослідити обставини справи за участю зацікавлених осіб. Тому процедури розгляду скарги формують самостійне провадження.

Це підтверджується адміністративною практикою, до прикладу, митної служби. Митні розслідування складаються з таких стадій:

-  виявлення та припинення правопорушень, перевірка первинних повідомлень, матеріалів правопорушень;

- розгляд матеріалів перевірки та прийняття рішення про порушення адміністративного провадження або відмову у порушенні такого провадження;

-  провадження митно-процесуальних дій по виявленню факту та обставин правопорушення, особи правопорушника, збиранню та перевірці доказів;

- розгляд справи про порушення митних правил;

-  виконання постанов у справах про порушення митних правил;

- направлення матеріалів про інші правопорушення у відповідні правоохоронні органи; внесення пропозицій про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли скоєнню правопорушення. Хоча і такий підхід не позбавлений вад. З теоретичної точки зору перші дві із названих частин митного розслідування не формують самостійних стадій. Справа в тому, що кожна стадія має відносно окреме завдання, яке спільно реалізується суб'єктами процесу (як лідируючими суб'єктами, так і зацікавленими особами). Дії ініціаторів провадження (підпорядкованих посадових осіб, зацікавлених громадян, юридичних осіб) мають одержати відповідь лідируючих суб'єктів  про правомірність їх вимог (пропозицій) про порушення провадження. Тому такі дії, як перевірка первинних повідомлень про правопорушення не можна називати процесуальними, адже якщо така перевірка не виявить ознак правопорушення, провадження так і не буде порушене.

Із аналогічної причини остання з названих частин митного розслідування теж не формує самостійну стадію. Крім того, направлення матеріалів про правопорушення до правоохоронних органів здійснюється не після стадії виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, а на стадії прийняття рішення.

Порушення провадження

Приводами для порушення справи можуть бути: 1) повідомлення засобів масової інформації; 2) акти органів системи певного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. До прикладу, акти перевірок дотримання санітарного законодавства, протоколи лабораторно-інструментальних досліджень, результати (висновки) державної санітарно-гігієнічної експертизи тощо. Відмінність акта перевірки від протоколу про адміністративне правопорушення у змісті. В акті, як правило, відсутня (не є обов'язковою) оцінка встановлених фактів; 3) акти нижчестоящих посадових осіб (рапорти, доповідні записки), а так само подання рівнозначних за правовим статусом підрозділів. Так, директори Генерального департаменту банківського нагляду НБУ та Департаменту валютного контролю і ліцензування НБУ порушують провадження за поданням директорів Економічного департаменту, Департаменту платіжних систем, Департаменту монетарної політики, Департаменту бухгалтерського обліку, Департаменту готівково-грошового обігу, Департаменту інформатизації; 4) заяви громадян та юридичних осіб; 5) постанови прокурорів про провадження про адміністративне правопорушення. Наявність акта, прокурорського реагування, подання прокурора чи іншого документа, що підтверджують факт правопорушення, не є підставою для розгляду справи, в кожному випадку при виявленні факту порушення необхідно складати протокол про адміністративне правопорушення.

Деякі центральні органи виконавчої влади піддають правовому регулюванню випадки, коли посадова особа повинна самоініціативно почати перевірку наявності фактів про обставини правопорушення. До прикладу, працівники ДАІ мають право зупиняти транспорті засоби в разі порушення водіями Правил дорожнього руху, за наявності ознак, які свідчать про технічну несправність цих транспортних засобів або забруднення ними навколишнього природного середовища, а також у разі достатніх підстав вважати, що вони використовуються з протиправною метою.

Опосередковано нормативні акти дають вказівки на дії, які можуть і повинні бути проведені при фактичних перевірках обставин, які містять ознаки правопорушення. До прикладу, у разі порушень правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд або іншого майна, до протоколу про адміністративне правопорушення додаються: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схеми пригоди, пояснення учасників пригоди та свідків . Отже, до процесуальних дій, які вчинюються на цій стадії можна віднести огляд місця події, фіксацію пояснень свідків і зацікавлених осіб.

Класичною формою перевірки фактів із ознаками складу порушення є перевірка (ревізія, обстеження) контролюючих чи наглядових органів, Приводами такої перевірки є, як правило, самоініціатива контролюючих органів. У ході перевірки інспектор (контролер) оглядає об'єкти, документацію, знайомиться з діяльністю підконтрольного. При цьому, якщо виявлені порушення і вони призвели, до прикладу, до забруднення водойм більше гранично допустимих концентрацій або завдані збитки, то особа, що здійснює перевірку, зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення для притягнення винних до адміністративної відповідальності.

Результати стадії порушення провадження можуть оформлятись одним із таких рішень:

-  про порушення справи про адміністративні правопорушення;

-лро направлення матеріалів у інші органи, уповноважені на провадження в справах про адміністративні правопорушення;

-  про порушення кримінальної справи та проведення дізнання у справах про контрабанду;

- про відмову в порушенні справи про порушення митних правил;

-  про направлення повідомлення про злочин прокурору, органу попереднього слідства чи дізнання.

Формою порушення справи може бути будь-який акт уповноваженого лідируючого суб'єкта, що стверджує про наявність у діяннях особи ознак адміністративного правопорушення. Такими актами є протокол про адміністративне правопорушення, протокол про адміністративне затримання, дії по затриманню транспортного засобу. Існують особливі приписи про порушення провадження щодо окремих категорій осіб. До прикладу, правоохоронний орган у разі прийняття ним рішення про притягнення Постійного Представника України в Автономній Республіці Крим до адміністративної відповідальності, що накладається у судовому порядку, невідкладно інформує Президента України про таке рішення.

Протокол про адміністративне правопорушення виконує наступні функції: а) констатує наявність обставин, що містять ознаки складу правопорушення: б) містить суть обвинувачення та відсилку до конкретної норми, що передбачає адміністративну відповідальність за дане правопорушення.

Всі дані, які фіксуються в протоколі, діляться на чотири групи: 1) дані що стосуються обставин скоєння та кваліфікації порушення: місце, час, суть проступку. Точно має вказуватись акт, що передбачає адміністративну відповідальність. Це має значення для правильного визначення підвідомчості обвинувачення; 2) дані, що характеризують особу деліквента. Чітке встановлення імені, прізвища, по батькові запобігає помилковому притягненню особи до відповідальності. Має чітко вказуватись вік порушника, рід занять, сімейне положення, розмір заробітку. Адже накладення штрафу за важких сімейних і матеріальних обставин може бути занадто суворим. Невстановлення роду занять може потягнути накладення стягнення, що не може бути фактично виконане: виправні роботи за місцем роботи. Місце роботи і проживання необхідні для примусового виконання стягнення; 3) дані, що характеризують протокол як офіційний документ. Дата і місце складення необхідні для того, щоб орган, що розглядає справу, міг судити про можливість його розгляду і провадження в строк. Прізвище і посада укладача протоколу повинні свідчити про факт компетентності даної особи. У відповідних випадках треба вказувати прізвище батьків, якщо може постати питання про сплату ними частини штрафу, неоплаченої їх неповнолітньою дитиною; 4) дані, пов'язані з реалізацією права на захист особи, що притягується до відповідальності (до прикладу, відмітка про роз'яснення прав і обов'язків).

