Радник

---

М.В. Маринюк

БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ В ОРГАНАХ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Подолання корупції в Україні є найсерйознішою проблемою, нерозв’язання і загострення якої визначає міжнародне становище нашої держави та її політичний імідж у світі; важливу роль у протидії корупційним проявам відведено адміністративному законодавству, про що свідчить спрямованість Закону України «Про боротьбу з корупцією» на широке застосування адміністративної відповідальності за корупційні діяння та інші діяння, що пов’язані з корупцією.

Ключові слова: корупція, правопорушення, профілактика, боротьба, загально-соціальні заходи.

Борьба с коррупцией в Украине – одна из серьёзнейших проблем, неразрешение и обострение которой, определяет международное положение нашего государства и его политический имидж в мире; особенную роль в борьбе с корупционными явлениями отведено административному законодательству, о чём свидетельствует направленность Закона Украины «О борьбе с коррупцией» на широкое приминение административной ответственности за коррупционные действия и другие действия, связанные с коррупцией.

ormal" style="margin-right: .5pt; text-align: justify; text-indent: 1.0cm; background: white;">Ключевые слова: коррупция, правонарушение, профилактика, борьба, общесоциальные мероприятия.

Overcoming the corruption in Ukraine is a very serious problem. Its not being solved and being intensified determines the international position of our country and its political image in the world; administrative legislation has an important role to play in counteracting corruption. The Law of Ukraine on the Control of Corruptive Practices testifies to it. It is directed at the broad application of the administrative liability for corruption acts and other corruption-related acts.

Key words: corruption, law-breaking, preventive measures, fighting, general social measures.

Постановка проблеми. На сучасному етапі формування і становлення України як незалежної, демократичної і правової держави корупція являє собою особливо небезпечне явище. Вона підриває авторитет демократичних інститутів держави, гальмує хід економічних реформ і при цьому ущемляє права і свободи громадян. За оцінками фахівців, останніми роками найбільшого поширення у всіх сферах суспільства набули хабарництво й інші посадові злочини, пов’язані з корупцією. У грудні 2003 р. у м. Меріда (Мексика) відбулася Політична конференція з підписання Конвенції ООН проти корупції, в якій взяла участь делегація з України. Підписання цієї Конвенції підтвердило відданість України справі боротьби з корупцією та однозначно сприятиме її позитивному іміджу серед інших країн – учасниць конференції.

Спеціально-кримінологічні заходи запобігання проявам корупції – це цілеспрямована дія органів, які ведуть боротьбу з корупцією, та посадових осіб, які за своїми службовими обов’язками мають боротися з корупцією, на безпосередні чинники корупційних діянь, що передбачає використання спеціальних кримінологічних засобів.

Стан дослідження. Проблемам корупції та запобігання цього явища приділяли увагу багато вчених України та країн близького зарубіжжя. Вони висвітлені у численних публікаціях, авторами яких є Д.М. Бахрах, Н.А. Галаган, О.К. Засторожна, Л.А. Калініна, А.Н. Крамник, О. В. Кузьменко, О.Є. Луньов, В.М. Манахін, Л.Л. Попов, Н.Г. Саліщева, М.С. Студенікін. Метою дослідження цих учених було дослідження стану корупційних діянь в нашій державі, а також визначення загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів у профілактичній роботі щодо запобігання корупції в органах виконавчої влади.

Виклад основних положень. Корупція тісно пов’язана з організованою злочинністю і негативно впливає на функціонування державної влади – законодавчої, виконавчої, судової. Саме внаслідок цього корупція поступово перетворюється з ординарного злочину на соціальну хворобу, порушуючи при цьому законні права та інтереси громадян.

Таке негативне явище як корупція вражає дуже широке коло суспільних відносин, які існують у державі. Передусім – це комплекс економічних відносин. Так, корупція призводить до розширення сфери тіньової економіки. Це насамперед спричиняє зменшення надходжень до бюджету держави у вигляді податків, зборів (обов’язкових платежів). Як наслідок, держава втрачає важелі управління економікою, загострюються соціальні проблеми через неможливість виконання зобов’язань щодо фінансування соціальної сфери, посилюється бюджетна криза, знижується спроможність влади розв’язувати соціальні проблеми.

