Підручники Адміністративне право Адміністративне право України ВІДОМЧА МЕДИЦИНА МВС УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ СТРАХУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Т. ТихомироваВІДОМЧА МЕДИЦИНА МВС УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ СТРАХУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ Т. Тихомирова
| Адміністративне право - Адміністративне право України |
ВІДОМЧА МЕДИЦИНА МВС УКРАЇНИ:
ПРОБЛЕМИ СТРАХУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ
ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Т. Тихомирова
Досліджено актуальні проблеми запровадження страхування професійної відповідальності медичних працівників у системі Міністерства внутрішніх справ України. Визначено ключові завдання, вирішення яких стане можливим за умови впровадження такого виду страхування. Наведено перелік обставин, що страховик не розглядає як страхові випадки і вони не підлягають задоволенню вимоги про відшкодування шкоди.
Ключові слова: відомча медицина, страхування, професійна відповідальність.
Україна останніми роками знаходиться у стані соціально-економічних та політичних перетворень. Це потребує пошуку шляхів, з одного боку, удосконалення механізмів державного управління у тій чи іншій сфері суспільного життя, з іншого – забезпечення та захисту прав, свобод та законних інтересів пересічних громадян. Сказане має пряме відношення до системи Міністерства
Потрібно зазначити, що органи внутрішніх справ водночас з деякими іншими міністерствами та відомствами (Служба безпеки, Міністерство оборони, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство транспорту та зв’язку України та деякі інші) мають так звану відомчу медицину. Вона слугує для надання у разі необхідності медичної допомоги працівникам органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей. Проблеми, що простежені у вітчизняній охороні здоров’я, значною мірою впливають на стан в тому числі й відомчої медицини.
Одним із невирішених завдань у системі діяльності відомчої медицини Міністерства внутрішніх справ України є запровадження страхування професійної відповідальності медичних працівників. Йдеться про те, що на сьогодні необхідно вести мову про захист прав не лише пацієнтів, але й лікарів. Тенденції до розробки концепції, проведення наукових досліджень, що сприяють розробці напрямів загальної системи захисту прав пацієнтів, без сумніву важливі й необхідні. Проте, як вся світова спільнота прагне до багатополярності як еквівалента стабільності, так і в справі юридичної регламентації надання медичної допомоги необхідно розробляти теоретико-правові основи впровадження системи захисту прав медичних працівників. Одним з ключових напрямів захисту прав лікарів є їх страхування на випадок вчинення професійних помилок, в більш загальному вигляді – страхування юридичної відповідальності медичних працівників під час виконання професійних обов’язків. Актуальність цієї проблематики підтверджується внесенням її як складової частини навчального курсу з медичного права, про що робимо висновок, проаналізувавши підручник з медичного права, підготовленого С.Г. Стеценком [1].
Відомо, що далеко не всі медичні втручання завершуються позитивно. Це зумовлює необхідність передбачення можливості цивілізованого вирішення спірних ситуацій у разі надання медичної допомоги. Оскільки реальних юридичних механізмів, що передбачають можливість для лікарів страхувати свою професійну відповідальність, сьогодні немає, доцільно на теоретико-правовому та адміністративно-правовому рівні визначити основи цього виду страхування та його можливість запровадження для відомчої медицини МВС України.
Як видається, цей вид страхування, ґрунтується у тому числі й на стандартизації медичної допомоги, повинен стати на захист як лікаря, так і пацієнта. Страхування професійної відповідальності в системі відомчої охорони здоров’я дасть змогу вирішити декілька найважливіших завдань, а саме:
– по-перше, забезпечити можливість постраждалому пацієнтові отримати матеріальне відшкодування за збиток здоров’ю у разі дефекту надання медичної допомоги; – по-друге, страхування професійної відповідальності захистить лікаря від матеріальної відповідальності за завдану шкоду здоров’ю пацієнта, що дуже важливо, оскільки відповідно до вимог цивільного законодавства має йтися про необхідність відшкодування особою, що надала послугу (виконавцем); – по-третє, цей вид страхування захищає фінансову базу охорони здоров’я в умовах дефіциту коштів, оскільки фінансові витрати на відшкодування шкоди здоров’ю пацієнта забезпечуються страховими організаціями, і не залучаються кошти, призначені для лікування інших хворих. Важливо констатувати, що загальнодержавне страхування усіх працівників органів внутрішніх справ – це один бік медалі, а страхування професійної відповідальності медичних працівників системи відомчої медицини МВС – інший, оскільки вони спрямовані на забезпечення різних потреб. Медичні працівники повинні мати право здійснювати виконання своїх професійних обов’язків без очікування судових переслідувань з боку пацієнтів – цим у разі потреби займатиметься страхова компанія.