Протокол про адміністративне правопорушення складається у трьох примірниках, один з яких у триденний термін передається посадовій особі, яка уповноважена розглядати справу, другий - порушнику, третій - зберігається у посадової особи, що склала протокол. У випадках, коли уповноважені на те посадові особи, які склали протокол, самі розглядають справи, протокол складається у двох примірниках. Кількість примірників протоколу має збільшуватись залежно від збільшення числа співучасників порушення.

Протокол складається: 1) за місцем виявлення порушення; 2) на робочому місці посадової особи. Так, складає протокол службовець держсанепідслужби на підставі акта, протоколу лабораторно-інструментальних досліджень, висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи та інших службових документів. Аналогічно вчиняє працівник ДАІ, якщо порушення зафіксовано за допомогою показань технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, з фото- або відеозображенням транспортного засобу, після встановлення причетної особи. Протокол може складатись у приміщенні міліції, куди порушник може бути доставлений за допомогою працівників органів внутрішніх справ тощо . В разі складання протоколу при здійсненні перевірок у відрядженнях протокол надсилається або передається проводу для його розгляду за місцем вчинення адміністративного правопорушення .

У разі опору (активного чи пасивного) при перевірці або при складанні протоколу посадова особа, що здійснює державний контроль (нагляд), має право звернутися по допомогу до працівників органів внутрішніх справ.

На цій стадії проявляється така процесуальна вимога, як фіксація всіх процесуальних актів за загальним правилом на взаємній основі учасниками, крім випадків, коли зацікавлені особи відмовляються співпрацювати з лідируючими суб'єктами. Тому не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою, відносно якої він складений.

Оскільки зацікавлені особи вправі заявляти клопотання протягом усього провадження, включаючи і стадію порушення провадження, то лідируючий суб'єкт цієї стадії зобов'язаний реагувати на такі клопотання. Посадова особа, яка розглядає протокол, виносить рішення про задоволення чи відхилення заяви або клопотання, про що робиться відповідний запис у протоколі.

Протокол про правопорушення складається і в тому випадку, коли особа порушника не встановлена. На всю знайдену вогнепальну зброю, покинуту порушниками, якщо особу порушника неможливо встановити, складається протокол, в якому детально вказується, при яких обставинах була знайдена вогнепальна зброя. Вогнепальна зброя разом з копією протоколу передаються протягом однієї доби після повернення з рейду на зберігання та для подальшої реалізації або знищення до органів внутрішніх справ за місцем дислокації Державної екологічної інспекції.

При цьому особливістю протоколів про порушення митних правил є те, що вони складаються на порушників, тобто на юридичних осіб (ст. 103 МК України).

У протоколі також зазначають інші відомості, які мають значення для правильного вирішення справи. До них відносять відомості про відбір аналітичних проб, наявність актів обстеження, про рішення щодо обмеження, тимчасової заборони або припинення діяльності тощо, відмітки про те, чи чинила опір або непокору особа, на яку складається протокол.

Якщо порушенням завдано матеріальні збитки, а особа правопорушника не встановлена, то протокол негайно надсилається до органу внутрішніх справ, якщо він був складений посадовими особами системи інших центральних органів виконавчої влади.

Протокол складається за кожним фактом адміністративного правопорушення. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень, лідируючий суб’єкт (у випадку, коли матеріали будуть розглядатися однією посадовою особою одночасно), може скласти про всі правопорушення один протокол, в якому вказує всі факти правопорушень, з посиланням на відповідні нормативно-правові акти, що були порушені .

Протокол про адміністративне затримання У протоколі про адмінзатримання зазначається число, місяць і рік його складання, а також назва населеного пункту, де він складений. Указується посада, повне найменування органу внутрішніх справ, звання, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка склала протокол про адмінзатримання.

Зазначаються відомості про особу, яка вчинила правопорушення і відносно якої провадиться адміністративне затримання, а саме: зазначається повністю (без скорочень) її прізвище, ім'я та по батькові, число, місяць і рік народження, фактичне місце проживання на час вчинення правопорушення.

Указується назва міськрайліноргану внутрішніх справ або іншого приміщення (службовий кабінет дільничного інспектора міліції, громадський пункт охорони порядку тощо), куди доставлено затриманого, адреса його місця розташування, число, місяць і рік, а також час доставляння.

Зазначається частина статті та стаття Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена адміністративна відповідальність особи за вчинене правопорушення, а також мотиви затримання: припинення адміністративного порушення, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи та виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно зі ст. 261 КУпАП про місцеперебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, на її прохання повідомляються її родичі та адміністрація за місцем роботи або навчання, про що в протоколі про адмінзатримання робиться відповідний запис, де вказується, кому саме повідомлено і в який спосіб. Про затримання неповнолітнього обов'язково повідомляються його батьки або особи, які їх замінюють. У протоколі про адмінзатримання зазначається час, дата повідомлення і кому саме повідомлено.

Перед поміщенням до кімнати для затриманих в адміністративному порядку або в службовому приміщенні, куди доставлено затриманого, може проводитися особистий огляд уповноваженою на те особою однієї статі із затриманим і в присутності понятих тієї самої статі.

Огляд речей, ручної поклажі, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів здійснюється у присутності двох понятих і особи, у власності (володінні) якої вони знаходяться.

Про проведення особистого огляду й огляду речей згідно зі ст. 264 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення або у протоколі про адмінзатримання робиться відповідний запис, де вказуються прізвища, ім'я та по батькові та адреси місця проживання двох понятих.

Відповідно до ст. 265 КУпАП речі й документи, що є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються посадовими особами органів внутрішніх справ, про що у протоколі про адмінзатримання робиться запис, які саме речі, предмети, документи вилучені в затриманого, указуються їх індивідуальні ознаки, номери і т.ін., а за потреби - місця та обставини їх виявлення, якщо це має суттєве значення при розгляді адміністративної справи.

Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне правопорушення у місцях, що їх визначають органи (посадові особи), яким надано право провадити вилучення речей і документів, а після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, їх у встановленому порядку конфіскують або повертають власникові, або знищують, а при сплатному вилученні речей - реалізують.

У протоколі про адмінзатримання робиться перелік предметів одягу, в який була одягнута особа під час затримання.

Крім того, у протоколі про адмінзатримання відзначається, виявлені чи ні в затриманого при особистому огляді тілесні ушкодження. Якщо так, то у протоколі про адмінзатримання зазначається, які саме (синці, подряпини, різані рани тощо), на яких частинах тіла вони розташовані. У разі, коли затриманий потребує медичної допомоги, у протоколі про адмінзатримання вказується час її надання, номер бригади швидкої медичної допомоги, прізвище та ініціали лікаря, до якого медичного закладу госпіталізовано затриманого.

При надходженні під час затримання, проведення особистого огляду, огляду речей заяв чи зауважень у протоколі про адмінзатримання робиться запис, ким вони зроблені, і викладається їх суть.

Затримання і пов'язаний з цим огляд речей кадрового співробітника розвідувального органу при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу.

