Радник

---

О. В.ГРІДІН

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Розглядаються питання юридичної природи статусу Служби безпеки України, пра­вовідносини, які виникають у процесі захисту державного суверенітету, консти­туційного ладу, територіальної цілісності, та низка інших питань. Автор пропонує визначення поняття «адміністративно-правовий статус Служби безпеки України».

Ключові слова: адміністративно-правовий статус; Служба безпеки України; пра­ва, обоє 'язки, задачі Служби безпеки України.

Побудова незале

жної, демократичної держави пов'язана із задоволенням не­простих політичних, соціальних і правових потреб. Начальною проблемою є забезпечення основних прав і свобод громадян. Конституцією України проголоше­но, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека виз­наються найвищою соціальною цінністю в українській державі. Вагоме місце в реалізації цих прав належить органам Служби безпеки України як спеціального державного правоохоронного органу, що здійснює заходи, пов'язані із гаранту­ванням державної безпеки.

Положення Конституції України про те, що права і свободи людини та їх га­рантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, вимагає від остан­ньої забезпечення реалізації цих прав і свобод. Одним із засобів досягнення за­значеної мети є державна служба - особливий інститут держави, спеціально ор­ганізована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних завдань та функцій держави.

Дослідженням категорії «статус» займалися вчені різних галузей науки, а са­ме філософи, історики, юристи, соціологи, психологи. У колах юристів зазначена категорія цікавить усіх без винятку фахівців у сфері права. Істотний внесок у роз­виток теорії правового статусу особи зробили юристи, серед яких: С.С. Алексеев, В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, Д.Н. Бахрах, О.М. Бандурка, О.Ф. Белов, М.В. Вітрук, В.О. Козенюк, Ю.Ф. Кравченко, Л.Б. Невзлін, В.М. Манохін, В.В. Мальков, В.А. Моїсеєва, Р.С. Павловський, В.Г. Пилипчук, Г.Г. Почепцова, М.П. Стрельбицький, О.Н. Ярмиш та інші. Водночас питання адміністративно-правового статусу Служби безпеки України залишається не вповні дослідженим.

Метою цієї статті вважаємо аналіз юридичноїиприроду статусу Служби без­пеки України з позиції суспільних правовідносин, які виникають у процесі захи­сту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, та розгляд низки інших питань, а також видається доцільним запропонувати авторське визначення цієї категорії.

Для досягнення визначеної мети підлягали розв'язанню такі завдання:

· проаналізувати наявні наукові розробки і стан чинного законодавства у кон­тексті досліджуваної тематики;

· сформулювати визначення поняття «адміністративно-правовий статус Служби безпеки України».

Служба в підрозділах Служби безпеки України є різновидом державної служ­би України. Працівники зазначених підрозділів виконують завдання держави та суспільства, спрямовані на забезпечення особистої безпеки громадян, займають­ся превенцією і припиненням злочинів, надають допомогу громадянам та юри­дичним особам у здійсненні їх законних прав та інтересів тощо. З метою забезпе­чення успішного виконання цих завдань докорінного поліпшення потребують не лише форми і методи діяльності Служби безпеки України, але і якісний підхід до визначення адміністративно-правового статусу їх працівників.

У сучасному середовищі людина стає учасником різноманітних суспільних відносин, у яких вона виступає в різних якостях, виконуючи різнопланові соціальні ролі. Йдеться про положення особи, які вона посідає в соціальній сис­темі й такі, що визначаються за певними економічними, професійними, етнічни­ми та іншими ознаками й характеризуються поняттям статусу[1]. Працівники Служби безпеки України також мають різноманітні повноваження та завдання, покладені на них суспільством. Іншими чинниками, які впливають на обсяг ста­тусу досліджуваних суспільних процесів, є економічні та історичні.

Звернувшись до словників, ми висновуємо, що категорія «статус» - абстракт­ний багатозначний термін, що в загальному сенсі означає сукупність постійних визначень параметрів. У вузькому розумінні статус об'єкта або суб'єкта - це його стан (становище).

Короткий тлумачний словник української мови трактує категорію «стан» у декількох значеннях. Найбільш прийнятими для нашого дослідження слід вважа­ти сукупність обставин, умов, стосунків, у яких хтось або щось перебуває[2]. Зре­штою, ця категорія охоплює відносини між суб'єктом (виконавцем) і об'єктом дії. Виходячи з останнього варіанту, це відносини, з одного боку, між суспільством та державою, а з іншого, створеним державним органом - Службою безпеки Украї­ни. Безперечно, існує також інший варіант відносин між працівниками Служби безпеки України та здійснюваними відносно об'єкта управління та охорони діями.

Звертаючись до історії розвитку категорії «правовий статус», необхідно зазна­чити, що генезис поняття є неоднозначним. Одними з перших почали використо­вували цей термін у своїй діяльності давньоримські юристи. Досліджуване понят­тя походить від латинського (status) та означає «положення, статус у будь-якій ієрархії, структурі, системі».