В організаційно-правовому відношенні потрібно зазначити, що як страхувальник виступає лікар або організація, в якій він працює, а як страховик – страхова організація. Передусім важливо зробити якісне визначення, яке дасть змогу однозначно сприймати правову природу цього виду страхування. Ми вважаємо, що під страхуванням юридичної відповідальності медичних працівників відомчої системи Міністерства внутрішніх справ України під час виконання професійних обов’язків потрібно розуміти особливий вид страхування, за якого об’єктом страхування є ризик відповідальності медика перед пацієнтом. В основу страхування покладено договірну форму, при цьому правовідносини виникають між медичним працівником (відомча лікувально-профілактична установа), що називається страхувальником і страховою організацією, котра є страховиком. За цим договором у разі настання несприятливих наслідків медичного втручання всі складнощі, пов’язані як з судовими процесами, так і з необхідними виплатами, покладено на страховика. Тому медична професія набуває необхідного їй через свої особливості права на професійний ризик. Завдяки впровадженню принципів страхування професійної відповідальності лікарі отримають змогу прямо займатися своєю основною роботою – допомагати людям у лікуванні захворювань.
Міжнародна медико-правова практика свідчить, що в провідних світових країнах знайдені прийнятні шляхи страхування лікарів через особливості їхньої професії. Є. Жиляєва та Є. Жилінська зазначають, що перший закон про введення системи страхування на випадок нанесення збитку пацієнтові був прийнятий у Фінляндії 25 липня 1986 р. У ньому зазначено, що будь-який збиток, нанесений пацієнтові з огляду на надання йому медико-санітарної допомоги або з його участю в медичних дослідженнях, підлягають компенсації. Причому для отримання компенсації не потрібно пошуків конкретної винної особи, що часто буває вельми складно для пацієнта [2, с. 76]. Цікава система страхування в США – країні з одним із найпрогресивніших рівнів медицини і достатньо розвиненою сферою медичного права. У кінці 80-х років XX ст. там було простежене різке підвищення позовних заяв громадян, незадоволених якістю надання їм медичної допомоги. У відповідь на це і на збільшення сум виплат, американські лікарі збільшили витрати на страхування своєї професійної відповідальності. Середня сума страхування одного лікаря становила більше 8 тис. доларів на рік, а найбільше грошових коштів (у % від річного доходу) на таке страхування витрачали акушери-гінекологи (10,3%), анестезіологи (8,3%) і загальні хірурги (6,9%) [3, с. 33]. Незважаючи на значні витрати зі страхування своєї професійної відповідальності, вигідніше зробити це, ніж надалі сплачувати компенсацію шкоди і відшкодовувати збиток, заподіяний невдалим лікуванням.
Чи всі проблеми, котрі можуть виникнути у практичній діяльності медика, що працює у відомчій лікувально-профілактичній установі Міністерства внутрішніх справ України, може „унебезпечити” страхування від страхової компанії? Відповідь на це питання має бути однозначна – ні. Це пов’язано з цілою низкою чинників. Їх аналіз дає змогу пропонувати складання переліку випадків, коли страхування професійної відповідальності медичного працівника системи МВС України не є ефективним захистом. Важливо пам’ятати, що, зазвичай, не розглядаються страховиком як страхові випадки і не підлягають задоволенню вимоги про відшкодування шкоди:
1. Заподіяної страхувальником (лікар чи установа охорони здоров’я), якщо медичні послуги реально здійснювали працівники, які не мають спеціалізації відповідного профілю, належної, легально підтвердженої кваліфікації.
2. У разі відмови пацієнта від медичного втручання, оформленого записом в медичній документації, і підписаного ним чи його законним представником і медичним працівником, а також у разі невиконання особою, що постраждала, плану лікування і розпоряджень лікаря, що здійснює лікування.
3. Шкоди, заподіяної унаслідок:
а) умисного або необережного порушення страхувальником адміністративного, трудового, цивільного і кримінального законодавства, що призвело до порушення стану здоров’я пацієнта;
б) невиконання страхувальником або його працівником розпоряджень, виданих відповідними органами нагляду, з усунення порушень порядку організації лікувального процесу, зберігання лікарських препаратів, експлуатації медичного устаткування, будівель, споруд та інженерних комунікацій;
в) порушення страхувальником або його працівником вимог і умов ліцензування діяльності, пов’язаної з наданням медичної допомоги, виготовленням і продажем лікарських препаратів;
г) порушень страхувальником або його працівником нормативно-правових актів, правил техніки безпеки, інструкцій з переливання крові і її компонентів, призначенню фармакологічних препаратів та інших документів, що регулюють діяльність медичних і фармацевтичних установ, котрі призвели до порушення стану здоров’я пацієнта (захворювання, травми, опіки й ускладнення);
д) передчасного припинення лікування, що спричинило до погіршення стану пацієнта, розвитку ускладнення, загострення, ускладнює процес захворювання;
е) клінічних випробувань фармакологічних препаратів і медичного устаткування, а також застосування фармакологічних препаратів та експлуатації медичного устаткування, не дозволених Міністерством охорони здоров’я України до клінічного застосування.