Факт проведення особистого огляду й огляду речей у протоколі про адмінзатримання засвідчується підписами уповноваженої особи, яка робила огляд, затриманої особи і понятих.

У протоколі про адмінзатримання вказується дата, час і причина звільнення затриманої особи, які речі, предмети або документи повернуто їй при звільненні, а також чи є в особи, що звільняється претензії, і які саме, що засвідчується особистим підписом цієї особи.

Протокол про адмінзатримання підписується посадовою особою, яка його склала.

Адміністративне розслідування

Воно є комплексом процесуальних дій, що спрямовані на встановлення обставин порушення, їх фіксацію та попередню кваліфікацію. В процесі розслідування мають бути встановлені три групи фактичних обставин: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність чи відсутність складу проступку: б) обставини, що знаходяться за рамками складу порушення, але мають значення для визначення виду і розміру стягнення: в) обставини про причини та умови, що сприяють скоєнню порушень.

У ході адміністративного розслідування можуть вчинитись наступні дії.

1) Митне обстеження підприємства, приміщень, транспортних засобів провадиться в присутності понятих (не менше 2-х осіб). Службова справа митних органів, яка організовує і провадить обстеження об'єкта, зобов'язана залучити до участі в обстеженні власника об'єкта або представника власника, а також має право залучити фахівця, представника транспортної організації, що перевозить вантаж, декларанта, свідка.

Про проведення митного обстеження згідно зі ст. 127 МК України складається протокол.

У протоколі вказується: місце і дата проведення обстеження; час його початку та закінчення, посада та прізвище особи, яка склала протокол, прізвище, ім'я та по батькові кожної особи, яка брала участь в обстеженні, а в необхідних випадках і його адреса, зміст обстеження та виявлені під час його проведення суттєві для справи обставини. Якщо під час проведення обстеження застосовувались фотографування, кіно та відеозйомка, звукозапис, або були виготовлені зліпки та відбитки слідів, то в протоколі мають бути вказані також технічні засоби, які було застосовано під час обстеження, умови та порядок їх застосування, об'єкти, до яких ці засоби було застосовано, та отримані результати. В протоколі має бути відзначено, що перед застосуванням технічних засобів про це були попереджені особи, які беруть участь в проведенні обстеження.

Протокол повинні прочитати усі особи, які брали участь у проведенні обстеження, їм мають бути роз'яснені права роботи зауваження, які підлягають внесенню в протокол.

Протокол підписується службовою особою митниці, власником (або його представником) об'єкта, що підлягав обстеженню, понятими, перекладачем, фахівцем та іншими особами, якщо вони брали участь в проведенні обстеження.

До протоколу додаються фотографічні негативи та знімки. кіноплівки, діапозитиви, фонограми, відеокасети, плани, схеми, зліпки та відбитки, які були зроблені під час проведення обстеження, а також пломби та печатки (зняті з об'єктів, що підлягали обстеженню).

Якщо хтось з учасників митного обстеження відмовляється підписати протокол, про це робиться відмітка, завірена підписом особи, яка провадила обстеження.

Особі, яка відмовилась підписати протокол, має бути надана можливість дати пояснення причини відмови, які вносяться до протоколу.

В разі виникнення в осіб, які беруть участь в обстеженні зауважень, пов'язаних з проведенням обстежень, їм має бути надана можливість письмово викласти їх у протоколі.

Обстеження може бути проведене в будь-який час доби в разі наявності необхідного освітлення.

Все виявлене на місці події має бути пред'явлене понятим, які, як правило, повинні переміщуватись разом зі службовою особою, що провадить обстеження.

Огляд речей та документів, виявлених під час обстеження, здійснюється, як правило, на місці проведення відповідної дії. В цьому випадку, коли для більш ретельного огляду предметів та документів потребується більше часу, або за інших обставин, огляд провадиться в митному органі, або в іншому приміщенні.

У випадках, якщо провадиться обстеження предметів та документів, що зберігаються в приміщенні, упаковках, транспортних засобах, тощо, які опечатані або опломбовані, потрібно під час розпечатування забезпечити збереження пломб і відбитків печаток.

Якщо під час обстеження були виявлені предмети, що є безпосередніми об'єктами порушення, а також документи, необхідні для порушення справи, службова особа митного органу, керуючись ст. 128 МК України, проводить їх вилучення. В необхідних випадках предмети або документи, що вилучаються, пакуються та опечатуються, про що в протоколі робиться відповідний запис.

Під час проведення митного обстеження об'єкту службова особа митного органу на підставі ст.40 МК України має право провести взяття проб і зразків вантажу, що обстежується, про що в протоколі робиться відповідний запис, а про взяття проб і зразків складається окремий протокол.

2) Опитування осіб у справі про адміністративні порушення.

Лідируючий суб'єкт (провід) може викликати та опитати будь-яку особу, якій можуть бути відомі які-небудь обставини, що підлягають уточненню. При цьому можуть викликатись також порушники для дачі усних і письмових пояснень у зв'язку із порушенням ними законодавства. Та згідно зі статтею 62 Конституції особи мають право відмовитись від дачі таких пояснень.

Очевидці (свідки), які викликані по одному і тому ж факту, опитуються порізно, та у відсутності інших очевидців (свідків).

Перед опитуванням необхідно засвідчити особу очевидців (свідка), роз'яснити йому його права та обов'язки, з'ясувати, чи володіє дана особа українською мовою, чи потрібен йому перекладач, якою мовою опитуваний буде давати свідчення.

На початку опитування з'ясовується відношення особи, що опитується, до переміщуваних через митний кордон речей, цінностей або вантажів і з'ясовуються інші необхідні відомості про особу, що опитується.

Опитування по суті справи, що знаходиться в провадженні, починається пропозицією до очевидця (свідка) повідомити все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими він був викликаний для опитування. Після повідомлення службова особа митного органу може ставити питання.

Для опитування очевидця (свідка) віком від 14 до 16 років викликають педагога, а також законних представників або близьких родичів. Перед початком опитування цим особам роз'яснюються їх права та обов'язки, про що в протоколі робиться відмітка.

Вказані особи, які присутні при опитуванні, з дозволу посадової особи можуть задавати питання. Посадова особа може відвести питання, але відведене питання має бути занесене до протоколу.

Опитування осіб оформляється протоколом.

Свідчення очевидця записуються від першої особи і, по можливості, дослівно. В разі необхідності записуються поставлені очевидцю питання. По закінченні опитування протокол пред'являють опитуваній особі для прочитання, або на його прохання протокол зачитується уголос. Особа, яку опитували, має право вимагати доповнення протоколу та внесення в нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Після того, як протокол прочитано, в ньому робиться запис про те, що всі свідчення записані правильно та очевидцем прочитані або написані ним власноручно, доповнень і зауважень немає. Якщо протокол написано на кількох аркушах, то очевидець та особи, які були присутні під час складення протоколу, підписують кожний аркуш окремо. Після подання свідчень, у разі прохання очевидця, йому має бути надана можливість написати свої свідчення власноручно, про що в протоколі опитування робиться відмітка.