Звертаючись до історичного аспекту поняття, слід зазначити, що цим терміном почали послуговуватись ще давньогрецькі юристи. Як такий вони ро­зуміли, передусім, три основні юридичні характеристики: по перше, правове ста­новище людини (стан свободи - status libertatus); по друге, стан громадянства -status civitatus; по-третє, сімейний стан - status familiae.

У найбільш близькому до сучасного сенсі поняття «статус» було упровадже­но в науковий лексикон на початку ХХ-го сторіччя розробниками ролевої теорії особистості: американськими соціологами та соціальними психологами, серед яких слід зазначити Р. Лінтона, Я. Морено, Т. Парсонсома. Така потреба була вик­ликана необхідністю опису соціальної структури суспільства, яка складається з системи положень, що займають люди.

Палка полеміка, що точилася на межі 70-х та 80-х років минулого століття, дозволила виробити наукові підходи до аналізу й вивчення проблеми, поглибити понятійний апарат, розкрити сутність явища тощо. Більшість авторів одностайні в тому, що правовий статус індивіда з найбільшою повнотою та ємністю відбиває єдність суспільної ролі особистості та її соціального престижу. Це поняття поєднує в собі функціональну та оціночну сторони, виявляє те, що індивід може чинити, що він робить, якими є результати його дій та як вони оцінюються інши­ми людьми, суспільством[3]. Стосовно досліджуваної діяльності Служби безпеки України слід зазначити, що її регламентовано Конституцією України та чинними законами. Так, ст. 19 Конституції України передбачено, що працівники Служби безпеки України зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інша норма Основно­го Закону закріплює за правоохоронними органами держави забезпечення дер­жавної безпеки (ч. З ст. 17).

Правовий статус особистості важливий не лише з позиції виконання функцій і завдань держави. Це - складовий елемент загальної проблеми прав особистості. Правильна та всебічна регламентація дозволяє громадянам реалізувати свої пра­ва та захищати законні інтереси.

На думку С.Д. Губарева, феномен правового статусу особистості визначає «співвідношення особистості та права, за допомогою якого держава окреслює для суб'єкта межі можливої діяльності, його становище по відношенню до інших суб'єктів, і в залежності від індивідуальних або типових ознак, які властиві суб'єктові, у праві відбиваються повнота правового становища особистості, його певна уніфікація або обмеження»[4].

Усвідомлення особою сенсу свого правового статусу та реалізація його у відповідних межах є базисом правопорядку. Свого часу І.А. Ільїн зауважував що­до важливості розуміння кожним суб'єктом права, «що його повноваження існу­ють та живляться чужими обов'язками лише завдяки тому, що чужі повноважен­ня існують та живляться його обов'язками..., що правопорядок - це ніби мережа суб'єктивних правових вічок, які звідусюди торкаються та підтримують одна од­ну; що підтримання ... правопорядку є єдиною спільною справою та що ця спра­ва вимагає, щоб кожен передусім не зневажав межі свого правового статусу»[5].

Для глибшого усвідомлення сутності адміністративно-правового статусу працівника Служби Безпеки України пропонуємо розглянути систему правових статусів індивіда й визначити в ній місце правового феномена, підданого дослідженню.

Найбільш загальні, притаманні усім громадянам юридичні властивості визна­чаються загальним правовим статусом. Він зазвичай міститься в нормах консти­туційного права і не залежить від конкретних обставин, що складаються на ро­боті, за службою, в побуті. Він є однаковим для всіх і характеризується певною усталеністю. Він не може врахувати всіх життєвих ситуацій найрізноманітніших верств населення, а отже є базовим, основним, із якого походять усі інші.

Широка розмаїтість соціальних ролей, виконуваних особистістю в суспільстві, зумовлює необхідність у їх нормативному забезпеченні додатковими якостями, які би розвивали та доповнювали загальний юридичний статус. Тому існує значна кількість статусів різних рівнів конкретизації, співвідношення яких найбільш чітко характеризується такими філософськими категоріями як «загаль­не», «особливе» (спеціальне), «одиничне»[6].

В.М. Манохін, визначаючи правовий статус державного органу, виділяє: за­вдання, функції, відповідні права, обов'язки й основні форми діяльності, закріплені в правових актах[7]. С.В. Ківалов, здійснює класифікацію адміністра­тивно-правових статусів органів виконавчої влади, зазначає функції, завдання, їх компетенцію, але чіткого поняття сенсу правового статусу цих органів не дає[8].

Так, О.П. Угровеський вважає, що адміністративно-правовий статус повинен бути охарактеризований як державний орган, що складається з двох компонентів: компетенції та правозастосування, а також визначення особливостей статусу працівників відповідних підрозділів. Своєю чергою, статус працівників уміщує три елементи: права, обов'язки та відповідальність[9].

