Радник

---

ОЗЕРСЬКИЙ І.В., кандидат юридичних наук (Національна академія прокуратури України)

СУТНІСТЬ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ

Розглянуто організаційно-правову сутність управлінської діяльності органів прокуратури як забезпечувальної функції для ефективного виконання покладених на неї завдань. У цьому контексті пропонуються окремі шляхи оптимізації управлінської діяльності прокуратури з урахуванням системного, діяльнісного та функціонального підходу в психологічній та юридичній науці.

Ключові слова: управління, організація, функція, прокурор, оптимізація, психологічне забезпечення, керівник.

Метою цієї статті є дослідження організаційно-правових напрямків оптимізації управлінської функції органів про

куратури як у внутрішньовідомчій, так і зовнішній сферах діяльності.

Необхідною умовою створення правової держави є реформування діяльності правоохоронних органів, що значною мірою пов’язане з перебудовою психології осіб, які від імені держави реалізують відповідні функції, підвищенням престижу такої роботи та рівня професійної майстерності кадрів, покликаних попереджувати, розслідувати злочини, забезпечувати належний рівень громадського порядку, надавати правову та соціальну допомогу населенню [1, с. 1]. Це положення повною мірою стосується і органів прокуратури України, оскільки діяльність останніх спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення (ст. 4 Закону України “Про прокуратуру”).

Водночас управління в системі органів прокуратури, підпорядковуючись загальним закономірностям управлінської діяльності, має специфічні аспекти, обумовлені характером конституційних функцій прокуратури [2, с. 58]. Серед таких аспектів нами виокремлюється і психологічний.

Оптимізація прокурорської праці та поліпшення управлінської роботи окремих її органів і посадових осіб, як слушно зазначив професор М.І. Мичко, є одним із завдань посилення впливу прокуратури на забезпечення принципу верховенства закону в Україні [3].

Актуальність нашого дослідження зумовлена низкою науково-теоретичних і практичних чинників управління та оптимізації діяльності органів прокуратури, а саме: відсутністю концептуальних моделей психологічного відбору кандидатів на керівні посади в органах прокуратури України; недостатньою вивченістю психологічних засад відбору кандидатів на управлінські посади в органах прокуратури України; необхідністю визначення теоретичної сутності психологічного відбору кандидатів на керівні посади в органи прокуратури України; важливістю виявлення професійно важливих якостей керівника органу, підрозділу, що сприятимуть успішному й ефективному здійсненню ним управлінської діяльності; потребою органів прокуратури України у керівниках нової формації.

Сьогодні існують декілька різних наукових підходів обґрунтування сутності процесу управління, а саме: системний, функціональний і діяльнісний. Системний уявляє управління як систему, що включає суб’єкт управління – керівника, групу керівників, – об’єкт управління і взаємодію між ними [4]. Функціональний розглядає управління через його основні функції [5; 6]. У цьому разі управління виступає як процес планування, організації, мотивації і контролю, котрий необхідний для формулювання і досягнення цілей організації [7, с. 38].

У свою чергу, представники психологічної та суміжних до неї наук різних шкіл управління у діяльнісному підході виокремлюють специфічну форму людської діяльності [7, с. 5-12; 8; 9, 25-36]. З цих позицій управління є свідомою цілеспрямованою діяльністю людини, котра впорядковує і підкоряє своїм інтересам елементи зовнішнього середовища – суспільства, живої і неживої природи, техніки [10, с. 4].

Перед з’ясуванням суті та змісту організаційних та психологічних чинників управління в діяльності органів прокуратури слід розглянути її понятійно-категоріальний апарат, а саме категорії “управління”, “керівництво”, “організація”, “керівник органів прокуратури”.

Термін “керівництво”, на думку деяких вчених, уживається і в широкому, й у вузькому значеннях. У широкому він співпадає з поняттям “управління” (наприклад, у ст. 15 Закону України “Про прокуратуру”, в якій перелічені повноваження Генерального прокурора України щодо керівництва органами прокуратури, тобто йдеться про управлінські функції Генерального прокурора).

У вузькому це поняття використовується тоді, коли йдеться про діяльність прокурора щодо керівництва підлеглими йому працівниками, тобто первинним трудовим колективом, наприклад, діяльність районного, міського прокурора щодо керівництва колективом районної, міської прокуратури або діяльність начальника управління чи відділу обласної прокуратури з керівництва підлеглими йому працівниками [11, с. 13, 14].

У Законі України “Про прокуратуру” (1991 р.) замість терміна “керівники” застосовується “прокурор”. Саме тому нами в науковій праці термін “керівники” використовується стосовно прокурорів областей, міст, районів, ректора Національної академії прокуратури України (надалі – НАПУ), їх заступників, проректорів, начальників управлінь і відділів центрального апарата Генеральної прокуратури АРК і органів прокуратури на місцях, а також їх заступників. Таким чином, зазначений термін нами використовується щодо посадових осіб, котрі на постійній основі керують різними підрозділами органів прокуратури, мають ввірений підлеглий колектив (штат) і реалізують управлінські функції.