В разі проведення опитування з участю перекладача, протокол опитування повинен включати вказівку про роз'яснення перекладачеві його обов'язків, що засвідчується підписом перекладача. В протоколі робляться відмітки про роз'яснення особі, що обпитується, її права на відвід перекладача та додається заява з цього приводу. Перекладач підписує кожний аркуш протоколу та протокол в цілому. Особа, яку опитують, своїм підписом у кінці протоколу підтверджує, що зроблений усно переклад протоколу відповідає її свідченням. Якщо протокол опитування було перекладено іншою мовою письмово, то переклад у цілому на кожний його аркуш окремо повинен бути підписаний перекладачем та особою, яка опитувалась.

3)   Витребування документів,  необхідних для розгляду справи.

З метою повноти та об'єктивності розслідування лідируючий суб'єкт (провід) має право витребувати будь-які документи та інформацію, необхідну для розгляду справи. При цьому в листі-дорученні вказується термін обов'язкового виконання.

4) Вилучення предметів і документів.

Вилучені речі і документи мають важливе доказове значення для ухвалення об'єктивного рішення в справі про правопорушення, і наявність такого «доказового» навантаження дозволяє говорити про необхідність ретельного фіксування їх у такому процесуальному документі, як протокол вилучення .

Якщо лідируючий суб'єкт має відомості про те, що в підприємстві, установі, організації знаходяться предмети, листи, документи або інша переписка, необхідні для розгляду справи про порушення, то вона має право провести вилучення таких предметів. Проведення вилучення в нічний час, за винятком негайних, випадків не допускається.

Вилучення оформляється протоколом (у двох примірниках), копія якого вручається під розпис про вручення представникові тих закладів, підприємств або організацій, де було проведене вилучення.

При проведенні вилучення обов'язкова участь понятих (не менше 2-х осіб) та представника підприємства або організації, де воно проводиться. Вказаним особам необхідно роз'яснити їх право бути присутніми при всіх діях і подавати заяви, що підлягають занесенню в протокол, з приводу цих дій.

У необхідних випадках для участі в проведенні вилучення слід запросити відповідного спеціаліста. Під час проведення вилучення можна запропонувати видати предмети, документи, що можуть мати значення для справи. Якщо вони видані добровільно та немає підстав підозрювати приховування розшукуваних предметів та документів, службова особа має право обмежитись вилученням виданого і не проводити дій по їх розшуку. Всі предмети та документи, що вилучаються, пред'являються понятим та іншим учасникам даної дії та в разі необхідності пакуються та опечатуються на місці, про що в протоколі робиться відповідний запис.

Назви предметів і документів, що вилучаються, обов'язково записуються в протокол з переліком їх реквізитів, ідентифікаційних ознак (номер, колір, розмір, т.п.). Деколи вилучення документів ставиться у залежність від попереднього застосування адміністративного затримання порушника.

У ході розслідування лідируючий суб'єкт має право прийняти рішення або про визнання вилучених предметів речовим доказом, або про повернення їх власнику за відсутністю необхідності.

Вилучені предмети, що є речовими доказами, підлягають зберіганню або до закінчення перевірки, або до вступу в силу остаточного рішення по даній справі.

Вилучені предмети оцінюють на підставі державних роздрібних цін, що діють в Україні, а за відсутністю таких цін - на підставі висновку експертів.

Перерахунок вилученої іноземної валюти, у валюту України провадиться за діючим на день виявлення адміністративного порушення курсом Національного банку України, що застосовується для розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.

6) Пред'явлення предметів і документів для впізнання.

У ході розслідування з метою встановлення тотожності об'єкта, що пред'являється, з об'єктом, що спостерігається при впізнанні, лідируючий суб'єкт має право пред'явити для впізнання порушнику, свідку, предмети та документи, які виявлені при огляді, обстеженні, особистому огляді, проведенні вилучення.

Про пред'явлення документів і предметів для впізнання службова особа складає протокол. У протоколі вказують відомості про особу, яка впізнає, про предмети та документи, що пред'явлені для впізнання, про час і умови проведення даної дії, при можливості дослівно подаються свідчення особи, яка впізнає.

У протоколі фіксуються роз'яснення особам, які беруть участь у впізнанні, їх прав і обов'язків.

До пред'явлення особам для впізнання предметів і документів вони попередньо опитуються про обставини, за яких вони спостерігали предмети, документи, про ознаки та особливості, завдяки яким вони можуть провести впізнання. Під час опитування особи, яка впізнає, необхідно з'ясувати:

- обставини і об'єктивні фактори спостереження; в яких умовах особа, яка впізнає, спостерігала об'єкт, в зв'язку з чим це відбувалося; в який час доби відбувалося спостереження, які були умови освітлення, як довго відбувалося спостереження, тощо;

- суб'єктивні фактори, що впливають на повноту та правильність сприйняття, стан зору особи, яка впізнає, особливості його пам'яті, чи добре він запам'ятав спостережуваний об'єкт, чи звернув увагу на індивідуальні ознаки спостережуваного об'єкта, і чи може він їх описати;

-  наявність характерних ознак та індивідуальних особливостей об'єкта;

- чи може особа, яку опитують, упізнати об'єкт у числі інших однорідних;

- чи може хто-небудь підтвердити свідчення про ознаки та особливості об'єкта.

Об'єкт, який упізнають, пред'являється в групі однорідних об'єктів. Особа, що впізнає, повинна вказати на предмет або документ, про який вона дала свідчення. Питання, що наводять, -неприпустимі. Якщо особа, яка впізнає, вказала на один з пред'явлених об'єктів, вона повинна пояснити, за якими ознаками або особливостями його впізнала.

Пред'явлення об'єктів для впізнання проводиться тільки в присутності понятих.

Під час проведення впізнання слід вказувати такі вимоги:

-  предмети і документи, що пред'являють, повинні бути одного найменування, призначення, розміру, форми, моделі, марки, кольору тощо:

-  кількість предметів і документів має бути не менше 2-3, крім того, що впізнають.

Процес пред'явлення для впізнання відображають у протоколі в тій послідовності, в якій відбувалась ця дія. Свідчення особи, яка впізнає, фіксуються по можливості дослівно. Протокол підписують лідируючий суб'єкт, особа, яка впізнавала, поняті, а також перекладач та спеціаліст, якщо такі брали участь.

7) Проведення перевірки окремих сторін діяльності підприємств.

У ході митного розслідування у справі провід на підставі ст. 132 МК України своєю постановою, призначає і доручає перевірку діяльності підприємства, пов'язаної з порушеннями митних правил:

-  службовій особі митного органу, в чиєму провадженні знаходиться справа, а в необхідних випадках, у залежності від обсягу, складності перевірки - групі осіб, до складу якої можуть залучатися спеціалісти, що не працюють у митній службі;

-  організації, вищій по відношенню до тієї, яка допустила порушення;

-  організації, що здійснює контроль за окремими напрямками діяльності підприємства-порушника, у питаннях, що віднесені до її компетенції.

З метою забезпечення повноти та своєчасності результатів перевірки або ревізії, пов'язаних з порушенням митних правил, службовій особі митного органу на підставі наявних відомостей, про правопорушення необхідно чітко сформулювати у дорученні питання, що його цікавлять, а також встановити термін виконання.