Надзвичайно негативний вплив має корупція на процеси приватизації у зв’язку з тим, що внаслідок її дії сповільнюється поява ефективних приватних власників. Нерідко трапляється, що, втягуючи у корупційну діяльність державних службовців, деякі ділки скуповують величезні підприємства, нерухомість за мізерні суми. Тому саме у сфері приватизації необхідні гласність, прозорість, контроль. Через неправомірну приватизацію різко збільшується майнова нерівність, що призводить до зубожіння значної частини населення, а це – до порушення ст. 48 Конституції України, яка передбачає: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї».

Проникнення корупції в органи виконавчої влади призводить до надання незаконних переваг та підтримки монопольного становища на ринку суб’єктів підприємницької діяльності. Таким чином, порушується ст. 42 Конституції України, яка передбачає: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція».

У сфері політичного життя держави поширення корупції може призвести до зміщення цілей політики від загальнонаціонального розвитку до забезпечення володарювання олігархічних угрупувань. Важливо відзначити й те, що поширення корупції призводить до зниження політичної конкуренції в державі, а реальна політична конкуренція слугує противагою та обмежувачем для корупції в політичній сфері, з одного боку, і для політичного екстремізму – з другого. Внаслідок цього знижуються шанси політичної стабільності. При цьому, з урахуванням інших умов, здійснюється плавний перехід від напівлегітимного лобізму до відвертої корупції [1, с. 125].

Корупція є одним із факторів, який «роз’їдає» і виборчу систему держави. Першопричиною цього є недосконалість виборчого законодавства, яке надмірно захищає депутатський статус, не забезпечує реальної залежності виборних осіб від виборців [2, с. 126].

З правової точки зору, у разі поширення корупції в державі дискредитується право як основний інструмент регулювання життя держави і суспільства. У суспільній свідомості формується думка про беззахисність громадян і перед злочинністю, і перед владою. Існування корупції в правоохоронних органах призводить до зміцнення організованої злочинності, яка, об’єднуючись із корумпованими групами чиновників і підприємців, посилюється все більше, оскільки має доступ до політичної влади і можливості для відмивання грошей. Як наслідок – громадяни зневірюються у цінностях демократії, руйнуються демократичні інститути, ставиться під загрозу існування громадянського суспільства [3, с. 128].

Вказані нами фактори призводять до погіршення міжнародного іміджу держави, зростанню загрози її економічної та політичної ізоляції.

Серед причин корупції можна назвати: невдале проведення економічних реформ; зволікання з проведенням адміністративної реформи, а отже, існування старої структури державних органів управління; закритість, келійність, непрозорість у прийнятті рішень державними органами; вкоріненість негативних чиновницьких традицій; низький рівень управлінської культури в органах державної влади; падіння життєвого рівня населення, зокрема державних службовців.

Прямолінійний підхід до викорінення корупції в органах виконавчої влади може негативно вплинути на фундаментальні права людини і громадянина. Програми і послуги, що передбачають можливість виникнення корупції, складно ліквідувати повністю. Може виникнути потреба в бюрократичному механізмі для ефективного адміністрування, а більш сильне примушення або стримування є зовсім недешевим. Тому мета полягає не в досягненні повної чесності, у значному підвищенні порядності і, таким чином, ефективності та дієвості щодо виконання обов’язків державними службовцями.

Водночас корупції краще запобігати, а також вести з нею боротьбу в умовах народовладдя, плюралізму, терпимості, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, свободи слова та особистої безпеки – середовища, яке гарантує тільки демократія. М.І. Мельник дає розгорнуте тлумачення протидії корупції: «протидія корупції – це система заходів політичного, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, що мають цільове спрямування на зменшення обсягів корупції, зміну характеру корупційних проявів, обмеження взаємовпливу корупції та інших соціальних явищ і процесів, збільшення ризику для осіб, які вчиняють корупційні правопорушення, нейтралізацію дій та усунення факторів корупції, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення винних у вчиненні корупційних правопорушень осіб до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь»[5].

Беручи за основу вищенаведене поняття, окреслимо головні напрями протидії корупції: подальше вдосконалення законодавчої бази; запобігання корупції; виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень; забезпечення покарання осіб, винних у вчиненні корупційних правопорушень; поновлення порушених корупційними діяннями законних прав та інтересів осіб; усунення наслідків корупційних діянь. Під запобіганням у загальному тлумаченні слід розуміти особливий вид соціального управління, який покликаний забезпечити безпеку прав і полягає у розробленні та здійсненні спеціальних заходів щодо виявлення і усунення детермінант злочинності, а також у запобіжному впливі на осіб, схильних до протиправної поведінки.