Досліджуючи адміністративно-правовий статус посадової особи, Н.В. Янюк звертає увагу на службову правосуб'єктність, яка виникає одночасно з прийнят­тям адміністративного акта, котрим фіксований момент виникнення публічно-службових правовідносин і визначений комплекс владно-управлінських функцій, покладення яких є в компетенції відповідної особи. На думку дослідниці, служ­бова правосуб'єктність є поєднанням службової правоздатності та службової дієздатності посадової особи[10].

Продовжуючи свої роздуми, Н.В. Янюк зазначає, що адміністративно-право­вий статус перебуває у площині службових обов'язків та прав посадової особи, а з іншого, є базисом для виникнення службових завдань.

Слід також підтримати авторку в її міркуванні, що важливим компонентом адміністративно-правового статусу посадової особи є етичні норми службової по­ведінки, які закріплюються у відповідних службових обов'язках і сприяють про­фесійному здійсненню публічно-службових завдань[11].

На думку В.С Єгорової, під статусом, слід розуміти систему загальних, осно­воположних засад, за допомогою яких у Конституції та інших законах України визначається фактичне становище[12]. М.П. Хонда трактує явище як конституційно закріплену систему структурованих елементів, що дають можливість визначити правове становище ..., особливості організації та функціонування ..., а також га­рантії[13]. Л.Л. Лебенська вважає правовий статус похідним від функцій і компе­тенції того чи іншого органу[14].

Виходячи з вищевикладеного, можемо висновувати, що правовий статус Служби безпеки України вміщує обов'язки і права, окреслені завданнями та функціями, котрі підлягають виконанню працівником цього підрозділу відповідно до компетенції як державного органу. Слід погодитись із думкою О.П. Уровецького який зазначає, що проблема визначення змісту правового стату­су державного органу можлива за умови здійснення аналізу особливостей пра­вовідносин у конкретній сфері, адже ці особливості визначають зміст суб'єктив­них прав і юридичних обов'язків як базису правового статусу[15]. Аналізуючи пра­вовідносини, які пов'язані із захистом національної безпеки, можемо зазначити, що це суспільні правовідносини і мають соціальний зв'язок.

Законодавець у Законі України «Про Службу безпеки України» визначає таке: «На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіаль­ної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу Украї­ни, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці» (ст. 2).

Також до завдань Служби безпеки України законодавець відносить профілак­тику, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людст­ва, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Отже, суспільство визначає доволі широкий спектр питань діяльності Служ­би безпеки України. Цей спектр визначається за допомогою юридичних норм та правих інститутів, призначених для функціонування державних органів, а також досліджуваного суб'єкта виконавчо-розпорядчої діяльності та здійснюваної діяльності управлінського характеру. Водночас держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в правоохоронних органах. До державного статусу Основний Закон відносить і членів їх сімей.

Підсумовуючи вищевикладене, можемо дійти висновку, що адміністративно-правовий статус Служби безпеки України - це встановлений правовий режим ви­конання повноважень спеціального органу, завдань, повноважень та форм діяль­ності у сфері забезпечення державної безпеки України.

IF Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация: учеб. пособ. - М.: Ас­пект Пресе, 1996. - 28 с. 2F Короткий тлумачний словник української мови / уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова [та ін.]; відп. ред. Л.Л. Гуменська. - К.: Рад. школа, 1978. - С. 255. 3F Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности. Личность как объект и субъект социальных отношений. - М.: Изд-во Моек ун-та, 1984. - С. 176. 4. Губарев С.Д. Теоретичні аспекти забезпечення правового статусу осо­бистості в Україні // Науковий вісник Дніпропетр. юридичного ін-ту МВС України. -2000. - № 1. - С. 41. 5. Ильин И.А. О сущности правосознания / ИА.Ильин - М.: Рарог, 1993. - С. 42. 6. Кучшскиіі В.А. Конкретизация конституционного статуса гражданина СССР в текущем законодательстве как проблема социалистической законности // Пра­вопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 г. - Саратов, 1980. - С. 111.7. Манохин В.М. Советская госу­дарственная служб. - М., 1996. - С. 97-99. 8. Адміністративне право України: підруч­ник / За заг. ред. СВ. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003. - С. 82-94. 9. Уг-ровецький О.П. Адміністартивно-правовий статус Державної служби охорони при МВС України // Наше право. - 2004. - № 3. - С. 51-54. 10. Янюк Н.В. Адміністративно-пра­вовий статус посадової особи: атореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.07. - К., 2003. - С 9. 11. Там само. - С 10. 12. Єгорова B.C. Конституційно-пра­вовий статус суддів загальної юрисдикції: Атореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. - К., 2008. - С. 3. 13. Хонда М.П. Конституційно-правовий статус столиці України – міста Києва: Атореф. Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02. - К., 2007. - С. 4. 14. Лебенська Л.Л. Правовий статус депутатів місцевих рад: Атореф. дис. ... на канд. юрид. наук: 12.00.02. - К., 2004. - С. 9. 15. Угровецький О.П. Адміністративно-правовий статус Дер­жавної служби охорони при МВС України // Наше право. - 2004. - № 3. - С. 51-54.

< Попередня   Наступна >