Термін проведення перевірки встановлюють залежно від терміну, необхідного для закінчення провадження у справі.

Висновки про результати перевірки повинні бути неспростовними, спиратись на факти, які пов'язані з порушенням законів. Вжиті за результатами перевірки заходи щодо усунення правопорушення, його причини і умови, що сприяли, фіксуються в матеріалах справи.

Під час проведення перевірки службова особа митного органу повинна виявити не тільки факт правопорушення, але і його наслідки до яких, серед іншого, відносяться матеріальні збитки, а також розмір збитків, хто їх зазнав, і хто в цьому винен.

Після закінчення перевірки її результати повинні бути в триденний строк повідомлені підприємству.

8) Проведення огляду на стан сп'яніння водіїв, судноводіїв та інших осіб, які керують транспортними засобами, річковими і маломірними судами є обов'язковим щодо зазначених осіб з ознаками сп'яніння, а так само щодо зазначених осіб, незалежно від наявності ознак сп'яніння, - учасників дорожньо-транспортних пригод, внаслідок яких постраждали громадяни.

Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Заява громадян про вживання водієм спиртних напоїв, а так само признання в цьому самої особи.

Ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння є: наведені вище ознаки алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з рота), а також звужені чи дуже широкі зіниці, які майже не реагують на світло, сповільненість рухів чи відповідей на запитання. Специфічною ознакою можуть бути численні сліди від ін'єкцій на руках чи тілі.

Огляд водія (іншої особи) з використанням індикаторної трубки "Контроль тверезості" проводиться в присутності двох свідків. При цьому працівник міліції одержує згоду особи на її огляд на стан сп'яніння з використанням трубки "Контроль тверезості" або інших технічних засобів. У разі відсутності такої згоди огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.

При отримані згоди трубку розкривають, безпосередньо, перед застосуванням у присутності особи, яку оглядають, і свідків. Працівник, котрий проводить огляд, надіває мундштук респіраторного балона на кінець трубки, що знаходиться ближче до реагенту, і пропонує особі, яку оглядають, взяти з упаковки індивідуальний мундштук одноразового використання, надіти його на протилежний кінець трубки і продути її до повного заповнення згаданого балона.

Наповнювач під дією парів алкоголю повинен протягом 1-2 хвилин змінити колір з жовтого на зелений.

Якщо колір реагенту змінився з жовтого на зелений, то пробу на вміст пари алкоголю в повітрі, що видихається, вважають позитивною. Якщо зміни кольору реагенту на зелений не відбулося, пробу вважають негативною.

Якщо оглянута особа не погоджується з результатами проби, цю особу направляють на огляд до закладу охорони здоров'я.

Огляд у закладах охорони здоров'я для встановлення стану сп'яніння особи проводиться будь-якої пори доби в спеціалізованих кабінетах наркологічних диспансерів лікарями-психіатрами-наркологами або у визначених органами охорони здоров'я лікувально-профілактичних установах чи пересувних спеціалізованих медичних лабораторіях лікарями-психіатрами. психіатрами-наркологами, невропатологами, спеціально підготовленими лікарями інших спеціальностей, фельдшерами фельдшерсько-акушерських пунктів, значно віддалених від лікувальних закладів.

Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду на стан сп'яніння особи, затверджується регіональним органом охорони здоров'я за погодженням із відповідним органом внутрішніх справ. Проведення огляду на стан сп'яніння в інших закладах забороняється.

Особи, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, повинні бути доставлені до місця проведення огляду не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його проведення.

Лікарі лікувально-профілактичних закладів складають протокол огляду для встановлення стану сп'яніння. Протокол складається у двох примірниках, перший з яких видається працівнику міліції, службовій особі, уповноваженому працівнику підприємства, установи, організації, що доставила громадянина для огляду, і засвідчується підписом лікаря і печаткою, а другий залишається в закладі охорони здоров'я.

9)  Проведення звукозапису, кіно- та відеозйомки як допоміжний засіб для розкриття адміністративних правопорушень.

10)  Особистий огляд і огляд речей. Власник предмета має права: право бути присутнім при огляді; право оскаржити провадження огляду.

Процесуальне оформлення провадження огляду речей оформляється складанням окремого протоколу про проведений огляд чи про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення чи адміністративне затримання. Такий огляд провадиться за письмовим рішенням проводу і при наявності достатніх підстав припускати, що громадянин ховає при собі певні предмети.

Досить детально урегульована законодавцем і сама процедура провадження особистого огляду. Так, перед початком огляду посадова особа зобов'язана пред'явити громадянину письмове рішення проводу ознайомити громадянина з його правами й обов'язками при провадженні огляду і запропонувати добровільно видати приховувані предмети. Аналогічно з КпАП МК закріплює і можливість провадження особистого огляду тільки посадовою особою однієї статі з особою, що оглядається у присутності двох понятих тієї ж статі. При цьому виключається доступ у приміщення, де провадиться особистий огляд, осіб, що не беруть участь в огляді, і можливість спостерігати за провадженням цієї дії з боку таких осіб.

За результатами огляду складається акт, в якому зазначаються дата, місце, час огляду, посади та прізвища посадових осіб, характеристика та оцінка вилучених предметів, місце, де вони зберігатимуться. Тут же визначається можливий порядок оскарження дій службових осіб. Акт підписується митниками, понятими і, при згоді з його змістом, особою, щодо якої проводився огляд.

Особистий багаж глав представництв, дипломатичного і консульського персоналу, глав і членів міжнародних делегацій не звільняється від огляду, якщо є серйозні підстави припускати, що в ньому містяться предмети, які не призначені для офіційного чи особистого користування або предмети, ввезення чи вивезення яких заборонено законами і правилами або карантинними нормами.

11)  Лабораторно-аналітичні    дослідження. За їх підсумками складається протокол.

12)   Проведення   позапроцесуальних  дій   зацікавленими особами. Ці дії вчиняються зацікавленими особами з метою з'ясування обставин по справі без попереднього погодження цих дій із лідируючим суб'єктом (проводом). Тому ці дії варто називають позапроцесуальнними. До таких дій можна віднести товарознавчу оцінку автомототранспортних засобів, що проводиться за заявою громадянина, підприємства, установи, організації, що є зацікавленими особами. За результатами оцінки складається акт дослідження спеціаліста - товарознавця.

До актів, які можуть вчинитись на цій стадії винятково проводом відносять: про порушення або відмову у порушенні справи; про проведення особливих перевірок (окремих сторін діяльності підприємства, до прикладу); вчинення заходів забезпечення провадження (співпраця із системами інших міністерств, про адміністративне затримання особи, яка скоїла порушення; дача вказівок по вчиненню процесуальних дій та дача рекомендації по методиці розслідування.

Однак оперативність адміністративного процесу вимагає винятки з цього правила. В окремих випадках (пізній час, здійснення державного контролю у місцях, де відсутній телефонний зв'язок та інші види зв'язку, значне віддалення від органу публічної влади, можливість втрати доказів) при наявності ознак порушення, рішення про проведення усіх необхідних процесуальних дій може бути прийняте будь-якою службовою особою, якою виявлене правопорушення або прийнята заява чи повідомлення. Одночасно вживаються заходи до повідомлення керівництва публічного органу про прийняте рішення та хід розслідування.