4. У разі надання медичної допомоги в екстремальних умовах: – під час громадянських заворушень і страйків, незаконних актів третіх осіб, незаконних дій і розпоряджень мілітаризованих або цивільних представників влади; – ядерного вибуху, радіації, радіоактивного зараження, дії іонізуючого випромінювання від якого-небудь джерела, окрім джерел, використовуваних у визначеному порядку в лікувальному процесі; – відключення електроенергії, теплопостачання тощо. Ми повинні розуміти, що перелічені, а також інші схожі випадки є такими, за яких виплата страхових сум була б зумовлена не об’єктивними чинниками, а зовнішніми чинниками, чи прямими порушеннями з боку лікарів, що суттєво змінює природу визначення шкоди пацієнтові та ролі у цьому процесі медичного працівника.
В Україні на сьогодні є всі умови для поступового впровадження системи страхування професійної відповідальності медиків відомчої системи МВС України. Без сумніву, на перших етапах важливо проаналізувати самі принципи страхування, визначити ті медичні професії, які найбільше потребують такого страхування, скоректувати страхові внески (які розрізнятимуться залежно від потенційної можливості настання страхового випадку). Відносно медичних працівників відомчих лікувально-профілактичних установ як страхувальник може виступати Міністерство внутрішніх справ України та його Головні управління (управління) в областях, АРК та м. Києві за рахунок коштів державного бюджету. Сьогодні, як видається, важко розраховувати, що більшість лікувальних установ відомчої медицини приймуть рішення застрахувати своїх працівників. Причин тут декілька, проте основні, на думку автора, – це низький рівень правової культури керівників установ охорони здоров’я і фінансові труднощі держави загалом. Надалі, на думку автора, у міру розуміння суті й основ медико-правових знань, а також поліпшення фінансування МВС України, цей варіант захисту прав медичних працівників буде дедалі більше користуватися попитом.
Розробка та впровадження такого виду страхування, що через об’єктивні причини не має історичного досвіду, але широко розповсюдженого у всіх розвинених країнах світу, необхідні для підвищення рівня правового та соціального захисту лікарів [4, с. 68]. Ми вважаємо, що загальними принципами правового забезпечення страхування юридичної відповідальності медичних працівників відомчих закладів охорони здоров’я МВС України повинні стати:
– створення правової бази, у тім числі внесення змін до законодавства про охорону здоров’я громадян;
– договірна форма оформлення страхування;
– розробка критеріїв оцінювання шкоди здоров’ю пацієнту і розміру страхових виплат;
– створення компенсаційних фондів на випадок відшкодування збитку;
– видача застрахованим медичним працівникам страхових полісів;
– диференційований підхід до страхування залежно від спеціальності й досвіду лікаря, характеристики самої лікувальної установи;
– напрям частини коштів на підвищення кваліфікації лікарів і підвищення рівня їх правових знань. Завершуючи, потрібно наголосити, що впровадження страхування професійної відповідальності медичних працівників у системі МВС України – важливий крок до захисту прав пацієнтів, лікарів – працівників органів внутрішніх справ і, як наслідок, – до поліпшення стану відомчої медицини у цілому.
??????????????
1. Стеценко С. Г. Медицинское право : учебн. / С. Г. Стеценко — СПб : Юридический центр Пресс, 2004. — 572 с.
2. Жиляева Е. П. Защита прав пациентов в странах Европы / Е. П. Жиляева, Е. В. Жилинская // Бюллетень НИИ социальной гигиены, экономики и управления здравоохранением им. Н.А. Семашко. — 1994. — Вып. 4. — С. 74—79.
3. Судебные иски американцев протии врачей (Обзор литературы) // Качество медицинской помощи. — 1999. — № 1. — С. 32—34.
4. Коротких Р. В. Страхование профессиональной ответственности медицинских работников в системе частного здравоохранения : постановка проблемы / Р. В. Коротких, Л. С. Мельникова, К. К. Касимовский // Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности : материалы 1-й Всероссийской научно-практической конференции. 16 мая 2003 г. [под общ. ред. д-ра. юрид. наук С.Г. Стеценко]. — М. : Издательская группа „Юрист”, 2003. — С. 68—70.
< Попередня Наступна >