При організації запобігання поширенню корупції, попередження її проявів необхідно врахувати низку факторів, а саме: політичний, пов’язаний з чітким розмежуванням компетенції органів законодавчої, виконавчої та судової влади на всіх рівнях; нормативно-правовий, який полягає у необхідності вдосконалення нормативно визначених механізмів реалізації Закону України «Про боротьбу з корупцією»; організаційний, що проявляється в необхідності вдосконалення взаємодії органів, що ведуть боротьбу з корупцією; економічний, обумовлений перехідним станом в управлінні економікою; кадровий, пов’язаний з удосконаленням системи добору та підготовки персоналу державної служби; морально-психологічний, зумовлений нерозвинутістю традицій етики державних службовців.

Досить поширеним порушенням в Україні є ігнорування державними службовцями заборони на господарську діяльність і заняття бізнесом.

Негативним процесам, пов’язаним з корупцією, певною мірою сприяє зволікання з проведенням адміністративної реформи, у процесі якої мали б бути конкретизовані та законодавчо визначені місце, роль та повноваження окремих механізмів держави відповідно до принципу розподілу влади, закріпленого у ст. 6 Конституції України.

Без здійснення системної, науково обґрунтованої адміністративної реформи не може йтися про досягнення відчутних результатів у сфері протидії корупції. Між реформою державного управління і результативністю протидії корупції існує безпосередній причинний зв’язок. Фрагментарні рішення щодо змін у системі державного апарату не можуть змінити ситуацію у сфері боротьби з корупцією. Це, зокрема, стосується утворення і функціонування спеціальної антикорупційної структури, на необхідності якої протягом останніх п’яти років наголошувалося багато разів.

За критерієм цільової спрямованості розрізняють загально-соціальне та спеціально-кримінологічне запобігання корупції. Загальносоціальне запобігання корупції – це діяльність органів законодавчої, виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з виявлення, нейтралізації та усунення соціальних передумов корупційних діянь. До напрямів загально-соціального запобігання корупції можна віднести: а) реформування системи управління – з метою забезпечення демократичного формування та функціонування всіх гілок влади сприяти уникненню численних конфліктних ситуацій, які виникають у разі дисбалансу владних інституцій, дублюванні їхніх повноважень, виконанні природно непритаманних функцій, що на мікрорівні викликає нестабільність у державі та суспільстві і створює передумови для різного роду службових зловживань; б) забезпечення відкритості влади – діяльність органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб має стати прозорою для громадян України; в) удосконалення системи державного управління – здійснення системної науково обґрунтованої адміністративної реформи в органах виконавчої влади України; г) підвищення рівня громадянської свідомості, здійснення комплексу заходів виховного та просвітницького характеру, спрямованих на формування антикорупційної правосвідомості громадян України.

Спеціально-кримінологічне запобігання корупції – це діяльність з розроблення та реалізації системи спеціальних заходів, спрямованих на усунення, нейтралізацію, обмеження дій факторів корупції, перешкоджання здійсненню протиправні дії конкретної особи щодо реалізації наміру вчинення корупційного правопорушення, припинення корупційної діяльності, яка вже почалася, з метою недопущення протиправного результату чи переростання корупційного діяння в більш небезпечне. Спеціально-кримінологічне запобігання корупції, на відміну від загально-соціального, спрямоване на профілактику та припинення корупційних проявів [6, с. 384].

Заходи спеціально-кримінологічного запобігання застережного або обмежувального характеру регулювання є предметом спеціальних чи загальних нормативно-правових актів протидії корупції. В Україні до таких актів належать Конституція України, Закон України «Про державну службу», Закон України «Про боротьбу з корупцією», Національна програма боротьби з корупцією, План заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, Комплексна програма профілактики злочинності. Зазначені закони, відповідні акти Президента України та Кабінету Міністрів України створили організаційно-правову базу для проведення єдиної державної політики у сфері боротьби з корупцією, запровадження цілісної системи роботи щодо підвищення відповідальності державних службовців органів виконавчої влади та дотримання основних принципів державної служби.

Профілактичні антикорупційні заходи визначають вимоги, обмеження та заборони, які застосовуються у разі прийняття (призначення чи обрання) особи на державну службу; встановлюються для службовців під час проходження ними служби (перебування на службі); передбачаються для осіб, які звільнилися з державної служби (заборона працювати на підприємствах, які вони контролювали; заборона займати певні посади чи займатися певною діяльністю, балотуватися на виборні посади тощо).

