118

---

§ 4. Система та джерела адміністративного права

Адміністративне право - одна з найбільших галузей права України. Це пов'язано з великою кількістю суспільних відносин, урегульованих за допомоги норм адміністративного права. Водно­час указаній галузі права притаманні системність, цілісність і структурність, які обумовлюють предмет правового регулювання, мету, завдання і принципи адміністративного права. Ці обставини свідчать про наявність визначеної системи адміністративного пра­ва. Важливість системи адміністративного права пояснюється багатьма факторами, основні з яких:

вона надає можливість аналізу внутрішньої побудови адміні­стративного права;

дозволяє законодавцеві з прийняттям нового нормативного акта ефективно поєднувати його з наявною нормативною правовою базою;

зменшує вірогідність прийняття посадовими особами, які мають владні повноваження, неправомірних рішень.

Отже, слід зазначити, що система адміністративного права -це обумовлена об'єктивними факторами внутрішня побудова галузі, яка відображає розміщення і взаємозв'язок її структур­них елементів.

Для якісного розкриття системи адміністративного права необ­хідно орієнтуватися на два критерії: 1) масштабність дії норм та 2) правова природа норм. Орієнтуючись на перший критерій -масштабність дії норм, необхідно вказати розподіл адміністратив­ного права на дві частини - загальну та особливу (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Система адміністративного права (залежно від масштабності дії норм)

До загальної частини адміністративного права відносять норми, що регулюють суспільні відносини в усіх сферах суспільного життя, на які розповсюджує свій регулюючий вплив адміністративне право. Саме тому ці норми - масштабніші. Іншими словами, нор

ми загаль­ної частини адміністративного права є загальними правилами поведі­нки, що визначають чи безпосереднє, чи опосередковане регулюван­ня суспільних відносин у рамках предмета адміністративного права.

Особлива частина адміністративного права є найбільш розгор­нутою та диференційованою, оскільки містить норми права, регу­люючі суспільні відносини у більшості сфер суспільного життя. Це дає певні підстави констатувати, що на сьогоднішній день існує «велике» адміністративне право, норми особливої частини якого регулюють суспільні відносини у сфері державного управління економікою, освітою, наукою, охороною здоров'я, транспортом, національною безпекою тощо.

Своєю чергою, на рис. 1.3 представлено інший варіант розпо­ділу системи адміністративного права - залежно від правової при­роди норм.

Підгалузь адміністративного права ~ структурний елемент си­стеми адміністративного права, що складається з правових норм, що регулюють якісно однорідні відносно самостійні групи суспіль­них відносин. Зазвичай норми підгалузі адміністративного права регулюють суспільні відносини в певній сфері.

Правовий інститут адміністративного права — це структур­ний елемент системи адміністративного права, що складається з правових норм, які регулюють конкретний вид чи сторону якісно однорідних суспільних відносин. Норми правового інституту адмі­ністративного права не мають зв'язку з регулюванням суспільних відносин у певній сфері.

Субінститут адміністративного права — структурний еле­мент системи адміністративного права, який виступає як допоміж­на конструкція для правових інститутів і підгалузей адміністратив­ного права.

Джерела адміністративного права - це форми зовнішнього вираження і закріплення норм адміністративного права. Велика кількість джерел адміністративного права, складність роботи, спрямованої на пошук відповідних документів, робить необхідною та обґрунтованою їх класифікацію. Перед тим як привести основні види джерел адміністративного права, доцільно вказати такі особ­ливості джерел адміністративного права:

Рис. 1.3. Система адміністративного права (залежно від правової природи норм)

різноманіття - ними можуть бути як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти;

переважну більшість становлять підзаконні нормативно-правові акти;

містять як матеріальні, так і процесуальні норми права;

часте внесення змін і доповнень.

Класифікацію джерел адміністративного права подано на рис. 1.4.