Підготовка справи до вирішення

Підготовка справи до розгляду включає:

-  визначення відсутності підстав, що виключають провадження у справі, а також чи відноситься до компетенції проводу вирішення даної справи. Якщо справа містить ознаки злочину, то матеріали справи передаються правоохоронного органу;

-  перевірку, чи правильно складені протоколи та інші матеріали справи про адміністративне порушення;

-  розгляд та вирішення клопотання особи, яка притягується до відповідальності, законних представників, адвоката та інших осіб, що беруть участь у розгляді справи.

-   перевірка факту повторності скоєння порушення. До прикладу, посадова особа, яка готує матеріали до розгляду, робить на полі протоколу відмітку про відсутність повторності вчинення правопорушення  із зазначенням  посади  і  прізвища службової особи, яка надала необхідні відомості. Відсутність повторності протягом астрономічного (365 діб) року підтверджується такими відомостями як, до прикладу, відсутність відміток про вчинення зазначених порушень у талоні до посвідчення водія, а також офіційне підтвердження з ДАІ за місцем проживання порушника про відсутність даних про вчинення особою правопорушень, що цікавлять. У випадку надання такої інформації інспектор з адміністративної практики за місцем проживання порушника робить в Алфавітній книзі відповідний запис  про  вчинення  особою  правопорушення,  який  набирає чинності після надходження відповідного протоколу.

-  вирішення питання про привід правопорушника на слухання його справи. Цей захід проводиться, якщо явка правопорушника до органу МВС є обов'язковою. Після встановлення особи, яка підлягає приводу, працівник міліції оголошує їй постанову про привід під розписку. Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно направляти до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк. Працівник міліції, призначений для виконання приводу, в такому випадку зобов'язаний проконтролювати прибуття (якщо привід виконується в межах одного населеного пункту) чи від'їзд такої особи до місця виклику, в якщо необхідно, надати допомогу в придбанні квитка на транспорт. У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі працівника міліції. Застосування зброї, наручників, зв'язування або інших спеціальних засобів при цьому забороняється. Привід, крім виняткових випадків, не може проводитися в нічний час (з 22 до 6 години за місцевим часом). Особа, доставлена приводом, передається головуючому в засіданні органу, постанова якого виконується.

- підготовка і внесення проекту постанови у справі про адміністративне правопорушення. До прикладу, протокол про вчинення адміністративного правопорушення та інші матеріали справи, а також підготовлений відповідно до вимог ст.283 КУпАП проект документа з пропозиціями щодо адміністративної відповідальності, не пізніше, ніж за добу до дня розгляду справи, подаються керівником Відділу організаційно-методичної роботи керівництву держцінінспекції міністерства економіки України".

Про час і місце розгляду справи зацікавлені особи можуть бути повідомлені при складенні протоколу про правопорушення або шляхом надіслання повідомлення . В першому випадку одночасно з протоколом лідируючим суб'єктом заповнюється і корінець протоколу для підтвердження сповіщення посадової особи про місце і час розгляду справи. Якщо порушник відмовився від підпису протоколу, посадова особа, в провадженні якої знаходяться матеріали про адміністративне правопорушення, повинна повідомити про місце і час слухання справи особу, стосовно якої буде розглядатися справа про адміністративне правопорушення, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У другому випадку передбачається застосування статей 90, 91, 94, 96 Цивільно-процесуального кодексу України при викликах правопорушника, експертів, свідків, інших осіб повістками.

Виклики і повідомлення провадяться повістками, що надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, представникам громадських організацій і трудових колективів за адресою, вказаною лідируючим суб'єктом, самими цими особами або іншими учасниками справи.

Повістки разом зі зворотною розпискою надсилаються рекомендованим листом або через розсильних.

Як виняток, повістку можна видати на руки зацікавленій особі або її представникові з їх згоди для вручення відповідним особам.

Повістка про виклик до проводу повинна бути завчасно вручена особі, яка викликається, але в усякому разі не пізніше ніж за п'ять днів до засідання.

Повістки про виклик, адресовані громадянам, вручаються їм під розписку. Зворотна розписка з їх підписом підлягає поверненню до проводу з зазначенням часу одержання.

Повістка, адресована юридичній особі вручається відповідній службовій особі, яка розписується про одержання її на зворотній розписці.

Коли особа, яка викликається, не буде виявлена у місці проживання, повістку вручають будь-кому з дорослих членів сім'ї, які проживають разом з нею, а при відсутності їх - домоуправлінню або адміністрації за місцем роботи, а в сільських місцевостях - виконавчому комітетові сільської Ради. Службова особа, яка одержала повістку, зобов'язана під свою відповідальність негайно вручити її належній особі.

При відмові адресата одержати повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну відмітку на повістці, яка повертається до проводу. Відмітка про відмову одержати повістку стверджується підписом службової особи домоуправління чи виконкому сільської Ради або представника адміністрації за місцем роботи, або підписами не менше двох громадян.

Якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, провід розглядає справу після надходження повістки з підписом службової особи виконкому сільської Ради за місцем знаходження майна відповідача або домоуправління останнього відомого місця перебування зацікавленої особи про те, що вручити повістку адресатові не можна через його відсутність.

Вирішення справи

Законодавство передбачає колегіальний та одноособовий порядок вирішення справ. Колегіальний має місце в роботі адміністративних комісій, виконавчих комітетів місцевих рад. Компетенція адміністративних комісій поділяється на виняткову та загальну. У першому випадку мова йде про справи, які можуть розглядатись суто цими комісіями, тобто не віднесені одночасно до компетенції інших юрисдикційних органів. Загальна компетенція означає, що деякі справи альтернативно можуть розглядатись виконавчими комітетами чи адмінкомісіями. Засідання адмінкомісії має відбуватись, як правило у неробочий час. Засідання повноважне, якщо присутні не менше 50% складу комісії.

У разі відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, справу про порушення може бути розглянуто лише у випадках: коли особа, яка вчинили порушення не встановлена; порушення вчинене під час пересилки предметів у міжнародних поштових відправленнях: особі, яка притягується до відповідальності було своєчасно повідомлено про місце та час розгляду справи, але від неї не надійшло клопотання про перенесення часу розгляду справи; коли є дані про те, що на час розгляду справи особа знаходиться поза межами України'.

На цій стадії вирішується питання про вилучення предметів (речей, валюти та цінностей), для забезпечення стягнення штрафа. В разі несплати штрафу у встановлений строк, він стягується автоматично (без прийняття проводом рішення про зміну способу виконання; з сум, одержаних від реалізації предметів, вилучених в рахунок забезпечення стягнення штрафу.

Є декілька способів усунення такої вади провадження, як відсутність вимоги ведення протоколу засідання по вирішенню справи одноособовим органом. Перший спосіб застосовується в державній податковій службі. Разом зі скаргою провід, постанова про накладення стягнення якого оскаржується, надсилає до вищестоящого органу (посадової особи) зауваження та пояснення, якщо вони були подані зацікавленою особою-скаржником під час перевірки і розгляду матеріалів перевірки та винесення постанови, висновки державної податкової адміністрації (інспекції) щодо поданих зауважень і пояснень, постанови.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення є юридичне владним актом управління. Він породжує відносини відповідальності, бо є завершальним юридичним фактом в фактичному складі адміністративної відповідальності. Законність і обґрунтованість постанови надає цьому документу такі якості, як доцільність, справедливість, винятковість, обов'язковість виконуваність.