Отже, керівництво – це організаційно-управлінський вплив прокурора-керівника на ввірений йому прокурорський колектив. Прокурор району, міста, начальник відділу, управління прокуратури області організовують та скеровують роботу своїх підлеглих, а прокурор області, ректор НАПУ та Генеральний прокурор України керують та управляють, оскільки їм підпорядковані і первинні колективи прокуратури, і організаційні структури, що безпосередньо керують нижчестоящими прокурорами, підрозділами, працівниками НАПУ.

Поняття “організація”, на думку С.В. Кувакіна, охоплює такі аспекти: створення, реорганізацію організаційних структур управління, тобто зміни, що відбуваються в організаційній формі управління; організуючий вплив суб’єкта на об’єкт управління з метою впорядкування та узгодженості, тобто взаємодії елементів системи управління; діяльність, що забезпечує здійснення процесу управління, тобто прийняття та реалізацію управлінських рішень [12, с. 7].

Наразі слушною є позиція Л. Давиденка та П. Каркача, котрі визначають організацію як “систему заходів, спеціально створених та підтримуваних прокурором у підлеглому йому трудовому колективі”, а управління – як “щоденну його діяльність з упорядкування цієї системи, вирішення конкретних завдань, що постають перед прокуратурою та її органами в цілому”, вважаючи, що відмінність між “організацією” та “управлінням” є занадто умовною та теоретичною. Аргументуючи зазначене, вчені зауважують, що “у практичній діяльності відмінності не існує, бо дії прокурора-керівника є і складовими елементами організації роботи, і способом управління підлеглим колективом та підлеглими структурами органів прокуратури” [11, с. 13].

Основними елементами організації роботи в органах прокуратури є: розподіл прокурорської роботи та розподіл службових обов’язків, створення та підтримання в органах прокуратури організаційного порядку, планування роботи; визначення системи контролю за її виконанням та інші заходи організаційного характеру [11, с. 13].

Організувати систему управління, на думку Є. Запорожцева, означає забезпечити психологічні умови, які сприятимуть оптимальній результативності роботи. Такими умовами вчений називає: 1) формування перспективної концепції діяльності; 2) формування ділової цілеспрямованості працівників; 3) оптимізацію організаційного клімату; 4) врахування неформальної (неофіційної) структури колективу; 5) зміцнення дисципліни та забезпечення взаємної вимогливості [1].

Заслуговує на увагу позиція вченого С.В. Кувакіна, котрий розглядає співвідношення понять “організація” та “управління” в такому аспекті:

1. Організація та управління тісно пов’язані, оскільки управління здійснюється у відповідних формах. Організаційні форми управління дозволяють розширити управлінський вплив суб’єкта на об’єкт управління.

2. Організація та управління мають місце лише в системних утвореннях, причому організація може передувати управлінню, а управління здійснюється в організованих системах.

3. Метою управління є досягнення запрограмованого стану системи, в той же час метою організації є впорядкування та узгодження зв’язків між елементами системи.

4. Управління здійснюється лише в суб’єктно-об’єктних зв’язках, проте організація включає різностатусні зв’язки та організаційні дії, що пов’язані з використанням матеріально-технічних засобів.

5. Управління не існує поза системними утвореннями, проте як організаційна діяльність може сприяти або передувати створенню системи в період її побудови, а також супроводжувати процес функціонування системи.

6. Управлінська діяльність здійснюється в межах особливого роду суспільних відносин – управлінських, у складі яких існує і їх різновид – організаційні відносини [12, с. 9].

Належна організація роботи і управління в прокуратурі покликана, на думку В. Долежана, сприяти реалізації конституційних функцій останньої [2, с. 58-64].

Організація процесу управління передбачає реалізацію постійно повторюваних стадій управлінського циклу, таких як підготовка й прийняття управлінського рішення, доведення його до підлеглих, мобілізація їх на виконання даного рішення, контроль за ходом виконання рішення та його корекція. Кожна зі стадій має значну психологічну насиченість і потребує врахування психологічних аспектів [1].

М. Говорухін пропонує розуміти під управлінням в органах прокуратури вплив вищестоящих прокурорів на підлеглих і органи нижчого підпорядкування, керівництво і контроль за їх діяльністю з метою забезпечення ефективного виконання покладених на них завдань [13, с. 46].

Разом із тим автор зазначає, що зміст управлінської діяльності вищестоящих прокурорів значно ширший, ніж допомога і контроль за діяльністю нижчестоящих органів прокуратури, а отже, організація роботи здійснюється у горизонтальній площині, а управління – у вертикальній [13, с. 46].

Основні засади і напрями організації роботи органів прокуратури України, спрямованість управлінської діяльності прокурорів на забезпечення ефективного виконання покладених на них завдань і функцій визначені ст. 15 Закону України “Про прокуратуру”, наказом Генерального прокурора № 1 від 19.09.2005 р. “Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України”.

Як слушно зауважує Я.Й. Радзивидло, для будь-якого прокурора однією з основних складових його професії є управлінська діяльність [4, с. 40].