Про міжнародні джерела адміністративного права почали зга­дувати впродовж останніх 10-15 років, коли Україна стала на шлях інтеграції до Світовою та Європейського Співтовариства і відобра­зила це прагнення в положеннях ст. 9 Конституції. Там, зокрема,

Постанови Верховної Ради України.

Укази Президента України.

Постанови Кабінету Міністрів України.

Акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Акти центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Рішення органів місцевого самовряду­вання.

Накази керівників державних підпри­ємств, установ та організацій.

1) Рис. 1.4. Джерела адміністративного права зазначено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Прикладами можуть слугувати:

а) Угода між Урядом України та Урядом Республіки Індія про сприяння та взаємний захист інвестицій, ратифікована Законом України від 3 квітня 2003 p. № 719-IV;

б) Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р Визнана нашою державою - Закон України від 1 червня 2000 р № 1762-Ш «Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжнародну класифі­кацію товарів і послуг для реєстрації знаків»,

в) Угода між Міністерством культури і туризму України та Мі­ністерством культури і масових комунікацій Російської Федерації про співробітництво в галузі культури від 22 грудня 2006 р

Конституції України - нормативно-правовий акт вищої юри­дичної сили, оскільки її положення виступають гарантом демокра­ти, свободи, справедливості, забезпечення реалізації прав і свобод людини Всі інші внутрішньодержавні юридичні документи не повинні суперечити Конституції України Серед положень Кон­ституції України, які дають змогу вважати її джерелом адміністра­тивного права, необхідно вирізнити такі розділ V - Президент України, розділ VI - Кабінет Міністрів та інші центральні органи виконавчої влади, розділ IX - територіальний устрій України Та­кож саме норми Конституції визначають основи адміністративно-правового статусу громадян, встановлюють їхнє право на участь в управлінні державними справами тощо

Закони в демократичній державі повинні становити головну за значущістю частину нормативно-правових актів, оскільки вони призначені для регулювання найважливіших питань суспільного життя Стосовно адміністративного права необхідно згадати про наявність декількох кодифікованих законів Йдеться про

а) Кодекс України про адміністративні правопорушення Його завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конститу­ційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення за­конності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі й гідності інших громадян, до пра­вил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідаль­ності перед суспільством

б) Кодекс адміністративного судочинства України, який ви­значає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміні­стративних судів і порядок здійснення адміністративного судо­чинства

в) Митний кодекс України, що визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служ­би України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту еконо­мічних інтересів України, створення сприятливих умов для роз­витку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприєм­ницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Своєю чергою, серед звичайних законів, які містять норми адміністративного права і через це можуть вважатись складовою частиною джерел вказаної галузі права, можна навести приклади:

Закон України від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звер­нення громадян»;

Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ «Про держав­ну службу»;

Закон України від 29 червня 2004 p. № 1914-IV «Про міський електричний транспорт»;

Закон України від 26 грудня 2006 p. № 514-V «Про Кабінет Міністрів України» тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти становлять основний кіль­кісний масив джерел адміністративного права, і їх можна визначи­ти як акти, що приймаються на основі законів із метою конкрети­зації положень законів та закріплення механізмів їх реалізації. В адміністративному праві, на відміну від інших галузей права (цивільне, кримінальне, кримінально-процесуальне), підзаконні нормативно-правові акти відіграють суттєву роль. Це пов'язано з тим, що органи виконавчої влади здійснюють значну роботу у сфері правотворчості, яка є необхідною для врегулювання великої кількості суспільних відносин у рамках предмета адміністративно­го права. Закони (як основа правового регулювання) не містять положень, покликаних регулювати детальні, конкретні питання, вони визначають своєрідну загальну стратегію регулюючого впли­ву. Вказана обставина свідчить про необхідність здійснення якіс­ного контролю за відомчою нормотворчістю органів виконавчої влади з метою недопущення появи положень, які суперечать по­ложенням законів, обмежують права, свободи та законні інтере­си громадян, посилюють адміністративне втручання в життя су­спільства.