Законодавство не регулює питання кількості постанов при ідеальній сукупності проступків, що розглядається одним і тим самим проводом. Пропонують приймати одну постанову, що відповідатиме частині 2 статті 36 КпАП України. При вчиненні проступку групою осіб теж пропонують приймати одну постанову. Бо так можна краще розкрити суть справи. Крім того, такий підхід дає уявлення про ступінь вини кожного порушника.

Постанова має складатись із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин. У вступній частині вказуються: назва документу, дата і місце розгляду, назва органу, що розглянув, прізвище, ім'я та по батькові особи, стосовно якої винесена постанова; вказівка закону, згідно яким особа притягується до відповідальності; відомості про участь у розгляді справи законних представників, захисника, прокурора. Мотивувальна частина зливається з описовою. В ній зазначають: суть порушення й обставини скоєння, докази вини; ставлення особи до скоєного; обґрунтування юридичної кваліфікації правопорушення; зсилка на закон, що уповноважує даний орган розглядати справи. Резолютивна частина містить: суть прийнятого рішення, вид і розмір стягнення, строк і порядок оскарження постанови, відомості про її оприлюднення (вручення, пересилання правопорушнику).

Постанова підписується посадовою особою (особами) та скріплюється гербовою печаткою.

Виконання. Постанова про накладення стягнення звертається до виконання проводом (органом, посадовою особою), який виніс постанову. Це означає, що саме ця посадова особа чи саме в такій організаційній формі орган повинні прийняти рішення про звернення постанови до виконання. Тому неправомірною є практика деяких міністерств (інших центральних органів виконавчої влади), які перекладають дану функцію на інших посадових осіб органу, що виконує функції проводу. До прикладу, у Міністерстві економіки в разі ненадходження до держцінінспекції протягом п'ятнадцяти днів копії прибуткової квитанції банківської установи, відповідальний працівник відділу організаційно-методичної роботи, за погодженням з керівником Відділу організаційно-методичної роботи держцінінспекції, відправляє примірник постанови про накладання штрафу до державного виконавця .

Звернення стягнення до виконання означає вручення або надіслання постанови порушникові, направлення до державного виконавця для виконання у примусовому порядку. Формою звернення вважають передачу копії постанови про накладення адміністративного стягнення особам, на яких покладено виконання, за наявності реальних передумов для початку фактичного виконання. Так, державний виконавець відділу державної виконавчої служби за місцем роботи може повернути постанову про накладення стягнення через неможливість її виконання. Тому нова вважатиметься дійсно зверненою до виконання, коли провід перешле її на виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем знаходження його майна.

Виконання постанов суддів проводиться негайно, оскільки ця постанова не підлягає оскарженню. Виняток складають виправні роботи, початок відбування яких не може бути розпочатий раніше дня наступного за днем винесення постанови, оскільки строк робіт обчислюється повними днями.

Постанова набирає чинності з моменту винесення. Тому примусове її виконання можливе (окрім штрафу) з моменту винесення.

Крім звернення, стягнення до виконання на стадії виконання можуть вчинятись і такі процесуальні дії:

1)  затримання транспортного засобу до сплати порушником штрафу, у відповідності з частиною п'ятою ст.265 КпАП України в разі ухилення порушника від сплати штрафу;

2)  відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення (ст. ЗОЇ). Строк відстрочки повинен обчислюватись з дня, наступного за днем винесення постанови, а щодо арешту - з моменту винесення постанови. Питання вирішується як по власній ініціативі проводу, так і за ініціативою зацікавлених осіб. Питання може ініціюватись неодноразово, однак сума відстрочених періодів не повинна перевищувати одного місяця;

3) про скорочення строку позбавлення спеціального права, наданого особі, (ст. 320);

4) про заміну невідбутих виправних робіт штрафом чи адміністративним арештом (ст. 325). Заміна невідбутих виправних робіт допускається, якщо не сплинув 3 місячний строк для звернення постанови до виконання;

5)  про припинення виконання постанови (ст. 302) Це питання може бути вирішене за ініціативи органу, що виніс постанову, а також органів, які здійснюють безпосереднє виконання. Про це провід робить запис у цій постанові з посиланням на акт амністії, закон про скасування норми про адміністративну відповідальність або свідоцтво про смерть правопорушника;

6) заміна зобов'язаної особи: у разі відсутності у неповнолітнього самостійного заробітку. Питання вирішується у формі мотивованої постанови (ч. 2 ст. 307).

В підзаконних актах дається відповідь на окремі питання, що виникають в практиці виконання адміністративних покарань.

Штраф. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником через установи банку до Державного бюджету на відповідний бюджетний рахунок Державного казначейства України згідно з Класифікацією доходів та видатків Державного та місцевих бюджетів України.

Конфіскація. Після винесення постанови про конфіскацію вогнепальної зброї та боєприпасів вогнепальна зброя та боєприпаси зберігаються в проводу, який виніс постанову, протягом одного місяця, якщо за цей строк постанова не буде оскаржена в установленому законодавством порядку, про що він повинен бути повідомлений. Вогнепальна зброя реалізується через спеціалізований комісійний магазин, а боєприпаси знищуються. У разі оскарження постанови вогнепальна зброя та боєприпаси зберігаються до остаточного вирішення справи.

Провід, який виніс постанову про конфіскацію вогнепальної зброї, звертається в письмовій формі до органу внутрішніх справ за місцем свого знаходження за направленням на реалізацію конфіскованої вогнепальної зброї. Орган внутрішніх справ в місячний строк зобов'язаний видати направлення на реалізацію вогнепальної зброї або дати мотивовану відмову. В орган внутрішніх справ подаються: копія постанови про конфіскацію зброї, вогнепальна зброя, а також, якщо є, дозвіл на її зберігання.

Придатність вогнепальної зброї до подальшої експлуатації визначає технічна комісія.

Вогнепальна зброя, яка визнана технічною комісією непридатною до подальшого використання, підлягає знищенню. Проводу видається копія акта, підписаного членами технічної комісії, в якому зазначається: коли і хто здійснював огляд, яка вогнепальна зброя була оглянута, з яких причин зброя непридатна для подальшого використання.

У випадках коли конфіскована вогнепальна зброя визнана придатною до подальшої експлуатації, вона реалізується через спеціалізовані комісійні магазини в порядкує.

Позбавлення спеціальних прав. У разі ухилення водія, якого позбавлено права керування транспортними засобами, від здачі посвідчення водія, службова особа, яка винесла рішення про позбавлення права керування, вживає необхідних заходів до вилучення посвідчення, інформує дільничних інспекторів міліції, працівників дорожньо-патрульної служби і дорожньої міліції ДАІ, адміністрацію за місцем роботи порушника і т.п.