Дотепер психологічних досліджень особливостей управління в органах прокуратури практично не проводилося. У працях авторів інших спеціальностей (в першу чергу, юристів) порушувалися інші аспекти управління, не пов’язані з цілями і завданнями цього дослідження. У цій ситуації ми вважаємо за необхідне, по-перше, проаналізувати нормативні акти, що визначають організаційні основи будови органів прокуратури, по-друге, вивчити досвід психологічного аналізу управлінської діяльності, накопичений в інших близьких за своїми цілями і функціями до прокуратури правоохоронних органах, в першу чергу в МВС [14, с. 114].

Сьогодні утвердження нової моделі державного управління здійснюється через гостре протиборство прогресивних начал із недієздатними стереотипами; непоодинокими є також випадки втручання антисоціальних і навіть криміногенних сил. На превеликий жаль, сьогодні в управлінні недостатньо вивчено і не викристалізовано чітких методологічних і науково-практичних підходів, які б оптимально узгоджували особистісні інтереси працівників та інтереси організації. Явні соціально-психологічні невідповідності зумовлюють зменшення зацікавленості працівників у якісному виконанні службових обов'язків, знижують ефективність використання професійного потенціалу [15, с. 3].

Органи прокуратури України є невід’ємною частиною системи державного управління, виконуючи специфічні, притаманні лише йому функції. Тому зміни, що відбуваються в країні, потребують від Генеральної прокуратури України змін у стратегії та тактиці управління як усієї системи, так і кожного окремого підрозділу. На думку М. Якимчука, комплексне реформування прокуратури та її становлення як незалежного державного органу потребують переосмислення та глибокого аналізу засад її організації і діяльності, одним із найважливіших аспектів яких є управління [16, с. 3].

Управління в органах прокуратури, на наш погляд, можна визначити як цілеспрямований вплив керівника на ввірений прокурорський колектив з метою ефективного вирішення поставлених завдань. Для цього керівник повинен одночасно використовувати такі протилежні засоби впливу, як: а) адміністративно-командні (постановка завдань, контроль за їх виконанням, застосування заходів дисциплінарного впливу за виконанням або неналежним виконанням покладених на працівника обов’язків); б) соціально-психологічні (стимулювання – матеріальна, моральна винагорода).

Оволодіння сучасними керівниками основами психологічного забезпечення ефективної управлінської діяльності визначає високу продуктивність їхньої взаємодії в системі “людина – людина”. У свою чергу, це, на думку А.О. Тихончука, забезпечує військовому керівникові розвиток його активності, ініціативи, творчості, продуктивної самореалізації в обраній сфері професійної діяльності [15, с. 5]. Тому цілком прийнятно, на нашу думку, зазначене положення вважати характерним і для органів прокуратури. Адже, як підкреслює М.К. Якимчук, службова дисципліна в системі органів прокуратури наближена до військової [16, с. 3]. Таким чином, управління в органах прокуратури слід розглядати як вироблену практикою забезпечувальну функцію в розрізі регламентованих Конституцією України та чинним Законом України “Про прокуратуру” основних фахових напрямків (функцій) діяльності.

Список використаної літератури:

1. Запорожцев Є.Г. Психологічні особливості діяльності керівника органів внутрішніх справ України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000.

2. Долежан В. Співвідношення управлінських і процесуальних відносин у діяльності прокуратури // Вісник прокуратури. – 2006. – № 9. – С. 58-64.

3. Мичко М.І. Теоретичні і практичні проблеми організації роботи в апараті прокуратури області: Монограф. – Донецьк, 2000.

4. Радзивидло Я.Й. Личностно-профессиональное становление работников прокуратуры в процессе деятельности: Дисс. … канд. психол. наук. – Х., 2005.

5. Столяренко А.М. Психологические и педагогические проблемы управления в МВД. – М. , 1982.

6. Столяренко А.М. Опыт разработки психологической концепции управления в сфере правопорядка // Психологический журнал. – 1984. – Т. 4. – № 3. – С. 12-20.

7. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М., 1992.

8. Романов В.В. Военно-юридическая психология. – М., 1991.

9. Day D., Silverman S. Personality and job performance: evidence of incremental validity // Personnel Psychology. – 1989. – № 42. – P. 25-36.

10. Веснин В.Р. Основы менеджмента. – М., 1996.

11. Давиденко Л., Каркач П. Питання організації роботи та управління в органах прокуратури // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4. – С. 12-15

12. Кувакін С.В. Організаційні форми управління органами внутрішніх справ: загально-теоретичний аспект: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2001.

13. Говоруха М. Поняття та значення організації роботи прокурора у виконавчому провадженні // Вісник прокуратури. – 2008. – № 3. – С. 45-50

14. Кроз М.В. Система психологической оценки прокурорських работников: Дисс. … канд. психол. наук. – М., 1999.

15. Тихончук А.О. Психологічні умови ефективної управлінської діяльності керівників військових колективів: Автореф. дис. … канд. психол. наук. – Хмельницький, 2000.

16. Якимчук М.К. Організаційно-правові основи управління в органах прокуратури України: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – К., 2002.

Надійшла до редакції 15.02.2010 р.

< Попередня   Наступна >