Ці заходи мають профілактичне антикорупційне спрямування, головною метою якого є недопущення на державну службу осіб, які за своїми моральними та діловими якостями не можуть перебувати на такій службі; обмеження можливостей щодо використання влади або службового становища для протиправного задоволення особистого інтересу чи інтересу третіх осіб.

При цьому кожен вид таких профілактичних заходів спрямовується на досягнення спеціальної мети. Застосування першого виду заходів (установлення певних вимог та обмежень у разі прийняття на зазначену службу) має на меті не допустити в органи виконавчої влади осіб, попередня діяльність яких несумісна з перебуванням на державній службі; які за своїми діловими та моральними якостями не можуть перебувати на державній службі; які прагнуть використати владу як засіб незаконного збагачення або для сприяння діяльності організованих злочинних угруповань. Іншими словами, ці обмеження мають на меті убезпечити публічну владу від осіб, схильних до вчинення корупційних правопорушень, і таким чином запобігти поширенню корупції в суспільстві.

Одним із найважливіших заходів спеціально-кримінологічного запобігання є суворе дотримання встановлених правил добору кадрів на посади державних службовців в органах виконавчої влади України. Необхідно ретельно перевіряти ділові та моральні якості кожного кандидата, який претендує на таку посаду, щоб виключити саму можливість призначення на посади, пов’язані з виконанням функцій держави, людей нечесних, корисливих, безвідповідальних, забезпечити постійний контроль за виконанням державним службовцем покладених на нього обов’язків з точки зору доброчесності, відданості справі та компетенції, зміцнити дисципліну праці.

Заходи третього виду спрямовані на недопущення завдання особою, яка звільнилася з державної служби, шкоди інтересам держави і суспільства шляхом використання інформації або інших можливостей, пов’язаних з попередньою службою, а також виключення можливості їхнього використання в особистих інтересах чи інтересах інших осіб.

Головною складовою протидії поширенню корупції є зміцнення інституту державної служби. Для стабілізації становища в органах виконавчої влади необхідно вжити низки спеціально-кримінологічних заходів, під жорсткий контроль необхідно поставити не лише органи управління, а й їхні структури, функції, повноваження, порядок роботи тощо. Особливою незахищеністю перед корупцією вирізняються нові структури влади, в яких внутрішні механізми блокування корупційних проявів слабкі або навіть зовсім відсутні. У такій ситуації контроль має супроводжуватися ще й організаційною підтримкою. Робота посадових осіб має бути відкрита через систему обов’язкових звітів, інформування   та   спілкування,   зокрема   через   засоби   масової інформації. Необхідно визначити перелік посад, які потенційно найбільше можуть зазнати корозії хабарництва, протекціонізму, незаконного лобізму та інших проявів корупції. Слід максимально розвантажити ці посади від таких розпорядчих функцій, які можна здійснити через інші механізми і структури. Ці заходи можуть бути передбачені як у спеціальних антикорупційних нормативно-правових актах, так і в нормативних актах, що регламентують службу в органах виконавчої влади.

Висновок. Цілеспрямована боротьба з корупцією потребує тривалих соціально-економічних, політичних і правових перетворень. Ця діяльність має ґрунтуватися на поєднанні профілактичних і репресивних заходів, при цьому пріоритетна роль має надаватися профілактичним заходам загально-соціального і спеціально-кримінологічного характеру.

Законодавство, спрямоване на боротьбу з корупцією в нашій країні, фактично має відповідати тим завданням, які ставляться перед правоохоронними органами у подоланні корупції. Це свідчить про те, що державі необхідні реформи, які повинні максимально знизити рівень корупції.

1.Багрий-Шахматов Л.В. Уголовно-правовые и криминологические проблемы коррупции, теневой экономики и борьбы с ними: [учеб. пособие] / Л.В. Багрий-Шахматов. – Одесса: Латстар. – 2001. – 529 с.

2.Голіна В.В. Єдність загальносоціального і спеціально-кримінологічного попередження економічної злочинності / В.В. Голіна // Проблеми боротьби зі злочинністю в сфері економічної діяльності: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Харків. 15–16 грудня 1998 р.). – Харків, 1999. – С. 124–130.

3.Зелінський А.Ф. Корислива злочинна діяльність / А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський. – К.: Генеза, 1998. – 144 с.

4.Кримінологія: [підручник] / під заг. ред. О.М. Джужі. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Т. 2. – С. 24–25.

5.Мельник М.І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право» / М.І. Мельник. – К., 2002. –31 с.

6.Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії / М.І. Мельник. – К.: Атіка, 2001. – 410 с.

< Попередня   Наступна >