Стадії провадження за скаргою на постанову про накладення адміністративного стягнення

Порушення провадження. Ініціатива порушення провадження за скаргою може виходити від зацікавлених осіб (порушника, потерпілого). Постанова може бути переглянута за протестом прокурора, власною ініціативою проводу, що прийняв постанову, головою вищестоящого органу (внутрішніх справ, суду). Однак процесуальною формою забезпечено тільки розгляд скарги чи протесту.

Існує два види скарг на постанови по справах про адміністративні правопорушення: загальні і спеціальні. Провадження за спеціальною скаргою врегульовано главою 24 КпАП України та ст. ст. 393, 397 МК України. На постанову судді допускається подача тільки загальної скарги в порядку, передбаченому ЗУ "Про звернення громадян". Потерпілі юридичні особи мають право звертатись на основі статті 40 КпАП України та ГПК України до господарського суду із заявою про визнання недійсним рішення юрисдикційного органу в частині відшкодування збитків, заподіяних порушенням.

Спеціальна скарга має два канали спрямування: адміністративний (до вищестоящого органу) або до суду. Тобто варіант оскарження єдиний - альтернативний. До прикладу, постанова адміністративної комісії може бути оскаржена до виконавчого комітету місцевої ради або до місцевого суду.

Десятиденний строк звернення зі скаргою починається наступного дня після підписання проводом постанови про накладення адміністративного стягнення. Фактично цей строк обчислюється з дня отримання постанови особою, стосовно якої її винесено.

Дотримання встановленого строку для подання скарги може бути підтверджене квитанцією або датою на поштовому конверті (обов'язково додається до скарги), даними реєстраційних журналів, підписами осіб, які приймали скаргу, іншими відомостями. Цей строк закінчується в кінці робочого дня.

Нез'ясованим залишається питання відмови органу у прийнятті скарги. Пропонують спрощену письмову форму у вигляді накладення мотивованої резолюції на скарзі. Розгорнуті мотиви можуть бути дані у супровідному листі. Пропущений з поважних причин строк подання скарги може бути поновлений на підставі заяви скаржника'. При цьому дана заява може бути викладена окремо від скарги, а може міститись безпосередньо у тексті скарги.

Скарга, що надійшла до органу, постанова якого оскаржується, протягом трьох діб надсилається разом зі справою до посадової особи, органу, уповноваженого її розглядати.

Необхідно уникнути дублювання розгляду скарги судом та органом управління при альтернативній підвідомчості розгляду скарг. Відомо, що судова юрисдикція домінує над управлінською. У податковій службі передбачається, що при передачі скарги до органу уповноваженого розглядати скаргу, додатково подається висновок, в якому зазначається про подання чи неподання скаржником аналогічної скарги до суду на постанову у справі про адміністративне правопорушення. При виявленні факту, подачі скарги в суд до того, як аналогічна скарга подана в орган управління, органи митної служби залишають скаргу без розгляду і скарга надсилається в суд, про що повідомляється особа, яка подала скаргу.

Не підлягають оскарженню власником постанови про конфіскацію предметів, у особи, що не є власником цих предметів. У випадку, коли на ці предмети заявляють права особи (особа), які не є суб'єктами адміністративного порушення, це питання може бути вирішено в судовому порядку шляхом пред'явлення позову власником предметів особі, яка притягується до відповідальності. Скарга може бути відкликана заявником назад у будь-який момент до її вирішення.

Підготовка справи до вирішення. При підготовці до розгляду справи про оскарження необхідно: 1) витребувати від посадової особи, яка винесла постанову: протокол; постанову про накладення стягнення; розписку особи, на яку накладено стягнення, про вручення їй постанови з вказівкою дати вручення; 2) провести попередню бесіду зі скаржником та іншими зацікавленими особами; 3) призначити час і місце розгляду скарги (у формі накладення резолюції в справі, або складення службової записки, що долучається до справи);

Вирішення справи. Процесуальні права суб'єктів процесу викладені в статтях 17-19 ЗУ "Про звернення громадян" від 2.10.1996 р. При розгляді скарг спірне правовідношення досліджується у повному обсязі. Провід, не пов'язаний доводами, викладеними у скарзі, протесті. У проводу у справі по скарзі відсутні повноваження щодо перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення в частині стягнення майнових збитків (окрім їх зняття).

Рішення по скарзі повинно мати таку структуру: 1) вступна частина (назва рішення і органу, що розглянув скаргу; дата і місце розгляду; прізвище, ім'я, по батькові заявника; дата винесення постанови, що оскаржувалась, вказівка на орган, що виніс постанову); 2) описово-мотивувальна частина (суть оскаржуваної постанови; правова вимога заявника і доводи на її обґрунтування; аналіз наявних у матеріалах справи доказів; посилання на процесуальний закон); 3) резолютивна частина: суть прийнятого по скарзі рішення; строк його оскарження чи опротестування). Про будь-яке прийняте рішення посадова особа, дії якої оскаржувалися письмово, повідомляється особою, яка розглядала скаргу.

Виконання рішення. В ході цієї стадії здійснюється поворот виконання (ст. 296 КпАП) Ініціатива про поворот виконання може виходити від особи, щодо якої винесена постанова, потерпілого, законних представників, проводу, трудового колективу чи громадської організації за місцем роботи, проводу, що розглянув скаргу. Поворот попередження означає, що провід, який прийняв постанову, письмово приносить вибачення особі, щодо якої була винесена постанова. Поворот арешту чи виправних робіт врегульований Законом України "Про порядок відшкодування збитків, заподіяних неправомірними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду".

Постанова проводу, що прийняв постанову про накладення стягнення, про відшкодування збитків повинна складатись із 3 частини: вступну, описово-мотивувальну та резолютивну. Постанова повинна містити: назву органу, що виніс постанову; дату її винесення; дату і підстави закриття провадження по справі; зміст вимог громадянина; детальний розрахунок втраченого громадянином заробітку зі зсилкою на документи; період, на який громадянин був усунутий від попередньої посади; розмір заробітку одержуваного в цей період; підсумкова сума в рахунок зарплати та незаконно стягнутих збитків і витрат на юридичну допомогу; порядок виплати загальної суми; порядок і строки оскарження постанови.

При скасуванні постанови про накладення штрафу і якщо штраф вже було стягнуто, повернення стягнених грошових сум здійснюється фінансовими органами на підставі рішення органу, який скасував застосування штрафу. Для повернення грошових сум потерпілому видається завірена підписом та печаткою копія рішення про скасування постанови. Після чого він має звернутися до районного (міського) фінансового відділу для вирішення питання про повернення стягненої суми штрафу.

Особа, у відношенні якої штраф було скасовано, повинна подати до установи банку, яка прийняла суму штрафу на поточний рахунок "для штрафів", заяву про повернення утриманого штрафу, оригінал рішення про скасування стягнутого штрафу і довідку з бухгалтерії чи установи банку, що перерахували суму штрафу, з вказівкою дати банківської операції .

Скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення вилученого посвідчення водія, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. Якщо з громадянина стягнуті майнові збитки в порядку цивільного судочинства, то при повороті виконання рішення суду перегладаеться за ново виявленими обставинами.