1. Постанови Верховної Ради України регулюють невідкладні питання, віднесені до компетенції законодавчого органу держави. Саме за допомоги постанов парламент оперативно реагує на ті чи інші актуальні питання сучасності. Також за допомоги вказаних постанов вводяться в дію нові закони, скасовуються та вносяться зміни до вже прийнятих законів. Прикладами можуть слугувати постанови Верховної Ради України від 21 грудня 2006 p. № 513-V «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Украї­ни з питань перевірки ефективності функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку в Україні» або від 12 січня 2007 p. № 601-V «Про утворення Тимчасової спе­ціальної комісії Верховної Ради України для вивчення питань аналізу стану додержання Конституції та законів України у нормотворчій та правозастосовчій діяльності державних органів, посадо­вих осіб, інших суб'єктів владних повноважень».

Укази Президента України торкаються реалізації його пов­новажень, визначених у ст. 106 Конституції України. За допомоги указів Президент України реалізує свої повноваження, зокрема й у сфері виконавчої влади. Прикладами актів Президента Украї­ни, які є джерелом адміністративного права, є укази Президента України від 6 липня 2004 р. № 752/2004 «Про заходи щодо підви­щення ефективності управління вугільною галуззю та її розвитку» або від 26 січня 2007 р. № 47/2007 «Про направлення миротворчо­го персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан».

Постанови Кабінету Міністрів України - вищого органу ви­конавчої влади в державі приймаються на підставі ст. 116 Консти­туції України та є обов'язковими для виконання. Постанови при­свячено регулюванню різноманітних питань економічної, соціаль­но-культурної та адміністративно-політичної сфер суспільного життя. Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2004 р. № 942 «Про затвердження Порядку проведення державної реєст­рації спеціальних харчових продуктів і висновків державної сані­тарно-епідеміологічної експертизи на продовольчу продукцію» або від 25 січня 2007 р. № 60 «Про утворення Державної інспекції з контролю якості вугільної продукції» спрямовано на вирішення конкретних актуальних питань життєдіяльності держави.

Акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Респуб­ліки Крим (АРК) є окремим видом джерел адміністративного пра­ва, оскільки це пов'язано з особливостями адміністративно-тери­торіального і політичного статусу Автономної Республіки Крим у складі України. Вказані органи є правомочними регулювати пи­тання місцевого значення. Верховна Рада АРК приймає Конститу­цію АРК (яка потребує затвердження Верховною Радою України), рішення та постанови. Своєю чергою, Рада міністрів АРК при­ймає постанови. Прикладом може слугувати постанова Ради міні­стрів АРК від 22 грудня 2006 р. № 830 «Про видачу ліцензій на здійснення будівельної діяльності в Автономній Республіці Крим».

5. Акти центральних і місцевих органів виконавчої влади як джерела адміністративного права представлено у вигляді наказів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а та­кож у розпорядженнях голів місцевих державних адміністрацій. Нормативні акти центральних органів виконавчої влади називають відомчими, оскільки їхні положення звичайно поширюються на суспільні відносини, що виникають у системі службового підпо­рядкування відповідного міністерства чи відомства. Своєю чергою, голови місцевих державних адміністрацій мають право в одноосо­бовому порядку в межах своїх повноважень видавати розпоря­дження, обов'язкові для виконання на певній території. Приклад акта центрального органу виконавчої влади - наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 4 серпня 2006 р. № 2681 «Про затвердження Порядку преміювання працівників штатних збірних команд України». Своєю чергою, прикладом акта місцево­го органу виконавчої влади є розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації від 15 грудня 2006 р. № 493 «Про закриття навігації на водних об'єктах області у 2006 році».

Рішення органів місцевого самоврядування. Як приклад мож­на навести рішення Київської міської ради від 31 жовтня 2006 р. № 141/198 «Про затвердження Порядку погодження та підготовки до затвердження містобудівної документації в місті Києві».

Накази керівників державних підприємств, установ, органі­зацій.

 

< Попередня   Наступна >